Ось і прийшов час мені поближче познайомитись з мусульманським світом, який на цей раз уособила Туреччина.
А саме під час поїздки в незбагненну і благословенну Каппадокію я познайомилась з постулатами ісламського світу, взнала, що таке курбам – байран ( це коли третю частину баранів на Новий рік мусиш віддати бідним, ще одну третю – на церкву, а потім вже сам їсти, що залишилос
Тільки не в рамадан, тобто цілих тридцять днів такого місяця, бо тоді можна тільки вночі їсти. ( В нас теж дехто, хто любить вночі до холодильника навідатись, напевно, про рамадан згадує).
Оксана замріяно згадувала подробиці подорожі:
Гід в нас був азербайджанець Ілхам, і він весь час задавав загадки, і казав, хто відгадає – дасть приз. Так, як ніхто з нас ті загадки не розгадав, то публікую відповіді Ілхама, раптом ще хтось з ним поїде і отримає– таки подарунок:
Півмісяць в мусульман уособлює, що скоро він може обернутись в сонце, і всі стануть мусульманами. Священних тварин в них немає, але тільки кішці дозволено заходити в мечеть, так як вона колись захистила пророка Мухаммеда, коли той молився, вбивши змію біля його ніг.
Моляться вони так, зігнушись, щоб ніхто не заважав і не відволікав під час молитви, тому жінки моляться позаду чоловіків. Про вірмен туркам, як і азербайджанцям, краще не згадувати, там давня ворожнеча.
Гаремів зараз немає, туркені паранджу не носять, якщо побачиш когось – то біженці з Сирії. В Туреччині багато біженців, а також азербайджанців, ті з подібною мовою взагалі тут асимілювались.Всі поголовно мають відслужити в армії, інакше женитись не можна.
Ось таке простеньке знання, щоб не пропасти. Мова в турків дуже складна, не треба говорити слово “характер”, звертаючись до них, може, ще є якісь слова, що в них погано перекладаються, краще спілкуватись з ними поменше.
Всі знають, що в цій країні до дрібниць продумане обслуговування туристів, вони працюють дуже злагоджено, не так, як українці, тому в них все виходить.
Виявляється, кажуть, що в Каппадокії ще до християн, що рили печери в вулканічному туфі при часах Нерона, жило плем’я ліліпутів, саме від них залишились деякі печери, в них ходи, колодці і підземні тераси.
Дійсно, ландшафт всередині Турції якийсь космічний, ті гори з туфами тягнуться й тягнуться, пісок, нічого не росте, але турки на те й турки, щоб й на цьому заробити! Тільки там туристи викладають по 170 євро, щоб піднятись й помилуватись тими горами на повітряних кулях. А якщо тих куль багато, то решта туристів з тоншим кошельком приїжджають, щоб подивитись на це видовище – неземний пейзаж і тисячі різнокольорових повітряних куль зверху!
А ще з теперішньою модою на селфі красуні везуть з собою змінний гардероб, щоб в різному вбранні покрасуватись на панорамному фото, сама бачила.
Я хотіла побувати в підземному містечку Гереме, де християни в печерах виписували свої фрески різнокольоровими фарбами, дуже гарно церкви називались – яблучна церква, церква св.. Георгія і т.д. Таке освячене і намолене місце.
Ну і звичайно, Каппадокія – то добре, але хочеться на море, де живуть безкраї готелі біля суті життя кожного турка – синього моря. Море для турків – так як, для гуцулів Карпати, священне. Молоді приходять покупатись до нього після роботи, старші – посидіти, рибалки – половити рибу, екскурсоводи – знайти клієнтів. Найбільше мені запам’ятався старший турок, що прийшов до моря мовчки покурити кальян.
Бодрум – теж частина Туреччини, але частина грецька. Тобто тут раніше жили греки, в місті Гелікарнас, потім Олександр Македонський все те завоював, залишивши на цій землі навіки немало своїх воїнів, бо місто здаватись не хотіло.
Бодрум і тепер шанує грецькі обряди, тому що будиночки там білі з синіми віконницями, а будувати дозволено не більше 3 поверхів. Егейське море красиво впадає в лагуну, тому і хвиль там немає. Тільки яхти, кораблі та кораблики плавають спокійним морем.
