Середа (Четвер перший)
Завтра буде четвер. Колись дуже давно був вівторок, і все буде як завжди. Затхле повітря перетвориться на сумні недопалки, котрі будуть лежати і смердіти у темному кутку кімнати. А все що відбуватиметься за просторами кімнати, буде мати статитичний вплив на наше буття. Обійнявши мене лівою рукою, та вже звичним рухом підкуривши мені сигарету, ти повісиш солодке мовчання посеред кімнати. Котре буде розтікатися зеленою піною та прохати уваги. Тютюновий дим важкими хмарами поринатиме у сутність всього того що коїться навколо. Нарешті тиша! Все ж таки як добре коли хтось поруч, тендітно пестить твою руку, мовчки не забовязуючи якимись розмовами.
Дуже скоро ти відірвешся від мого буття та завариш для нас чаю. Розірвавши ланцюг, просто і без зайвих навантажень дізнаєшся скільки мені додати цукру. Хоча і напевно знаєш що я не вживаю цукор. І ми поринемо знову у нірвану, мовчазну нірвану, де не треба щось казати щоб здатися розумним. Або навпаки мовчати щоб бути розумним. Нехай оті дрібнесенькі частинки світу самі струяться крізь нас, намагаючись закликати хоч до якоїсь активності. І ми знову будемо разом дивитись у вікно страждаючи від спраги один за одним. А за вікном будуть жити люди, на відмінно від нас. Ще вчора ми зі штучною цікавістю спостерігали за ДТП, котре відбувалося перед нашим вікном. Сьогодні по вікну показують лише ларьок до котрого добра братія ходить за пивом.
Взявши сигарету ти позіхнеш, і підкуриш її моєю запальничкою, у вигляді дракону. Ти завжди так робиш коли хочеш піти. І от я вже бачу ті жести, котрі внутрішньо так ненавиджу. А ти з байдужою посмішкою затягуєшся сигаретою підкуреною моєю запальничкою.
Піднявшись та ніжно торкнувшись мого волосся, ти йдеш так само як ішла вже багато разів. Розвіявши клуби суму за собою. І от мені нічого більше і не залишається як далі курити, спостерігаючи в очікуванні за наступним ДТП, або черговою одіссеєю за пивом. Здається все.
Хоча…
І іноді так проходить ціла вічність, дурна робота, дорога до дому, кава, та вікно. Я вже навіть хотів заклеїти вікно щоб більше ніколи в нього не дивитись. Хоча що тоді ми будемо робити у двох?
Четвер Другий.
Сьогодні знову четвер. Але ти не прийшла. Я п’ю дешеву розчинну каву в одинацтві. Думки вітають десь дуже далеко. Проте навіть повітря сьогодні має інший смак, і чому в ньому так багато прянощів? Колись мені хотілось чогось нового, гострих відчуттів, але зараз я починаю розуміти що все це далеко не для мене. В очікуванні чергового ДТП я докурюю другу пачку. Доречи, лише нещодавно помітив може така кількість ДТП під моїм вікном якось пов’язана зі мною?
Четвер п’ятий.
Все ж таки звичка робить із людьми дивні речі. Я продовжую вірити і чекати. ну от хіба це погано мати надію? Я думаю що зовсім ні, от наприклад сьогоднішній вечір, як і багато минулих я коротаю за пляшкою коньяку на одинці. Ганяючи тютюновий дим по кімнаті, та розправляючи крила уявному дракону я лечу на ньому щоб звільнити тебе від якогось злодія, котрий можливо полонив тебе. Десь далеко за мною іде військо щоб в разі чого підтримати. І от ми долітаємо до замку де живе злодій, кружляємо навколо нього щоб знайти найуразливіші місця. В нас летять палаючи стріли, але я і досі вірю у перемогу. І от вже на підході моє військо, я віддаю якісь божевільні накази, зовсім не шкодуючи людей. Дим потрапляє у очі та повертає до реального світу. Аромат кави приємно пестить ніздрі. Хочеться закричати, або знову втнути якусь дурницю на кшталт суїциду. Зупиняє лише те що тоді це буде поразка, а я їх не терплю. ВИ ЧУЛИ? Вперед в бій! І не дай боже, хоч один з вас відступить!!
Четвер шостий.
Ти нарешті прийшла. Я не хочу питати, чесно кажучи мені це зовсім не цікаво. Мовчки заварюючи чай та вже в котре питаючи мене про той клятий цукор ти посміхаєшся. Це єдине що мене зараз хвилює. Знову підсідаєш до мене підкурюєш мені сигарету, та обійнявши мене дивишся у вікно. Мені хочеться похизуватись перед тобою перемогою, яку ми нещодавно здобули. Хоча тобі все одно буде байдуже. Я радий що ти поруч...
П’ятниця.
Вчора ти пішла заварювати чай і зникла. Тепер я розумію що назовсім. Де знову подівся той блядський коньяк?
Четвер сьомий.
І ось знову четвер. Я більше не вірю у дива, і нічого не хочу, я вже тиждень не виходив з дому і не відповідав на мобільний, навіть на мобільний. Я просто боявся що то будеш ти, і ти скажеш, що більше не хочеш мене бачити, ніколи. І знову у моїй уяві стоїть та сама армія, але не така як раніше. Втомлена після осади замку, співаюча траурні пісні за загиблими. Я виходжу до них і кажу що все було марно. Що ваші друзі загинули через мою хандру, та самозакоханість, і що все насправді було дарма. Окрім слави добутої у бої, авжеж.
Знову п’ятниця.
За віном знову сталося ДТП, і чому саме під моїм вікном їх стається така купа? Може це тому що я постійно у нього дивлюсь? Або тому що мій будинок спрямовує якусь дивну енергетику? Сьогодні там загинула дівчинка, ще зовсім молода. Як сказали по радіо донька одного з депутатів. Може і ти десь так само загинула, це б пояснило чому тебе так довго не було, хоча а як же...
Вівторок.
Сьогодні вибрався на роботу, всі довго питали де я подівся. Шеф попереджував щоб це було в останнє. На що я мовчки кивав головою, думаючи про військо та тебе. Скоріш за все я робив щось не правильно, залишилось тільки зрозуміти що саме, і все знову стане як було!
Четвер восьмий.
Вже декілька днів думаю де саме я помилився, неодмінно треба знайти і виправити ту помилку. Тоді все буде добре. Але ж де саме я схибив? Треба ретельно все пригадати. І не лягати спати доки я не зрозумію.
П’ятниця.
Все перетворилось на велику шахту, я вже декілька днів свердлю себе щоб зрозуміти бодай хоч щось. Але щось заважає. Постійно хтось відволікає мене, от наприклад сьогодні з роздумів збив телефонний дзвоник, якась сучасна мелодія викликала у мене тваринне відчуття жаху. Кожну клітинку наче наповнило кригою. Та в ту ж саму мить все зникло. Може воно і поверталось знову, але я цього вже не памя"таю бо розум був обійнятий у коло вогню що гіпнотизувало, та викликало ще більший страх.
Субота.
Ти не повіриш сьогодні до мене завітала жаба. З великими червоними очима, вона усілась на моє ліжко та довго не відводячи погляд дивилась на мене. Погляд жаби був порожній, хоча іноді мені здавалось що вона і ненавидить і шкодує мене одночасно. Вона постійно дивилась на мене не зводячи своїх великих червоних очей. Я накривався ковдрою та благав її щоб вона пішла геть. Але вона так і не йшла, я заснув. В ранці вже нікого не було.
Неділя.
Знову накази, треба знову віддавати накази, о Боже як же важко тримати замок у облозі. Але ви сильні. Ви мої воїни, і ви знаєте через що ми страждаємо, тож тримайтесь . Ми його здолаємо . після промови дракон піджавши крила просить у мене недоїдені крихти з мого сніданку.
Понеділок.
Просвітлення. Здається я вже два дні не їв. Хочеться чогось солодкого, забравши останні гроші із шафи, та обходячи стороною ліжко де минулого разу сиділа жаба, я прокрадаюсь до дверей щоб купити щось поїсти. Доречи я більше не можу спати на тому ліжку де сиділа жаба, відтепер я сплю біля вікна. Так набагато зручніше.
Вівторок.
Я не можу вибратись на зовні хтось запер двері з іншого боку. Хочеться їсти.
Середа.
Я боюсь дивитись назад, мені постійно здається що там знову сидить та клята жаба. Чому моє військо не приходить на допомогу???
Останній четвер.
Я лежу головою до вікна, мені вже байдуже що коїться позаду мене. В голові крутиться історія тижневої давності. Я робив собі каву. І мені здалось що хтось мене покликав. Зрадівши я думав що то ти. Але тебе ніде не було. Вдихаючи аромат кави, та дивлячись у вікно я знову почув голос. Може? НІ! То мобілка, але ж вона вирубилась вже давно, хоча.. Так вирубилась, тоді це радіо на кухні. Так точно це воно! Побігши на кухню та помітивши що воно від’єднало від мережі електроструму я розгубився. Може це все ж таки?
Зараз я вже здається точно знаю що та клята істота позаду мене. Страх? Його давно вже нема, як я можу когось боятися, лежачи на килимі біля віконця вже другий або третій день. Треба лише зібрати сили та повернутися. Зібравши все до останньої крихти, я намагаюсь. Нінащо не спромогнувшись знову падаю у сон.
Сон дуже диван річ саме тоді я його і не бачив, то були лише різні кольори котрі поступово випливали у дивній послідовності. Далі вже не пам’ятаю.
Прокинувшись я зрозумів що лежу спиною до вікна. Холодний піт охопив моє тіло та забороняв мені відкрити очі, я боявся що там буде воно або не буде нікого. Скоріш за все останнє найстрашніше. Тому не в змозі більше стримувати розплющив очі:
- ТИ?
