Для Вадима вихід на роботу після весільної подорожі, та ще такої насиченої всілякими подіями, що були зв’язані з відпочинком на Карибах і відкриттям клірингової компанії в самому Род-Тауні – в цьому пристанищі світового банкінгу – було справжнім подвигом. Світлана зранку йому повідомила, що в агенції не все гаразд в стосунках між співробітниками. Їй Вероніка вже встигла попліткувати таке про Жанну і молоденького художника комп’ютерної графіки, Сергійка Мальованого, що самій не хотілося втручатися в любовні каверзи подруги.
– Їдь сьогодні один; ти начальник, ось і приймай перший удар на себе, вразі ускладнень будь на боці того парубка, він, здається, має «муху в носі», а з Жанкою, якщо не втихомириться, прийдеться прощатися – все на твій розсуд, – дала вказівку Світлана і зачинила за Вадимом двері. «А подарунок, що з ним робити?» – хотів запитати Вадим, та лише змахнув рукою і натиснув на кнопку виклику ліфта.
До початку робочого дня було ще декілька хвилин. Співробітники один за одним заходили до приміщення, голосно віталися з начальником, якого бачили за склом вітража, що розділяв кабінет з робочою зоною, і розсідалися за своїми столами. Приміщення поступово наповнювалося людським гомоном у півтону, шарудінням паперу, шарканням крісел. Дівчата прихорошувалися перед відкритими косметичками, а чоловіків, як завжди, хвилювала футбольна тема. Всі, крадькома, раз-по-раз поглядали в бік скляного вітражу кабінету начальника, звідки Вадиму було видно все робоче приміщення. Нарешті з’явилася Жанна, вона теж встигла перед роботою перекинутися декількома словами зі Світланою по телефону і вже була готова до розмови з Вадимом, а тому відразу, без вагань, зайшла до кабінету начальника, привіталася, і продовжувала стояти в очікуванні на запрошення присісти.
Жанна своїм цупким поглядом вивчала настрій Вадима в надії найти щось для себе поблажливе, або хоч якийсь натяк на його з Світланою непорозуміння, щоб зіграти на емоціях, до чого вона була велика майстриня. Але на засмаглому обличчі її давнього коханця була маска байдужості до її жіночої вроди та неприховане, після відпускне, роздратування. Жанна, як завше при розмові з чоловіками, примружила очі і кокетливо рухала своїм вражаючим бюстом вправо-ліво, заворожуючи погляд ласолюба. Це було так невимушено інстинктивно, що вона й не помічала за собою цієї вади, хоч ціну своїй вроді вона добре знала. Жанна одягалася у відповідності з модними тенденціями, старанно підкреслюючи свою жіночу природну вроду, за що її трохи недолюблювали в жіночому середовищі; називали поміж собою – стервом, остерігаючись за своїх чоловіків – і не безпідставно, але Світлана її терпіла за улесливість та вміння бездоганно впливати на замовників рекламного продукту чоловічої статі. Жанна, якимось чином, стала обличчям агентства.
Вадим на мить зупинив свій погляд на манливій зоні декольте, але вчасно схаменувся.
– Здрастуй Жанна, – холодно привітався Вадим. – Проходь на своє робоче місце, я тебе згодом викличу. Він одразу дав зрозуміти, хто зараз господар в агентстві. «Ну й цербера собі знайшла Свєтка, бринькало задрипаний», – блискавкою промайнуло в голові Жанни.
Рівно о дев’ятій годині Вадим встав і, щоб набратися рішучості ще декілька хвилин копошився в паперах на столі, потім увійшов до робочого залу чемно вітаючись з кожним працівником; запитував про справи, а дочекавшись конкретної відповіді ставив запитання, якщо в цьому була потреба. Таким чином Вадим відразу дізнався про хід справ у агентстві і був здивований, що проект на замовлення від «Nestle» ще не виконаний у повному обсязі, як цього вимагав замовник. Він неприязно поглянув у бік Жанни.
– Будь ласка, зайди до кабінету, – сказав він їй, – нам потрібно конче вирішити цю проблему, – Вадим різко повернувся, ступив декілька кроків і, ніби навздогін самому собі, додав: – І Вероніку візьми з собою.
Дівчата зайшли слідом за Вадимом і стали в нерішучості посеред кабінету.
– Сідайте. Я не розумію в чому тут справа? Вероніко, може ти щось поясниш? – в його голосі чулися нотки роздратування.
– У мене проблем немає, матеріал зверстаний, а ось салоган… – вона очима показала на Жанну. – Із салоганом у нас проблема. За слоган відповідальна Жанна, в неї з замовником непорозуміння.
Вадим ляснув долонями по столу.
– Знову слоган, що за непорозуміння!? Замовник завжди правий, це аксіома! Чому серед персоналу не об’явити конкурс на краще словоблуддя і не призначили премію, якщо в самої не вистачає креативу? – звернувся він офіційним тоном до Жанни.
– Я пропонувала декілька варіантів і все марно…
– Вона премію не хотіла випускати зі своїх рук, бо багацько грошей витрачає на молодиків, – штрикнула Жанні межи очі Вероніка, помстившись їй за Сергія.
Вадим зробив вигляд, що не вчув каверзи в словах Вероніки, він прискіпливо розглядав папери подані Жанною.
