Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47591
Рецензій: 92444

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Діалоги з Монстром. Діалог чотирнадцятий

© Алла Марковська, 10-05-2020
Апсу принесли до лабораторії. За наказом Сандала закрили у басейні (герметичному кубі з органічного, куленепробивного скла). Ангел рекомендував створити у басейні вакуум.

Ангел Сандал наказ дав прямий та чіткий. Вчені мали б зрозуміти його без додаткових інструкцій.

- Поки я не прилечу у тілі, зі спеціальним обладнанням, до куба навіть не підходити, - ось що наказав Сандалфон і зник. Його темно-сірий плащ упав на підлогу, втративши ефемерне наповнення.

Пани вчені, їхні асистенти, помічники асистентів і санітари стояли ще хвилини дві і дивилися на той плащ. Мовчки.

Юрченко висловився у стилі літературної попси дев'яностих років. Це коли у наборі триповерхових конструкцій жодного літературного слова.

Асистент професора Тищенка доцент Філіпов із повагою подивився на Юрченка - не очікував, що той може так "загнути".

- Твою ж мать... - прорвало Тищенка, він свиснув, почав нервово міряти кроками залу. Зупинився, - Та як так?! Бісові ангели! Заберуть чужого і ми його більше не побачимо. Сашо, це ж справжній перевертень зі стовідсотковою трансформацією! Сашо! І ми ось так віддамо?! Ми його вбили - нам і досліджувати.

- Але, Леоніде Петровичу, він і тоді був мертвий, коли його привезли, - нагадав Філіпов, - а якщо він знову оживе, коли ми його дістанемо з басейну?

- А ми, Борю, масочку на нього одягнемо, щоби він не дихав. Адже щоб ожити, йому повітря потрібне, наскільки я зрозумів, будь-яке. Він, сволота, і чадним газом дихати може.

У лабораторію увірвалися пани генерали, стрімко та нестримно. Обидва вже були п'яні. Смєхова хитало, він посміхався, наче переможець всесвітнього імперіалізму. Губенко був не настільки п'яний.

- Покажіть мені цього іншопланетного гада! - вимагав Смєхов. Обличчя генерала пашіло, щоки блищали, у руці пляшка з дорогим коньяком. - Тягніть склянки і колби - це треба відсвяткувати, - помітив прибульця у герметичному «басейні», вигукнув, - А, ось ти, дорогенький! Сподіваюся, здох! Це ж треба - така живуча тварюка.

- Він і тоді мертвим здавався, єдрьон батон, - нагадав Губенко.

Філіпов і на генерала Губенка подивився з повагою.

- Та облиш ти. Тоді його оглушили, а тепер розстріляли, - поділився впевненістю Смєхов.

Пани вчені, їхні асистенти, лаборанти і санітари хутенько зібрали кухлі і склянки, поставили на лабораторний стіл у рядочок. Пили усі, крім тих чотирьох, які стояли біля скляного куба, завмерши, наче кам'яні. Мовчазні охоронці - частково кіборги. Третину їхнього мозку і нервової системи замінили електронікою, самостійно ці істоти думати не могли, але чітко виконували накази начальника, були неймовірно сильними та витривалими, тільки потрібно було вчасно зарядити штучну частину мозку. Ці четверо вижили під час експериментів. Повторити експеримент не вдалося. Про масове виробництво таких солдатів тільки мріяли.

Генерал Смєхов зі смачним звуком - «Бомк» - відкоркував пляшку дорогого коньяку і почав наливати у склянки та кухлі, пляшка видавала мелодійне - “бомк, бомк, бомк”. Працівники лабораторії спостерігали за священнодійством. Рідко пани генерали були такі щедрі.

Губенко стояв перед скляним басейном, заклавши руки за спину, нерухомо, немов відвідувач Лувру перед полотном пензля великого Леонардо під назвою Джоконда.

- Єдрьон батон, - висловився Губенко.

- Пане генерале, - Тищенко підійшов до начальника.

Той аж підскочив.

- Тю, налякав, - скрикнув Губа, але прийняв склянку з темно-коричневою рідиною, яка смачно пахла дубовою дошкою. - Що ти хочеш, Льоню?

- Сандал наказав не чіпати. Але ми тоді залишаємося з носом, Миколо Ігнатовичу. Ми втрачаємо безцінний матеріал. У лабораторії, де десятиліттями намагаються створити перевертнів, з'явився справжній трансформер, і ми повинні покірно його віддати на Моон та облизнутися? Та це знущання!

-Там іще один екземпляр бігає. Її спіймаємо, вона рятувати брата точно прибіжить. Чекаємо, вибухівку заклали, - Губенка дратували слова Тищенка, він міцно стиснув склянку з коньяком, хильнув без церемоній, які розвели інтелігентні вчені. Вони нюхали елітний напій, гріли його, ковтали маленькими ковточками, насолоджуючись.

- А як і її заберуть?! - нервував Тищенко, він підняв розмальований квітами кухоль до рота і нервово сьорбав маленькими ковтками.

- Чого ти хочеш, Льоню?! - крикнув генерал.

- Дослідити його. У нас є години дві-три, поки Сандал, скотиняка, у плоті прилетить! - крикнув Тищенко, різко замахав руками, забувши про кухоль із коньяком, і розлив темну рідину.

Смєхов почув крики генетика, підійшов і навалився на Тищенка всією вагою.

- Чого кричимо? Льоню, чого ти хочеш? Потрібні нові апарати, матеріали, реагенти або щури? Все дістану, тільки скажи.

Тищенко застогнав, відчувши вагу генеральської щедрості разом із вагою генеральської туші на плечах. Почав кашляти. Смєхов зі співчуттям поплескав професора на спині. Відповів Губенко:

- Він хоче чупакабру препарувати. Як жабу, єдрьон батон! - і розсміявся. - Я б іще й постриг виродка, дратують ці патли.

- Я коли йшов сюди, думав, ви уже його на частини розібрали, - розсміявся Смєхов, підливаючи коньяк Тищенкові у склянку.

- Сандал наказав не виймати його з басейну, - відповів замість друга ображений Юрченко.

- А! Сашо! - вигукнув п'яний Смєхов. - Усе ще сердишся? Мені як провину загладжувати? Перепросити? Вибач! Ніхто ж не помер.

- Дозвольте дослідити прибульця, - похмуро відповів Юрченко.

- А як мене Сандал на клапті розірве? - запитав Смєхов. - Боюся цього гада крилатого до гикавки.

- Не розірве. Вам усе з рук сходить, ангел до вас поблажливий, - мстиво відповів Юрченко.

- Це ти мене зараз так дурнем назвав? - розреготався Смєхов.

Губенко тихо заперечив:

- Я проти. Ми ще магму на сороковому не висьорбали.

- Але, пане генерале, ми знаємо, що зробити, щоби він не ожив, - запевнив Тищенко начальника бази.

- Я дозволяю, зробіть той розтин, якщо так хочете, - погодився Смєхов.

Губенко з благанням подивився на стелю, забрав у товариша пляшку і залпом випив грамів двісті, хекнув, крикнув до свого ад'ютанта, що сидів біля дверей, наче вірний пес:

- Передай мій наказ принести ще п'ять пляшок і офіцерам бар відкрий, але стеж, щоби все не випили, Єдрьон батон! Це погано закінчиться.



Лаврашов сидів біля лабораторного столу, пив коньяк. З тугою дивився на бак, у якому наче мертвий лежав Апсу.

Четверо кіборгів відкрили бак, витягли з нього прибульця, поклали на лабораторний стіл, прив'язали шкіряними ременями руки і ноги, на обличчя чужого одягли маску, перекривши подачу повітря, навіть скотчем зафіксували.

Філіпов керував процесом, сам кріпив маску, журився тихенько:

- Прибульці більш розвинені, ніж ми. Це ж досконала істота, а ми його вбиваємо.

- Борю, він небезпечний. Не можна дозволяти йому вільно бігати по Землі. Хто знає, що така істота може накоїти. Він нам базу ледь не спалив, скільки людей постраждало, - відповів асистентові Тищенко, спостерігаючи, як лаборанти готують інструменти для розтину. Техніки запалюють операційні лампи над столом. Помічники асистентів вмикають відеоапаратуру, щоби зняти розтин для таємного архіву.

Ловрашов підвівся, торкнувся холодної руки Апсу. Колір шкіри стародавньої істоти став попелястим, немовби втратив внутрішнє світло.

- Бідний хлопчику, чому ти такий необережний? - запитав Ловрашов. Попросив, - Прокинься вже.

- Аркадію Івановичу! - розсердився Юрченко - ви, власне, за кого? За нас чи за прибульців?

- Я, Сашо, за розум, - відповів нейробіолог, - але його у нашому світі так мало.

- Та що з вами? - сердився Тищенко. - Не хочете допомогти - відійдіть та спостерігайте.

- Ви навіть мармурові різаки вже зробили, - з гіркотою в голосі мовив Ловрашов.

- То ж ви сказали, що на нього тільки мармур діє, я відразу і замовив. Вірив у перемогу.

- Оптиміст ти, Льоню... - насміхався Аркадій Іванович.

- Про що ви? - перепитував Юрченко, одягаючи гумові рукавиці.

