Як тільки опустилася ніч, Пісоцький і Данилюк в льотному обмундируванні зайняли місця поблизу літаків. Пісоцький зручно розташувався на розкладному кріслі, тримаючи на колінах парашут.
– Олексію, відпочинь і ти. Я трохи подрімаю. Радаристи повідомлять нас про зліт «бандитів».
Не було потреби баражувати у нічному небі марно витрачаючи пальне та сили пілота і ресурс машини. Весь простір проглядався радарами систем «Око», «Кажан» та РЛС далекої дії «Дельфін». Останні попереджали ще про зліт німецьких літаків зі своїх аеродромів. Завдяки цим системам вони вилітали лише тоді, коли було необхідно і тому холостих вильотів без сутичок з ворогом майже не було. Зараз вони з Пісоцьким не прив’язані до району прикриття як їхні колеги – винищувачі ППО, вони можуть вільно літати де заманеться і збивати де і кого заманеться. Станції та пости спостереження працювали на всіх чотирьох частотах одночасно: ВПС, ППО, армійської авіації та авіації флоту і будуть їх наводити на ціль. Техніки час від часу прогрівають двигуни і доливають паливо.
Чекати їм довелося до півночі.
– Злітають, – вигулькнувши із бункера-землянки крикнув офіцер пункту спостереження.
Пісоцький і Данилюк миттєво одягли парашути, застрибнули до кабін і запустили двигуни. Олексій одягнув прилад нічного бачення. Освітлювати смугу немає потреби. Проте системи освітлення тримають напоготові на випадок якщо повертатиметься літак з несправним приладом нічного бачення.
Висота шість тисяч метрів. Нижче, до п’яти тисяч можуть бути аеростати загородження. Олексій їх добре бачить з допомогою приладу нічного бачення «Сова». Постійно передають із землі, що бачать літаки противника. Пісоцький полює в іншому районі.
– Над Коростенем два об’єкти, тримають курс на Ірпінь – раптом він виловив серед цілого ряду повідомлень.
«Ось вони, це мої», подумав Олексій. Мисливець діє в режимі радіомовчання, але в нього є вуха. Через п’ятнадцять хвилин він добре роздивився крізь прилад «Сова» силуети двох літаків. Пузаті двомоторні бомбардувальники, засклена широка кабіна в носовій частині. «Хейнкелі-111».
Олексій спрямовує машину напереріз хейнкелям. Передній уже в прицілі. Ось світна крапка стала точно на заскленій кабіні. Олексій тисне на гашетки. Три пунктири різнокольорових вогнів впиваються в засклену кабіну. Хейнкель завалюється на крило, потім спрямовує ніс униз і падає. Олексій іде назустріч іншому Хейнкелю-111. Ловить у приціл кабіну і метрів з трьохсот відкриває вогонь. Бомбардувальник яскраво спалахує і падає. Мисливець, залишаючись невидимим в нічному небі, сам добре бачить своїх жертв.
– В районі Українки падають два бомбовози, – донісся голос з однієї із станцій наведення.
Олексій починає ходити колами та вісімками. Кілька хвилин лету і він наштовхується на ще один бомбардувальник. Цей зовсім не схожий на хейнкелі. Хвостове оперення з двома міцними кілями. «Дорньє-217». Олексій заходить йому у хвіст. Траса шматує фюзеляж. Дорньє яскраво спалахує і йде вниз.
– В районі Привітного горить і падає літак, – передали зі станції наведення.
Через десять хвилин Олексій натикається на ще один двомоторний літак. Схожий на знайомий йому радянський Пе-2. «Мессершмітт-110». Німецький багатоцільовий літак. «Що він тут робить?». Олексій пірнає вниз щоб злитися з фоном нічної землі. Світна точка стала точно на череві мессера. Черга. Вогняна сліпуча куля миттєво виникає над ним. Олексій різко з ковзанням уникає зіткнення з уламками.
– Любовичі, падає літак!
Час летіти додому, пального обмаль. Повз нього проносяться кілька Гайдамаків ППО. І в цей час над самою землею він помічає ще один літак. Мчить на великій швидкості в напрямку Ірпеня. Мессершмітт-110. Ось що воно. Німці намагаючись прорватися крізь заслін ППО використовують у якості бомбовоза Мессершітт-110. Набирають висоту, пікірують щоб набрати швидкість і одночасно зникнути з поля зору радарів. Олексій заходить йому у хвіст. «Як там боєкомплект»? Черга. Стріляв доки гармата і кулемети не змовкли і з ковзанням спрямував машину вбік. Мессершмітт врізається в землю і вибухає.