– Ви рекламуєте для продажу дитяче харчування, як звичайнісіньку гречану крупу, ще й хочете щоб замовник, за цю нісенітницю платив гроші? Вадим тряс папери в руці. – Ви, – його переконливий голос звучав рішуче і підкреслено офіціально, – маєте покупця переконати, що продаєте найнеобхідніше, найкорисніше, найнебезпечніше в світі дитяче харчування. «Кожне дитятко знає, що «Nestle» про нього дбає», – чим би й не салоган для нашого проекту? Га? А ви що оце пишете? На картинці має бути усміхнене обличчя дитинчати, рученята якого тягнуться до яскравого тубу з написом фірми виробника.
У Вероніки загорілися очі.
– З цим салоганом замовник погодиться. Ми зараз все відкоригуємо. Ви, Вадиме Юрієвичу, просто геній, – підлабузницьке промовила Вероніка пориваючись вишмигнути з кабінету.
– Не поспішайте. Вадим зробив паузу. – Було б дуже добре, якщо б нам особисте життя не заважало спільній справі. Я думаю ви розумієте, що я маю на увазі? Вадим ледь не посміхнувся. «Хіба мені їх вчити лагодити особисте життя», – подумав він. – І ми будемо разом працювати довго і щасливо, а ні – збанкрутуємо всі в один день, – перефразував він відому приказку посміхнувшись. – Як кіношники змонтують відеоролик негайно кличте на перегляд. До роботи, дівчата.
Вадиму стало трохи ніяково від того, що робочий день він розпочав з догани, але й інакше вчинити він не міг, бо був переконаний в деякому спаді творчої активності агентства в цілому. Їх відсутність, всього на декаду, відчутно позначилася і на дисципліні, і на творчому процесі агентства – зривався графік виконання навіть дрібних замовлень на розробку звичайнісіньких дорожніх білбордів. Вадим гостро відчув на своїй шкірі особисту відповідальність за результати роботи агентства, як перед Світланою, так і перед власним колективом.
«Творчі люди завжди неординарні особистості, це він добре розумів по собі і по товаришах з музикального цеху, вони потребують до себе особливого ставлення. Якщо людина талановита, вона і вередлива, і мало контрольована, а коли тобі підпорядковано два десятки таких особистостей, які при цьому мають ще й не одну вищу освіту, а справжніх рекламістів не так вже й багацько на цьому ринку праці, то застосовування диктаторських методів управління не завше могло спрацювати позитивно – тут швидше потрібні ліберальні якості в керівництві», – подумав Вадим.
Зачекавши доки пристрасті трохи вщухнули, Вадим вийшов до зали і, ніби й не було неприязної розмови, поклав на стіл перед Жанною невеличкий пакунок перев’язаний червоною стрічкою.
– О!.. Це мені?.. – Жанна здивовано поглянула на Вадима.
– Це мій особистий подарунок для тебе, – Вадим посунув пакунок до її руки, він, знаючи неабияку любов Жанни до антикварних автомобілів, привіз їй в подарунок, з відома Світлани, розкішний колекційний «Роллс-ройс» 1934 року випуску. – Думаю, що тобі сподобається. Розпакуй!
Жанна збентежено смикнула за кінчик стрічки, розвернула упаковку і відразу, в захопленні, заплескала в долоні, їх вмить оточили співробітники поглянути на дивину. На коробці з надписом по-англійські «Роллс-ройс Фантом 1934» – красувався справжній витвір технічного мистецтва. Жанна відкрила коробку, вийняла автомобіль і тремтячою рукою, обережно поставила його на справжнісінькі гумові колеса перед собою на столі. Автомобіль був точнісінькою, бездоганно виконаною копією оригінала – у формі видовженої краплі, він виблискував лакованим, дзеркально-чорним кольором кузова, що в комплекті з хромованими деталями зовнішнього оздоблення та оксамиту шкіряних сидінь, які надавали моделі не лише шикарний вигляд, а й передавали володарю цього раритету саму магію творчого задуму конструктора. Всі так і ахнули дивлячись на іграшку, що мала весь дизайн «дорослого» автомобіля. Жанна була схвильована і щаслива водночас, вона вмить забула про недавню догану поцілувавши Вадима в щоку на знак подяки. А Вадим лише зараз зрозумів, як це приємно дарувати людям радість, для цього не потрібно навіть витрачати багацько зусиль і коштів. Від дотику губ Жанни його ніби вдарило струмом, навіть здригнулася голова, а руки по-зрадницьки вже майже вхопившись за талію дівчини – опам’яталися, знесилено опустившись донизу. Жанна відчула замішання Вадима, але зараз їй було не до флірту. Статус-кво в агентстві було відновлено.
Вчасний дзвінок телефону відірвав Вадима від справ агентства і нагадав про музичні справи. Дзвонив Пітер.
– Алло, я слухаю, – Вадим посміхнувся.
– Добридень, гультяю!
– Палкий карибський привіт радіо «Штучці»! Зараз я зайду до себе і побазікаємо. Я тільки-но вийшов на роботу… Приїхав учора ввечері… Сьогодні репетиція?.. Буду!.. буду!.. обов’язково… Вражень – море!.. Що? Манюній вередує? Слухай Пітере, у мене є на виду один хлопчина, вокаліст в якомусь молодіжному гурті, але треба прослухати… Добре. До вечора дружище.