- Його кров поглинає матерію. Якщо ви його розріжете, ви випустите з нього цю дивну субстанцію, вона знищить нашу лабораторію, - пояснив свій сарказм Ловрашов.

- Яка субстанція? - не зрозумів Тищенко.

- Його кров, Сашо. Це не людина, а ви в рукавичках гумових та зі скальпелем.

- Але його розстріляли і ніхто не постраждав, - заперечив Юрченко.

- Ангел відразу загорнув його в особливу тканину. Та тканина повинна була запобігти витіканню крові, а ви тут у рукавичках.

- Я думаю, його кров уже застигла, - відмахнувся Тищенко.

- А якщо ні? Та робіть, що хочете! Ви ж професори зі званнями, регаліями, нагородами, геніальними мізками! До біса ваші всі регалії! Постою збоку, - Аркадій Іванович махнув рукою і відійшов від столу.

Юрченко й Тищенко перезирнулися. Філіпов відступив від столу, потяг за собою візок із інструментами. Генерали обнялись і пішли у оглядову, де продовжили пити.

Тищенко рішуче взяв скальпель із мармуру і провів ним по грудях прибульця. Довелося докласти зусиль, скальпель, немов тупий ніж, рвав щільну шкіру на грудях Апсу, ледь долаючи міліметри.



***

Нескінченні гранітні коридори та сходи. Лабіринт здавався складним, заплутаним, непрохідним. Але коридори були добре освітлені і непогано провітрювалися. Ведмідь не розумів, навіщо витрачати енергію на порожні коридори. Відповідь він отримав за наступним поворотом.

Хтось із коридору стріляв навмання. Постріли змусили Ведмедя припасти до підлоги. Він почав стріляти у відповідь. Тіамат притулилася до стіни за поворотом.

До Ведмедя бігла жінка, вона притискала поранену руку до живота, плакала, одяг її був у крові. Жінка опинилася на лінії вогню, заважаючи найманцеві відстрілюватись. Але водночас вона закривала Ведмедя від стрільця. Легіонер став на одне коліно, очікуючи, коли жінка добіжить. Просити її впасти на підлогу марно, її очі сповнені божевіллям страху. Вона не почує.

- Допоможіть! Допоможіть! - кричала жінка, простягаючи руки до солдата. Скривлене від плачу обличчя перетворилося на страшну маску.

Тіамат рвонула з місця, пригинаючись, пробігла до стрільця, тримаючись ближче до стіни. Той, хто стріляв із коридору, палив навмання, по середньому рівню. Тіа зустрілася очима з низеньким, пухким чоловіком, який задоволено посміхався, поливаючи автоматною чергою коридор. Це він переслідував поранену жінку, як мисливець здобич.

Тіа вибила ногою автомат з його рук, штовхнула мисливця на підлогу і зламала йому шию. Остання куля з автомата мисливця з характерним звуком - чвак, увійшла у тіло жінки. Поранена впала до ніг Ведмедя, з її рота пішла кров. Ведмідь розгублено подивився на Тіамат.

Прибулиця тим часом присіла поруч із убитим мисливцем, витягла з його бронежилета два магазина. Перезарядила зброю.

- Допоможи їй, - попросив Ведмідь.

Поранена жінка захлиналася кров'ю, простягала закривавлені руки до найманця, щось намагалася сказати, але горло, наповнене кров'ю, видавало лише булькання. Закривавлені зуби здавалися чорними.

Тіа присіла поруч з жінкою, торкнулася її лоба. І поранена затихла, зникла гримаса болю, обличчя набуло спокою, скривавлені уста посміхнулися.

- Допомогла, - в'їдливо буркнув легіонер, - ти ж із мертвих можеш воскресити.

- Якщо є душа, - відповіла Тіа. - В цій жінці багато енергетичних паразитів, вони зжерли її душу, - Підвелася, запитала сердито. - Ти йдеш? Чи почекаємо наступних претендентів на мою доброту.

- Ти жорстока, - засмутився Ведмідь.

- Я Тіамат, - сказала вона, немов її ім'я могло пояснити все.

- А я Мішель, - назвав своє ім'я Ведмідь, посміхнувся сумно, - Йдемо, Тіамат.

Вона засміялася:

- На місцевому звучить все одно як ведмедик.

Із бічного коридору почулися постріли і крики.

- Полюють на тих полонених, які пішли нагору шукати допомоги? - сердито перепитав Ведмідь.

- Так, - із сумом відповіла Тіамат.

- Ми їм не допоможемо?

- Або ми вб'ємо мисливців, або мисливці вб'ють цих людей, - вона немов роздумувала уголос.

- А приспати їх усіх тут ти не можеш усіх? - допитувався найманець.

- Це люди, вони вільні у власних вчинках, - відповіла Тіа.

- Вбивати хіба милосердніше? - дивувався бувалий солдат.

- Вбиваючи убивць, я роблю послугу потенційним жертвам, бо вбивці зробили свій вибір, - терпляче пояснювала свою позицію давня.

- Тоді ти також убивця, і я вбивця, і ми зробили свій вибір, - Ведмідь дратувався, сам не розуміючи чому.

- Ти вбивав заради власного задоволення? - поцікавилась Тіамат.

- Ні. Вбивати - моя робота, але я не вбивав для задоволення, не вбивав незнайомих мені людей без доведення їх вини. Ні. Хіба у бою, але то були солдати зі зброєю, як і я. - відповів, наче висповідався Мішель.

- А ці, що тут, отримують від убивства задоволення, і це їхній вибір, - сказала Тіа.

Назустріч їм вибігли двоє людей з автоматами у камуфляжному одязі мисливців.

- О, екзотика! - вигукнув один, розсміявся і почав стріляти.

- Не шкодуй їх, - сказала Тіамат, відповідаючи мисливцям одиночними пострілами. Ведмідь не встиг підняти автомат. Тіа стріляла влучно.

- Вони ж навіть не солдати, вони й стріляти не вміють, - сердився Мішель, переступаючи через убитого мисливця.

- Що не заважає їм вбивати, - відповіла Тіамат.



***



Кларк вів групу. Він сканував простір, зчитував думки. Складалося враження, ніби навколо усі вимерли. Психолог подумки поділився своїми спостереженнями з Удавом. Той послухав наявні телепатичні потоки. Погодився з Кларком. Думки хтось блокував.

- Сержанте, - тихо покликав Удав командира групи альфа.

Сержант зупинився, підняв руку, стиснув кулак. Група зупинилася. Цивільні застигли поміж солдатами.

Серж подивився на Удава.

- Вишли розвідника, - наказав Бен Смітт

Надя несподівано для себе відчула, як її раптово скував страх. Вона притулилася до Удава, подивилася йому у очі.

- Нас переслідують? - запитала і не впізнала свій голос.

- Ні, на нас чекають, - коротко відповів Бен, пригортаючи до себе кохану.

Сержант дістав із кишені жилета металеву кульку. Активував її. Кулька розкрилася, стала схожою на летючого жука. Лось розгорнув силовий екран на браслеті, доповів:

- Картинка чітка.

Але як тільки жук-камера вилетів із печери, почувся постріл, екран на браслеті Лося згас. У ту ж мить підземний коридор розкреслило жовтими лініями. Гуркіт пострілів у вузькому коридорі, під низьким склепіннями, оглушив. Надя скрикнула, осіла на підлогу, схопилася за груди. Мовчки впала Авінська. Клим відштовхнув углиб печери Сашу і зняв запобіжник на автоматі. Солдати заштовхали цивільних собі за спини, Паша підхопив Катю Авінську, відтяг її, наче ляльку, подалі від входу. Удав узяв на руки Надю, передав її Паші, клацнув запобіжником на автоматі, подарованому сержантом. Бронежилети врятували групу альфа і частково цивільних.

Солдати групи альфа миттєво відповіли на постріли противника.

З іншого боку коридору також пролунали постріли. Климов відчув, як плече обпекло вогнем. Лисиця впала на одне коліно, але продовжувала стріляти. Лось відчув сильний поштовх у бронежилет, удар кулі збив дихання.

Постріли припинилися і владний голос розсік тунель:

- Скласти зброю! Лягти на підлогу! Руки за голову!

І все стихло.

У тій тиші інший голос, спокійний та впевнений, відповів із боку виходу:

- Забирайте зброю і виходьте, часу мало!

- Це Енкі, друг Апсу, - прошепотів Кларк, - Він мав нас зустріти.

Група Альфа і Клим, підтримуючи поранених, поспіхом виходили з печери.

Удав підхопив на руки Надю. Коли він ніс її з печери, чув важкі удари її серця.

Кіт допоміг вийти Лисиці, у неї було пробите стегно, кістку не зачепило.

Клим відчував слабкість, куртка намокла від крові.

Лось важко дихав, але у нього були технічні втрати - куля розбила акумулятор, від якого працювала уся мініатюрна техніка зв'язку та спостереження.

Кабан лаявся.

Паша виніс Катю Авінську. Професор Климов узяв мертву жінку за руку, на його очах виступили сльози. Ігор обійняв Сашу, яка ніяк не могла усвідомити, що жінка померла.

Не вийшов лише Едуард Тарський. Коли почалася стрілянина з боку тунелів, він побіг на постріли, обіцяючи здатися і здати всіх. Він так і залишився лежати у коридорі, наче простягаючи руки до вбивць.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.94278597831726 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …