Вже стемніло, коли Олексія раптом викликали до штабу. Біля штабу стояли вантажівка з групою озброєних автоматичною зброєю людей у камуфляжі та легкове авто. Всі офіцери штабу на чолі із майором Сергієм Іванютою чомусь знаходилися поруч з солдатами.
– Віце-лейтенант Данилюк, проходь, тебе вже чекають, – сказав він Олексію.
Олексій зайшов у кабінет Свириденка. Віце полковник був тут, поряд з ним за столом сидів чоловік у сірому плащі. Олексій відразу його впізнав – Володимир Бутко. Нині президент України. З моменту останньої їхньої зустрічі він став помітно старшим. Він підвівся назустріч Олексію, протягуючи руку, потиснув руку Олексія. Планшет Олексія, який вилучив Максим Свириденко ще у перший день появи Олексія в Чоколівці лежав на столі, зарядний пристрій був увімкнений у мережу.
– Вітаю тебе, Олексію. Ми повинні були зустрітися набагато раніше, але я сам тривалий час не наважувався. Напевне ти вже зрозумів, що я і моя команда прибули з майбутнього, щоб змінити історію нашої країни. Ми готували свою місію багато років. Твоє потрапляння сюди було непередбаченою випадковістю. Ми перенеслися в 1917 рік. Ти випав з хроносфери і потрапив в інший час. Ми знали місце де ти з’явишся, але нажаль час у який ти потрапиш був нам невідомий, ми не змогли його вирахувати. Ми вирішили створити на цьому місці летовище, якого в 1917 ще не існувало. Тут постійно перебувала наша людина, яка була поінформована про можливу твою появу. Віце-полковник Свириденко був такою людиною останній рік. Раніше тут чергували інші наші люди. Йому було наказано потурбуватися про тебе. Нажаль ми не можемо повернути тебе у свій час, у звичний тобі світ. І не лише тому що ми остаточно використали резерв тахінного генератора. Ми змінили хід історії. Світу який ти знав вже давно не існує. Якщо тебе відправити на початок ХХІ століття то ти опинишся у світі, який видасться тобі ще більш чужим ніж той, у якому ти перебуваєш зараз. Крім того, внаслідок зміни ходу історичних подій, Данилюк Іван Микитович з Тернополя, твій прадід не відправився до евакуації за Волгу влітку 1941 року і там не зустрівся з евакуйованою полтавчанкою Ганною Кирилівною Демидюк. І у них тепер ніколи не буде правнука Олексія Даниловича Данилюка. Ти був вирваний із одного потоку часу і відправлений в інший, де ти ніколи не існував, не лише в минуле. Тепер ця лінія часу – твій новий світ.
– З якого ви року?
– З дві тисячі шістдесят другого. Технологію переміщення у часі в 2036 році винайшов Натан Іванович Феденко. Він же висловив ідею змінити хід історії. Підготував команду, яка після ретельної підготовки повинна була відправитися у минуле. Ми ретельно планували кожен наш крок, ретельно вибирали інформацію і технології необхідні нам у минулому. Натан Іванович повинен був написати детальний алгоритм дій команди. Але спочатку треба було перевірити пристрій переміщення в часі. Прототип міг перемістити лише одну людину. І Натан Іванович сам викликався добровольцем. Якщо пристрій спрацює, то він залишить нам послання у скриньці одного з американських банків, допише алгоритм. При подорожі в минуле ми повинні були зробити зупинку щоб його забрати. Але зупинку ми зробили запізно. Ми знали адресу квартири Натана Івановича та його заміського будиночка з його послання, але далі будь-якої інформація про нього зникала. Ми не знали, що він помре раніше ніж ми прибудемо. А Натан Іванович це зрозумів і залишив алгоритм у тебе. Коли ти хотів купити квартиру в тому домі, він тут же вирішив тобі її продати. Він знав, що не доживе до прибуття команди. І тебе він обрав не випадково. У своїй реальності ти скоро став би знаменитим. Світова слава прийшла б до тебе через шість років. На авіашоу в Неваді. Ти повинен був стати одним із кращих пілотів спортивної авіації у світі. Але через вісім років ти повинен був загинути під час Великого китайського авіашоу. Один з учасників допустив би грубу помилку і зачепив твій літак. Згодом комісія з розслідування причин катастрофи з’ясувала б що ти міг би ще катапультуватися і вижити, але літак впав би на глядачів і могло загинути багато людей. І ти свідомо спрямував літак в озеро. Тепер у тебе з’явився ще один шанс прожити своє життя і постарайся прожити його довше. Якщо у тебе є бажання, то я можу зараз забрати тебе у більш спокійне місце.
– Ні, я залишуся тут, тепер у мене є тут друзі, і країна, яку треба захищати, – рішуче сказав Олексій.
– Я відчував, що ти відповіси саме так. Ти ще сам не знаєш на що ти здатний. Використай свій новий шанс, як використовує його зараз твоя країна та твій народ. Нам вдалося змінити хід історії. Зникли в безодні нереалізованого майбутнього втрата незалежності України, розстріляне Відродження, Голодомори, терор, репресії, тотальна русифікація України, ми все зробимо, щоб не стали реальністю мільйони загиблих українців у Другій світовій війні. Ми збудували потужну економіку, збройні сили на основі новітніх технологій. Закінчиться ця війна – я піду у відставку. Володимир Бутко засидівся на цій посаді і повинен звільнити це місце іншим, народженим у цій лінії часу. Я думаю ти також знайшов своє місце у цьому світі. Можливо це остання наша зустріч, наступні були б лише на шкоду і мені і тобі. Але хто знає.
– Останнє питання. Тахіонний генератор ви використали востаннє щоб дізнатися точний час нападу Гітлера на нашу країну?
– Саме так. І не лише час нападу, але і його плани. Генератор перетворився на купу непотрібного металу. Ми знищили темпоральну технологію і сподіваюся її в ХХІ столітті не винайдуть.
Попрощавшись, Володимир Бутко вийшов зі штабу. Загули, поступово стихаючи в темряві двигуни вантажівок. Повернувшись до Максима Свириденка, Олексій запитав:
– Пане віце-капітан, ви також із майбутнього?
– Що ти, ні, просто, коли я став командиром третього авіакрила і нас перевели в Чоколівку, мене раптом викликали до президента. Саме там я і дізнався про подорожі в часі, про твоє можливе прибуття і мені було наказано зустріти тебе. Саме тому тебе і не відправили в контррозвідку чи до якогось іншого місця, і саме тому, я перешкоджав тобі розповідати про подорож у часі. Я зателефонував до адміністрації президента, прибув до його резиденції і показав вилучені у тебе речі президенту, ще тоді в той самий день, 18 травня 1941 року. Він сказав, що це мобільний телефон і планшет разом, випущений на початку ХХІ століття. Показав як ним користуватися. Президент пояснив що мережа для нього у нас зараз відсутня, але ми переглянули твої фото. На деяких ти за штурвалом літаків. Там були також копії документів. Президент сказав що ти неодмінно станеш чудовий пілотом.
