Мені став близький земний хрест. Дві лінії, перехрещені навхрест – одна вертикальна, друга горизонтальна. Без будь-яких похилих ліній. На католицьких церквах такі бачив, і ще в багатьох місцях. Але то не має великого значення. Вертикальна лінія хреста з’єднує мене з дечим так само, як з’єднує дно і безвість, доступне і недосяжне, видиме і невидиме, всіх і дещо. Горизонтальна лінія хреста, зрозуміло, з’єднує мене з іншими так само, як з’єднує праве і ліве, перше і останнє, біле і чорне, всіх і всіх. Але у хреста є ще третій вимір, на який земляни чомусь мало звертають уваги, – висота розташування горизонтальної лінії на вертикальній. Саме вона і показує межу кожного з’єднання. З’єднання горизонталі з вертикаллю, з’єднання зі справжньою дійсністю, що існує поряд, з’єднання з тим, кого вони, люди на планеті Земля, називають Богом, тобто Тим, після кого вже неможливо когось називати. У людей прийнято малювати горизонтальну лінію хреста ближче до верху, відділяючи приблизно дві третини вниз. Але ж зрозуміло, що то умовний поділ. У кожного, якщо пригледітися, він звичайно свій, але не кожен про нього здогадується і знає відповідно.
До вертикальної лінії ніяких запитань немає і бути не може, тут кожен – хто на що від природи здібний: один до лінії драбину доточує і бігає нею туди-сюди не розуміючи, де краще; інший одними руками, тримаючи ноги кутником, робить свої, ніби гімнастичні вправи; хтось намагається лише триматися за неї, щоб течією не віднесло, чи вітром не здуло; ще хтось, хто вважає, що він володіє силою більшою, ніж в інших, намагається хилити її, гнути дугою, якщо не піддається – пробує ламати. Природний відбір, як почув і вже повторив наших праотців один землянин, Дарвін. До речі, ім’я у нього дивно мальовниче – «дар - він».
А от щодо горизонтальної лінії… До горизонтальної лінії хреста питань дуже багато. А відповідей кожному – безліч. І намагатися шукати правильну відповідь на кожне питання серед всього багатогранного хаосу реальності – безглуздо, вважає переважна більшість переможців природнього відбору. Вони, на превелике диво, «не заморочуються» над цим питанням, кожен вирішує це питання сам собі, окремо від інших або невеликими групами, і всі разом свої горизонтальні лінії, як їм здається, тримають конче так, як намальовано на їхніх картинках і кажуть в їхніх церквах, або як показують їхні екрани і пишуть їхні літери. Горизонтальна лінія хреста в їхній уяві ділить всю вертикаль на одну третину вгорі та дві третини внизу, всім це дуже зручно і вони не розуміють, навіть не хочуть намагатися зрозуміти, що якщо горизонтальну лінію хоч трішечки перемістити вниз – то вона стане ближчою і довшою, а якщо вище догори – то коротшою, ніби вона віддалилася вгору. І чим вище – тим меншою і меншою вона буде ставати, аж поки геть не зникне і хрест перетвориться на вертикальну лінію, яка буде як і всюди просто і прозоро відділяти… але тепер не про це.
