Він був завжди поруч: красивий, благородний, показний. За ним я була, як за кам’яною стіною. Всі заздрили моєму щастю. Я його водила до подруг в гості, вони ж, суки, лише крутили хвостами та стріляли в нього своїми безсоромними очима. Мені подобалося доводити їх до божевілля у своїх заздрощах. Іноді навіть хотілося крикнути йому «фас», щоб ці дурепи відчули на собі його силу м’язів, його солодкуватий слизький язик від дотику якого вона й сама завжди впадала у любовний транс. Але вона тримала його на короткому повідку, а коли він, теж вильнувши хвостом, починав лащитися до тих сук, вона так натягувала повід, що він аж харчав винувато зиркаючи на неї своїми звабливими очима…
Я його любила несамовито: годувала всякими смаколиками, купала, чесала, переймалася його дорогоцінним здоров’ям і вірила, вірила йому, негіднику, як остання дурепа, а він лише чекав слушного моменту, щоб зрадити мені з закошланою і зовсім непоказною сукою. І що він найшов у неї такого, що в мене зась? Вона дзиґою крутнулася перед дзеркалом. Я лише не вмію скавучати під його прискіпливим поглядом, а все ж інше є. Може вона вміє щось таке, до чого я додуматися не змогла, заради задоволення його стервозного его? Ні! Ні! і ще раз ні! – я вмію все, а тому нізащо не пробачу йому цієї зради, якщо він, одумавшись, приповзе до мене навіть на колінах, як він повзав раніше, коли я, надувши губи, комизилася, вдаючи, що болить голова. Вона, в розпачі з усього маху шваркнулася лобом об одвірки та так завзято, що аж іскри посипалися з очей на підлогу. В кімнаті стало світло, хоч голки збирай. Набита гуля була такою, що затьмарила горе від його зради…
…Вона прокинулася в холодному поту. Жахливий сон ще декілька хвилин збурював її уяву. Він лежав поруч і хропів, як неземне чудовисько. Вона мацнула рукою лоба, де мала бути уявна гуля, заспокоїлася, перевернулася на другий бік, заплющила очі і знову впала у водограй жіночих ревнощів.