Вранці надійшли підтвердження про всі п’ять збитих Олексієм літаків. Вдалим було полювання і Войцеха Пісоцького – два Ю-88 і один легкий бомбовоз Дорньє-215. Також успішно діяли і винищувачі ППО. Після цієї ночі настала незвична тиша. Нальоти на Київ припинилися як вдень так і вночі. Лише повітряні мисливці на Мессершмітах-109 намагалися атакувати окремі повітряні та наземні цілі.
Знову під крилами ліси та поля Київщини. У повітрі четвірка Гайдамаків Войцеха Пісоцького – станція спостереження навела їх на пару мисливців Ме-109.
– Мисливці над Житомирським шосе. Муслім прикрий нас, ми атакуємо.
Літаки Пісоцького та Данилюка понеслися вниз заходячи на два Ме-109 з боку сонця, які шугали над автошляхом вишукуючи ціль для атаки. Пара Ніяра Аблаєва залишається на висоті. Ось з’явилася вантажівка на дорозі. Стало зрозуміло що її атакують раніше, ніж вони встигнуть наздогнати мессерів. Войцех Пісоцький здалеку дає коротку чергу. Вогники тануть над мессерами. Обидва мисливці різко змінили курс уникаючи вогню і припинили атаку. Очевидно за штурвалами сидять досвідчені пілоти. Вони розуміють, що варто їм піти вгору і їх миттєво зіб’ють. Тому вони маневрують над самою землею, намагаючись сховатися в складках місцевості від прицільного вогню. Вихід один – бити зверху, що Олексій і Войцех і роблять. Німці маневрують і вислизають мов вужі. Нарешті одна із коротких черг випущених Олексієм влучає у веденого мессера. Німець йде свічкою вгору і в повітрі розкривається біло-червоний купол парашута. Через кілька секунд черга випущена Войцехом Пісоцьким прошиває крило ведучого мессера. За ним відразу потягнувся димний слід. Все повторюється – свічка вгору і купол парашута над пожовклою рослинністю. Літак, залишившись без пілота тягнеться над землею, залишаючи димний слід і раптом вибухає, розсипаючись безліччю уламків і залишаючи в повітрі хмарку диму.
– Муслім, п’ятдесят вісім, – командує Войцех Пісоцький беручи курс на Чоколівку.
Отримавши підтвердження про падіння літаків, начальник штабу Сергій Іванюта відправляє представлення на нагородження Олексія Данилюка медаллю «Срібний Сокіл» за десять збитих літаків. Кілька днів тому він відправив подібне представлення на Войцеха Пісоцького на третього срібного сокола.
Надвечір, коли вони відпочивали поблизу літаків, спостерігаючи як механіки проводять останній огляд літаків.
– Ну все гаразд, – в черговий раз оглянувши машини сказав Іван Марченко, – тепер можна летіти хоч і на інший бік планети. Ходять чутки, що нас перекинуть на Брест-Литовський плацдарм. Там ідуть гарячі бої.
– Вірно, найімовірніше скоро ми відбудемо туди. Свириденко вже відправив передові підрозділи АГБ, – відповів Войцех Пісоцький.
Задзвонив польовий телефон встановлений тут же в будочці поблизу стоянки. Войцех Пісоцький взяв слухавку. Щось вислухав.
– Олексію, пішли в штаб, настав час ближче познайомитися з пілотами Люфтваффе. Привезли полонених пілотів збитих нами сьогодні мессерів.
На вході в штаб два солдати з автоматами. Ще два перед дверима кабінету Свириденка. В кабінеті знаходяться сам віце-полковник Свириденко, майор Куценко, начальник штабу Іванюта і перекладач. Тут же сидять двоє німецьких пілотів – гауптман і обер-лейтенант. Войцеху та Олексію перекладач не потрібен, вони вільно розмовляють німецькою мовою. Перекладач, звертаючись до німців:
– Це вони вас збили, може назвете нарешті ваші імена?
– Ми обіцяли, якщо покажете тих хто нас збив, назвемо. Я німецький офіцер і слово своє тримаю, – відповів гауптман, – гауптман Отто Рігель.
– Обер-лейтенант Рудольф Шлоссер, – відповів інший німець.
– Віце-капітан Войцех Пісоцький.
– Віце-лейтенант Олексій Данилюк.
Назвали свої імена німецькою без перекладача Войцех і Олексій.
– О, у вас гарна німецька мова, де ви її так вивчили? – запитав гауптман.
– Я до війни жив у Познані, часто бував серед німців.
– Я до війни часто спілкувався з німцями, бував у Німеччині на змаганнях з авіаспорту, – вирішив сказати несподівану правду Олексій.
Перекладач перекладав все, що вони говорили, українською мовою. Олексій помітив, що при цих словах Свириденко посміхнувся.
Помітивши у гауптмана два залізні хрести, а у обер-лейтенанта один, Олексій запитав за що вони їх отримали.
– Перший залізний хрест я отримав після битви за Британію, другий – у російському поході. Обер-лейтенант Шлоссер отримав нагороду за бої в небі Росії.
– А за бої в небі України хтось із вашої авіагрупи отримував нагороди?
– Тут легше отримати дерев’яний хрест ніж залізний. Тут набагато важче ніж над Британією чи Росією. Нас навчали, що винищувач повинен завжди мати перевагу над супротивником у висоті, швидкості та за рахунок маневру. Але тут все навпаки – вся перевага у Гайдамак. Нас готували до зустрічі з Гайдамаком-3. Ми знали, що це сильний супротивник. Але ми з першого дня почали зустрічати Гайдамаки-5, до зустрічі з якими ми були не готові, які носяться над нами з неймовірною швидкістю. Атакують і збивають кого хочуть. Ні догнати, ні втекти. Як правило над Британією чи Росією ворожі пілоти брали випередження стріляючи в супротивника і у нас було кілька секунд щоб ухилитися, пірнути під трасу. А тут черга з Гайдамака б’є відразу по літаку. У вас там якісь неймовірні приціли стоять. Ви рідко перелітаєте лінію фронту, зустрічаєте нас над своєю територією. Ваш підбитий пілот вистрибує над своєю територією і відразу ж повертається в стрій. Наш же неодмінно потрапляє у полон. І зеніток тут у вас дуже багато, все небо прострілюється. Особливу небезпеку вони становлять через відсутність пристрільного залпу. Стріляють відразу по цілі і дуже точно. Варто нам перелетіти кордон, як відразу з’являються ваші винищувачі, заховатися від них неможливо, і все через радари яких у вас багато, – зітхнув, закінчуючи монолог гауптман.
– Ваші бомбардувальники скинувши бомби відразу ж перетворюються на винищувачі і включаються у бій. Тому атакувати їх з найбільш вигідної позиції під час розвороту на курс на свій аеродром неможливо – додав обер-лейтенант.
Нарешті Свириденко наказав вивести полонених і відпустив усіх, лише Олексія попросив залишитись.
– Де ти зустрічався з німцями?
– У майбутньому. Своєму майбутньому. Німеччина вже давно стала демократичною країною, позбувшись нацистського баласту. Ми літали з німецькими пілотами на змаганнях, облітували старі зразки німецьких винищувачів. Я літав на Ме-109, Фокке-Вульф-190.
– Фокке-Вульф-190? Ніколи не чув.
– Ми скоро з цим літаком зустрінемося. В 1942 році, найпізніше в 1943. Винищувач з двигуном повітряного охолодження, швидкість дещо вища ніж у мессера, але важчий за Мессершмітт-109. В кінці війни німці замінять ним ще й бомбардувальники та штурмовики. Є також модифікації для висотного перехоплення бомбардувальників.
– Гаразд. Ми скоро перелітаємо на Брест-Литовський плацдарм. Там німці намагаються відрізати Брест-Литовський виступ і оточити наші війська, які в ньому знаходяться. Ідуть запеклі бої як на землі так і в повітрі. Минулої ночі наша стратегічна авіація, винищувачі-бомбардувальники Пластун-5 у супроводі винищувачів Характерник-5 завдали ударів по великих промислових центрах Німеччини. Зокрема атаковані високоточними бомбами заводи Месершмітта та Хейнкеля. Крім того є гарна новина для нас. Концерн Гайдамак починає серійне виробництво нового винищувача – Гайдамак-7. Сімка має більш потужний двигун, швидкість понад 700 кілометрів на годину, полегшені конструкції з дуже міцної сталі. Озброєння – три гармати. Загалом конструкторам вдалося зберегти вагу сімки в тих же рамках що і п’ятірки, горизонтальна маневреність збереглася, але суттєво покращився вертикальний маневр.
– Думаю хлопцям приємно буде про це дізнатись.
– А що ти думаєш про Арсенія Ворожейкіна, одного з полонених російських пілотів? Проситься щоб його зачислили в наше авіакрило, хоче літати.
– В тій лінії часу з якої прибув я, він був одним із кращих асів цієї війни. У мене в бібліотеці стояли книги з його мемуарами. Його країна разом з нами веде війну проти спільного ворога. Думаю він не підведе.
– Мабуть відправлю його до резервної групи, освоїть трійку, перевчиться на п’ятірку, налітає триста годин і його можна буде взяти, – вирішив Свириденко.
