Пора забиратися звідси. Ще витаю в густому тумані над диводійним озером, та ось вже смарагд води, що зрідка проблискує крізь імлу, все нижче й нижче. Глядь - вже зменшується й само озеро, а за мить піді мною - лише чітко окреслений кратер, який, як вірують тутешні племена, ще за незапам´ятних часів видовбав своїм молотом Тор, коли вперше прилетів на землю з небесного Асґарду у вигляді вогненної зорі. Прадавнє, священне озеро Каалі, у яке за легендами "Сонце ходить спати" і яке через це є вічно пов´язане з вогнем - ось що зостало від космічного стрітення метеорита зі Землею. Про те, що це було космічне тіло, людство дізнається лише через багато століть завдяки знайденому іридію* в навколишніх мочарях. Але тепер.. Тепер ще люди вірять своїм богам, легендам та казкам і не знають ще того, що знаю я. Здається, що ніби з тривалістю лету моя свідомість прозорішає і яснішає - і тому я знову звідкілясь відаю, що озеро, заспокоєне й підживлене жертовною кров´ю - найдорогоціннішою субстанцією, без якої немислиме життя жодної живої істоти, знову сяятиме під променями небесних світил, щойно з-понад його гладіні відповзе імла; знаю, що на берегах того озера знову провадитимуться сакральні язичницькі ритуали та криваві жертвоприношення во славу бога Тора та богині Сунни-Соль, аби давало людям цілющий еліксир.. допоки його магічну воду не перекреслить Хрест - символ нової віри..
..З вишини найбільший острів Езель*, далі притулений до нього дрібніший Моон* та північніший дещо більший Даґеіда* - це лише зелені крихітні плями на тлі темної сині моря. Проте супроти східнішого неозорого, зарослого дрімучими пралісами материка, якого від островів відділяє вузька стрічка протоки, вони стають ще крихітнішими. І мені тепер - понад протокою і далі над морем вздовж материкового піщаного побережжя на Південь..
..Над північно-східним обрієм - світання. Сунна-Соль, хоч і повільно, та впевнено сходить на небокрай. Її проміння - ще тремке, несміливе, проте доволі ясно освітляє мій шлях і я бачу все, що твориться долі у світі людей - Мідґарді - світі-серці Всесвітнього дерева Іґґдрассіль. У тому світі-серці перехрещуються вісім світів: Асґард з Гельгеймом як Небо з Підземеллям, Муспельгейм з Ніфльгеймом як Вогонь з Льодом, Ванагейм з Йотунгеймом як Творення з Нищенням та Альвгейм зі Свартальгеймом як Світло з Темрявою. І поки люди вірять, що ті дев´ятеро світів і всі боги, які їх населяють - реальні, доти в людській уяві цих дев´ять світів існує у взаємному симбіозі та врівноваженості. І це не тільки уява чи віра, це - прадавнє знання, що у Всесвіті існує дев´ять різних форм світів чи то сфер і є між ними досконала гармонія. Але недовго ще тій вірі і тому знанню бути. Незабаром сюди з Півдня прийде нове уявлення про Всесвіт, яке поділить його на Землю, Пекло і Рай. Віра в одне божество оголосить війну вірі в інші божества і настане нещадна "війна богів": з того смертельного поєдинку вийде лише один переможець. Такуий струс стається завжди, коли тисячолітній цикл наближається до свого завершення, доходить до рубіжу. Бо рубіж - це злам, після якого утворюється прірва, від падіння у яку рятує лише хисткий місток вірності і відданості. Міленіум.. І я тепер - теж на рубежі, у міжчассі, на зламі першого й другого тисячоліть. Здається, що цей міленіум зловив і тримає мене у своїй бурхливій, сейсмічній хронології подій. Битва тисячоліть, до якої вже світ невідворотно схиляється, буде доленосною і визначить життя тутешніх племен на подальших тисячу років вперед. А потім прийде міленіум другий, який, ще не дочекавшися завершення першого, весь усталений світ і світоуявлення разом з Пеклом і Раєм перемішає, підірве його основи і знищить, аби утворився один безбарвний, хаотичний чорторий вірувань, протирічливих ідеологій, впертих зеперечень і переконань, що найвищою метою знання є саме незнання. І, звісно, взаємної тотальної ворожнечі. І все це відбуватиметься тоді, коли Буття стоятиме лише один крок від остаточного Хаосу і Темряви..
..Та ТЕПЕР я ще лечу над морем, над його хвилями, що прибиваються до східного побережжя. Пролітаю вздовж соснових берегів лівів, латгалів, земгалів - онде в море впадає ріка і я знову звідкілясь відаю, що це - Дауґава* - один із багатьох річкових вікінгських шляхів, на берегах якої незабаром - всього через якесь одне-два століття - постане найбільше на цім березі місто Рига - місто, яке матиме похідну назву від лівського слова "ringa", що означає "закрут, меандра ріки".
..Ріки, річки, річечки - все тече, пливе, вливається одне в друге - ледь видима цівка в блакитну жилку, а та - в іншу, ширшу синю жилу, аби в кінці їхнього довгого, звивистого шляху злитися з морем та здійснити своє призначення, дане законом Всесвіту. Але мені зараз потрібна інша ріка - та, котра мене заведе.. куди ж вона мене заведе? Моторошно від тої думки..
..Бачу перші лодії, що випливають з гирл рік у море. Рух розпочинається. Та немає часу роздивлятися - мене несе далі вздовж побережжя, що зміїться то на південь, то на північний захід, то знову на південь. Минаю володіння куршів, скальвів - он там, там і там виростуть колись міста Лієпая, Паланга, Клайпеда.. Нарешті лечу над довжелезною морською косою і торговим поселенням Кауп* - а це вже знак, що я досягла берега пруссів. Тих пруссів, чия доля завершиться через десять століть і вони, переможені, зникнуть з лиця землі, а разом з ними їхню трагедію розділить і королівське місто Кеніґсберг, ставши здобутком однієї величезної кровожерливої імперії.. Та все це станеться в далекому майбутньому, зараз же мені потрібно одне: знайти свою власну дорогу чи точніше - слідувати дорогою мені присудженою.
..Човнів у морі та побіля берега прибуває. Корабельний рух жвавішає, бо Сунна-Соль вже вище і сяє в небі ранковим червонним золотом, розливається по воді вогнистими блискітками. Мій зір ковзає поверх лодій, чиї барвисті вітрила напинає рвучкий вітер з Півночі. Відчуваю, що мені до тієї загадкової ріки, яка мені потрібна, вже зовсім близько. А ось вже і її дельта - розлога й розгалужена на численні рамена. Вісла. Vistula. Ріка племен пруссів, поморян, кашубів, мазовшан, полян та віслян. Простір над дельтою мене всмоктує і штовхає вперед, наче воду, що вливається у гігантичну лійку - вже знаю, що з цього часопросторового коридору мені не вирватися - здається, мій лет є змушений копіювати шлях ріки супроти її течії. Ніби якесь повторення.. Повторення? Коло за колом? Яке це вже коло? Друге? Третє? Дев´яте?
..Мій лет дещо пришвидшується - встигаю ще подумати, що на правому боці дельти минаю ще тепер невелике городище Гданськ, яке утворилося з малого рибальського поселення та яке в далекому майбутньому стане містом з епохальною значимістю: саме тут, на маленькому півострові, через десять століть почнеться найстрашніша в історії людства війна* і з того ж кораблебудівного міста розпочнеться рух*, який запричинить розвал людожерливої кривавої імперії Зла та її тиранського панування на теренах Центрально-Східної Європи.
Ліворуч від гирла зауважую пограничну між пруссами та поморянами осаду-городище Трусо*. Бачу там багато рибальських, купецьких та військових лодій - курсують по Віслі в напрямку морської затоки, та деякі з них також пливуть углиб володінь князівства П´ястів*. Мені з тими лодіями, що пливуть углиб материка, теж у тім напрямку.
..Вісла - повновода ріка, яка спокійно, поважно меандрує між пологих берегів. Роззираюся довкіл - рівнина та й годі. Невже це земля, а не море? Низовина. Земля-пляцок. Бо яким незвиклим здається краєвид, коли зір був звиклий до гострозубих північних гір: не земля, а таки суцільне зелене, вкрите плавнями й мочарями та безкраїми лісами, море! І простір, простір! Сунна-Соль вже сягає майже полудня, яскрава синь і зелень засліплює - майже непомітно пропливають внизу нечасті поселення, що туляться до берегів цієї могутньої ріки-артерії. Бо таки артерія - головна водяна магістраль, рівної їй немає жодної в цих краях. Бути потім на її берегах і заодно перехрестку сухопутнього Бурштинового та річкового шляхів славному місту Торунь - воротам до Пруссії, котре заснують через три століття лицярі Тевтонського ордену та яке потім стане місцем народження одного із найславніших звіздарів - Миколи Коперніка, автора геліоцентричної системи.
..Далі у південно-східному напрямку, супроти течії, лівий берег Вісли припіднімається, утворюючи плавні пагорби. На одному з них вгадую оборонні укріплення мазовського Плоцьку, майбутньої столиці польського князівства. А далі, далі.. Далі знаю, що не долечу до місцин ще поки що неіснуючої Варшави, яка зросте через чотири сторіччя дещо південніше проти течії. Бо якась сила вириває мене з-понад Вісли і штовхає ліворуч - на схід - і ось я вже над віслянською притокою - рікою Нарев. І по ній пливуть довгі човни з яскравими вітрилами. Та недовго, виявляється, летіти мені над Наревом - круть-верть, ще один вигин - і знову мене штовхає у нове розгалуження - Нарев у Віслу тече з півночі, а зі сходу в Нарев вливається такий же повноводий Західний Буг. І я вже знаю - мені туди.
..Дивне відчуття - лечу над зміїстим Західним Бугом і проступає мене якийсь незрозумілий неспокій - опиняюся над місцинами з непрохідними лісами, яскраво зеленими, оксамитовими трясовинами, де майже жодного поселення вздовж його численних звивин-меандрів. Лодіям, що пливуть по його водах, майже ніде пристати - все плавні й багно, хоча десь далі, серед сухіших пущ, на висічених від лісу полянах ховаються села племен мазовшанів та ятвягів. Захищені мочарями й хащами, не мають поки-що потреби ставити великі городища, та й чужоземців тут мало, а ті, що пропливають у тих довгих, драконоголових лодіях, зупиняються рідко, лише задля придбання шкір лісової звірини та поповнити запаси м´яса та меду - бо у них інші, вагоміші зацікавлення - їм би пошвидше до Ґардаріки, а відтіля - через море на базари Міклаґарду..
..Ось Західний Буг плавно повертає на південний-схід, а потому, хоч і з викрутасами, проте його русло впевнено веде на південь. Почалися землі племен бужан чи то волинян, колишніх дулібів. Сунна-Соль вже геть перехилилася за полудень, вже давно не в зеніті, але її проміння обійняло чи не цілий південний небосхил. І сяє божество у воді вогненною кулею, що котиться по хвилях супроти плину ріки, і вказує мені шлях. І лодії ідуть плавно, в закрутах махають веслами, наче птахи на злеті крильми, повсякчас ухилючися від чорториїв та мілководдя, аби не загрузнути на мілині у високому, мов ліс, очереті..