Пляж піщано–гальковий, а навкруг біло–сині будиночки, що утопають в квітах червоно–бузкових та зелені та ласкаве море. Тут дуже теплі ночі, що створюють прохолоду після спекотного дня, тому по набережній весь час хочеться бути.
В Бодрумі дуже багато турецьких дискотек. На них можна сміло йти, то для туристів, все дуже пристойно, поліція слідкує за порядком. Туристи з готелю кожен має свій столик, їм подають по одному коктейлю, грає турецька музика, на сцені танцюють дівчата. Коктейльчики далі кожен купує сам, і танцює під світломузику та запальні турецькі шлягери. Осьтака–от світломузика.
Дуже обережно треба ставитись до східних мужчин, до дефілюють по узбережжю і запрошують на прогулянки та екскурсії. Якщо вже йдете на прогулянку – то тільки з турком з вашого готелю, весь час повторюючи, що прогулянка – то тільки прогулянка і що ні, ви не змінили свого рішення. Турок буде клястися в добропорядності, показувати фото своєї нареченої, але все одно на прогулянці вам треба буде весь час повторювати вищесказане. Пити що– небудь на такому дефіле я би не рекомендувала.
І ще там близько до Памуккале, з його травертиновими терасами, та залишками античного міста неподалік. Памуккале пересихає потрохи, на жаль, хоча зараз там стараються все відновити. Водичка в травертинах дуже тепла, і лікувальна.
Турецький чай, пахлава, солодощі, фрукти,плов..Гарний сервіс, турецька музика, танець живота, все включено, дуже дешеві екскурсії, хамам – ось неповний список, за яким туристи прилітають сюди знову і знову.
Салям Алейкум! – кажеш ти на порозі харчевні. – Алейкум салям! – відповідають натомість. Російською тут володіють, і Україну знають – Шевченко, Клічко. Як же добре тут відпочити, серед теплого моря, та м’якого клімату. І летіти недовго. Хто ще сумнівався – пакуйте валізи.
…Оксана сиділа біля компа і дописувала оповідання. В ньому вона ще відпочивала в Туреччині.
Надворі мрячив дощ, з різних комунікацій віщали про неминучу вірусну катастрофу, море зараз було тільки в кліпі, який я безперервно прокручувала, бо це на разі був єдиний позитив. Набридлі вибори, різномасті політики зі слайдів пропонували себе довірливій публіці. Дивно було бачити одночасно скільки патріотів, які б’ючи себе в груди, завіряли виборця, що вони останню сорочку знімуть з себе для його добра…
А Оксану тягнуло в тепле середземне море, вона би там і залишилась, подалі від вірусів, виборів і ненависної роботи, посеред турецької музики та релаксу теплих хвиль.
̶ Що зволите, моя повелителько? – почула раптом дівчина старече шамрання. –О диво!– На дивані, звісивши ноги, сидів сивобородий старець– ліліпут, з остроконечним ковпаком на голові, як в древнього зореписця з Бухари.
̶ Мамо, я сплю! – вражено промовила дівчина і раптом опинилась на березі моря, в тому самому готелі Bora – Bora, що відвідувала напередодні, тільки дув прохолодний вітер, бо був кінець сезону і турецькі мачо у вигляді офіціантів збирали по пляжу парасольки від сонця.
̶ Е ні, я тут вже й залишувся – скрикнула Оксана і побігла в свій попередній номер. В ньому якраз прибирала мулатка. Оксана пробігла повз і плюхнулась на своє ліжко. Як не дивно, мулатка її не зауважила. Мало того, дівчина непоміченою пробралась в ресторан, що теж вже згортався, але було ще вдосталь їди.
̶ Не будіть мене! – викрикнула Оксана, розімлівши від морського повітря і щастя.
̶ Я залишаюсь тут!
Надворі падав дощ, інтернет–видання віщали про коронавірусний апокаліпсис.
Тут лив холодний осінній дощ, грав саксофон в ютубі, а Оксана була на морі. Хоча би ненадовго.
