Гори. Там все таке гарне було і таке наше. Прозоре кожне село і місто. Всюди церковця, як пані на горбочку стояла і раннім ранком ловила промінчик сонця на своїй бані… Вона була в селі для селян, як княгиня. Чия вона нині? Де наші хори, що в святині молитовні співи несли в наші гори? Згадую тих, які в хорах тих співали колись. Всі вже повмирали. Стара церква стоїть на високій горі і чекає, коли прийдуть свої і співати будуть… Спалені села. Людей вимела з них Акція Вісла і розігнала по чужинах. Жах. Перед очами стає бистрий потічок і ліщина при ньому і хати стріхою криті… Селом ходять люди щасливі, веселі, яким хочеться жити. Все це бачу очами покійних нині мами і тата. То вони вписали в мою пам'ять рідне село над рідним, бистрим Сяном, над яким своє небо було і все таке наше, від століть своє. Все таке кохане, повне шани. Заохочую усіх вас, не будьте байдужі, спішіть думками до своєї, святої Батьківщини в горах, яка тужить за вами. Оспівуйте її пам’яттю і піснями. Забута драма, це як забута мама. Не будьте німі…
07.11.2020р.