Вся справа в їхній горизонтальній лінії. Отже, якщо вона чим вище, тим коротша, то чим нижче – тим довша. Наскільки довша від того, як її можна намалювати на хресті? Практика людського роду, який і є переможцем природнього відбору на планеті Земля, показує, і це підтверджують багаточисленні практики внутрішньо-групових його переможців, що якщо горизонтальну лінію їм всім гуртом вистачатиме сили тримати на відстані витягнутої руки, то малювати її прийдеться безкінечною, точніше – всеохоплюючою, ще точніше – всепланетною, всеземною. Як це уявити і зобразити у вигляді хреста, і при цьому щоб нічого не спотворити, – людям поки достеменно не відомо. Вони кажуть, що про це ще не думали, але у них вже існує авторитетна думка, що при виконанні вищевказаних умов, зокрема неухильно витягнутої руки, та лінія, котра горизонтальна, зникне так само, як вона вміє зникати вгорі, коли підіймається на таку висоту, що її вже не видно зовсім. І тоді хрест знову перетвориться на вертикальну лінію, яка, як і всюди, буде просто і прозоро відділяти…
Невже? О, ні… тільки не це…
Справа в тім, що вже згадана переважна більшість переможців природнього відбору беззаперечно вважає, тобто на генетичному рівні так у них склалося протягом всієї їхньої нелегкої історії, що чим більше пов’язані всі по горизонталі, тобто, фактично, чим довша горизонтальна лінія хреста (а значить чим вона нижче), тим краще. І вони до цього совісно прагнуть. Це вкрай хибне уявлення, найсвідоміші прихильники якого його абсолютно не уявляють. Вони не уявляють сил, якими володіють заочно, і якими володіти можуть фактично, так само не уявляють простоти, з якою тими силами можна користуватися. Саме користуватися, використовувати їх, як люблять думати і казати самі переможці, але використовувати не так, як їм би хотілося, і зовсім не так, як існує в їх уяві. Їм невтямки додуматись, що для хоч якогось власного контролю горизонтальну лінію потрібно відпустити раз і назавжди і відпускати постійно, відпускати і більше нічого, просто відпускати, а потім просто спостерігати за нею, мати її в полі зору і знати, що нічого поганого в такому не повинно бути і не буде, а з хорошим, що напливатиме час від часу, сподіватися справитись. Деякі з них називають це вірою, багато розповідають про неї, про її різновиди, про її властивості, але самі не мають її, справжньої, навіть у вигляді макового зерняти. Замість вільного польоту людство вибрало натугу в м’язах, і постійно тратить сили на тримання горизонтальної лінії. Людство ніяк не дійде до висновку, а підстав для цього вже було дуже багато, що якщо горизонтальну лінію постійно тримати біля себе, не даючи їй ніяких живих, природніх рухів, а при необхідності, коли інші дуже тягнуть за неї, змінювати своє положення у просторі, часі, паралелезуючи реальність, то тоді всі вони разом, і кожен окремо із усіма іншими подібними собі, нічогісінько про реальність тієї лінії не будуть знати так само, як не будуть знати де вони є зараз, хто вони є насправді, і до чого невідворотного наблизилися.
Але не відпускають вони її. Тримають міцно, та й іншим своїм соплемінникам це робити наказують. Хто сам літає вгорі, не тримаючись, – вони того стрілами стараються вразити, ніби з натягнутої тятиви. А чому ніби? Вони ж її, горизонтальну лінію хреста, і використовують у ролі тятиви, огорожі, захисного муру, і ще Ви самі знаєте чого, і навряд чи без чергової Вашої чудесної допомоги зможуть коли-небудь розпізнати, що нічого вони насправді не захищають, ні від кого не відгороджуються, і нікого тими стрілами не вражають, скоріше зовсім навпаки.
Разом з тим, як дорікання на свою адресу, мушу зауважити, що багатьом здобуткам, які землянам вдалося, знову ж таки – як вони самі вважають – приручити, вони дуже швидко знайшли такі несподівані пояснення і застосування, що в мене виникло непоборне бажання повторити ще раз ввесь курс навчання у Вашій найвищій школі. Повторити тому, що я тепер знаю точно – щось десь я втратив, щось десь не зрозумів, або, можливо, зрозумів неправильно…
Тому, якщо Ваша ласка, з метою отримання можливості зрозуміти все на всю свою повну силу, цього разу я волів би пройти весь курс найвищої школи, починаючи із дитячого садка найрозвинутішого і найбагатшого місця на планеті Земля.
Складати звіти обіцяю.
З повагою Ваш підданий,
якому Ви дарували право підпису
