Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2617
Творів: 47787
Рецензій: 92642

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Детектив

А квіти пахнуть зрадою (Розділ 1)

© Олена Павленко, 24-07-2020
" У вас ніколи не буде другого шансу справити перше враження."
"Успіх полягає не в тому, щоб ніколи не робити помилок, а в тому, щоб ніколи не повторювати їх"
Бернард Шоу


Музика голосно лунала в залі. Відвідувачі розважалися, випиваючи спиртне. Костянтин пив віскі з льодом, чи зважаючи на кількість алкоголю в напої, швидше лід з віскі. Від температури напою зводило зуби. Костя поглядав у бік дверей в перерві між дослідженням новин в мережі. Нарешті на горизонті з’явилися його друзі: Микита та Іван. Підійшли й обійнявшись, привітались. Всі разом присіли за столик неподалік бару і замовили випивку.

Костя спокійно слухав піднесену розповідь друга про весілля. Іван же активно жестикулював та, гортаючи фото на телефоні, показував хлопцям місце для церемонії й ресторан. Хоч хлопець радів за друга та не поділяв такого ставлення до весілля. Від нудьги перевів погляд на бар і помітив цікаву картину. За стійкою сидів чоловік, виглядав десь за сорок та його розстібнута сорочка до грудей і панівна поза додавала кілька літ. Розкинувши руки на стійку, він хапав за руку дівчину, що стояла поряд. Вона ж відсмикувала руку й опустивши очі, заправляла волосся за вухо.

Незнайомка середнього зросту та високі підбори робили її вищою й стрункішою. Червона сукня з блискітками та відкритою спиною підкреслювала її витончені форми. Біляве волосся тендітно спадало на плечі, а червоні губи ледь відкривались, щоб розмовляти з чоловіком. Натягнуті у них стосунки відразу очевидно. Чоловік продовжував щось доводити, жестикулюючи перед лицем дівчини. А вона лише кивала головою і, забираючи його руку від себе, відступала на крок.

- Косте, ти куди дивишся? Я тобі про весілля розповідаю.

- Нікуди. Твої нудні розповіді вже бісять, - кривляється Іванові.

- Ну так, ти ж у нас затятий парубок, — дорікнув Іван, вишкірившись.

- Ой,- зіщулився Костянтин. — А нагадувати обов’язково?! – знову спрямував погляд на дівчину. Вона чомусь вабила його своїм виглядом.

Білявка все ще слухала чоловіка. А той не змовкав ні на мить. Його величезні, опуклі губи рухались швидко, виділяючи слиз. Костянтин скривився й надпив віскі, відвернувши погляд.

Іван відійшов трохи далі від шуму, щоб відповісти на дзвінок, а Микита, підсівши ближче, прогнувся до Кості.

- Гей, ти не ображайся на нього, — старався докричатись крізь гучну музику. - Ти ж розумієш, передвесільний мандраж, - засміявся хлопець й Костя підтримав його. Разом вони зареготали й цокнувшись стаканами, випили.

- Хлопці, мені час, — повернувся Іван, розводячи руками.- Треба зустріти тещу, — смачно вимовивши останнє слово.

- От, зануда!- засміявся Костя.- Я тебе вітаю.

- Чекай!- наздогнав Івана Микита. — Мені теж час. Підкинеш до метро?

- Гей,- обурився Костянтин. - А я? Ви кинете мене тут?

- Ну ти ж вільна пташка. Гуляй!- поглузували з друга й пішли.

Костя лишився на тому ж місці, всміхаючись очима провів друзів до виходу. Він знав, що вони просто йому заздрять. Якщо це взагалі можливо?! Ще нещодавно він сам готувався до головного дня в житті. Але йому не так пощастило, як Іванові з Юлею. Наречена Кості, Уляна, кинула його напередодні весілля й втекла з коханцем до Америки.

Тоді він зарікся більше не зв’язуватися з дівчатами. Проблем у нього й так вистачає. Робота не цукор, батьки дорікають всім чим тільки можна. А все через мрію бути детективом. Батько ж лишив йому будівельний бізнес, змусив закінчити архітектурний. І лише закінчивши його, хлопець збагнув, що це не його. Кинув усе й пішов у школу поліції. Лишившись при цьому й статків татуся.

Смакуючи віскі, повільно надпиваючи, Костя задумався, дивлячись на танц-пол. А коли збоку почувся крик, він рвучко озирнувся. Вади професії — реагувати на будь-який гамір. Хлопець помітив як кремезний чолов’яга тягне дівчину за руку. Та опирається, й кричить, намагаючись вирватися з пащ зловмисника.

І хоч доля навчила його не вірити жінкам, не міг терпіти знущання зі слабших. Тому допивши, він поставив склянку на столик, піднявся й підійшов до чоловіка. Той, відчувши плескіт по плечі, повільно повернув голову, зухвало оглянув згори вниз Костю й хмикнувши, повернувся до своєї справи. Білявка відштовхувалась, продовжуючи кричати.

- Гей,- прозвучало за спиною і чоловік повернувся, лишивши дівчину у спокої. - Ну нарешті, — гучно промовив Костя.- Тебе не вчили як треба з дівчиною поводитись?

- Дівчиною?- зареготав чоловік і присутні спрямували погляди на них.- Це дівчина?- ткнув пальцем в білявку, що стискаючи лікоть іншою рукою, кривилась від болю.- Це повія. І якщо я хочу її, вона буде моєю, — злісно мовиив, роблячи кроки у напрямку Кості.

Костя не сходив з місця, навпаки почав закочувати рукава сорочки. А коли незнайомець підійшов ближче, то Кості достатньо було одного поруху, щоб той зігнувся й занив від болю. Ударивши ногою в пах, він рукою присадив його донизу, й прошепотів над вухом.

- Та хоч й повія, вона жінка! Зрозумів! - від його крику чоловік зіщулився.

Костя відкинув його в сторону, й ступивши ближче до дівчини, схопив її за руку. Білявка й зойкнути не встигла. Костя, міцно тримаючи її за руку, рушив на вихід. Він розумів, що розбірки на цьому не закінчаться,  а проблеми йому не потрібні. Він довго працював, щоб через таку дрібницю втратити звання. 

Вони підійшли до авто. Костя відкрив дверцята для дівчини, а сам швидко обійшов машину. Застрибнувши всередину,  завів мотор та натиснув на газ. Дівчина всілась поряд та зойкнула, закриваючи дверцята, стисла руку в лікті. Костя подивився на неї й, простеживши емоції, з’їхав на узбіччя. Як у клітці до тигра, спокійно підсунувся й, не відриваючи очей від очей дівчини, запитав:

- Даси подивитись?- повільно простягаючи руки до правиці.

Марта кивнула й опустила руку на мужню долоню хлопця. Костя пальцями обстежив суглоб, згинаючи та розгинаючи руку, а тоді відпустив й, усміхнувшись, додав:

- Невелике розтягнення. Минеться! - повернувся до керма й рушив далі.

Марта кивнула, ледь всміхнувшись краєчком губ, й відвела погляд. Авто рушило далі й тиша панувала всередині. Бігаючи очима з боку в бік, Марта напружувала губи, випрямляючи їх у лінію, а тоді запитала:

- Куди ми їдемо?- скоса позираючи на Костю.

- До мене, - спокійно відказав, не зводячи очей з дороги.

Більше дівчина нічим не цікавилась. Мовчки позирала у вікно, притримуючи все ще пошкоджену руку. Вони їхали темними вулицями Києва. Ліхтарі тьмяно освітлювали узбіччя, наганяючи страх.

- Приїхали,  – мовив Костя, відкріпивши пасок безпеки, закинув його назад.- Ходімо,- поглянув на дівчину і вона кивнула.

Вийшовши з машини, вони попрямували до будинку. Хоч батько позбавив сина фінансів, Костя отримав подарунок від бабусі ще на вісімнадцятиріччя — квартиру в новому житловому комплексі. Дворівнева квартира з новим ремонтом обійшлась бабусі з дідусем в кругленьку суму, але для єдиного внука їм нічого не шкода. Відтоді й мешкає тут сам.

Лишивши дівчину в передпокої, Костя піднявся на другий поверх й поспішив у душ. Після робочого дня та клубу почувався жахливо втомленим.  Накинувши легкі штани та сорочку, Костя спустився донизу.

Спускаючись сходами, зиркнув з висоти на дівчину, що крутилась на місці з роззявленим ротом. Костя всміхнувся й опираючись на металеві поручні, спостерігав за нею.

Кумедна – перше, що спало на думку. Пришвидшившись, він спустився й кивнув рукою Марті, кликавши пройти. На кухні дістав пляшку вина, й відкорковуючи, позирав на дівчину. Марта стояла біля барної стійки й допитливо зиркала довкола. ЇЇ вигляд змушував всміхатись та Костя стримувався, прикривши рота кулаком, прокашлявся та захопивши келихи, пройшов у вітальню, що плавно переходила з кухні. Поставив на журнальний столик пляшку та келихи, пройшов до стіни й вимкнув світло, лишивши маленькі бра по кутках стелі.

- Так і стоятимеш?- зупинився біля дивану, та поглянув на дівчину. Марта швидким кроком пройшла до дивану й опустилась на краєчок, тримаючи в руках сумочку.

Костя опустився на диван, й наповнив келихи. Підхопивши один, простягнув дівчині. Марта повільно взяла його й опустила очі.

- Щось не дуже ти схожа на повію, - припустив Костя, надпивши вино зі свого келиха та спрямував пильний погляд на неї. Марта надпила вино, скривившись.

- Не все так просто, - пояснила, скосивши очі на нього.

- Вже цікаво, — упершись ліктями в коліна, прогнувся в бік дівчини.

- Я не хочу про це говорити.

- Чому?

- Ви мене сюди говорити привезли?- зронила й закрила рота, відсьорбуючи вино.

- Чому ні,  – знизав плечима Костя й пильніше поглянув на дівчину. Бліде обличчя, темні очі, що бігали з кутка в куток. Пересохлі губи, які крадькома змочувала кінчиком язика.

- Якщо я розповім, ви мене відпустите?- спрямувала на нього сумні очі.

Костя кивнув та, повернувшись профілем в бік дівчини, загнувши ноги в колінах, вмостився на дивані.

- Я відпрацьовую борг,  – зробила поспішний ковток.

- Ну продовжуй, продовжуй, — закликав хлопець, горячи від нетерплячки.

- А що ще говорити. Мій хлопець винен Альберту велику суму. А я відпрацьовую цей борг. Тому і займаюсь цим, — осушила келих та поставила його на столик.

Костя важко видихнув, піднявся та вийшов з кімнати. Він не дуже то й повірив їй, але говорила вона досить щиро. Він повернувся, простягнув дівчині до рук одяг та рушник.

- Тримай! – наказав – Ходімо, покажу де ванна.

Марта схопила з його рук речі та пішла за ним. Костя проінструктував та прикрив двері, лишивши її саму.

Чекаючи дівчину, він постелив постіль. Вмостився в ліжко та перемикав канали в пошуку цікавого кіно. Через кілька хвилин дівчина зайшла до кімнати в одній тоненькій сорочці, що він дав їй. Склавши руки перед собою, вона стояла біля ліжка, опустивши очі.

- Лягай поряд, — запропонував він, закотивши ковдру. Дівчина опустилась поряд. Костя закинув руку їй під шию й притягнув ближче до себе. Тепло її тіла відгукнулось в нього хвилею мурашок. Він вже й забув, як це лежати поряд з дівчиною. Короткі стосунки в одну ніч це зовсім інше.

Від неї пахло його улюбленим гелем з оливками. Проводячи по її плечу, Костя відчув ніжну, шовковисту шкіру, та дівчина тремтіла й сироти шкірою видали її.

- Як тебе звуть?- промовив, витримавши паузу.

- Марта, — прошепотіла вона.

- Марто, поспиш зі мною?- запитав, прислухаючись до биття її серця. Дівчина промугикала й заплющила очі.

Обіймаючи її за плечі, Костя насолоджувався спокоєм. Боляче розчаровуватись, і кому як не йому розуміти, що може відчути дівчина, що розплачується за чужі гріхи. Вона викликала жалість, але все ж її тіло пробуджувало в ньому бажання. Костя стримував ці поривання й торкаючись губами її чола, намагався заснути.

Прокинувшись вранці першим, він підвівся й пішов у душ. Перемикаючи температуру води, він не міг викинути з голови слова Марти. Як можна просити дівчину відпрацьовувати борг?! Що ж це за чоловік такий.

Прийнявши контрастний душ, Костя увімкнув кавоварку та під її тихе булькання пройшов до спальні. Марта, лежачи на боку, підтягнула коліна до живота, мило дрімала. Присівши біля неї на ліжко, з цікавістю подивився на неї. І зовсім вона не білявка. Він і не помітив, що вночі вона прийшла без перуки, волосся було зібране. Тепер він бачив перед собою зовсім іншу Марту: без косметики, перуки та відвертої сукні. Звичайна така собі дівчина та й за поведінкою на повію не схожа. Невже не збрехала — подумав він.

Звук пищання кавоварки привернув його увагу й він мигцем підвівся та пішов вимикати її, боячись розбудити дівчину.

Та все ж вона підірвалась, тільки но Костя дійшов до кухні. Суміжність кімнат дозволяла йому все бачити й він спостерігав, як дівчина підвелась і крадькома пройшла до ванної кімнати.

Накривши на стіл, він присів за стійку та пив каву без цукру. Переглядаючи пошту та новини, чекав свою гостю. Дівчина повільно пройшла до кухні. Привівши себе до ладу, вона одягнула вчорашню сукню, що не зовсім змахувала на нормальний щоденний одяг, натягнула перуку, що зараз виглядала зовсім неприродно.

- Зніми це! - буркнув він та вийшов з кухні. Пройшовши до гардеробної відкрив шафу та дістав речі колишньої. Уляна лишила дещо з одягу у нього, а викинути він так і не наважився. Переглянувши вміст шафи, він обрав темні джинси та сірий джемпер. Повернувшись до кухні, простягнув їх дівчині. - Ось, одягни, - Марта скоса поглянула на нього та все ж взяла речі та пішла до ванної.

Незрозуміло для себе, Костя почувся злим. Його сердила вона, її присутність, її жалісливий вигляд. Через кілька хвилин дівчина зайшла до кухні. Одяг на ній виглядав добре. Відчуття що їй і належав. Добре підкреслював форми. Перуку дівчина не зняла, натомість закрутила волосся у тугий бублик.

- Сідай і снідай, — кинув на її стовбичення посеред кімнати. Зиркнувши на годинник, розумів, що може спізнитись на роботу через неї. Але виховання не дозволяло квапити чи кричати.

Дівчина присіла на стілець поряд, та схопивши тост з шинкою жадібно жувала його, запиваючи кавою. Костя косив на неї очі, та ледь стримував бурчання.

Лишивши дівчину на самоті, пройшов до кімнати та важко видихнув, вагаючись повернув ключ у сейфі. Дістав звідти невеликий жмут паперових грошей, прорахувавши уважно суму, що там є. Швидко причинив сейф та повернувся до кухні.

- Візьми!- простягнув гроші дівчині. Вона округлила очі та ледь не поперхнулась їжею.

- Що це?- проковтнувши, ніяково запитала.

- Поверни гроші Альберту і більше не займайся цим. Сподіваюсь цього вистачить, - кинув на стійку гроші та вийшов.

Його серце обливалось кров'ю та він все ж віддав ці заощадження на нову машину. Авто в нього є, а мрії почекають. Зібравшись, він чекав на порозі та квапив дівчину.

- Марто, давай швидше. Я спізнююсь,  - дівчина вийшла з речами в руках та мовчки покивала.

Вони спускались ліфтом, перезираючись між собою. На душі в Кості було важко, він не знав чи правильно чинить. А що як вона обдурить його? Дівчата можуть прикидатися. Та він хотів вірити, хоча б їй. Зупинившись на стоянці біля авто, Костя подивився на дівчину та додав:

- Вибач, не підкину, спізнююсь. Бажаю успіхів! - відкрив дверцята і вже збирався сісти.

- Чекай, — викрикнула Марта.- Я навіть не знаю як тебе звати.

- Костя, — стримано відповів він.

- Косте, дякую, — кричала йому вслід та він намагався не слухати. Голос його сумління був гучнішим. Найбільше чого він боявся — помилитись. Тому втікав швидше, щоб не розчаруватися. Хоча б у цій дівчині.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Цікава зав*язка

© Анатолій , 25-07-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.87052512168884 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …