І все одно ми вистояли. Ми не піддалися їм. Багато століть тужилися філософи аби присилувати нас ідеалізувати правду і гребувати неправдою.
Пресинг був немилосердний, що вже й говорити. І все ж... все ж таки кожна нормальна людина знає одну життєву істину.
Точніше, дві: що словом правди можна вбити людину, і що існує реальне поняття «рятівна неправда».
Так от, про вбивчу правду. Та, так звана, «правда життя», якою годують нас і в літературі сучасній, і в ЗМІ, той бруд і сморід, до яких вони нас безсоромно привчають, щогодини, про хто кому що показав, хто з ким і в якій позі, вбивства, насильства, аварії, - все це убиває не тільки літературний смак і нормальну орієнтацію в тому, що відбувається в світі. Вона, ця так звана «правда», убиває суспільство.
Під соусом «правди життя» людям нашого суспільства пхають у мізки й душу все найнегативніше, саме страшне й паскудне. Чорнуху. Із запашком та кров’ю.
Труять живе тіло. Адже суспільство, як би ми до нього не ставились, дійсно є однією великою людиною.
Вона, ця людина, може бути трохи несповна розуму. Вона, ця велика людина, може взагалі іноді божеволіти або ж надихатися всілякими дурницями. Також до безумства.
А може бути, хай нас омине! - геть-чисто хворою, такою хворою, в якої тіло просто перед очима розкладається.
Але це нічого не міняє: визнання, що суспільство – воно як одна велика жива людина, є найбільш реальним ставленням до нього.
Тому ті, хто вприскують йому в жили та в мозок всіляку отруту, просто вимушені називати це правдою. Ну а якже ж...
І її, цю «правду», точніше, чорнуху, дуже люблять. Її кохають на всіх смітниках життя різномастні ліберали, «вільні» художники та інші творчі особистості.
З нею займалися коханням в покійному Союзі шестидесятники та їхні послідки. Ну, час тоді був такий, після довгого утримання в роки суцільної брехні.
А вже в тих, хто дорвався до людських мізків після них, у вишкребків тих послідків, - там чорнуха взагалі пішла навалою на свідомість людей. Як лавина на беззахисне селище на схилі гори.
Так от, вона, ця «правда», стопорить нормальне життя суспільства. Робить його, велику людину, моральним інвалідом.
І тоді будь-чиї слова, хто ризикне не згодитися з цією «правдою», хто насмілиться нагадати, що люди повинні жити, як брати, що всі люди – це одна душа, що суспільство – це жива людина... стверджувати, що люди, нарешті, мають щонайменше дотримуватися, «не роби іншому того, чого не бажаєш собі», - всі ці слова звучатимуть як наче неправда.
І нічого тут не вдієш, і нічим не зарадиш. Вони годують нас з ложечки солодко-гостренькою сумішшю чужих нещасть, сексу, висмикнутих звідусіль дрібниць і крові, і знають, що нікуди не дінемося, ротика відкриємо. Адже свідомість людей розчавлено лавиною брудної, і брудом своїм привабливої, «правди».
І тепер ніщо більше не зможе допомогти, як лише рятівна «неправда».
«Неправда» про те, що всім людям краще жити в мирі та злагоді.
«Неправда», що всі люди, розуміють вони це, чи ні, - прийдуть (чи вже приповзуть в кінці) до того, що будуть жити в доброму братерстві та взаємопідтримці. І що так жити вже можна і треба починати.
«Неправда» про те, що всі люди – це одна душа.
«Неправда» про те, що «не роби іншому те, чого не бажаєш собі» - це не просто спасіння від катастроф, що наближаються, а основа доброго життя, розквіту і справжнього, людського поступу.
Та де ти таке бачив? Та це ж маячня в рожевих тонах! Та ж маса фактів говорять про зовсім протилежне! Та ти науково доведи! Не треба нікому нічого доводити. Навіть «науково».
Треба так жити.
І впертість тих, хто не дасть себе обдурити їхньою чорною поганою «правдою», хто буде жити цією «неправдою», відчуваючи в цьому внутрішню, природну силу, - саме їхнє вперте життя і перетворить її на чисту правду.
А та, чорна, так звана, «правда» - випариться з нашого життя.
