⠀
Вона ледь не вбила мене книгою*
⠀
Глухий удар зруйнував солодкий сон дівчини. Олена розплющила очі, прислухаючись до настирливого шарудіння. Попри темряву чітко бачила що на поличці з книгами щось топчеться. Маленька, пухнаста грудка розміром з великий апельсин смішно перебирала ніжками з однієї книги на іншу. Наче відчувши на собі чийсь погляд, вона різко зупинилась, а тоді й повернулась до дівчини передом. Довга шерсть сіруватого кольору стовбурчила в різні боки. Величезні очі - намистинки яскраво вирізнялись на її обличчі-тілі. Крихітні лапки були ледь помітні з-під шерсті.
⠀
- Писулько, ти,- дівчина повільно сіла в ліжку. - Ти чого не спиш?
⠀
- Я,- втомлено буркотіла істота. - Ніколи спати! Ти ж сама просила перед сном більше ідей для книг? Як заплутати сюжет, щоб читачу було цікаво? Не твої слова?
⠀
- Так, просила, але ж не посеред ночі. Ти заважаєш мені спати, - пояснила дівчина.
⠀
- Ти думаєш я можу спати? Тільки те й роблю, що працюю і шукаю ідеї. Тобі ж нічого не підходить. Сюжет нецікавий, викладка сира, персонажі не виразні. От і доводиться працювати з ранку до ночі.
⠀
- Але ж ти знаєш, я не можу інакше.
⠀
- Знаю,- зітхаючи, зупинилась Писулька. - Сама ж тебе обрала. Вперту, невтомну та ще й занудну письменницю. І як тобі не набридло кожного дня сідати за чисту сторінку і щось вигадувати. Перечитувати сотню разів, прискіпуючись до тексту. Але є один плюс,- зробила паузу Писулька й із легкою усмішкою-ниточкою подивилась на Олену. - В кожну історію ти вкладаєш частину своєї душі. Викладаєшся на повну задля результату. Тож я працюю не дарма.
⠀
-Ходи до мене,- всміхнулась Олена. Писулька дивилась в щасливі очі своєї власниці, а тоді зістрибнула їй на руки.
⠀
Як тільки істота торкнулась своєї власниці, вони провалились в безодню. Темну, бездонну прірву. Швидке падіння привело до задухи. Коли повітря зовсім забракло, Олена різко піднялась в ліжку, розплющивши очі.
⠀
