Йдуть роки, часи змінюються. Всього пара десятиліть, і замість улюбленого фільму “З легким паром”, що, кришачи олівьє, переглядали домочадці перед Новим роком, всі так само зависають у любимому фейсбуці.
Тепер головне – не дивитися, а можливість самому щось запостити та отримати найбільше лайків. То ж такий кайф, знати, що в тебе їх багато, а значить – ти відомий і успішний !
Чого тільки не постять перед Новим роком !
Перше гарантоване місце з найбільшою кількістю вподобань займає фото себе любимого на фоні ялиночки, себе на корпоративі, себе на фоні сім”Ї.
Друге місце займають репости поздоровлень відомих людей та видавництв.
“Відсебятина”, та ще й коли багато буков, цінується найменше, а ну його, краще де там та ялиночка?
Наталя йшла додому, і нервово гортала смартфон. – Ні одного лайку! Що ж таке? – роздумувала вона. Перед святом вона своїми словами поділилась роздумами про життя прийдешнє і минуле, привітала всіх, як могла, але віртуальні мутні води сайту мов би проковтнули її привітання, як мильну бульбашку, не залишивши і сліду . Деякі її приятельки регулярно кидали в месенж ер друзів привітання- відкритки, а на запитання Як живеш? не відповідали ні словаю Одне добре, що давали ще про себе знати.
- А як йому свою душу відкрила, все виложила!- жалілась про себе на сайт Наталя.
- От фото перед новорічне перед тим 200 лайків зібрало. А як щось сказати, то ніхто не чує. Ну, як діти мої, що прибрати вже й не прошу, та й нема коли тим займатись. Але ж моя промова яка! Ще трохи зачекаю на схвалення,,он як привітань багато!
Все ж вищеописана власниця смартфону підсвідомо час від часу глипала на екран, замість подумати про святковий стіл, як робила це колись.
- І навіщо я завів собі тут аккаунт? – думав Богдан, гортаючи стрічку новин. – Тут не такі лайки поставили, там взагалі розкритикували. Добре було раніше! Прийшли журналісти, написали похвальну статтю в газету про тебе – і ніхто анічичирк. Тепер кожен може комент додати, бодай його.
- То дурні, що пишуть напоказ – казав всім Степан. – Цензура то читає і за вами спостерігає Нічого не постіть!
--Цензура то цензура, але фейсбук, при грамотному використанні і користь приносить – казали інші. - Корисний допис в потрібний час!
- Хлопці, чого залипли там у фейзбуці! – вчетверте кликала баба Параска внуків. – Ви обіцяли дров наносити, знаєте, що газ тепер дорогий !
- Тихо, бабо, не заважайте – відповів Миколка, переглядаючи сумнівний кінофільм. – Ми вчимося дистанційно, домашнє завдання пишемо.
- А шляк би трафив той каронавірус! Баба мусит сама за дривами ходити! – охаючи та кленучи баба, як поодинокий індивідуум, байдужий до новин інтернету, почвалала до стайні.
- Коби- сте їсти захтіли! В тернеті наїстесі – бурмотіла про себе вона, знаючи, що все одно не стане сили відмовити в їді голодним дітям.
- Коло наїбука їдять, не як колис, за столом…
Але залишимо ображену бабу і перенесемось до міських домівок, де, схиливши голову над інтерфейсами, тисячі голів займаються важливою справою. Неварена їда, немита посуда, кіт розпачливо нявкає під столом, а його господарі невтомно трудяться, переглядаючи нескінченну стрічку .
- Колядка дуже гарна, так…
- Ось як поздоровив, телепень. А ялиночка гарна!
- Ну той дає. Обуримось йому в поміч. Видно, депутатом планує.
- Знов ціни злетіли, не що ж таке, лайк йому, як правильно говорить.
- А ось ще правильніше …
- Тихо, малий, не плач, зараз зварю тобі кашу. Як дві години? Я лиш тільки сіла. – відповідає не одна мама знервованому малюкові.
Поздоровлення, поздоровлення… Завтра буде краще, вище, сміліше..! Країни прикипіли до інтернету, як колись до телевізора.
Після нескінченних постів включають "My wonderful life" або “Іронію долі ", щоб під мелодійні пісні, рідкісні тепер снігопади і перипетії головних героїв задуматись про вічне.
І за десять хвилин до Нового року виникає запізніла думка - а не краще, так, як Женя, в Ленінград? Чи на природу кудись ?
