Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2617
Творів: 47787
Рецензій: 92642

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Уривок з роману

Ропа мостів ч.3

© Михайло Нечитайло, 11-07-2020
Ще з обіду огинався біля Люськи Василь Сажиндовський, а під вечір почув Данило крізь тонку фанерну перегородку:
– Пішли, товаришу Сажиндовський, до мене, поп’ємо чайку, поговоримо заодно.
У Данила олівець у руках – хрусь:
– Товаришу Сажиндовський!
І теку якусь запилену Василеві в руки.
– До вечора ці документи треба переглянути й виявити, чи немає тут нічого, що до справи Кантарова могло стосуватися.
А коли ввечері почув:
– Ні, товаришу Круць, справи Кантарова тут не стосується нічого.
То так і почимчикував назирці за Сажиндовським, і зупинився аж перед Люсьчиними дверима. Шарпнув легенько за ручку – дзуськи, вже заперли. І скреготів зубами, і рвався вибити двері геть з одвірком, але стримувала посада, й вибігав з будинку, і забігав назад, і прислухався біля дверей – чи не рипить ще ліжко, і ледь з розуму не зійшов, зачувши скрип, та й не витримав, вибіг надвір, вихопив нагана і всадив зо три кулі в жевріюче підсліпуватим каганцем Люсьчине вікно, а потім дворами біг щодуху до своєї квартири та все оглядався, чи не запримітив хто такого нечуваного глупства чекістського начальства.
А наступного дня, припавши вухом до фанерної перегородки, боявся й дихнути, аби не пропустити жодного сказаного за тією перегородкою слова.
– А Люська наша ні к чорту, – розпинався перед своїм другом Сажиндовський. – Ноги зціпила, і як не підходив, ні в яку – «Я не можу, я не можу». Навіщо звала, питається? А потім ще… Одним словом, не поласував ні грама, а тільки клопоту набрався.
«Ага, – радів, потираючи руки, Круць. – Не дала, не дала, розтуди твою…»
Й аж по кабінету пішов вихилясом, мов на балу якомусь з баришнею танцювати зібрався.
Аж тут у двері – стук-стук.
І на порозі Люська.
– Товаришу Круць, – голос знервований. – На мене цієї ночі був здійснений напад – стріляли по вікнах.
– А хто стріляв, хоч краєм ока з Василем не запримітили? – виривається в Данила.
– А звідки ти…, ви про Василя…? – очі в Люськи великі, здивовані, а сама вона вся – струна за мить до розриву.
– Та я… – запнувся Данило й нагана, що на столі лежав, бігом у шухляду, мовби по тому нагану Люська всю правду дізнатися могла.
А вона здогадалася. По одній фразі Даниловій, по одному поруху його руки здогадалася.
– Ні! Ні! – ледь не крикнула. – В болото – ні! – позадкувала та, з грюкотом перекинувши ненароком стільця, прожогом вискочила в двері.
Данило ж сам не свій. Години дві промурижився в кабінеті, а потім гукнув на одного з чекістів:
– Хай зайде до мене товариш Клай.
– Немає її ніде, – доповів по якімсь часі чекіст.
– Де ж вона? – із запитанням Данило по кабінетах.
– Заходила, – знайшовся кадровик, – сказала, щоб викреслив зі списку чекістів, як недостойну. Я ще й подумав – що це нашу Люську так схвилювало?
У Данила в душі каламуть і відчуття якесь огидне, мовби ось-ось щось утратити має. Тож мчить він щодуху до Люськи на квартиру.
Ось і двері. Закриті. А за дверима – не то пісня, не то мугикання невиразне.
– Люся! – кричить Круць і кулаком двері вгинає.
За дверима тиша.
– Люся!
Тиша, мов хмара.
І удар у двері всім тілом, і тільки тріски навсібіч та двері додолу – а за столом Люська, а на столі порожня вже пляшка, а біля скроні у Люськи наган, і палець на спусковому крючку. Тож тигром Данило до того нагана, й постріл, і лише шматок глини, збитий кулею зі стелі, ляпнув на підлогу.
– Ти що?! – реве Данило, вирячивши очі.
А Люська п’яна, зі стільця звестися не може, язиком ледь повертає і вся в сльозах.
– Дай нагана, – просить, – Даниле, рідненький, дай.
– Люся, – підійшов, відсапавшись та вгомонившись, – Люся, ти що?!
– Смерть… Смерть зрадникам революції! – лепече Люська.
– Хто зрадник? Яка смерть?
– Я, я зрадник! – хлипає Люська. – Я продала революцію, я все продала, я така сволота, що куди мені в той новий світ, що зовсім новий.
Не йме віри Данило маячні тій п’яній.
– Як же ти її продала?
– Де ти взявся?! – знову Люська в істерику. – Це ти, ти винен! Дай нагана, кажу, я й тебе пристрелю!
– Ляж поспи, – не витримує вже Данило.
– А-а, поспи, – тягне Люська, голову п’яно нахиливши. – Досить, наспалися!
І раптом крик дикий з себе видавила, і голову свою руками обхопила, й об стіл тією головою, об стіл.
– Люся! – згріб Данило жінку, стиснув, щоб і поворухнутися не могла. – Заспокойся, ти нічого не продала!
– Ні! – кричить, стогне Люська. – Продала я, продала! Я ж тебе, гад ти…, таку-т твою…, я ж тебе люблю! Не вірила, казала – таке собі, а вчора… все. Ні, не революціонерка я – буржуйка, коханням протухла! Гниль я на тілі революції нашої, гниль, що новий світ хоче загнилити, вирізати мене звідти треба, вишкребти, щоб і духу не лишилося. Немає мені прощення, вбий мене! Ну, давай, чого ж ти… Коли зміг у душу влізти, зміг життя моє обплювати, зумій же й убити! Не вмієш?... Не хочеш?... Ех, ти, гидота ти погана… Падлюка… Будь же ти проклятий!
І очі в Люськи якісь дикі, несамовиті, п’яні.
А в Данила в грудях таке тепло, мов сонце вибухнуло. Стиснув, обняв Люську ще міцніше й цілувати заходився – в губи, в лице, в коси.
– Виходь за мене заміж, – зашепотів.
– Як ти можеш з поганню водитися, холуй ти буржуйський?! – реве Люська й зубами Данила за шию, аж кров виступила та дихання сперло.
– Та заспокойся ж ти… – гнів від розпачу й безпорадності хлюпнув у Данилову душу.
– Заспокойся! – та долонями Люську по лиці, по лиці, а потім схопив за плечі й затряс, мов хміль витрясти хотів.
А коли вгомонилася, затихла, кинув на ліжко.
– Даниле, – раптом заплакала Люська, – Данилочку, скажи мені – може, заміж вийти, в коханні згоріти, це не значить повернутися з мостів між світами до старого світу?
– Ну, скажи мені, – обхопила руками за шию, в очі зирила, просила, просила.
– Не значить, не значить, – запевняв, гладив коси, сльози випивав. – Це не повернення, повір мені.
– Але ж і не рух уперед, – стояла на своєму. – Тоді що?
– Не знаю, – знизав плечима. – Долати мости – це ж також значить жити. Живуть на берегах, живуть і на мостах – скрізь живуть.
– Це кохання, – важко хитає головою Люська, – це така іржа, така сіль, така ропа на наших мостах, що роз’їсть, розмиє їх, упадемо в багно й брьохатися нам у ньому, доки й нас.
– Ні, Люсю, ні, – заперечував, – це не іржа, це міць наших мостів. Одухотворені нам потрібні нові світи, не безликі.
– Ропа, міць, – белькотіла, засинаючи, Люська. – Як же нам дістатися нового світу, Данилку, коли ми й серед рівного мосту дороги одної знайти не можемо? На однім слові спіткнулися, ніяк до спільного знаменника його не зведемо, а їх же, тих слів – тьма. Як пройти, Данилку, коли новий світ, як за лісом дрімучим, а в нас – ні сокири, ні сонця над головою.
– Спи, кохана, спи, – присипляв, як міг. – Якось пройдемо.
– Ох, ропа, ропа, – зітхнула, заснула.
Накрив ковдрою, прибрав зі столу порожню пляшку, присів.
– Ропа, – всміхнувся весело, й так тепло стало, так затишно, мов ступив у той омріяний новий світ. – З ропи і тчуться світи, Люсю. Бо якщо навколо нас  ні солоно, ні гірко, ні кисло, ні солодко – то хіба ж то світ буде? Бур’ян.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Ну...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 23-07-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.84619402885437 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …