- Граф, - майор озирнулась. - я вас не очікувала...
- А дарма. - гаркнув ставний чоловік в скафандрі пілота важкого екзоскелету, - там, повільно помирають ваші бійці. А мені вже другу добу перемир’ям мізки миють! Що за лажа?
- Ми не можемо, - обурилась майор, - я б хотіла! Але не можемо!
- Це сержант Лелека не може. - граф запустив голографічний запис. На скелі лежав боєць та дивився в байдуже вороже небо. - В нього пошкоджена броня. Сам він не вибереться. Де другий невідомо. То що? Їм лишається дивитись в небо, де пильнують ворожі дрони! Повільно задихатись токсичною атмосферою? Будемо щось робити?
Проти графа стояло троє місцевих у скафандрах астроборнів. Але астроборнами вони не були. Бо мало одягти броню, яку поставила тобі союзна Земля, і по модному пришпандьорити гвинтівку. Броня не працює без носія
- Пане Гнат, - м’яко промовила майор, - ви, Імперці, тут ще гості. Ви нас не розумієте і не розумієте наших проблем.
- Це правда, - кивнув граф, - я вас не розумію. Бо не розумію як можна кинути свого. Я ніколи не боявся воювати. Тому що певен - мене витягнуть. Навіть криваву калюжу. Відшкребуть від рештків броні і повернуть додому. Ми своїх не кидаємо. Влип по дурості, неуважності чи виконуючи наказ — неважливо. Витягнуть. Бо нікого не лишають позаду. Дурню пропишемо пиздюлів. Герою віддамо шану. Але не покинемо! Ніколи. Це виключено. Спробуйте якось пролежати під палючим сонцем чи в крижаній пустелі повільно стікаючи кров’ю. Відчуйте себе кинутим. Ніщо так не лякає і не вбиває - як відчуття того, що ти не потрібен. Що тебе забули. Ти солдат. Побратим. Ти прийняв на себе обов’язок, який мало кому до снаги. Тому в тебе є і привілеї. І один з них повернутись до дому. Яким би ти не був, ти завжди не сам. Тебе витягнуть. Навіть якщо треба порушити усі домовленості, обмеження і закони фізики. Навіть якщо лінкор доведеться завести в атмосферу планети. Це зроблять. Навіть якщо тебе потім повісять. Але це зроблять свої. Це не порушний закон військового братерства. І він працює безвідносно звань та регалій. - граф опустив погляд - Та трясця, якби в нас таке сталося люди би вже двері адміністрації виламували, вимагаючи голову губернатора, генерала чи самого Імператора в купі з Сенатом. Це їх відповідальність і їх обов’язок.
- А у нас наказ прем’єра Бречіка. - одповіла майор, - і народ у нас не вийде. Ну може хтось і прийде, але не багато.
- Тоді знаєте, що я вам скажу. - Гнат впритул підступив майора.
Броня пілоту не повноцінний екзоскелет. Тоненька шкаралупа, що вбереже від агресивного середовища, ну і може від якоїсь шрапнелі. Вона ніяк не могла змагатися з повноцінними екзоскелетами астроборнів — трьохсоткілограмовими керамітовими латами посиленими псевдом’язами. Людина в такі броні ставала майже двометровим атлетом. Але це не завадило Гнату нависнути над місцевими. Він зараз видавався більшим та дужчим.
- Я не розумію за що ви воюєте. - з натиском промовив Гнат, - І чому я, чи мої люди, мають класти життя за вас і ваш народ. Якшо ви не потрібні одне одному.
Гнат різко розвернувся та вийшов з намету.
- Ці земляни, - видихнув один з лейтенантів. - пендоси довбані.
Майор Ебігейл Гроухай промовчала.
На дворі на Гната чекали ще кілька землян. Двоє в таких самих скафандрах пілотів важких екзоскелетів. Самі екзоскелети залишились на позиції в шести кілометрах звідси. Так близько до нуля їх підводити заборонено. І двоє бійців в облегшених екзоскелетах астроборнів з патчами 75 полку рейнджерів на наплічниках.
- Отже ні, - сказав один з рейнджерів відчувши емоції графа.
Він говорив по загальному каналу тож всі бійці на позиції чули. І хуч вдавали, що зайняті чимось важливим вся їх увага, і надія, зараз були прикипіли до землян.
- Зможете? - прохрипів Гнат, та чітко кивнув на важкі снайперські гвинтівки в руках рейнджерів.
- Без супроводу та наосліп? - уточнив рейнджер.
- Так. - важко кивнув Гнат. - місцем байдуже. А я маю зробити хоч це.
- Зробимо, - підтвердив другий рейнджер.
- Зробите що? - різко вставив офіцер контрольної групи, і попрямував до землян.
Та граф заступив йому шлях та промовив:
- Приберуть свої важкі гвинтівки з позиції. Важкі гаусівські гвинтівки заборонені домовленостями.
***
Проходячи через купол Прайм промені місцевої зірки ставали теплими та лагідними. Що лише підкреслював загальний настрій. І прогріте повітря полоскало прапори Імперії та ново приєднаної колонії над головами радісного натовпу.
- ... Звісно це не кінець шляху, - закінчувала промову уповноважена пані посол Імперії, - це лише початок. Багато вже зроблено та багато, що ще треба зробити. І я вірю що ми пройдемо цей шлях разом. А на знак прихильності та поваги я, з радістю передаю ці вірчі грамоти шановному пану Бречіку. Разом з графським титулом пера Імперії. Тримайте. Це честь. І обов’язок.
- Дякую дуже, - промовив чоловік радісно вхопивши архаїчного вигляду сувої.
Натовп вибухнув оплесками та вигуками, вітаючи подію. Та коли гомін вщух, несподівано, на сцену вийшов земний аристократ. І перш ніж хтось звернув на це увагу чітко вимовив:
- Я, Гнат Джерельний, граф Гіркого Кряжу, Гербом та Ім’ям вимагаю від графа Бречіка відповіді.
Здалося навіть повітря застигло. Місцеві не до кінця зрозуміли що відбувається, але тон Гіркого Кряжу віщував щось недобре. Першою оговталась пані посол. І накинулась на Гната. Вона вигукувала, що так не можна. Це дипломатичний скандал і не треба це робити зараз. І взагалі це почесний титул, а не…
Закінчити вона не встигла. Її перебила висока ставна жінка у коштовній проте елегантній сукні.
- Це титул, а не цяцька. - холодно промовила герцогиня. - На нього поширюються усі права та обов’язки шляхтича.
- Якщо в нього претензії — відмахнувся Бречік. - хай звернеться до суду.
Охорона вже проштовхувалась крізь гостей. Та по жесту герцогині сцену, від решти світу, відсікли шляхтичі почту та дванадцять сержантів у штурмових екзоскелетах. Запал служби безпеки миттю вщух.
- Я ваш сюзерен пане Бречік. І я ваш суддя, - леді повернулась до Ганта — вимога?
- Відповідь. - повторив Гнат кинувши шпагу на сцену. - Колом Честі.
Переляканий Бречік подивився на пані посла, але та лише опустила очі. Шукати ж підтримки та захисту у крицево-синіх очах герцогині точно було марною справою. Здавалось навіть вітер, що його розганяли під куполом кліматичні установки, налякано оминав наче висічену з білого мармуру постать.
- Причина?
- Через цю людину я заплямував свій герб безчестям та кинув на полі бою побратима.
Очі герцогині звузилися і здалося повітря здригнулося. Панна посол, що жваво щось обговорювала з помічниками прикрила обличчя рукою та відмахнулася від планшету. Усі присутні затамували подих дивлячись на постать жінки, що зараз мала право вирішувати. Її лють була такою сильно що здавалось як вона колами розходиться від високої постаті.
- Свого? - це просте питання прокотилося по площі з ляскотом танкових траків.
- Ні, - спокійно відповів Гнат. - місцевого.
Нарешті герцогиня повернулась до Бречіка. І бюрократу закортіло під землю провалитись від її погляду.
- Заперечення? - знову пролунав сталевий лязкіт безжального голосу.
Бречік чесно не розумів про що іде мова Та мало було за останні десять років подібних епізодів? І що він має кожний пам’ятати?
- У нас були домовленості, - почав збивчасто одповідати політик. - ми шукали... пробували різні підхо...
Але все це і те що міг сказати Бречік у своє виправдання не обходило герцогиню. Вона почула достатньо. Шляхетний титул дає чимало прав та привілеїв. Але за них треба розплачуватись суворими обов’язками. І один з них оберігати саму суть інституту шляхти. Жорстко караючи тих хто заплямує її безчестям.
- Отже нема заперечень. - Холодно перебила Бречіка жінка, та повернулась до Гната — Право на вимогу підтверджено.
- Що ? - мозок Бречіка просто відмовлявся вірити у те що відбувається.
Але холодний шелест сталі з яким Гнат дістав шпагу миттю змусив діяти. Бречік розгублено дивився по сторонах. На охоронців що нічого не могли вдіяти проти посічених шрамами шляхтичів та їх броньованих охоронців. На застиглий і шокований натовп. На лютого та невідомого йому шляхтича, що зробив рішучий крок у перед. І тоді політик схопився за осатаній шанс і підскочивши до шпаги вихопив їй з піхов. Не було дуелі. Була страта. Швидка та жорстка. Та у мить коли все було скінчено.
Натовп ахнув. Та перш ніж хтось щось встиг вимовити герцогиня зупинила пані посла жестом та виступила вперед.
- Ви розумієте наслідки? - знову холодно та важко промовила жінка.
- Гербом та ім’ям — спокійно кивнув Гант.
- Тоді знаєте що вимагає від мене Імперський статут Шляхти. - вона зітхнула. - Здайте зброю! Вас заарештовано. Заперечення.
Гнат похитав головою.
- Як ви сказали — статут вимагає.
