Брехня вже давно, підступно, заповзла нам за комір, в’їлася в наші душі, а тому, останнім часом, розмірковуючи над феноменом виборів претендента на володаря Булави, постійно натикаєшся на біблейську заповідь: «Не створи собі кумира», бо політика, а саме передвиборча агітація, базується на створені політтехнологами брехливості сугестивної віри в нового кумира нації. Адже віра базується не на реальній субстанції об’єктивної реальності, а на монізме релігійного вчення. Тоді стає зрозуміло, що політика, як і релігія, базується не на науковому підґрунті, а на теології (віру в божественне начало). Ось тому електорат вірить не розумом, а сподіванням на здійснення бажаного благословення (світлого майбутнього) від нової влади, бо, як відомо з релігійного вчення, «кожна влада від бога», це і є не що інше як психічне зараження. Народу кажуть – він вірить, вірить банальним словам, вірить людям, а не їх справам, хоча підсвідомо знає, що все сказане перед виборами – нездійсненне. А тому вибраному, як месії, потрібно завчасно вознестися на небеса аби залишитися назавжди святим перед своїм електоратом. Насправді ж віра виборців, як мара сугестивності, зникає відразу, коли закінчується пропаганда. Відразу починається усвідомлення нездійсненність передвиборчих обіцянок, і стає зрозумілим, що «кінець епохи бідності» дається лише невтомною працею, а «війна закінчується» не коли «перестанемо стріляти», а при поразці чи перемозі. І нарешті: весь ідіотизм гри слів: «ми всі президенти» – виводить нас із прострації сугестивного колективного психозу на сублімативне мислення вимушеної обсервації.
