Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48239
Рецензій: 92940

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

КАТЕР

© Леонід, 02-01-2021
КАТЕР
Катер тихо йшов вздовж відвісних скель узбережжя. Я мляво спостерігав за цими скелями, що врізались в воду гострими клинами. Вода була брудно-зеленою і бридкою, виглядала холодною і густою мов желе. Від вигляду цих чорно-болотних хвиль ставало моторошно і зябко. Насправді ж вода не була вже такою холодною, просто мала огидний вигляд. Хвилі неначе прилипали до скель і неохоче, в’язко, намагаючись втримати їх як найдовше в своїх обіймах, повільно сповзали перефарбовуючи каміння з коричневого в свій болотний чорний колір. Загалом вода була спокійною, лише ближче берега вона гнана якоюсь течією шаленіла, якось істерично і розпачливо кидалась на стіни скель. Знову і знову. Від голоду і цього біснуватого видовища паморочилось в голові і нудота бентежила нутро. Благо Сонце ще тільки підіймалось і лише легенько гріло спину, а не висіло в зеніті і не випікало маківку. Це був черговий, нудний і беззмістовний патруль вздовж голих, пустих скель. Я озирнувся. Три офіцери сиділи рівно, напружено випрямивши спини наче то були фанерні дошки, тримали на колінах автомати і свердлили невідривним поглядом потилиці, кожен свого штрафного матроса. Погляди були так вбиті нам в спини, що поверни хтось з офіцерів голову – виніс би свій об’єкт спостереження за борт. Три офіцера, три штрафника і командир. Пощо ми їм здались? З такою пильністю самі можуть скелі оглядати. Я підморгнув і криво посміхнувся своєму конвоїру – жодної реакції, перевів погляд на командира групи. Цей уважно розглядав узбережжя. Обличчя засмажене сонцем і посічене вітром з гострими, різкими рисами, без натяку на емоцію – мов маска видовбана з тих самих скель які він так ретельно оглядав кожного разу. Напевне коли він вмивався вода теж робила його обличчя брудно-чорним як каміння. Я відвернувся, але в останню мить щось незвичне зачепило мій погляд. В напрямку за спиною мого конвоїра, між скель з’явилось щось біле, яскраве. Задриготіло і зникло. Але сигналу я не подав – командир все бачив і вже розвертав катер.
Один довгий виступ, весь покритий сколами, полого загинався вздовж берега по ходу нашого курсу. І заглянути йому за ріг можна було лише пройшовши його. Виступ і берег своїми відвісними стінами утворювали, щось на зразок коридору. В глибині коридору на дні, ймовірно, був якийсь канал, тунель, що мав ще десь вихід. Коли на другому кінці тунелю хвиля відступала, вода спінившись і вилизуючи стіни всмоктувалась з відчайдушним криком. По коридору розтягувався шалений гул. Відлуння багатократно підсилювала це гудіння. Рівень води різко падав оголюючи на вході в коридор два гострі чорні ікла рифів, що щойно підступно ховались під хвилями. Так наче напившись, кам’яне чудовисько кілька митей задоволено цямкало. Але на протилежному кінці тунелю хвиля поверталась і почвара наче вдавившись власною блювотою, харкаючись, заходячись мерзенним кашлем відригувала назад густо запінені брудні потоки води. Її в’язкі зелені плювки виривались високо вверх і прилипали до стін коридору, залишаючи там темні плями. Потік пінного блювотиння кидався на скелі-ікла, закручувався на них, шипів, пищав, біснувався, потім врешті заспокоївшись розтікався по гладі. Течія підхоплювала залишки піни і несла їх до наступних виступів. Ці припадки буйства не були регулярними і відбувались з різою силою. Одна з таких відрижок і викинула до ікл якийсь білий об’єкт і потім швидко засмоктала його назад в середину.
Підійти катером до входу в коридор не було жодної змоги через активність води. Перед входом в коридор стирчало три гості виступи перпендикулярно до узбережжя, а безпосередньо сам вхід охороняло два підводні рифи-ікла. Єдиним шляхом зазирнути у кам’яну горлянку було повернутись назад до маленького пляжика. Там в мініатюрній бухті вода була тиха і ледь ворушилась. З відти можна було в плав добратись до загнутого виступу і по його уступам викарабкатись на гору. Перемахнути гребінь і якщо можливо, спуститись як найближче до води.
Це знав я, це знав командир, і всі знали хто туди піде. Тому тут навіть накази віддавались часто мовчки.
Отримавши короткі і чіткі інструкції ми вирушили. Видертись на гребінь не склало великих труднощів. Ми мали спеціальний і одяг і взуття і рукавиці. З амуніцією все тут було на хорошому рівні. Підйом не був пологий, але весь складався з природніх сходинок, отож на верху ми опинились швидко. Спуск був навіть простіший, але туди ніхто не поспішав. Ми довго розглядали глотку кам’яної почвари. З протилежного боку від нас видно було вхід в кам’яний дзьоб з двома вже знайомими іклами. Дзьоб розширювався в напрямку до глотки і його піднебіння було вкрите десятком таких рифів-ікл. Вода як розшарпаний язик носилась туди і назад з різною інтенсивністю, іноді завмираючи. На шляху роздирала себе на шматки і заливалась, закручувалась в брудній піні своєї чорно-зеленої крові. Під нашими ногами ущелина переходила в округлу глотку де вода вже не так шалено, а навіть відносно спокійно і стримано, підіймалась і опускалась. Зміна рівня води супроводжувалась какофонією стогону, визгу, гулу в стократ підсиленою відлунням. Праворуч глотка заходила півколом і утворювала такий собі округлий басейн. В центрі котрого то утворювався вихор який шумно всмоктував воду, то гейзером виривався потік, наче якийсь ошалівший фонтан. Там і ховався вхід тунель що мав вихід десь в морі. Ліворуч від скелі різко відмежовувався півкруглий балкон дещо вище рівня води, і являв собою щось на кшталт ванни на п’єдесталі. Наповнена вода тихо стояла там і дивно контрастувала із тим пінним пеклом з десяток метрів нижче.
Катер, що був помічений в іклах скель, понівечений бився об рифи підхоплений вихорами біснуватих течій. Нарешті міцно насадився на один з коротких рифів як на вісь, розвернувся з скрежетом і вперся в сусідній риф – міцно заклинившись.
Був ще один катер, що тихо стояв у так званій ванні і байдуже, ледь похитуючись, спостерігав за долею свого товариша. Розрахований він був на трьох-чотирьох людей. Місця поряд з ним було ще на два такі судна. Добратись з води до цієї безпечної стоянки було можливо лише під час припливу і треба було добре орієнтуватись на місці, щоб правильно пришвартуватись. Напевно ніхто б і не знайшов цієї схованки, як би не якась прикра помилка, що викинула один з катерів на поталу шаленим потокам.
З патрульного катера нас не було видно і ми не поспішали. Нарешті кремезний, чорнявий матрос з завжди якимось ображеним виразом обличчя поволі почав спускатись до зашвартованого судна. За ним рушив я. Останнім, дещо забарившись посунувся худий жилястий, облізлий як старе дерматинове крісло, рудий як хна, щільно законопачений по всьому тілі колишній в’язень. Цей милий образ доповнював якийсь хронічний кон'юнктивіт, від чого білки в його вузьких хитрих очах були постійно червоні. Просто рудий чорт з кривим носом, хто і з яких причин його допустив до патруля? Але тут ніколи ніхто нікого нічого не питав.
Спуск виявися простішим ніж видався на перший погляд. На катері була зброя, припаси їжі, водолазне спорядження і прилади невідомого призначення. Жодних речей які б могли вказати на ту чи іншу приналежність господарів. Чи то контрабандна перевалочна база, чи опорний пункт противника? Врешті це не було важливо, все важливе було акуратно поскладано в катері. Лишалось лише вирішити, як позбутись конвою.
Розстріляти їх з гребня скелі не вдасться і повернутись озброєними до патрульного катеру теж. Залишалось чекати, доки вони самі не прийдуть. В балконній ванні ми були як на долоні, тому вирішено, що в катері залишиться один, а решта засядуть в засідках серед скель. Чорнявий здоровань зайняв висотний пункт зручний для обстрілу. Як виявилось колишній інструктор стрілецької підготовки внутрішніх військ. Милий колектив штрафного патруля. Конопатий Чорт, озброєний пістолетом і ножами засів на шляху, з наміром пропустити конвой і закрити можливість відступу або прикрити в разі двох окремих груп. Мене як найменш корисного і цінного залишили на катері.
***
Сонце піднялось якраз над гребнем виступу і неприємно різало очі. І саме в цей, так вдало обраний, момент на верху з’явились силуети. Не в зовсім очікуваному місці, а в зовсім неочікуваному. Перемахуючи хребет з сторони моря, з півдня якраз проти Сонця. Через шум почути постріли не було можливо, так і прибульці з’явились не між засідками, а далеко за спиною стрілецького інструктора. Фігури було лише три, напевно вирушили без командира. Спускаючись вниз силуети зливались з коричневим фоном скель, натомість мали контрастно виділитись світлою формою офіцерів. Це було несподівано. Ледь помітні фігури плавно, наче стікали по схилу, наближались до води. Двоє залишились поодаль, а старший, точніше геть старий чоловік наблизився в притул до борту. Вигляд був у нього, як і в решти, більш ніж дивний. Темна шкіра, складно було визначити чи це расова риса чи наслідок тривалого впливу Сонця. Шкіра була не лише темною, але якоюсь жовтуватою, засушеною. Видавалось, що вона ось-ось лопне на одній з безлічі зморшок і замість струменя крові вихопиться з рани хмарка пилу, як з гриба порхавки. Це сухе тіло вкривало на диво пухке вицвівше волосся схоже на паклю. Наче парашутики кульбабок обліпили ноги старого нижче коліна, руки на передпліччях, комочком збились між грудьми і вінком обвили маківку. Підборіддя було позбавлене будь-якої рослинності, але обличчя і навіть лисина в середині мохового вінка, були так посічені зморшками, що складно було уявити, як можна поголити цю зім’яту шмату шкіри. Ніс, очі, рот – все губилось в складках цієї мішанини зморшок. Одягом для цієї дивної істоти служила поясна пов’язка і плащ, що спускався майже до колін. Колір та текстура одягу вражала схожістю з шкірою прибульців, він був лише тонкіший та гладкіший за неї. Закрадалась думка, що одяг вони кроїли із собіподібних. І ця здогадка, разом з неприємним виглядом гостей, не сприяла зміцненню моєї відваги.
Старий не наважується переступити борт, він присідає і витягує суху руку вперед. Рух повільний, обережний, гіпнотизуючий. Старий старанно уникає контакту з водою, наче боїться її вологи, яка розмочить його суху шкіру. При його рухах плащ рухається якось не природно, не так як шмата, що просто звисає. Я намагаюсь зрозуміти, що не так, намагаюсь роздивитись краще, але не можу визначити де закінчується складки плаща, а де починаються зморшки тіла. В долоні камінь, напевне з місцевої породи, формою яйця і розміром в два кулака. Поверхня гладка, відшліфована. Схоже це їх ритуальний предмет – акуратно і прецизійно виготовлений. І напевне давно – гладка поверхня вкрита легким, тонким ледь помітним мохом. Майже непомітним – наче камінь трішки вологий. Я обережно наближаюсь до борту і обережно витягую руки аби прийняти цей дивний дарунок від не менш дивних прибульців. В останню мить, старий шарахається, відсмикує руку, а іншою жбурляє мені в обличчя якийсь коричневий пил. Запекли очі, ніздрі, губи, десна. Горло стягнув сильний спазм, язик прилип до піднебіння. Шум кам’яної глотки став тихішим…. Тихішим… Стало зовсім тихо і темно.
***
По блакитному небі повільно сунулась маленька хмаринка, схожа шматочок вати на блакитній скатертині. Ліворуч висувались скелі і тягнулись до хмаринки, але відстань між ними не змінювалась. Скелі росли, а хмаринка віддалялась. Нарешті скелі майже повністю витіснили небо і стало зрозуміло, що катер накренився майже вертикально – десь зачепися швартовий трос і приплив ось-ось перекине судно. А я безпомічно лежу на палубі і таріщусь вверх. Все тіло заніміло і було нерухомим, по шкірі то тут то там пробігали «мурашки». Скелі різко поїхали в гору, точніше я посунувся в низ. Стусонувся головою, без болю але з хрустом. Звук пролунав в середині голови – глухо і неприродньо. Мабуть то була моя щелепа. Перевернувся і вліпився обличчям в борт. Лише зараз помітив, що ніс став напрочуд великим і темним, я ним вперся в борт. Перед очима по поверхні борта розпливалась темна пляма, мабуть крові. «Мурашки» стали нагадувати несильні електричні удари, почали відновлюватись почуття і з ними прийшов тихий біль. Рот та ніздрі наповнились теплом, тіло почало легенько здригатись. Борт натиснув на мій ніс, різко відірвався і швидко віддалився. Трос звільнився і катер катапультою жбурнув мене і різний мотлох назад. Тепер вже з разючим болем вдарився потилицею, щось вирвалось з обличчя, рот наповнив палючий біль і з’явилось відчуття порожнечі. Мабуть таки щелепа. Ще одне зіткнення, на цей раз м’якше в якийсь мотлох і дивне відчуття невагомості. Очі запекли, з подихом ввірвалась вода. Гаряча, кипляча вода. Вона ошпарила піднебіння, горло, ніздрі. Солена вода палила рани як розплавлений свинець. Силою мене вирвало на зовні, з нутра вирвався струмінь огненної блювоти. А з подихом втягнув жар полум’я. Все повторилось тільки тепер катувало повітря. І знов занурення в окріп, потім пекельне повітря… біль вибухнув…
***
Стук. Знов стук. Удар. Знов удар. Злістний, жорсткий удар в голову. І ще раз. Ритмічно через витриману паузу. Привідкриваються очі і в цю ж мить хвиля б’є в обличчя, хапає мою голову і лупить об борт катера. Відкочується, приміряється і знову кидається – удар. Відчуття повернулись і біль з ними. Але ворушитись неможливо. Я бовтаюсь підвішений і заплутаний в сітку перекинутий за борт, лише голова і правиця над водою. Кожен новий удар робить світ чіткішим, контрастнішим і яскравішим, нарешті вдалось провернутись так щоб хвиля мотлошила голову об плече. Голова жахливо боліла, в роті та ніздрях пекло нестерпно. Язика не відчувалось. Зображення стали чіткими і зрозумілими. Катер тепер був поодаль від скель, навпроти мене на скелях напівсидів напівлежав чорнявий інструктор. Він був повернутий боком, одна нога була випростана, друга зігнута в коліні спадала в воду. Спиною спирався на уступ, руки спадали вздовж корпусу. Голова закинута назад – спостерігав напевне хмаринку. Він був живим. Все тіло ритмічно пульсувало, наче під легкими ударами струму. Раптом спина вигнулась, він весь напружився, а ліва нога вирівнялась випірнувши з води. Чверть секунди і знову обм’як і запульсував. В його широко розкритому роті стирчав той самий ритуальний дар. Тільки більший і не такої ідеальної форми. Тобто форма постійно змінювалась, тільце пульсувало, зморщувалось, розгладжувалось, набрякало в одних місцях, западало в інших. Личинка, що миті збільшувалась і заглиблювалась в череп, все ширше роздираючи рот і витискуючи нижню щелепу. Суть подій не проникала в мою свідомість і емоцій це видовище не викликало жодних.
Раптово картинка поповзла в низ. Моє вовтузіння помітили і втягли на палубу. Два космонавта в комбінезонах і скафандрах! Мабуть почались марева. Один з них нахилився, встромив щіпці мені в рот, розкрив його і почав уважно розглядати стан ротової порожнини. Не зважаючи на біль, крізь темне захисне скло я розпізнав риси командира. Це не космонавти в скафандрах, це екіпаж в хімзахистних костюмах. Командир випростався, поряд офіцер тримав за крильця личинку. Зморщена, вона висіла на напівпрозорих крильцях-перетинках на яких темним павутинням розкинулись судини. Приблизно посередині тільце було розплющене півкруглою тонкою смугою і в кількох місцях зіяли отвори. Сліди від зубів – моїх, напевно, зубів. Командир зробив жест і скалічена личинка відправилась за борт у воду.
Виразка в роті палила мов під дією кислоти, численні удари по голові даватись взнаки. Тіло корчилось і вилось від нестерпного болю. Знову з’явився комбінезон, в одній руці він тримав шприц. Нахилився, поклав руку на моє обличчя відхилив голову в бік. Біль пішов. Відходила і свідомість, втрачалось сприйняття. Наді мною пронесли Рудого Чорта, тримали його за кінцівки спиною вниз. Голова відкинувшись висіла між руками – то була пуста черепна коробка без нижньої щелепи, щільно обтягнута шкіряним «капюшоном». Комбінезони почали поратись біля мене, але сприйняття вже майже покинуло мене. Все дуже сповільнилось. Темрява насувалась косими фронтами з боків. Зійшовшись в низу вона почала витісняти клин світла в гору. Клин звужувався і піднімався. Нарешті бігунець з’єднав краї блискавки.
ВЕСНА 2020

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Інра Урум, 02-01-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73798298835754 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …