– Ви чули історію про створення Великої Держави? Історію Імперії яка вас породила? – Імператор сидів в своїй улюбленій залі для зустрічей навпроти двох жандармів. Через вікно все так же заглядали статуї попередніх імператорів.
Жандарми мовчали.
– Бачите ті кам’яні обличчя, які сюди заглядають? – Продовжував владика, – Я їхнє переродження. Я – це усі вони, а вони – це я. Ми з ними напряму зв’язані. Кожна моя заслуга – це їхня заслуга, і навпаки. Тож коли тоді тодішній вождь непокірного, з точки зору проорів, племені сердіан вибудовував план захоплення влади в королівстві, яке вважало його своїм підданим, він розумів, що це буде моя заслуга. І зараз, коли мої воїни просуваються на схід, підпорядковуючи все нові племена пастухів та скотарів, це заслуга мого як би ви сказали пра-пра-прадіда.
Голова жандармської служби Конда та його підопічний Молан переглянулись. Вони знали чим закінчуються такі зустрічі з імператором і чекали коли ж імператор дійде до суті.
– Отож, коли проорський володар, який як він вважав володів плем’я сердіанів, повідомив Каралу про заборону на введення торгівлі без сплати мита в їхню казну, то не дивно, що останній не погодився. Він розумів, що його і так не багатий народ стане ще бідніший. Він бачив голод, бачив як в його племені панують незгоди, як родини розколювались через жадібність чи заздрість. Бачив він як жінки топлять своїх дітей, бо знають, що не зможуть прогодувати їх. І бачив він це ж і в інших народах. В тих же проорів цього було не менше. Тож вирішив він покласти край цьому не лише в своєму племені, а у всіх землях Сарагелії та решти світу.
– Народ тепер каже, що вночі до нього прийшло одкровення. Явився до нього верховний бог, який почув його думки та прохання. І дав йому знання, як виконати задумане, – Імператор глянув у вікно на обличчя першого імператора-вождя, – Звісно все було не зовсім так. Але частина правди в цьому все ж є. Тож наставив він своє плем’я на шлях зростання. Спочатку заборонив він дітовбивство. Дітей, яких сім’ї не могли прогодувати, він наказав віддавати йому і робив з них чудових воїнів, торговців та ремісників. Перші жандарми були саме такими «зайвими» дітьми. Крім цього він жорстоко карав внутрішні суперечки. Якщо хтось намагався збагатитись за рахунок іншого, то ставав слугою того, на кого нападав. Також відновив тісні стосунки з Козорським каганатом, з яким їхні народи були кровно зв’язані. І продовжуючи зовнішню політку, варто розповісти, що в дворах усіх королівств з’явились його вуха та язики. Вуха ті вслухались до важливих новин, а язики розпускали плітки. Карал знав, що гордість та жадоба багатств рано чи пізно погублять королівства, тож вирішив прискорити цей процес і зробити його контрольованим. Перевага пліток в тому, що знайдеться той, хто повірить навіть у відверту брехню. Цей розкаже її комусь, хто знайде в ній недоліки. Тоді ж першому доведеться самому шукати відповіді, бо ж він сам в неї вірить. Гордість не дозволить йому визнати, що був неправий. Тож він знайде пояснення, і той другий також повірить. А коли плітка дійде куди потрібно, то в неї буде такий багаж заплутаних пояснень та послідовностей, що ніхто вже точно не скаже правда це чи ні.
Тож так і вийшло, що коли горяни вирішили порушити заборону прямої торгівлі з плем’ям, яке всього за п’ятнадцять років збільшило свої багатства в декілька разів, то думали, що сідди готують напад. Через це їхній торговий караван так охоронявся, що дійсно скоріше скидався армією з його обозом. На щастя одних і горе інших, володарі країн, через чию територію пролягав маршрут щиро думали, що горяни вирішили не лише порушити угоду про ембарго, а ще й про суверенітет. Думали, що вони хочуть пробити собі коридор до володінь сердіанів на східному узбережжі Північного моря. Тому і вирізали та розграбували цей конвой. Не скажу, що ті п’ятнадцять років поширення чуток надто вплинули на думку одного народу про інший. Все це було вже до того – просто чекали можливості. Тож правителі цих королівств, як вони казали, в інтересах народу, оголосили одні одному війни. Спочатку горяни спустошили землі королівств на північ від гір, потім ті в спільному контрнаступі із проорами спустошили землі супротивника.
Козорський каганат ж об’єднався із сердіанами, плем’ям Карала, як його прозвали Благословенним. І коли сили проорів та союзників після важких боїв в горах повертались звідти, як вони вважали, абсолютними переможцями, то об’єднані сили кочівників вторглись в Проорію та швидко її захопили. Супротив був жорстким і призводив до руйнувань міст, але за два роки сили козорів та сердіан дійшли до Онісу на протилежному кінці Проорії. Далі на шляху були залишки сил сіддів. Коли ж їхні сили зустрілись на північ від сучасного Гонтолу, по обидві сторони від все того ж Онісу, то стояли таборами два тижні. Народ каже, що тоді до Карала прийшло друге одкровення. Він отримав силу семи владик і самотужки вирішив результат бою, хоч і сам в ньому загинув. Кажуть, що Сила, яка його переповнювала виривалась з нього яскравим світлом. В чомусь це звичайно правда, але не зовсім звісно. Я вам уже розповідав особливості чуток.
Конда та Молан знову переглянулись. Вони розуміли, що історія дійшла до завершення і зараз імператор перейде безпосередньо до них.
– Отже, – заговорив Арав, вперше за весь час промови глянувши Конді в очі, – бачу, що ви вже зачекались, чому я вас тут зібрав. Але ви здогадуєтесь, я в цьому впевнений. Ви здогадались, що я дізнався, що ви дезінформували каральний загін в гори, щоб його перебили, як собак. А це ж були мої найвірніші собаки, які зроблять все, що скажу. Також впевнені, що я знаю, що ви це зробили, щоб встановити свій контроль над армією. А це вам потрібно для перевороту в майбутньому. Також знаю я, що ви надали тим повстанцям точну інформацію про сіддів, з надією, що це завдасть мені зайвого клопоту і у вас буде більше простору, де розвернутись. Знаю, що навмисне дозволили декільком з них втекти і власне донести ту інформацію. Але не знаєте ви одного. Точніше не усвідомлюєте цього. Ви дієте так, як було навчено ваших наставників, а тих навчили їхні, аж поки не дійде до Карала. До імператора-вождя.
Арав обійшов своїх гостей, які струнко сиділи на своїх зручних стільцях та дивились на карту, яка лежала на столі.
– Якщо дозволите зауважити, ваша величність, – Раптом вимовив Конда, не сміючи повернути голову до імператора, – То тим біженцям потрібно було дати правдиву інформацію. Вони могли запідозрити, що це пастка і залягти на дно.
– А навіщо вам тоді потрібно було заманювати на ту дорогу?
Після цих слів Арав витягнув кинджал з під пазухи та ввігнав його в затилок колишньому голові жандармської служби. Молан здригнувся, але не видав жодного звуку. Навіть коли імператор прокрутив кинджал, від чого череп репнув як кавун і на коліна молодого жандарма впав шматок мізків, той не видав жодного звуку. Він мовчки чекав своєї черги.
Арав обійшов та сів на своє місце навпроти. Коли рука Конди перестала трястись в судомах, імператор глянув своєму другому гостю в очі і сказав.
– Ти ще достатньо молодий, щоб перевчитись, і достатньо дорослий, щоб зробити з цього правильні висновки. Не він перший, хто таке задумав, і не він останній. Усі роблять помилки і думають, що можуть досягти чогось великого. Послухай сюди, окрім вас, жандармів, в мене є ще солдати, шпигуни, вчені та повії, які дають мені достатньо інформації та ресурсів, щоб я міг давити такі гнійні прищі. Вас вчили, що страх один з найсильніших стимулів. Але віра буває сильнішою за нього. І я хочу, щоб ти вірив мені. А я ж повірю тобі. Я зроблю частину з того, що ви хотіли. Ти отримаєш армію, станеш полководцем, але тобі потрібно буде завершити те, з чим ви обісрались в горах. Якщо зробиш це, то вір мені, ти станеш могутнім та багатим. Якщо ж відійдеш від цього курсу, то я розкрию вже твій череп.