Зауважую, що по обидва береги побільшало сіл та городищ - і чим далі на південь, тим вони частіші, мережа укріплень густішає. В прогалинах між дібровами та соснинами - луки та поля. Це - пограниччя Ґардаріки, не так давно ці землі увійшли у її склад, але, як видно, тут люди завше мають бути насторожі. Онде супроти течії ріки видно декілька поселень, що щільно дотуляються навзаєм. Неподалік від них незабаром постане осада-фортеця Дорогичин*, ятвязьке осердя, що стане важливим торговельним вузлом на шляху з Ґардаріки-Русі до Ятвягії та далі по Віслі у Східне море і яка незабаром стане руським форт-постом від набігів ятвягів. Ось уже пролітаю над городищем Берестя*, складна історія якого в майбутньому з´єднає в унії, схрестить в одній дві гілки західного й східного вірування, символом якого є Хрест, і неоднаразово перекреслюватиме кордони на мапах декількох держав. Далі на півдні, знаю, з´явиться укріплене городище, яке потім зватимуть Устилугом. Але то вже будуть землі, рясно всіяні городами, яких потім у літописі, що описуватиме події на рубежі цього першого й другого тисячоліть, назвуть Червенськими городами. А поки-що ліворуч від ріки, десь вдалині видніються озера, які колись називатимуться Шацькі. І скільки ж їх! Ця дивна земля нагадує велетенську зелену лісову істоту з багаточисленними блакитними очима! І як це все схоже на північні краєвиди володінь естів та фіннів! Полетіти б зараз до тих озер! Проте ота невідома сила повсякчас тримає мене в якомусь просторовому тунелі над єдиним їй знаним шляхом, що ні вліво, ні вправо - можу тільки слідувати за звивинами ріки - тієї ріки, якій в майбутньому судилося стати кордонною лінією, що розділятиме світ на дві сфери впливу, на дві цивілізації - західну і східну.. Отож крутиться-звивається далі Західний Буг - і мені разом з ним. Напрям - земля майбутньої Червоної Русі і яку тепер населяють племена білих хорватів.
..Ось вони, ці славні городища, що носитимуть славну назву Червенські городи! Розсипані, як намисто, то на захід, то на південь від Західного Бугу. Але мені треба триматися ріки - отож пролітаю над осадою майбутнього Устилугу, городищем Волинню*, над місцями майбутнього Червеня, попри вже існуючий Белз, а трохи далі видно Всеволож*. І, нарешті, бачу городище Бужеськ*, яке через декілька століть наречуть "галицькою Венецією", бо у цім городищі з безліччю потоків та струмків з´єднується Західний Буг з Полтвою. І тут, на цім місці злиття, мене знову якась сила вириває з-понад плину Західного Бугу і різко виштовхує над русло Полтви, що в´ється на захід. Онде і човни завертають у її річище..
..Полтва - доволі широка, тихоплинна ріка, в´ється заболоченим тереном, а це ознака, що ріка, хоч на вид лагідна і спокійна, буває часами дуже небезпечна - тут і там бачу місця, де виходила з берегів і розливалася нещадною повінню, беручи зі собою все на своєму шляху. Але тепер вона сумирна - блищить дзеркальною стрічкою і біжить собі вільно й радісно між очеретом та лататтям. Поодинокі лодії пливуть вже без вітрил, лише весла гребуть, щоразу сильніше вдаряючися у хвилі.. Таки важко йти супроти, всуціль до верхів´я, а чи й не до самих витоків..
..Сунна-Соль вже низько - світить прямо у вічі і ріка тепер - самий вогонь, що зміїться, ніби з кратеру сопки витекла розпечена магма. І тягнеться ця вогненна змія аж до хвилястих ліній пагорбів, що височіють непроникною стіною на західному обрії. Десь між тими лісистими пагорбами Полтва губиться, а може, і навпаки - звідкілясь звідти беруть початок її джерела, які тоненькими цівочками зливаються в єдину річку в одній із улоговин. І я знаю, що бути там, серед витоків Полтви, через два-три століття славному городу Лева, названому в честь одного із нащадків великих вікінгських конунгів. А ріка? Яка доля спіткає ріку через дев´ять сторіч? Напоївши своїми водами врожайні землі довкруж королівського міста та нагодувавши його мешканців своїми рибами, раками, птаством та всякою іншою живиною, давши збагатіти шляхті, купцям і ремісникам через те, що лежить на перехресті водяних і сухопутніх шляхів між Східним* та Руським* морями, дочекається Полтва невдячності та зневаги. Бо ті ж самі городяни, що називатимуть себе львів´янами, запроторять рідну живильну ріку в камінь, під землю, і перетворять її на мертву воду.. Але ТЕПЕР.. ТЕПЕР ріка сяє і рум´яна Сунна-Соль купається в ній - і бігтиме її золотий диск, допоки не сховається за горами в захмар´ї.. І мені летіти вслід за вечірньою Сунною-Соль і заодно назустріч пагорбам, назустріч сосново-буковим лісам і всім тим дивовижним місцинам з широкими лужними заплавами, звідкіля ріки беруть свій початок* і, розтікаючися в різні сторони світу, потому течуть котра в море Східне, а котра - в Руське.. Та раптом бачу, що не долетіти мені аж до самих витоків Полтви. Бо саме перед грядою мій лет зупиняється і я знову зависаю в повітрі, котре вже гусне: з пагорбів на заході накочується туман. Так само до витоків не доплисти і одній із лодій, що осьде пришвартовується до берега побіля лівої притоки Полтви - річки, яку пізніше назвуть Думниця чи то Думний потік.. А далі, далі знаю, буде ще одна річка - Капелівка, потому озеро, а над ним - його притока річка Млинівка.. Бо, скільки світ світом стоїть, тече кров з жили в жилку, з жилки - у судину і навпаки.. Колообіг. Повторення. Коло у колі. Коло по колу. Коло за колом. Без кінця-краю..
іридій* - рідкісний на Землі, дорогоцінний метал, його присутність на нашій планеті пояснюється метеоритним походженням, буквально це - космічний метал, який також є рідкісним не лише на Землі, але й у Всесвіті.
Езель* - історична назва острова Сааремаа, вживана до року 1918.
Моон* - шведська назва острова Мугу, оскільки острів з часів середньовіччя впродовж багатьох століть належав то Данії-Норвегії, то Швеції.
Даґейда* - латинська назва острова Гіюмаа, ця назва зустрічається в найдавніших письмових джерелах, котра ймовірно походить від шведської назви Даґо, що в перекладі означає "денний" або "ранковий острів", оскільки від шведського острова Ґотланд острів Даґо розташований там, де сходить сонце; існує ще інтерпретація, що це - острів Даґа (Даґ - популярне у Скандинавії чоловіче ім´я); сучасна естонська назва Гіюмаа може перекладатися як "острів велетів"; фінська назва острова - Гіденмаа, що в перекладі означає "острів священного гаю", і тому можливо, що сучасна естонська назва острова походить саме з фінської.
Кауп* - пагорб на березі Куршського затоки у колишній Східній Пруссії, безпосередньо на північ від села Мохове теперішньої Калінінградської області Росії. Це велике місце поховання раннього середньовіччя з норвезькими могилами. Кауп розглядається істориками як важливий ранньосередньовічний торговий центр і ймовірна відправна точка Бурштинового шляху на Південь. Початкова назва цього середньовічного поселення невідома.
Дауґава* - інша назва ріки Західна Двіна.
..найстрашніша в історії людства війна* - мається на увязі Друга світова війна. Нападу на Польщу передували німецькі провокації та інсценізовані інциденти (Глівіце). 1 вересня 1939 р. німецькі війська розпочали вторгнення після попередньої ретельної підготовки та концентрації на польському кордоні. Після попереднього бомбардування обраних цілей (також цивільних) сухопутні війська першими атакували польську базу у Вільному місті Гданськ, а саме півострів Вестерплатте.
..з того ж кораблебудівного міста розпочнеться рух* - мова йдеться про рух "Солідарність", що утворився у 1980-му році у Гданську з незалежної професійної спілки робітників, котрий згодом переріс в широкий суспільно-політичний рух і зробив значний внесок у боротьбу польського народу з комуністичним режимом.
Трусо* - прадавня осада, колишній центр торгівлі та ремісництва у гирлі Вісли, існування котрої припинилося в Х-ому, можливо у першій половині ХІ-го столітті через те, що за польського князя Мешка І-го П´яста новим визначним центром торгівлі та ремісництва став Гданськ. Трусо був розташований на головному славнозвісному Бурштиновому шляху з Півночі на Південь; у Трусо згідно з археологічними знахідками жили як скандинави (особливо переселенці зі шведського острова Ґотланд), так і місцеві прусси. Вікінги були вагомою частиною населення Трусо, котрі виконували роль купців та прикордонних охоронників і таким чином сприяли торговим відносинам між скандинаво-балтійським регіоном, землями Давньої Русі, іншими землями в Центральній Європі та Візантією й навіть Близьким Сходом.
П´ясти* - перша польська князівська, а пізніше з р. 1025 й королівська династія.
Дорогичин* - Дороги́чин (пол. Drohiczyn) — місто в Польщі, Підляське воєводство. Розташований на річці Західний Буг. Історичне осердя Ятвягії, Дорогичинської землі, Підляшшя. Заснований у ХІ ст. як ятвязький або руський форт. Точна дата заснування Дорогичина невідома. За однією версією його заклав близько 1038 року київський князь Ярослав Мудрий як укріплене городище проти ятвягів на правому високому березі Бугу, що був осідком княжої митниці. Ярослав Мудрий міг зайняти землі на схід від р. Нурця після походів на Мазовію в 1041 i 1047 рр. За іншою версією місто збудували самі ятвяги близько 1061 року й воно було столицею Ятвязької землі, яке захопили руси. Сучасні дослідження свідчать, що городище в Дорогичині з приградовими поселеннями виникло в XI ст. Проте немає певності в якій частині цього століття. Позиція, що це відбулося в середині ХІ ст., археологічно не підкріплено, а базується на припущеннях, які пов’язні з хронологічними віхами з життя Ярослава Мудрого – походами на Мазовше в 1041 i 1047 роках. та смертю князя в 1054 році.
Берестя* - давньоруська назва колишнього Брест-Литовську, сучасного білоруського Бресту.
Волинь* - колишнє городище, розташоване над Західним Бугом у гирлі річки Гучва побіля села з назвою Городок (польською Ґродек), що на території Польщі, у гміні Грубешів Грубешівського повіту Люблінського воєводства. Вважається, що назва регіону Волинь походить саме з цього городища, подібно, як з Галича походить назва Галичини.
Че́рвен*, Червень - град (го́род) у Волинській землі, центр удільного князівства, т. з. Червенських городів на лівому березі р. Гучви, біля лівого берега гирла Синюхи. Нині - городище біля с. Чермно Тишовецької ґміни Люблінського воєводства, Польща. Вперше згадане в літописній статті про 981-ий рік, де розповідається про похід київського князя Володимира Святославича (за версією Ю. Диби та І. Мицька та інших авторів, "до ляхів" (у гості) а не як у раніших версіях трактувалося "на ляхів" (війною), коли до Давньої Русі було приєднано "Червен, Перемишль та інші міста". Вважається, що Червен був заснований у ХІ сторіччі і був центром Червенських городів. Під роком 1225 у Галицько-Волинському літописі згадується Червенська земля, що була, як вважають, однією з територіальних складових Волинської землі.
Всеволож* - літописне місто (город) Русі. Городище Всеволожа імовірно розташоване на березі Західного Бугу поблизу сучасного села Старгорода Сокальського р-ну Львівської обл. Першу згадку про місто на сторінках Руського літопису датовано 1098 роком. У 1241 Всеволож зруйновано внаслідок монголо-татарської навали, після чого місто так і не відродилося. У 70-80-х рр. ХХ ст. археологічною експедицією Львівського університету імені Івана Франка (керівник М.Чайка) проводились дослідження городищ Всеволож та Литовеж. Під час досліджень на городищі виявлено значну кількість керамічного матеріалу, найраніший з яких відноситься до пізнього етапу райковецької культури - Х століття.
Бужеськ* - староруська назва сучасного міста Буськ, що у Львівській області; за даними археології, оборонні вали Великого городища літописного Бужська споруджено у другій половині X століття.
Східне море* - історична назва Балтійського моря, скандинави його так називають і в сучасності.
Руське море* - назва Чорного моря, вживана в період Київської Русі.
..ріки беруть свій початок* - в цих місцинах, включно з регіоном Розточчя, беруть свій початок ріки, котрі належать до басейну рік Вісли та Дністра.
