Почалася ця історія дуже давно – ще на початку осені. Звісно, з того часу наша Томуська трохи постаршала. Але навіть зараз вона не дуже любить згадувати про те, як їй спало на думку полювати на сонячних драконів. На тих, що мешкають за шафою у її дитячій кімнаті.
Вона навіть не стала радитись про цю важливу справу з мамою й татком. От як розповісти про таке навіть найкращим дорослим, якщо вони не вірять, що в їхній квартирі мешкають дракони?
Може, тому, що дракочиків цих важко побачити: вони зовсім невеличкі й дуже-дуже прудкі. Як почують чиїсь кроки в коридорі – відразу всією зграйкою ховаються у шпарині за шафою. Певно, соромляться.
Оце і спробувала раз пояснити батькам Томуська. Але тато чомусь не повірив і сказав, що вона вигадує. А може, у нього просто поганий день був.
Таке навіть з найкращими дорослими інколи трапляється. Того дня тато застудився, сидів вдома і чути не хотів про всяких там драконів. Мовляв, їм у квартирі тільки велетенських незграб, що можуть випадково дихнути полум’ям і влаштувати пожежу, не вистачало!
Невже Тамара – майже зовсім доросла розумна дівчинка, якій за рік уже й до школи час, не може погратися у щось цікавіше? Але ж Томуся не грається в драконів! І вони із нею гратися не хочуть. У тому й лихо!
А ще, певно, татко слухав її не дуже уважно. Інакше почув би, що їхні дракони – не велети: хіба ціла зграя великих крилатих створінь змогла б зручно влаштовуватись на ночівлю за шафою з сукенками?
І дихають вони, ті дракони, зовсім не полум’ям, вони ж не казкові, а справжні! А видихають сонячні промінчики, тільки тонесенькі. Тому й звуться сонячними. Чи, може, тому, що вони самі схожі на малі сонечка: такі ж жовто-яскраві й блискучі, хоч і зовсім не такі гарячі.
А ще, ті дракони дуже корисні увечері, коли час спати. Тоді треба заплющити очі міцно-міцно й крізь вії побачити, як під стелею ковзають тоненькі промінці. То сонячні дракони, яким набридло за шафою сидіти, граються, то швидше пролетить від стіни до стіни чи в піжмурки. Після того, як їх побачиш, спиться особливо солодко.
Однак татко не схотів слухати про корисних драконів: коли застудився, то треба спати, а не гомоніти. А Тамарку мама попросила піти до її кімнати, погратися тихенько, аби не заважати.
Якщо чесно, Томуська й тоді знала, що чинить не дуже добре. Але виявилось, що пастку для сонячних драконів можна зробити тихо, не заважаючи нікому.
Дівчинка взяла велику коробку й витягла з неї старі іграшки, які мама знайомим хотіла віддати. Трохи подумавши, запхала ті цяцьки подалі під ліжко, аби мама не помітила відразу, що в кімнаті щось не так. Коробку старанно накрила чистим рушничком із усміхненим зайцем.
Вона бачила по телевізору, що таку паску для справжнього тигра в далеких джунглях влаштовують. Тигр їй не потрібен: у неї є кошеня Пантерик. А дракони дуже треба! Якщо їх піймати, то всі побачать, що Томуся не вигадує.
Хоча сонячні дракони– зовсім легенькі, та все одно тонка тканина посунеться донизу, як хоч один всядеться на неї. Але дівчинка перед тим старанно вмостила дно коробки пухнастою кофтинкою. Вона зовсім не хотіла, аби той дракон забився.
Вона дуже сподівалась, що як потім дракончика перепросити, то він не дуже образиться. А може, коли сердитись перестане, захоче погратися з нею та з Пантериком?
А ще, треба було швидко вигадати, на що тих драконів можна ловити. Бо цукерки їм не цікаві: це Тома перевіряла, аж кілька разів залишала біля шафи смаколики. Їх ніхто не їв!
Тож довелося покласти на рушничок різнокольорову крейду. Бо дракони у Томчиній кімнаті – дуже непосидючі й цікаві. Певно, їм захочеться спробувати розфарбувати один одного і стати ще гарнішими.
А зробивши все це, Томця відразу запросилася спати. Не тому, що вона втомилася, а щоб швидше ніч прийшла, і дракони на прогулянку вибралися.
Тома лягла в ліжечко, пригорнула до себе пухнастого іграшкового ведмедика, але спати їй зовсім-зовсім не хотілося. Виявилося, що чекати – то дуже втомливо.
Аж раптом у кімнаті майнула тінь – велика-велика, ніби то не сонячний дракончик, а великий дракон, який татові не подобається. Й та тінь стрибнула просто на коробку-пастку. Ой, як Томця злякалась!
Аж тут із коробки почулося нявчання: велетенський дракон ображено кричав, зовсім як Пантерик, коли ще малим заліз на фіранку під саму стелю і боявся униз злізти.
Томусьці аж стало того великого дракона шкода. Вона майже наважилась підбігти до коробки й допомогти. Та все одно не встигла, бо тут побачила та-аке!
До тої пастки майнув сонячний дракон, потім – ще один, і ще. Вони кружляли навколо коробки, сідали на неї зверху, щось щебетали, мов папужки, які мешкають у тітки Насті.
Схоже, вони співчували бідоласі, який мявкотів у коробці з-під іграшок. Той аж затих, вслухаючись, що йому ті дракони йому кажуть.
А дракони з’являлися ще і ще, і, схоже, намагалися перекинути ту коробку і звільнити в’язня. У кімнаті стало світло, немов перед ранком, але зовсім незатишно. Та дракони були малі й не дуже сильні, тому в них нічого не виходило.
А от Томі від того всього стало зовсім-зовсім соромно. Вона була щиро переконана, що всі – і ув’язнений більший дракон, і маленькі сонячні – будуть на неї дуже-дуже сердитися. Однак вона знала, що має встати з ліжка і допомогти своєму в’язневі.
Та вона знову не встигла. Двері дитячої кімнати відчинилися – й на порозі з’явилася занепокоєна мама.
А потім з’ясувалось, що Томка вчинила дуже-дуже погано. Гарні дівчата ніколи отак не знущаються над кошенятами. Тож Святий Миколай засмутиться від такого вчинку та до неї не прийде.
І Пантерик на неї дуже образився. І сонячні дракони, схоже, теж. Бо зовсім перестали визирати з-за шафи, поки не переконувались, що Томка точно спить, а не прикидається.
Замість цього, дракончики, схоже, із Пантериком потоваришували. Вн полюбляє перед ними дорослого кота вдавати і щось їм муркотіти про свої пригоди. А вони, ті дракони, близенько біля нього всідаються й чи то уважно слухають, чи то вдають, аби його не ображати.
Але точно Тамарка того не знає: на неї ж сердяться, тож і товаришувати намагаються так, аби їй на очі не втрапляти.
А тут ще вихователька в дитсадку нагадала, що саме час писати листи Святому Миколаю. А що букви ще не всі діти добре знають, то Катерина Іванівна запропонувала, щоб вони просто намалювали, який хто гостинець бажає, а вже вона підпише, чий де малюнок, щоб ніякої плутанини не виникло.
Томуська вирішила нічого не малювати. А навіщо, якщо на неї Святий Миколай сердиться?
Правда, мама її вже давно пробачила, бо переконалась, що вона більше Патерика не ображає. Але ж Миколай, певно, суворіший за маму… Інакше б дорослі не лякали малих тим, що він буде сердитись на неслухняних дітей.
Томця сидить над своїм аркушиком, затиснувши у пальчиках олівця. Якщо зовсім нічого не робити, то її питатимуть: чому їй не хочеться подарунків? Тож вона вирішує намалювати-таки той лист.
Рішуче виводить над намальованою дівчинкою велику кривувату літеру «R», щоб Миколай зрозумів, що то – не лялька, а сама Тамара. Потім, правда, Катерна Іванівна пояснила, що літера мала б в інший бік дивитись. Але Миколай і так зрозуміє, про що йдеться, правда?
А поруч із собою дівчинка намалювала Патерика і дракона. Вона хотіла намалювати не одного, але вихователька вже почала казати, що час збиратись на прогулянку. А що дівчинка поспішала, то і дракон, і кіт вийшли завеликі, майже із саму Тамарку зростом.
Але всі на її малюнку тримались за руки, тож легко здогадатись, що то все – друзі, правда? І кошенятко вийшло дуже на себе схоже, особливо хвіст і вуса в художниці вдалися.
Тож Томця, коли старанно натягала кофтинку й повільно, але сама застібала великі та тугі ґудзики на кожушку перед прогулянкою, була певна, що її «лист» правильно зрозуміють. Як же інакше?
У Миколаїв день Томуська навіть прокинулась раніше, ніж її мама прийшла до садочку будити. Бо серед ночі їй приснилося, що сонячні дракончики радісно вигойдуються на гірляндах. На тих, що прикрашають невеличку ялинку на столику біля її ліжечка, й розсипають теплі сонячні промінці на всі боки.
А за ними уважно знизу спостерігає Пантерик і, здається, трохи заздрить товаришам. Він уже трішки підріс і розуміє, що паперові гірлянди його не витримають. Але йому ще кортить полазити десь угорі.
А потім дракончики пурхають донизу, де на стільчику сидить новенький червоний пухнастий дракон і посміхається. Певно, то Святий Миколай отак Томчине прохання зрозумів? Нічого, вона ще навчиться правильно малювати.
Та головне, що нова іграшка сподобалась всім: і самій Тамарочці, і кошенятку, і справжнім сонячним драконам. А мама, як зайшла до кімнати, зраділа, що у всіх гарний настрій у святковий ранок.
А потім Томуська з мамою пішли до дитсадочка. Пантерик вклався трохи подрімати на кухні. А сонячні дракони залишились у кімнаті, вони пурхали й радісно блискотіли, хоч за вікном ще були зимові сутінки.
І всі, хто на вулиці поспішав у якихось важливих справах, раптом на мить зупинялися. Вони підводили голови, вдивляючись у сонячний блискіт у вікні, не схожий на звичайні кольорові спалахи гірлянд – й усміхалися.
А потім квапилися далі, аби встигнути зробити все, що хотіли в цьому році, бо до його завершення залишалось зовсім трохи часу.
