Новий 1942 рік. Нарешті розпогодилося. Почали облітувати Сімку. Літак був легким та слухняним у керуванні. Він дуже нагадував П’ятірку на малих висотах та віражах, проте перевершував її на вертикальному маневрі. Швидкість Сімки перевищувала швидкість П’ятірки приблизно на сотню кілометрів на годину. Потужнішим було і озброєння – Сімка мала дві 20-міліметрові гармати та одну 30-міліметрову гармату. Серед додаткового обладнання літак мав тепловізор та радар, який можна було швидко зняти та поставити на літак в залежності від погоди.
Олексія викликали на командний пункт. Там крім Свириденка був Войцех Пісоцький, та ще двоє людей в зимових льотних костюмах. Один був Олексію незнайомий, а інший виявився колишнім полоненим російським пілотом Арсенієм Ворожейкіним.
– Ось твій ведений, думаю ви вже знайомі, – сказав Свириденко.
– Пане лейтенант, хорунжий Ворожейкін прибув у твоє розпорядження, – звертаючись до Олексія сказав він.
– Лейтенант Данилюк з початку війни збив 26 ворожих літаків, тобі буде чому в нього повчитися, – сказав Максим Свириденко.
– На яких машинах літав? – поцікавився Войцех Пісоцький.
– І-16, ще в радянській авіації, тут в запасному полку облітав трійку, потім Гайдамак-5.
– Наше авіакрило перенавчається на нові машини Гайдамак-7, – сказав віце-полковник Свириденко.
– Де був збитий під час П’ятимісячної війни? – раптом запитав Войцех Пісоцький, який зачитував щось з особистої справи, яку тримав в руках.
– Поблизу Акуніно, атакою трійки з боку сонця. Сів на шосе поблизу Акунінської розв’язки, – відповів Ворожейкін.
– На другий день війни?
– Так, це був другий день війни.
– Це я тебе тоді збив, – впевнено констатував Пісоцький.
– Можеш забирати хорунжого і йти, хорунжий Голубєв відправиться до першої ескадрильї, – сказав Свириденко.
Олексій з Ворожейкіним вийшли зі штабу і попрямували до розташування третьої ескадрильї. Олексій не міг повірити, що поряд з ним зараз один з тих пілотів, чиї мемуари він прочитав у тій іншій лінії часу.
– Голубєв також із колишніх полонених? – спитав Арсенія Ворожейкіна Олексій.
– Ні, він на початку війни на своєму Як-1 перелетів кордон, щоб не потрапити до німців і був інтернований. Потім відмовився повертатися в Росію. Його Як-1 відремонтували і він зараз знаходиться там же в запасному авіакрилі. Пілоти тренуються літаючи на ньому. Я також літав. Там же я знайшов і свій відремонтований ішачок і навіть політав на ньому. Крім Трійок і П’ятірок нас примусили зробити по парі польотів на трофейному Ме-109.
Олексій і Ворожейкін багато літали, щоб освоїти Сімку. Ворожейкін пілотував майстерно, вчився дуже швидко. Під час навчальних боїв навіть на фоні землі помічав закамуфльований в зимовий камуфляж літак Олексія. Олексій передавав веденому весь досвід з перших днів війни, Ворожейкін поділився досвідом отриманим в боях в Монголії. За Ворожейкіним закріпився позивний «Арсен».
Березень 1942. Сніг швидко танув, літаки перефарбували в звичайний блакитний камуфляж і 11 ескадра перелетіла на аеродроми поблизу містечка Середина-Буда. По той бік кордону зайняті німцями Брянськ, Орел і Курськ за який точаться бої. Від ворога їх відділяє не лише кордон, а і потужний, глибоко ешелонований укріплений район, який виявився німцям не по зубах. 11 ескадра літає переважно парами та четвірками над територією Росії, ведучи вільне полювання за німецькими літаками. Кінець березня. Вилетіли четвіркою – Гонта, Воронін, Данилюк, Ворожейкін. Внизу піднімаються стовпи диму. Російські війська намагаються відбити у німців місто Курськ. Місто вже охоплене з трьох боків.
– Внизу літає якась каракатиця, – передає по радіо Ворожейкін.
– Це не каракатиця, це Фокке-Вульф-189. Розвідник-коригувальник. Схоже коригує вогонь німецької артилерії, – відповів Данилюк.
– Данило, я не бачу, тут все в суцільному диму. Атакуйте, ми прикриємо – відповів Гонта.
Данилюк і Ворожейкін заходять на сонце і з висоти звалюються на фокке-вульфа. Олексій пірнає вниз, ловить у приціл на точку скляну гондолу і з відстані у сто метрів відкриває вогонь. Снаряди шматують кабіну каракатиці. Вона перевертається і падає врізавшись у землю.
На горизонті Олексій помічає над самою землею дві крапки. Пішли на зближення.
– Бачу два Ю-87, атакуємо, Гонта, прикрий, – передав Данилюк по радіо.
– Бийте, прикриваємо, – відповів Гонта.
Олексій і Ворожейкін пірнають під юнкерси і націлюються на незахищене черево ворожих бомбовозів. Штуки маневрують ніби вужі, намагаючись уникнути атаки. Проте марно. З двох винищувачів одночасно бризнули струмені снарядів і обидві Штуки палаючи синхронно падають.
Пара Олексія приєднується до пари Гонти. Ще через кілька хвилин з півдня летить група літаків.
– Здається це Іли, дев’ятка Іл-2 у супроводі четвірки І-16 та двох Яків.
Гонта тягне четвірку на висоту, вирішивши, що російські літаки можуть послужити приманкою для винищувачів Люфтваффе. Треба зайти так, щоб вони були на сонці коли раптом з’являться мессери.
Іли стають у коло і починають штурмувати німецькі війська. Яки та ішачки кружляють над ними. Із землі по них стріляють Ерлікони. З півночі з’явилися 8 темних крапок і швидко наближаються, ростуть у розмірах. Мессери! Німці поспішають – за ними тягнуться димні сліди від форсованих моторів.
– Данило, прикрий, а ми скажемо мессерам що їм вже поспішати нікуди, – передав по радіо Гонта.
Сонце перешкоджає німцям вчасно помітити четвірку Гайдамаків. Гонта і Воронін стрімко падають з висоти на ведучу пару мессерів. Від Гайдамаків до худих понеслися різнокольорові вогники. Два з них спалахнули і пішли вниз. Вцілілі мессери різко свічкою пішли вгору.
– Данило, ваш вихід, – скомандував Гонта.
Данилюк і Ворожейкін стрімко падають на другу пару німців. Засліплені сонцем ті не помічають небезпеки і очевидно вся їхня увага спрямована на пару Гонти, яка вже почала заходити у хвіст останній парі мессерів. Силует Гайдамака був схожий на силует Яка. Це і ввело німців в оману. Піти свічкою вгору в бою з гайдамаками, тим паче з сімкою було фатальною помилкою.
– Арсен, ти лівого, я правого, – скомандував Данилюк.
Олексій впіймав силует Ме-109 на світну точку і натиснув на гашетки. Різнокольорові вогники прошили мотор і черево мессера. Траса з літака Арсена так само прошиває іншого мессера. Худі синхронно завалюються на крило і залишаючи густі димні смуги пішли до землі.
– Роби як я, – передав напарнику Данилюк.
Розвернувшись на швидкості він став заходити у хвіст другій парі мессерів, яка зависла на місці і не може маневрувати. Ще дві вогняні траси і вони палаючи пішли вниз. Гонта з Вороніним в цей час вже розправилися з двома останніми мессерами. Небо очистилося, тільки Іли продовжують штурмовку. Один з ілів загорається і падає збитий зеніткою. Ішачки пікірують вниз і стріляють по зенітках, Яки ходять по колу над ними.
Наступного дня Олексій знову парою летить на полювання до Курська. Висота 8000 метрів. Вони з Ворожейкіним кружляють над містом. Нижче, на висоті 5000 ідуть 12 Гайдуків сусідньої ескадри прикриті четвіркою Гайдамаків. Розвідник Сапсан, який щойно повернувся виявив, що на залізничній станції розвантажують ешелон з боєприпасами та стоять цистерни з пальним. Знизу починають бити зенітки. Четвірка Гайдуків відділяється і пікірує вниз – протизенітна група. Касетні бомби лягають на позиції зенітників. Вісімка Гайдуків починає скидати на станцію бомби з коригованим падінням. Станція відразу зникає у велетенській скирті вибуху і вихорі полум’я – обидва ешелони вибухнули від прямого влучання бомб. З’являється вісімка мессерів. Гайдуки лягають на зворотний курс. Мессери розділяються. Чотири з них пішли на четвірку Гайдамаків прикриття, а чотири накинулися на Гайдуків. Олексій розуміє, що німці щойно зробили велику дурницю. Смертельну дурницю. Очевидно вони ще ніколи не стикалися з українськими літаками і діяли так як звикли робити з російськими Пєшками та Ілами – ловити їх на розвороті. Проте Гайдук-7 після скидання бомб перетворюється на винищувач, озброєний шістьма гарматами. Вісімка Гайдуків розвернулася в лоб мессерам. Німці, очевидно усвідомивши помилку, заметушилися розлітаючись в різні боки. Від усіх восьми Гайдуків бризнули вогняні траси і всі чотири мессери загорівшись враз пішли вниз. Трохи вище вогняними метеорами йдуть вниз два палаючих мессери збиті Гайдамаками прикриття. Два вцілілі шугають вниз. Так вони звикли рятуватися на російському фронті, коли бій складався не на їхню користь. Проте не цього разу. Гайдуки після скидання бомб вже не потребують прикриття і Гайдамаки легко наздогнавши розстрілюють їх мов мішені. Олексій розуміє, що колеги залишили їх не солоно посьорбавши. Раптом Олексій помічає вище за себе якийсь літак, який тримає курс на південь. «Розвідник Ю-86».
– Арсен, вище нас юнкерс.
Для російських винищувачів він недосяжний. Велика висота, на якій летить ворог не створює проблем для Гайдамака, тим більше сімка здатна піднятися вище за юнкерса. А для великих висот є кисневе обладнання і для підживлення мотора бачки з метанолом, балон із закисом азоту. Німець, помітивши на одній висоті з ним винищувачі, розвертається і пірнає вниз. Ю-86 не озброєний і зустріч з винищувачем не обіцяє йому нічого доброго. Олексій ловить юнкерса у приціл. Черга, і на землю летять лише палаючі уламки.
Вдома пожвавлення. Всі вітають Олексія. Щойно надійшло повідомлення про нагородження його третьою медаллю Срібний Сокіл.
Свириденко повідомляє, про те, що Сталін наважився попросити у нас допомоги. Планується відправити туди зняті з озброєння Трійки, можливо і П’ятірки.
– Гайдамак-3 зараз відремонтовані та модернізовані, мають форсований двигун, і зараз ні в чому не поступаються мессеру.
– На малих висотах та на віражах Трійка зараз перевершує мессера. На вертикалі перевершує Еміль і ні в чому не поступається Фрідріху на середніх висотах. На великій висоті завдяки більш ефективним рулям висоти знову починає перевершувати Ме-109, – втрутився Ворожейкін.
– Правда, ми політали на Трійках і трофейних мессерах в запасному авіакрилі, все так і є. Трійка перевершує російський новий Як. Але я проти того, щоб відправляли П’ятірки, – додав Голубєв.
– Чому? – здивовано спитав Свириденко.
– П’ятірка примхлива, потребує гарного технічного обслуговування, якісного палива, висококласних спеціалістів, яких у Росії немає.
– По всій Україні є гарні бетоновані аеродроми, ангари, майстерні, міні-заводи. В Росії цього всього немає. Машини будуть базуватися під відкритим небом і швидко вийдуть з ладу. Рефлекторний приціл та бортовий комп’ютер там взагалі нікому обслуговувати, – додав Ворожейкін.
– В цьому є логіка, я доведу вашу думку до командування.
І вже звертаючись до Ворожейкіна сказав:
– Сьогодні повертається літак з Алма-Ати, який привіз експериментальні бомбові приціли для Ілів. Сталін погодився, щоб на ньому на зворотному шляху прилетіла в Київ твоя дружина. Назавжди. Сталіну так були потрібні приціли, що він погодився її відпустити, а також зняти з тебе і з Голубєва звинувачення у зраді.
– Що за маячня? – спитав Аблаєв, – яка ще зрада?
– Ніяр, Сталін взагалі заявив, що у мене полонених немає, а є лише боягузи та зрадники, – сказав Олексій Данилюк.
Підійшов начальник розвідки майор Єрін. Його сім’я втекла з Росії після 1917 року і оселилася в Україні.
– У мене є новина. Нові дані розвідки. Пам’ятки-попередження пілотам Люфтваффе. Стережіться «блакитних дияволів»! І прізвища тих кого вважають найнебезпечнішими. Серед них є прізвища пілотів нашого авіакрила: Свириденко, Майер, Пісоцький, Татаренко, Аблаєв, Тимченко і… Данилюк.
