Наступного дня четвірка Гайдамаків висить на висоті 8 тисяч поблизу ворожого аеродрому, маскуючись сліпучими променями сонця і чекаючи повернення ворожих літаків. Ось п’ятірка Штук повертається з польоту нерівним строєм. Очевидно вони витримали важкий бій з армійцями і їх добряче поколошкали. З дев’яти залишилось лише п’ятеро. Прикриття з Ме-109 очевидно пішло додому. Самі вони в передчутті повернення на базу після пекла повітряного бою і вони не особливо думають, що біля їхнього дому чатують мисливці.
– Гонта, прикрий атакую, – кинув в ефір Войцех Пісоцький.
Два Гайдамака стрімко спікірували вниз прикриваючись сонцем та зайшли в хвіст п’яти Ю-87. Безпечність дорого коштувала німцям. Пісоцький за один захід збиває три юнкерси. Ще два розстрілює Олексій Данилюк. Прямо на льотному полі спалахує п’ять пожеж. Пісоцький помічає на стоянці великий тримоторний транспортний Ю-52 і на розвороті накриває його вогнем з гармати і кулеметів. На аеродромі спалахує шоста пожежа.
Наступного дня небо заволокли хмари, але їхня нижня кромка трималася на висоті 4-х тисяч метрів. Проте де-не-де в них були вікна крізь, які проглядалася земля. Пісоцький і Данилюк пішли на полювання удвох. Прикриваючись хмарами прилаштувалися позаду пари мессерів, які поверталися після запеклого бою. Зайшли їм у хвіст і розстріляли на малій висоті під час посадки.
Вдруге в цей день вони злетіли як завжди і взяли курс на захід. На цей раз хмарність була вже суцільною. Пісоцький вирішив пробити хмари, пройти над ними і вийти з хмар орієнтуючись на прилади, коли ворожі літаки почнуть повертатися після бою. Для цього вони прослуховували ефір орієнтуючись на повідомлення наземних радіонавідників. Проте цього разу удача була не на їхньому боці. Ледь встигли вони наблизитися до хмар, як з них раптом випірнули чотири Ме-109. Сумнівно, що це був вдалий заздалегідь продуманий маневр асів Люфтваффе. Ймовірно це була випадковість.
– Роби як я, маневр ухилення, – скомандував Войцех Пісоцький, намагаючись пірнути під ворожі літаки і бойовим розворотом з набором висоти піти в хмари.
Ворожі літаки всі одночасно відкривають вогонь і проносяться над ними. Літаки пофарбовані в зелено-сірий камуфляж, крім хрестів на крилах і бортах, свастики на стабілізаторі промайнули білі щити з червоною стилізованою буквою «R».
– Данило, я підбитий, – почув він голос Войцеха Пісоцького по радіо.
– Поляк, виходь з бою, я прикрию.
Літак Пісоцького пірнає вниз. Мессери чітко і синхронно розвернулися і знову пішли в атаку. Два кинулись за Пісоцьким, а два почали заходити на Данилюка. Олексій кинувся їм напереріз, ловлячи ведучого пари в приціл. Не встиг він натиснути на гашетку, мессери уникаючи атаки з розворотом пірнають під нього і свічкою пішли вгору. Олексій різким маневром виходить з-під атаки. Гайдамак Пісоцького зникає в мареві біля землі. Тепер буде легше. Олексій робить розворот з легким набором висоти, але не лівий, а правий і настільки різкий, що від перевантажень потемніло в очах. Але перша пара мессерів вийшла з розвороту надто далеко, вони через різкий ривок вгору дещо втратили швидкість проте набрали висоту і у нього є кілька секунд часу, і ведений другої пари мессерів опиняється у прицілі. Німець миттєво це розуміє і намагається збити Олексію приціл різкими віражами, а потім і ковзанням вбік. Але німець не врахував, що рефлекторний приціл і бортовий комп’ютер Гайдамака, знівелюють цей маневр. Олексій миттєво натиснув гашетку. Коротка черга прошила фюзеляж з червоною буквою «R». Дивитися що з ним сталося було ніколи, ще два різких маневри ухилення від першої пари мессерів. Розворот з невеликим набором висоти, рятівна нижня кромка хмар трохи ближче.
Але німці розгадують його намір. Мессер розвернувшись кидається на нього перешкоджаючи набрати висоту. Олексій з ковзанням і різким віражем виходить з-під удару. Два мессери вже набравши трохи висоти атакують. Рясний піт вкриває обличчя, трохи рятує шолом-сіточка, весь одяг на Олексієві змок від поту. Різке ковзання, ще пара віражів зі спробою набору висоти. Одинокий мессер перешкоджає йому. Знову маневр ухилення, віраж, ще петля. «Боже, зупини планету, я зійду». Два різких правих віражі, бочка, і раптова петля Нестерова. В момент коли Гайдамак перебуває в положенні на спині, одинокий мессер на мить потрапляє у приціл. Світна крапка стала на кок гвинта. Миттєво натиснуті гашетки. Мессер зникає з поля зору. «Де він?». Два мессери розділяються – один атакує, інший перешкоджає Олексію пірнути в сіру каламуть шаруватих хмар. Але часу у німців обмаль. Все небо проглядається радарами і наземними радіонавідниками. Хтось уже давно викликав підмогу і сюди мчить група Гайдамаків. Через поспіх вони роблять помилки. Ще один ривок щоб уникнути траси. Білі димні вогні пронеслися повз фюзеляж. Мессер пробує зайти Олексію у хвіст. Олексій кидає літак вниз і в розворот. Інший мессер атакує згори. Олексій ледь уникає вогняної траси. Від перевантаження знов потемніло в очах. Коли Ме-109 проноситься повз нього, світна крапка на мить стає точно на скло ліхтаря кабіни. Черга! Мессер не зменшуючи швидкості мчить вниз, зникаючи в димному мареві. Інший лізе вгору намагаючись зникнути у хмарах. Ось він уже в прицілі. Світна крапка точно на хвостовому оперенні. Відстань метрів п’ятсот і скорочується. Але рятівна нижня кромка хмар уже поряд. Олексій тисне на гашетки. Різнокольорові вогні густо осипають крила і фюзеляж. Мессер зникає у хмарах. Втік. Але через секунд тридцять із хмар вивалюється палаючий смолоскип – весь охоплений вогнем Мессершмітт-109. Інших не видно, лише внизу опускається парашутист. Можна йти додому. Олексій робить останній розворот під кромкою хмар. З них вивалюється ще один парашутист. Олексій проноситься неподалік похитавши крилами і взяв курс додому. З півночі наближаються вісім крапок, які швидко збільшуючись перетворюються на вісімку Гайдамаків другого авіакрила їхньої ж 11 ескадри. Хлопці лише трохи спізнилися і тепер супроводжують його додому. Пости спостереження повідомляють про падіння чотирьох Мессершміттів, трьох парашутистів вже ловлять спеціальні групи на землі. Тільки тепер Олексій відчув жахливу втому. «Швидше додому».
На аеродромі до нього вже біжать не лише пілоти та персонал третього авіакрила 11 ескадри, але і весь особовий склад армійського льотного підрозділу з яким вони ділять летовище. Серед них цілий і неушкоджений Войцех Пісоцький, поляк кинувся до нього і вони обійнялися. Максим Свириденко оголосив:
– Віце-лейтенант Данилюк, захищаючи свого підбитого командира вступив у нерівний бій з чотирма асами німецької ескадри «Ріхтгофен», яка нещодавно перекинута до нас із Франції. З нерівного бою лейтенант Данилюк вийшов переможцем, збивши всіх чотирьох супротивників. Ні, я не обмовився, начальник штабу зараз за моїм наказом готує представлення на звання лейтенант. Також буде відправлене подання на присвоєння тобі другої медалі Срібний Сокіл за 22 особисто збитих ворожих літаки.
Виявилось, що в літак Войцеха Пісоцького влучили 4 снаряди. Лише титанова бронекапсула та бронескло врятували йому життя. Але в той самий день в схожій ситуації загинув пілот другої ескадрильї Вячеслав Стирський. Чотири мессери так само вивалились із хмар і атакували пару Гайдамаків. Командир авіакрила Максим Свириденко зібрав всіх пілотів на термінову нараду. Надійшли і з інших авіачастин звістки, що німецькі мисливці використовуючи хмари як прикриття нападають на тих, хто знаходиться під хмарами. Найчастіше таким прийом використовувався, коли в повітрі було багато літаків, і оператори радіолокаторів могли мало чим допомогти. Віце-полковник нагадав про неприпустимість проходити під нижньою кромкою хмар.
– Після перших успіхів, дехто з пілотів став надто самовпевненим, і забув елементарні правила повітряного бою. Ті помилки, які пробачали нам росіяни під час П’ятимісячної війни, не пробачать аси Люфтваффе. Ми повинні полювати самі, а не бути об’єктом для ворожого полювання, – наголосив командир на завершення.
Між тим запеклі бої над Брест-Литовським плацдармом тривають. Німці все ще вперто намагаються замкнути в казан плацдарм ударами з двох боків. Дві четвірки – Пісоцького та Тимченко вилетіли на вільне полювання. Далеко внизу між хмарами проглядається земля. Там іде запеклий бій – армійська авіація веде бій з юнкерсами та мессерами, які намагаються прорватися до позицій українських військ. Раптом між хмарами промайнуло кілька літаків. Повертаються юнкерси. Їх сім. Мессери очевидно ведуть бій.
– Атакуємо всі, – скомандував Тимченко своїй групі і повів їх в атаку на Штук.
Четвірка Гайдамаків пірнає вниз у білу мов молоко верхівку хмари. А Пісоцький продовжує вести свою групу на захід. Раптом вони помітили внизу дві четвірки двомоторних літаків. Вони ховаючись у хмарах ідуть на схід. Мессершмітти-110. Пісоцький намагаючись прикритися сонцем займає зручну позицію для атаки
– Атакуємо, ми першу, Гонта другу четвірку, – скомандував віце-капітан, коли перша четвірка пірнула у хмари.
Він розрахував так, щоб чотири мессери випірнули у просвіт і відразу ж потрапили б під вогонь. Мессери один за одним випірнули із ватяної завіси, на мить осліплені сонцем. Блиснули одночасно дві черги з гармат і кулеметів Пісоцького і Данилюка і два мессери синхронно загорілись. Олексій ловить в приціл іншого і тисне на гашетку. Він також спалахнув. В цей час Пісоцький розправляється з останнім із четвірки. Чотири смолоскипи падають униз. Загорілися два Ме-110 збиті парою Гонти. Два останні відстрілюючись вогнем стрільців пірнають у хмару. Олексій розраховуючи, що вони спробують розвернутися у хмарі і втекти вже очікує їх на виході. Пісоцький припустив, що вони полетять на схід і вже чатує їх там на виході. Мить і перед Олексієм із хмар випірнули два літаки. Світна крапка стає точно на кабіну одного із них. Фейерверк різнокольорових вогнів і він втративши керування полетів униз. Останній Ме-110 різко, майже на одному місці розвертається, намагаючись знову пірнути у хмару. Олексій ловить його у приціл. Ще одна черга і мессер залишаючи хвіст масного диму пірнув у хмару. Через кілька секунд він вже вивалився з її нижньої частини палаючим.
Ще кілька днів жорстокого побоїща. Не зумівши прорвати оборону і замкнути Брест-Литовськ в мішок, німецькі війська почали відхід на попередні позиції, з яких вони і так не змогли зрушити. Різко знизила активність і ворожа авіація, лише розвідники погоди час від часу пролітали над місцем бою. Програли аси Люфтваффе Брест-Литовську повітряну битву. Погода різко змінилася. Над полем бою нависли низькі сірі хмари, полили холодні осінні дощі. Обидві сторони остаточно припинили польоти. Добігав кінця листопад. Німецький бліцкриг остаточно забуксував в Приуральських лісах і степах Росії без прикриття авіації. Російські війська зуміли провести важку контрнаступальну операцію і звільнити від німців порти Мурманськ і Архангельськ. І скоро туди вже прийшли перші каравани з вантажем з Великобританії. Німці перекинули звідти майже всю авіацію під Брест-Литовськ. Незабаром під Мурманськ перелетіла британська авіагрупа, яка разом з російськими пілотами взяла під захист порт Мурманська.
Дочекавшись коли розпогодиться, 11 ескадра перелетіла на свої основні місця базування. Третє авіакрило повернулося до Києва на старий добрий аеродром Чоколівка. І вчасно, оскільки різко похолодало і з сірих свинцевих хмар посипав густий сніг. Холоди вони зустрічали вже у своїх теплих бункерах-землянках. З’явилися чутки, що їх скоро переозброять на нові літаки. Доки авіація не літала, частина пілотів та авіатехніків пропадала в авіамайстернях. Виявилось, що сюди перетягли два німецькі бомбовози Хейнкель-111 та Юнкерс-88. Їх перебрали, відремонтували і вирішили перетворити з бомбардувальників на транспортні літаки. Тут же стояв відремонтований Мессершмітт-109, який здійснив аварійну посадку. Олексій вирішив його випробувати в повітрі, коли дозволить погода.
Незабаром радіо повідомило, що японські війська атакували американську військово-морську базу Перл-Харбор. Американські кораблі та авіація зустріли японську ескадру у відкритому морі на захід від військово-морської бази. Відбулася жорстока морська битва, яка не принесла японському флоту перемоги. «Про напад на Перл-Харбор повідомив американців Володимир Бутко» – анітрохи не засумнівався Олексій. Цю думку підтверджував факт, що Україна продовжувала підтримувати з Японією дипломатичні зв’язки, а офіційний Вашингтон не висловив жодних претензій. Німеччина та Італія поспішили оголосити війну США. Проте утримати Малайзію, Сінгапур та Філіппіни американці та британці не зуміли. А потім росіяни почали потужний контрнаступ в передгір’ях Уралу, використавши свіжі резерви, які вони перекинули з Далекого Сходу. До весни вони зуміли витіснити німців на правий берег Волги і лінія фронту тимчасово стабілізувалася.
Нарешті перед Новим Роком в Чоколівку почали доправляти нові машини. Це були винищувачі Гайдамак-7. Сімка, на відміну від п’ятірки, мала потужніший двигун, полегшені металеві конструкції, радар, який можна було знімати і ставити на машину в залежності від потреби. Оскільки радар збільшував аеродинамічний опір і зменшував швидкість, його рекомендували ставити у хмарну погоду. Синхронно випустили свої сімки також концерни Гайдук, Пластун і Характерник. Ходили чутки, що готується до випуску важкий стратегічний бомбардувальник. Свириденко повідомив Олексія, що оскільки Пісоцький отримав призначення на посаду штурмана авіакрила, а Марко Шелест отримав призначення в авіацію Військово-Морського флоту і вже відбув туди, командуватиме ескадрильєю Татаренко, його заступником стане Аблаєв. Олексій стає старшим пілотом і водитиме пару. Скоро йому пришлють напарника. Також відбув до іншої частини майор Семенюк. Його місце зайняв Майер. Одночасно Пісоцький та Майер отримали звання капітанів. Сьогодні був останній вечір, коли Пісоцький перебував в ескадрильї. Надворі йшов сніг. Польотів синоптики не передбачали на найближчі дві доби.
– Войцех, а як ти вперше зустрівся з ворогом у небі? – спитав Олексій.
– Це було ще у вересні 1939 року. Два роки пройшло, а так ніби все життя промайнуло, – зітхнув капітан, – тоді я ще був молодим офіцером-авіатором польської армії. Моїм командиром тоді був капітан Маріуш Ковалевський. Саме він вчив мене всім першим премудростям повітряного бою. Тоді німці безперервно бомбили Варшаву. Ми вдвох літали на їх перехоплення. Ми в той час літали на вже застарілих напіветажерках PZL-11. Швидкості майже ніякої. Не те що мессера – штуку було важко наздогнати. Перший свій бій і першого збитого я як сьогодні пам’ятаю. Капітан Ковалевський ішов першим. Я за ним. Зустріли групу Ю-87. Вони, - побачивши винищувачі не втекли, а зухвало полізли в бій. Капітан Ковалевський тоді і показав приклад як слід їх бити. Пірнув під їхнє незахищене черево і збив одну Штуку. Я повторюю його приклад. Атакую і стріляю знизу. Стріляю, а він не падає. А Ю-87 починає маневрувати як вуж, пілот нахиляє літак на крило, щоб стрілець міг мене дістати. Мій літак тоді отримав перші пробоїни. Дивлюсь – капітан Ковалевський показує – «Підійди ближче і бий». Підійшов упритул, відстань вже півсотні метрів. Ловлю у приціл тушу юнкерса якраз поміж лапами шасі. Приціл весь час стрибає по юнкерсу від одного крила до іншого. Стріляю. З нього потяглася цівка диму. Стріляю знову і знову. Два кулемети калібру 7,7 – це все наше озброєння. З нього потяглася ще одна густіша цівка диму. Потім нарешті вирвався язичок полум’я – влучив у баки. Дивлюся – Ю-87 завалюється на крило. Виходжу з-під черева, щоб бува на мене не звалився. Ганси відкривають ліхтар, черепкаються з кабіни і стрибають. Наступного дня летимо знову. На тому ж місці і в той самий час знову Ю-87. Лізуть у бійку. Знову збиваємо по Штуці. Потім наступного дня в той самий час, хоч годинника звіряй, зустрічаємо знову їх на тому ж місці. Цього разу німці в бій вже не лізуть, Скидають бомби і починають втікати. Сідаю одному у хвіст. Стріляю по ньому – стрілець лупить по мені. Земля близько – притискається до землі гад, щоб знизу не зайшов. Та я все ж таки ризикнув. Б’ю упритул, він загорається. Ганси знову черепкаються з кабіни. Але висоти – зась! Наступного дня летимо знову на те ж саме місце, в той самий час. Юнкерсів немає, зате два мессера кружляють. Побачили нас. Один накинувся на капітана Ковалевського, інший заходить на мене. Ухиляюся від атаки. Німець робить помилку – очевидно молодий пілот, зменшує швидкість і за мною у віраж. Я ухиляюся на віражі, заходжу у хвіст. Він рве вгору – але швидкості немає. Все що було в кулеметах розстріляв по ньому. Він перевернувся і штопором униз. Готовий. Дивлюся – літак капітана Ковалевського горить, він сам висить на парашуті, мессер заходить на мене. Не встиг і оком кліпнути – блиснула черга. Чую тріск. Вибух снаряда. Літак крутонуло і він пішов униз. Ледве вирівняв над землею. Зараз «ганс» доб’є мене. На моє щастя з’явилися ще два наших PZL-24, німець відволікся на них, а я зміг долетіти додому. Капітана Ковалевського я так більше і не побачив і не дізнався про його долю. Потім совіти поперли зі сходу. Варшава впала. Я, щоб не здаватися посадив дружину в літак, я якраз перед війною одружився і перелетів через польсько-український кордон.
– А як ти потрапив до 11 ескадри?
– Це досить довга історія. Я кілька місяців добивався права вступити до українських ВПС. В цей час полковник Войтенко почав формувати 11 ескадру ВПС. Йому були потрібні пілоти і бажано з досвідом. Тут про мене і дізнався капітан Свириденко, взяв своїм напарником через те що у мене був невеликий бойовий досвід. Ас просто дивовижний. Я після польотів з ним у парі просто напівмертвий валився з ніг. Так тривало кілька місяців. Нас перевели на аеродром Чоколівка, з того часу тепер це наша постійна база. Дружина живе в Києві, у нас власна квартира, народилася донька. Проте мати і сестра залишилися там, під швабом, – зітхнув Войцех махнувши рукою на захід.
– А як потрапив на п’ятимісячну війну?
– Як і всі. Тривога і ми почали літати на перехоплення авіації червоних. Літали ми тоді на трійках. Гайдамак-3 це не рівня Пулавському. Навіть мессеру не поступається. Вилетіли удвох зі Свириденком на розвідку. Вже тоді діяли наші перші радіолокатори, їх лише почали застосовувати. Радаристи засікли якусь ціль. Дивимось, летить група червоних бомбовозів СБ. Йдуть на Київ. Свириденко заходить їм у хвіст і з ходу збиває одного. Він спалахнув миттєво. Чим я гірший? Заходжу у хвіст – стріляю. А озброєння трійки не те що у пулавського – гармата 20 міліметрів, два кулемети 12,7 міліметрів. Черга і він горить. Стріляю по іншому – горить. Свириденко збиває ще двох. Наступного дня СБ вже прийшли під прикриттям етажерок І-153 Чайка та І-16. Та й нас вже шестеро. Свириденко з ходу збиває бомбовоза. Один ішак кидається на нього. Та ми як метеори пішли вгору, І-16 завис унизу. Пішли на сонце. Він втратив нас, летить вздовж Дніпра. А Свириденко питає по радіо: «Войцех, соколиний удар з боку сонця спробувати не хочеш?». Чому б і ні! Падаю на І-16 з висоти, ловлю у приціл. Траса кресонула по мотору. Дивлюся він знижується і сідає на шосе поблизу Акунінської розв’язки. До кінця війни збив 27 ворожих літаків. Збивали в основному перші тижні війни. А потім червоні стали літати мало.
