Скоро німці захопили Ленінград, а ще через місяць впала Москва. Німці місцями форсували Волгу і просувалися на схід у бік Уральських гір. На півночі впали Мурманськ і Архангельськ.
А повідомлення розвідки ставали усе тривожнішими. Німці перекидали війська до північних кордонів України, на півдні Білорусі будувалися все нові і нові аеродроми, які швидко заповнювалися сотнями літаків. До кордонів України підтягували війська також союзники Німеччини Румунія, Італія та Угорщина. На вулицях Києва з’явилися зенітні гармати. Вікна в будинках стали закривати темними шторами, все частіше вимикали нічне освітлення. Час від часу в небо піднімалися аеростати загородження. Здавалося у самому повітрі відчувався запах грози, що наближалася. Аеродром перевели на казармений стан, звільнення до міста більше не видавалися. Осіннє небо здавалося усе похмурішим. Проте люди були рішуче налаштовані дати відсіч ворогові.
Почалися розвідувальні польоти німецької авіації над територією України. Дальні та висотні розвідники Ю-88 та Ю-86 все частіше почали перетинати кордон. Президент Володимир Бутко віддав наказ силам ППО та ВПС збивати шпигунів.
«Якщо це розвідувальні польоти, то їх треба негайно припиняти всіма доступними засобами і знищувати порушників. Якщо вони заблукали – нехай німці краще навчають своїх пілотів навігації, це не наша проблема. Тепер вони знатимуть ціну помилок. Якщо це провокації – ми не будемо ховатися від сутички демонструючи свою слабкість» – заявив Володимир Бутко.
За наказом командування війська ППО і ВПС виділили для щоденного чергування ланки винищувачів Гайдамак-5. Їх обладнали для висотних польотів – заправили метанолом бачки та встановили балони з киснем для підживлення двигуна на великих висотах. Ретельно перевірили справність кисневого обладнання для пілотів. Радари та пости спостереження постійно відслідковували чужинців. На аеродромі Чоколівка також постійно чергувала ланка висотних перехоплювачів. Протягом першого ж тижня чергування були збиті 8 розвідників Ю-88 пілотами авіації ППО. А вже наступного тижня відкрили лік збитих ворожих шпигунів і пілоти третього авіакрила 11 ескадри. Першим збив Ю-88 командир першої ескадрильї віце-капітан Вальтер Майер. Майер походив з родини німецьких колоністів з півдня України. А через кілька днів командир ланки третьої ескадрильї Ніяр Аблаєв перехопив і знищив шпигуна Ю-86. Після цього польоти шпигунів припинилися. Але всі розуміли, що німецькі літаки перелітали кордон не просто так. Гроза могла розпочатися в будь-який момент.
Ранок 9 жовтня 1941 року. На небі ще були зірки, коли весь аеродром розбудив рев сирен. Пілоти швидко хапали обмундирування та спорядження і одягнувшись бігли до літаків. Техніки швидко виганяли Гайдамаки з капонірів, пілоти займали місця в кабінах. Проте сигналу на зліт не було. В передсвітанковому небі час від часу майоріли якісь спалахи. Тривожне очікування тривало. Розвиднилося. З летовища було видно, що над містом повисли аеростати загородження. На аеродромі увімкнули гучномовці. О сьомій ранку раптом прозвучало, що зараз буде оголошено термінове повідомлення. І ось над летовищем зазвучав голос президента Володимира Бутка:
«Шановні співвітчизники! Сьогодні, о другій годині ночі німецькі війська без попередження та оголошення війни вчинили напад на нашу країну. Німецька нічна авіація атакувала міста, військові бази та аеродроми. Одночасно по нашій території відкрила вогонь німецька артилерія по всій довжині лінії зіткнення. Разом із Німеччиною нашу територію атакували її союзники – Румунія та Угорщина. З перших хвилин нападу в бій вступила наша армія та авіація протиповітряної оборони. Слід відмітити, що ворогові не вдалося застукати нас зненацька. Ми очікували подібного розвитку подій і нашому генеральному штабу вдалося до хвилини встановити день і точний час нападу і вчасно підготуватись. Над нашою країною нависла смертельна небезпека. Але ми зустрічаємо її у всеозброєнні. І ми у своїй боротьбі не одні. Перемога буде за нами. Розгром націонал-соціалізму неминучий».
Кілька хвилин панувала тиша. Всі давно очікували подібного розвитку подій, розуміли що війни не уникнути, та все ж таки в глибині душі сподівалися, що воювати не доведеться. Як тільки минуло заціпеніння почувся шум безлічі голосів. Люди обговорювали те що сталося. Проте страху не було, була рішучість захистити країну. І впевненість, що всі зусилля з підготовки до захисту країни не були марними.
Згодом почали надходити повідомлення, що авіація сил ППО вже веде бої з ворожою авіацією, яка проривається через кордон. На кордоні іде запеклий бій – ворог намагається прорвати укріплений район. Авіація ВПС поки що в резерві. О восьмій годині прийшов наказ зі штабу ескадри, який дозволяв виліт при появі ворожих бомбардувальників. Віце-полковник Свириденко наказав підготувати до вильоту групу із восьми літаків яку він очолить сам. Ще одну четвірку виділили для прикриття посадки групи при поверненні. Решта будуть резервом.
– Ударну групу поведу я. Групу прикриття очолить лейтенант Лемешко. З цього моменту забороняється називати в повітрі по радіо один одного за іменами, лише згідно завчасно закріпленого за кожним позивного.
– Пане віце-полковнику, у мене пропозиція. Давайте ми з Данилюком вилетимо парою. Розвідаємо повітряну обстановку. Передамо вам по радіо, – запропонував Войцех Пісоцький.
– Гаразд, летіть, – погодився Свириденко.
Через кілька хвилин пара Гайдамаків вже була в повітрі. Займався гарний день. Лише де-не-де на великій висоті висіли невеликі пірчасті хмари. Над містом висіла щільна мережа аеростатів загородження. Вони також знали, що Київ наїжачився двома тисячами зенітних гармат та простір над ним проглядався радарами систем «Око», «Кажан» та «Дельфін». Пісоцький відразу взяв курс на північ над пожовклими придніпровськими лісами до кордону з Білоруссю. Подекуди із землі піднімалися стовпи диму, а вдалині крутилися клубки літаків. Очевидно це вели бій пілоти ППО. Але радіостанції пілотів ППО і ВПС працювали на різних частотах і вони їх не чули. Лише час від часу чути голоси наземних станцій наведення, які контролювали повітряну обстановку. Ось уже і кордон.
– Пара «маленьких» що рухається в напрямку кордону, ідентифікуйте себе, я станція наведення з позивним Комар-4, – раптом прозвучав голос в шоломофоні.
– Ми пілоти військово-повітряних сил, 11 ескадра, позивні Поляк і Данило, вилетіли з метою розвідки повітряної обстановки. Повідомте обстановку, – озвався Пісоцький.
– З самого ранку в північному секторі йшов запеклий повітряний бій. Чотири дев’ятки Хейнкелів-111 намагалися прорватися до Києва. Їх зустріли винищувачі ППО. В будь-який момент може з’явитися нова хвиля.
Пісоцький став ходити маятником вздовж кордону. Минуло хвилин десять.
Раптом знову зазвучав голос станції наведення Комар-4:
– Увага, щойно передали радаристи, що з аеродрому Дублін піднялася група літаків. Ідуть на південь.
Олексій вдивлявся в простір, не забуваючи при цьому озиратися в різні боки. Раптом вдалині він побачив темні цятки. І повідомив про це командира.
Почувся голос командира авіакрила Максима Свириденка:
– Вас чуємо, даю команду на зліт, скоро будемо.
Пройшло ще кілька хвилин. Група невідомих літаків все ближче і ближче. Ростуть у розмірах. Олексій вже бачив, що це двомоторні літаки. Зазвучав голос Войцеха Пісоцького:
– Увага! Дев’ятка Ю-88 наближається до кордону, прикриття з Мессершміттів не бачу.
– Поляк, увага! Перетнуть кордон – поскубіть їх. Ми скоро будемо, – почувся голос Максима Свириденка.
Тепер Данилюк чітко бачить пузаті двомоторні юнкерси. Дев’ятка йде чітким строєм. Пісоцький веде пару їм напереріз. Вони знаходяться на висоті чотирьох тисяч, юнкерси на тисячу метрів нижче.
– Вони перетнули кордон, Данило, прикрий атакую!
Пісоцький перевів літак у пікірування, націлюючись на крайній бомбардувальник у строю. Данилюк увімкнув приціл і повторив його маневр. Ворожа група стрімко наближається. Раптом від юнкерсів до них потягнулися білі нитки і розсипаючись віялом танули у повітрі не долітаючи. Від літака Пісоцького до юнкерса потягнувся феєрверк різнокольорових вогнів: білих, жовтих, червоних, оранжевих. Частина із них гасла в череві бомбардувальника. Юнкерс випустив шлейф масного чорного диму і завалюючись на крило випав зі строю. Потім перевернувшись на спину охоплений полум’ям пішов вниз, спрямувавши ніс до землі.
– Є, один готовий, молодці, – почувся голос станції наведення Комар-4.
Літаки Пісоцького і Данилюка з величезною швидкістю пронеслися над бомбардувальниками, так що стрільці навіть не встигли спрямувати на них свої кулемети на турелях. Літак Войцеха став швидко набирати висоту. В цей час зліва по курсу, вище від них Олексій помітив чотири одномоторних літаки, що на великій швидкості йшли їм напереріз.
– Поляк, вище на одинадцятій годині мессери.
– Бачу, роби як я.
З невеликим набором висоти пара Гайдамаків продовжувала йти попереднім курсом. Ось вже четвірка літаків з тонкими мов тулуб оси фюзеляжами майже на дистанції відкриття вогню. В цю мить Пісоцький з різким поворотом вліво переводить літак у зниження пірнаючи під мессерів. Данилюк миттєво повторює його маневр. Мить, і четвірка Bf-109 мов метеори пронеслися над ними не встигши впіймати їх у приціл і відкрити вогонь. Олексій встигає зафіксувати поглядом жовтий кок та жовті плями на площинах нижньої частини крила і фюзеляжа, чорні хрести з білою окантовкою. Пісоцький з бойовим розворотом набирає висоту. Олексій повторює його маневр. Безліч виснажливих тренувань не минули даремно, кожен рух доведений до автоматизму. Пілоти Люфтваффе, перекинуті із російського фронту очевидно ще ніколи не зустрічали такого супротивника як Гайдамак-5 за штурвалом якого знаходяться вишколені пілоти. Схоже вони за звичкою оцінювали їх на рівні російських ішаків, можливо навіть мігів та яків. Одна пара мессерів очевидно керована не зовсім досвідченими пілотами, побачивши що втрачають перевагу у висоті різко свічкою пішли вгору. Це була груба і фатальна помилка. Вони втративши швидкість потрапляють у приціл Войцеха Пісоцького. Знову феєрверк різнокольорових вогнів і мессершмітт спалахнувши закручує димну спіраль донизу. Інший, уникаючи зіткнення з падаючим напарником підставляється на лінію зручну для атаки Олексія Данилюка.
– Данило бий, я прикрию, – миттєво оцінив ситуацію Пісоцький.
Світна крапка встановилася точно на кабіні мессера. До цілі всього метрів сорок. Олексій тисне на обидві гашетки. Три струмені різнокольорових вогнів різонули по кабіні та фюзеляжу. Миттєво розлетілося скло ліхтаря, полетіли в різні боки вирвані шматки дюралю. Ще мить і з неба донизу падає весь охоплений полум’ям смолоскип.
– Данило, роби як я.
Олексій побачив, що два інші мессери мчать просто на них. Вони не встигли врятувати своїх і тепер прагнуть хоча б помститися. Пісоцький повернув мессерам прямо в лоб.
– Данило, прикрий атакую, – передав Войцех і пішов у лобову атаку. Супротивники не звертали.
Очевидно німці ніколи ще не стикалися з рефлекторним прицілом і ще не знали, що атакувати Гайдамак-5 в лоб дуже небезпечно. Тим більше керований таким майстром як Войцех Пісоцький. Черга випущена поляком з трьохсот метрів на зустрічних курсах влучила точно у кок гвинта, лопаті та прямо в лобове скло ліхтаря кабіни. Пробивши бронескло бронебійний снаряд вибухнув у кабіні Ме-109. Обертаючись навколо своєї осі мессер пішов носом донизу і вже не змінював свого положення до зіткнення із землею. Інший Bf-109 різко перейшов у прямовисне пікірування і на величезній швидкості помчав до землі.
– Нехай іде, – сказав Олексію Войцех Пісоцький.
Досвідчений пілот не хотів ризикувати перевагою втративши висоту перед ймовірною появою нової групи Bf-109.
– Лемех, я Свирид, прикрий атакую, – почули вони голос Максима Свириденка.
Потім вони почули голос однієї із станцій наземного наведення:
– Молодці, юнкерс горить, другий, третій, четвертий, п’ятий….
Ще кілька хвилин льоту і вони вже над місцем бою групи Свириденка. Вже все було скінчено. Із землі піднімалися стовпи диму. Три вцілілі юнкерси скинувши куди попало бомби спікірували донизу щоб злитися з фоном місцевості і втікали на північ у бік кордону. Четвірка очолювана Свириденком кружляла на висоті трьох тисяч метрів, вище приблизно на висоті п’яти тисяч кружляла четвірка прикриття Лемешка.
– Поляк, вам п’ятдесят вісім, – передав по радіо Свириденко.
Це був умовний сигнал повертатися в Чоколівку. Назустріч їм йшла вісімка двомоторних винищувачів-бомбардувальників Гайдук-5 прикритих чотирма Гайдамаками. Під черевом Гайдуки несли бомби. Зеленкуватий матовий камуфляж свідчив що це літаки армійської авіації. Згодом мимо них шугонула четвірка Гайдамаків у сірому матовому камуфляжі – винищувачі ППО.
Над летовищем Чоколівка на висоті чотирьох тисяч метрів кружляла четвірка Гайдамаків, – прикривали посадку.
– Увага всім хто йде на посадку, на групу прикриття сподівайтесь, але поглядайте і назад, щоб у хвіст не прилаштувалися мисливці, – передав по радіо заступник командира полку Юрій Куценко.
Ось літаки торкнулися смуги і побігли по землі. Олексій відчув, що нервове збудження почало поступово спадати. Перед очима все ще проносилися окремі картини бою: вогняні траси, запаморочливі перевороти літаків, хрести та свастика на консолях та стабілізаторах, світні кільця і крапки на рефлекторному прицілі.
Хвилин через двадцять здійснила посадку і група Свириденка. Тут же біля літаків віце-полковник провів розбір польоту. Повідомив що станція наведення зафіксувала падіння дев’яти ворожих літаків Трьох винищувачів і шести бомбардувальників. Оцінив дії кожного, привітав Олексія з першим збитим літаком, а Пісоцького з трьома перемогами. Сам віце-полковник збив два юнкерси. Ще по одному збили його ведені: Рикун, Стирський, Ігнатенко. Всі літаки без ушкоджень повернулися на базу.
– Ми не дозволили ворожим бомбардувальникам скинути бомби на Київ, – підсумував Свириденко.
Тут же повідомив, що об одинадцятій годині буде новий виліт.
– Зробимо ворогам візит ввічливості у відповідь. Нехай зрозуміють з перших годин, що тут їм не Росія. Парадним маршем під губну гармошку проїхати на мотоциклах пів країни не вийде. Тим більше, що і наземні війська успішно відбивають всі атаки ворога. Будемо супроводжувати Гайдуки. Ціль – аеродром Дублін на території Білорусі, тут базуються Юнкерси, які літають на Київ. Четвірки моя і Лемешка будуть у безпосередньому прикритті. Четвірка Пісоцького йтиме з перевищенням на дві тисячі метрів. Вісімка Майера вилітає на двадцять хвилин раніше, блокує летовище. Тримайтеся на шести тисячах, стережіться зеніток, – звертаючись до німця сказав Свириденко.
Ось знову під крилами поля, ліси луки. Місцями стовпи диму все ще здіймаються над пожовклою рослинністю. Олексій іде в строю поряд з Пісоцьким. Ось уже висота сім тисяч.
– Маски, – скомандував Пісоцький по радіо.
Олексій одягнув кисневу маску. Дихати відразу стало набагато легше. Під ними на висоті п’яти тисяч ідуть чотири десятки Гайдуків пофарбованих в такий же блакитний матовий колір – свідчення приналежності до ВПС. Вісімка Свириденка тримається у хвості групи. Вісімка Гайдуків летить трохи попереду. Це винищувачі-штурмовики. Вони на відміну від винищувачів-бомбардувальників мають потужніше озброєння – не шість, а вісім вогневих точок – чотири гармати і чотири кулемети. Під крилами у них осколкові бомби. Їхня ціль – зенітки. Це так звана протизенітна група. Пісоцький хитнув крилами, привертаючи увагу Олексія і вказав рукою в рукавиці кудись униз. За склом ліхтаря шоломофон, маска та окуляри повністю закривали обличчя віце-капітана. «Перетинаємо кордон» – зрозумів Олексій. Ніхто не сказав жодного слова – режим повного радіомовчання. Група повернула трохи на захід. Було зрозуміло, що командир вирішив сховатися в променях жовтневого сонця перед атакою.
Над аеродромом Дублін трохи нижче від них кружляє маневруючи група Майера. Нижче від них раз по раз виникають темні шапки – стріляють зенітки. Навіть з цієї висоти добре видно спалахи з того місця де б’ють батареї. Вісімка Гайдуків набираючи швидкість стрімко пірнає вниз. Крізь приціл Олексій добре бачить як від них відділилися і полетіли вниз дрібні темні предмети. Ще через кілька десятків секунд там де стріляли зенітні батареї затанцювали фейерверки невеликих вибухів. Зенітний вогонь миттю вщух. «Невже касетні бомби»? Вісімка Гайдуків розвернувшись спікірувала і накриває батареї ще й вогнем гармат і кулеметів. Винищувачі-бомбардувальники без пікірування з ходу кидають бомби на ряди літаків унизу. Вони навіть не замасковані. Очевидно група Майера застукала їх буквально перед зльотом. В приціл добре видно як за кожною бомбою розкриваються стабілізатори. Падіння бомб сповільнюється. Та ось перша досягає землі і точно накриває літак. Тут же починають вибухати інші з неймовірною точністю вражаючи літаки на летовищі. «Так це ж високоточні бомби». Трохи збоку раптом вирвалася величезна вогняна куля, очевидно пряме влучання в бензосховище. Мить і велетенський вибух накриває пів летовища – вибухнув склад боєприпасів. Злетіло у повітря все, що противник планував скинути на Київ. Гайдуки розвернувшись беруть курс додому. Протизенітна група також повертає на південь. Слідком за ними йдуть і винищувачі прикриття.
– Увага всім, слідкуйте за повітрям, не ловіть гав, у небі можуть бути мессери, – передав по радіо Свириденко
Над аеродромом Чоколівка вже звично кружляють чотири Гайдамаки для прикриття посадки. Ось літаки починають торкатися землі. На стоянках їх зустрічають авіатехніки, допомагають вибратися пілотам з машин. Олексій підійшов до Свириденка, який приймав вітання. Той раптом підняв руки над головою, вимагаючи тиші. Гамір вщух.
– Увага всім. Під час сьогоднішнього вильоту були застосовані дві новинки: протизенітна група скинула осколкові касетні бомби, а основна ударна група скинула бомби з коригованим падінням.
Перший день війни добігав до кінця. Ворожа авіація в повітрі більше не з’являлася. Постійно надходили повідомлення, про те, що наземні війська надійно утримують позиції відбивши за сьогодні всі атаки ворога, а начальник штабу повідомив, що за кілька годин до ворожої артпідготовки війська під прикриттям темряви покинули зону ворожого обстрілу або заховалися у сховищах. Німці та румуни розстріляли цілі ешелони боєприпасів по пустих або фальшивих позиціях. Коли в атаку пішли танки і піхота то відразу ж наразилися на артилерійський та кулеметний вогонь. Зазнаючи великих втрат ворог відступив і тут же армійська авіація завдала ударів по танкових колонах застосувавши високоточні протитанкові бомби.
