Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2623
Творів: 47908
Рецензій: 92719

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Переклад

Фланн О”Браєн. “Третій поліцай” (3)

© козак Голота, 15-09-2020
Я здохла нахилявся на свою лопату, а Дівні, тримаючи залізного насоса під пахвою, покурював трубку. Стариган сягнув нас швидше, ніж ми зрозуміли. Я недобачив його зразу в сутінках, але помітив бліде обличчя та чорну шинелю, що вкривала його від голови до ніг. Двні зразу виступив і , вказавши назад на дорогу, промовив:
– Чи то не ваша посилка там лежить?
***
Дідуган обернувся подивитися й отримав удар у потилицю, як Дівні хряснув насосом і збив його з ніг та, напевно, перебив хребта. Він упав долілиць у бруд і не квакнув. Натомість я дочув, як він сказав щось доста промовисто та зграбно “я не дуже люблю сельдерей”, чи “я покинув окуляри в судомойні”. Тоді він ліг незрушно. Я спостерігав за тим, що відбувалося, мов дурень, усе ще похилившись на лопату. Дівні дико порпався в кишенях поваленого, а тоді зіп”явся. В руці він тримав чорну грошову коробку. Він змахнув нею та рикнув мені:
– Гей, тютя, не спи! Прибий його лопатою!
Я безтямно ступив уперед, змахнув лопатою над плечем і вжарив лезом з усієї сили по висторченому підборіддю. Я дочув майже зторка, як кістки його черепа хрупнули, ніби яєчна шкаралупа. Не знаю та не скажу, скільки разів я гамселив по тому по нім, але точно не зупинився, поки вже ся не  не стомив.
Я відкинув лопату та роззирнувся, де є Дівні. Його не було ні чутно, ні видно. Я стиха покликав його, ба він не відповів. Я трохи пройшов дорогою та знову кликнув.
Я вискочив нагору з канави та роззирнувся в назріваючу сутінь. Я вигукнув його ім”я, наскільки вистачало сміливости, та нічого не відповіло мені в тиші. Нічого не стало. Все зникло з коробкою грошей, забувши мене на самоті з мертвяком і лопатою, що тепер-но, певно, просякала у бруді серед блякло-рожевої кривавої плями.
Серце моє болючо спинилося. Мене обійняло морозом остраху. Коли хтось надійде, ніщо в житті мене не врятує від шибениці. Навіть якби Дівні досі перебував зі мною, поділивши вину, ба й тоді се не змінило би. Прибитий жахом, я довго стояв і споглядав се тіло, вкрите чорним пальтом.
Задовго до того, як надійшов стариган, ми з Дівні викопали глибоку яму в полі коло дороги, зберігаючи клапті трави. Тепер же, запанікувавши, я перетягнув тяжке вологе тіло, звідки воно лежало, та з неймовірними зусиллями звалив його в яму. За сим я схопив лопату та почав закидати грунтом у сліпій люті.
Яма була майже повна, коли я дочув кроки. Озирнувшися в нестямі, я добачив mбезумовно, що Дівні скрадається подалі від канави через поле геть-то звідси.
Коли ми стикнулись, я дурнувато тицьнув і змахнув лопатою на тоту копанку. Ні
слова кажучи, він пішов туди, де стояли наші лісапети, повернувся з лопатою та
закидав землею разом зі мною, поки роботу було скінчено. Ми зробили все
можливе, щоби заховати найостанні сліди. По тому ми обтерли черевики травою,
прив”язали лопати до ручок і рушили додому. Випадкові перехожі казали нам
добривечір у сутінках. Я певен, що вони сприймали нас за втомлених робітників,
що поверталися додому після денної марудної праці. Вони не так уже  помилялися.
Коли ми йшли, я сказав Дівні:
– То куди ж ти подався тоді?
– Мені треба було сходити за великою справою, – відповів він. Я подумав, що він має на увазі певну річ і сказав:
– Ну, певно, міг би й потерпіти трохи.
– Це не те, що ти думаєш, – сказав він.
– То ти взяв-таки коробку?
Він обернувся до мене, скривився та приклав пальца до вуст.
– Не так голосно, – прошепотів він. – Коробку сховано в добре місце.
– Але де ж?
Єдине він мені відповів, притиснувши пальцем уста, й зашипів надовго. Він натякнув, що згадувати коробку навіть пошепки було дуристикою надризикованою.
Коли ми сягнули хати, він пішов, викупався та вдягнув свого найкращого синього недільного костюма. Коли повернувся туди, де я сидів на кухні, скоцюрблений мізерно коло вогню, він підійшов до мене з дуже серйозним виразом обличчя та скрикнув:
– Чи ж це ж ото твій пакунок лежить на дорозі?
І тут він голосно розреготався сміхом, від якого струсилося тіло, зволожились очі та задзвеніли всі шибки. Коли він нарешті заспокоївся, то витер сльози з очей, зайшов у хату та шпокнув, як-ото швидко виймають корок із  пляшки віскі.
За тижні, що минули по тому, я тисячу разів питався його мільйонами ріжних способів, де саме заховано коробку. Він ніколи не відповів мені однаково, але відповідь була одна. Коробку сховано в добре місце. Чим менше про це казано, тим буде краще, поки не замириться заполоха. Ша, ша та ша. Коли треба, все знайдеться. Поки що досить знати, що коробка в місці, міцнішому за сейфи Національного банку. На нас чекають жирні часи. Було би сумно зіпсувати все поспіхом чи нетерплячкою.
Отож саме тому й ми з Джоном Дівні стали друзями-харалузями та чому я ніколи не попускав його зором за три суцільні роки. Він пограбував мене в моїй же бухалівці (не кажучи вже нічого про клієнтів) і зруйнував нанівець мою-таки ферму, тож я був ізголосився, що він є цілковито безчесне стерво, готовий викрасти мою частку Матесових грошей і ладний утекти з коробкою, як тільки стане нагода. Ф цілковито розумів, що немає найменшої потреби чекати поки “стан речей затрохи замириться”, бо ніхто й нінащо не заклопотався з того, що старий дядько зник. Люди казали, що він був дурний собі за життя та виникав і зникає, як тільки йому що заманеться нінащо.
***
Я гадаю вже казав, що своєрідні умови тілесного інтиму, в яких ми опинилися з Дівні, ставали дедалі більше пекельними. У подальші місяці я сподівався змусити його безумовно здатися, задля чого намагався притиснутися до нього якнайнестримніше близько та невідступно, але в той самий час я тримав коло себе пістолика про всяк випадок. Якось раз у неділю ввечері, коли ми сиділи на кухні, цілком випадково з одного ж боку комину, він вийняв папуху з рота та звернувся до мене.
***
“Знаєш що, – сказав він, – На мою гадку справи вже-таки затихли”.
Я лише гмикнув.
“Ти бачиш, про що я веду?” – спитав він.
“Воно ніколи й не було інакше”, – одрубав я.
Він зирнув на мене зверхньо.
“Я багато чого знаю про такі речі, – сказав він, – а ти би здивувався, куди може впасти людина, коли запоспішно біжить. Не можна бути занадто обережним, але в той само час я гадаю справи вже затихли достатньо, щоби нам було безпечно”.
“Я радий, що ти дійшов тої думки”.
“На нас чекають добрі часи. Завтра я дістану коробку, а тоді ми розділимо гроші, отут-осьде прямо на цьому столі”.
“Точніше сказати, МИ дістанемо коробку”, – відповів я, ретельно наполягши на тому слові. Він кинув на мене довгий опечалений погляд і спитав мене сумно, чи ж я йому не довіряю. Я відповів, що ми вдвох мусимо закінчити, що разом почали.
“Ну то згода, – сказав він, дуже роздратований. – Мені смутно, що ти не віриш мені після всієї роботи, яку я напартолив аби налагодити се місце до пуття, але щоби довести тобі, наскільки я того годен, я дам тобі дістати коробку самотужки, тож завтра я скажу тобі точно, де її дістати”.
Тої ночі я достерігся, як завжди, спати з ним поруч і поряд. Наступного ранку він був у кращому настрої та сказав мені простими словами, що коробку було заховано в матерсовій порожній хаті під намощеною підлогою в першій кімнаті праворуч од передпокою.
“Чи ти певен?”, – спитав я.
“Шоб я здох”, – відповів він сумлінно, здійнявши руку д’горі.
Я задумався на мить, спостерігши можливість, що це витівка лише, щоби відвернути мене та самому відскочити до справжнього місця схованки. Але його лице чи не вперше було чесне-чеснісіньке.
***
“Мені сумно, якщо я образив тебе тої ночі, – сказав я, – але щоби залагодити все я був би радий, щоби ти дійшов зі мною хоч би напівшляху. Я чесно гадаю, що ми вдвох би мусили покінчити все, що ми разом почали”.
“То згода, – сказав він, – Мені байдуже, але я би хтів, щоби ти дістав коробку твоїми руками, бо в тому є дісна правда й справедливість, після того, що я не казав тобі, де вона була”.
Оскільки шину мого велосипеда було пробито, ми пройшли пішки до самого кінця. коли ми сягнули ста ярдів од матесового будинку, Дівні спинився коло низенької стіни та мовив, що зараз оце всядеться на неї, запалить люльку та чекатиме на мене.
“Іди-но сам-собі один, і дістань коробку та принеси її сюди назад. На нас певно чекають прекрасні часи та ми вже добраніч настанемо багатіями. Вона, та коробка, захована під одірваною дошкою в підлозі, у першій кімнаті праворуч, що наподальша в кутку від дверей”.
Він умостився на стінці так ловко, що я знав, що йому аніруш. Я вмить буду туди й назад, що й голови не встигнеш повернути.
“Я буду тут хвилин за десять “, – сказав я.
“Молодець, – відповів він. – Але зважай, якщо ти когось зустрінеш, ти не знаєш, чого шукав, не мав знаття в чиєму будинку знайшовся і ніц-таки геть не знаєш”…
“Я навіть не знаю. як мене звуть”, – сказав я.
Це була дуже значуща річ, яку я сказав, бо наступного разу, коли мене спитали про моє ім”я, я не зміг відповісти. Бо я ніц не тямив.

II.
Де Селбі має дещо цікаве сказати на тему будинків. Ряд будинків він споглядає яко ряд неминучого зла (1). Послаблення й дегенерацію людського роду він приписує до терпкої схильности внутрішньому обладнанню салонів та вищербленню інтересу до того, щоби виходити на гулянки назовні та залишатися на природі. Це збочення він, у свою чергу, добачає як наслідки такого гаяння часу, як – читання, гра в шахи, горілка, шлюбне життя та решта примхливих збочень. Десь-до (2) він визначає будинок “великою домовиною”, “гробом” і “коробкою”. Очевидно, що його головними рисами були стеля та чотири стінки. Він вирізняв дещо віддалені терапевтичні цінности – головним чином задля легенів – задля своїх структур, що він їх називав “будівлями”, незграбні малюнки яких і досі можна добачити на його сторінках Сільського Альбому.

(1) “Золоті часи”. ii, 261.
(2) La Fournier, надійний французький коментатор (у De Selby – l’Enigme de l’Occident висловлено цікаву теорію щодо цих “пожильців” (habitats).  Він гадає, що де Селбі, пишучи “Альбом”, замучився складнощами та заповзявся тим, що називається “нестямне малювання чортиків і закорючок”, а потім-таки видав манускрипт. Коли текст усе-таки було надруковано, аутор зітнувся з масою діаграм і креслень, які нагадували йому віддалено думки та власні туманні натяки. “Ніяк інакше, – пише суворий аутор La Fournier, – не можна зрозуміти цю  хєрню”.

Ці будівлі були двох видів – “хатини” без дахів та “хатини” без стінок. У першого різновиду були широко роззявлені двері та вікна, запнуті рядниною на тичках навідсіч поганій погоді – схожий загалом на вітрильника, що напоровся на скелю, де не вижила би найтриваліша скотина. Друга “хатина” мала звичайний дах, але ж одну-єдину стінку, яку  гадалося спорудити в боці супроти звичних вітрів, а решту боків запинали неминучі ряднини на тичках, присобачених до крокви. Усе це добро оточувала канавка з водою, чи заглибина, дещо схожа на армійський гальюн. У світлі сьогоденних прогресивних поглядів на житло та гігієну не може бути сумнівів, що де Селбі багато в чому помилявся, та в його далекі часи багато хто лишився життя в недоумкуватому перебуванні в цих фантастичних мешканнях.
***
Мої спогади про де Селбі були збурені візитом до житла старого містера Мастерса. Наближаючися до нього по дорозі, я спостеріг добротний і просторий цегляний будинок непевного віку зі звичним ганком та на два поверхи на 8-9 вікон на кожному.
Я  розпинив залізні дверцята та рушив обережно, наскільки було змоги, доріжкою, всипаною гравієм. Голова моя була надивовижу порожня. Я не відчував, що наразі досягну, чого непослабно намагався вдень і вночі на протязі трьох літ. Я не відчував таємної втіхи та мені байдуже було, чи я забагатію. Мене займала тільки механічна справа дошукатися чорної скриньки.
Двері до передпокою було зачинено та, хоча вони стояли в далекій заглибині ганку, вітер і дощ намели пилу та бруду на дошки та до щілин, від чого було видно, що двері не відчинялися роками. Стоячи на занедбаній клумбі, я спробував повідпхнути перше вікно зліва. Воно піддалося мені зі скрипом і невтоворячки. Я проволеньки проліз ув отвір та опинився не стільки в кімнаті, але ж бо, здається,  повзучи по найдовшому підвіконню на світі. Коли я добачив підлогу та гучно зістрибнув на неї, тоді відчинене вікно здалося дуже-дуже далеко та замалим аби пролізти.
Я опинився в кімнаті запиленій, смердючій і позбавленій будь-яких меблів. Павуки нав”язали свого велетенського павутиння по всьому комину. Я хутко добувся до передпокою, розчахнув двері до кімнати, де лежала коробка, та завмер на порозі. Се був мрячливий ранок і погода мазала скло сірими смугами, які збувалися світла. Найдальший комір кімнати ховався в темряві, та мені раптом кортіло якнайшвидше позбутися свого завдання та вислизнути з цього будинку назавжди. Я пройшов по  голих дошках, став на коліна в кутку та провів руками по підлозі, шукаючи таємної схованки. На подив, я знайшов її враз. Вона була два фути завдовжки та я знайшов її миттєво. Я підняв дошку, відклав її обіч та запалив сірника. Я побачив чорну металеву коробку, що лежала в ямці. Я сягнув рукою, зачепив пальцем кільце, але ж тут сірник закінчився, тьма, кільце тяжко зіслизнуло з пальця. Не спиняючися запалити нового сірника, я налапав рукою де що мусить бути, дочув коробку, та щось-таке виникло.
Я не здатен(-тна) пояснити, що саме  сталося, але воно налякало мене відверто та назавжди. Мені виникла зміна, від якої спричинилася додаткова зміна в мені самому чи в кімнаті, де я була – надзвичайно тонка — зміна…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75384497642517 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …