Років п'ятнадцять тому, коли я носився по різних телеканалах та тематичних організаціях зі своїм проектом «Створення Світу», яким намагався започаткувати популяризацію науки в Україні, новітньої науки, нового погляду на наш матеріальний світ, після численних невдалих спроб зробив несподіваний для себе висновок, що…
Іноді, аби зрозуміти логіку подій, які активно розвиваються сьогодні, потрібно зробити відступ до «вчора». А то й до «позавчора».
«Позавчора» – це десь п’ятсот – сімсот мільйонів років тому. Коли відбувся відомий «Кембрійський вибух».
А до Кембрійського періоду впродовж кількох мільярдів років в бурхливому та агресивному Праокеані розкошували одноклітинні організми – фотоавтотрофи, які смакували отруйними, на наш погляд, речовинами і насичували киснем безкисневу атмосферу Землі. Кисень був продуктом відходів їхнього безтурботного життя. Тобто, найперші одноклітинні організми самовіддано та ефективно працювали на благо майбутнього (отож, згадалося гасло, яким з дитинства годувало мене КПСС).
І ось перед «Кембрійським вибухом» відбулася подія, яка практично не залишила по собі якихось яскравих революційних слідів. Але.
У цій тріумфальній ході життя спостерігається система, яку сьогодні хочеться назвати «організаційною». Якщо порівняти цей період в історії розвитку Землі із космологічними дослідженнями народження та розвитку Всесвіту, то буде також доречним висновок астрофізиків: «Складається враження, що Всесвіт немов би протягувався крізь вушко голки заради одного – заради життя».
Судіть самі. Уважно спостерігайте за симфонією життя (строго за Гайдном).
Щоправда, вступ у симфонію, повільний, розмірений, розтягнувся на кілька мільярдів років. Але ж не ми замовляли цю музику. Прості одноклітинні організми, фотоавтотрофи, очистили Праокеан та атмосферу планети від агресивних хімічних елементів, наявність яких унеможливлювала розвиток складних біологічних систем і водночас наситили атмосферу Землі киснем.
Перша частина грандіозної симфонії життя закінчується у швидкому темпі. В Праокеані з’явилися безскелетні багатоклітинні організми – вендобіоти, надзвичайно ефективні фільтратори води. Вони пропускали воду через свій організм і викачували з неї першокласний для себе харч – різноманітні хімічні елементи та мінерали. І, знову ж таки, кисень був продуктом відходів у їхньому харчовому ланцюжку. І саме з появою вендобіотів починаються швидко здійснюватися масштабні екологічні перебудови: очищена вода океану насичується киснем, сонячне світло проникає на більші глибини, з'являються придонні мікроорганізми. А вже далі з'являються багатоклітинні організми, основою життєдіяльності яких є фотосинтез. Починається розвиток рослинного світу. Атмосфера насичується киснем до того рівня, при якому стає можливим становлення і розвиток більш складних біологічних систем.
Але й поява складних біологічних систем в Праокеані (багатоклітинних організмів) привела до проблеми – біологічні організми відмирають і накопичуються на дні. А процес гниття мертвої органіки – процес окислення –
потребує дуже багато кисню. Тобто, із створеної одноклітинними організмами кисневої атмосфери в процесі розкладу мертвої органіки «вимивається» практично весь вільний кисень. І ось саме тоді, як розв’язок проблеми, з’являються складні губчаті організми – археоціати. З їх появою починається швидке та ефективне очищення придонних шарів води від залишків органіки. Тобто, для життя і розвитку складних біологічних систем швидко впроваджується дієва система самоочищення біосфери!
Ось він славнозвісний Кембрійський вибух! І дивним чином цей фінал першої частини симфонії життя супроводжувався ще одним явищем – початком руху континентальних плит. Праконтинет Гондвана почав розпадатися на частини, з яких поволі, впродовж сотень мільйонів років, сформувалися сучасні материки.
Варто пам’ятати, що перед Кембрійським вибухом планетарна вулканічна діяльність практично припинилася. Фізичний стан ядра Землі стабілізувався і планета почала досить швидко охолоджуватися. У фіналі цього процесу – глобальне похолодання, глобальний льодовиковий період по всій планеті. Очищена від вулканічних газів і пилу Земля одягнулася у товстий льодовий панцир. І тільки по екватору, в промоїнах, вирувало життя. Вендобіоти і перші складні багатоклітинні організми готувалися до перевороту.
Як саме Місяць з’явився на орбіті навколо Землі – окрема тема розмови. Але саме Місяць за допомогою приливних сил розірвав тонку кору Землі на клапті і дестабілізував ядро планети. Почався рух континентальних плит. Земля одягнулася в потужне захисне магнітне поле. Почався Кембрійський вибух. Зауважте, складні біологічні системи такої динамічної перебудови світу не пережили б, таке під силу тільки простим одноклітинним організмам. Тобто, і ця частина симфонії добре продумана.
Ще раз акцентуємо свою увагу на цьому короткому і бурхливому періоді планети Земля, з якого, власне, і почався розвиток біосфери. І який яскраво продемонстрував, що глобальний катаклізм – це не загибель, а народження чогось нового. Наочний приклад вірності цього висновку у нас перед очима. Щовечора. Це – Марс.
Двійник Землі розвивався за однаковим сценарієм зі своєю сестрою. З безкисневою атмосферою, насиченою вулканічними газами і пилом. З величезним і агресивним Праокеаном. З одноклітинними організмами. І цей період також закінчився фізичною стабілізацією ядра планети, за чим почався глобальний марсіанський льодовиковий період (отож! Стабільність – це смерть!) Але! Марс не отримав свого рятівного супутника, пропорційного своїй масі… А може в цьому є якийсь сенс?
А далі почалася друга частина грандіозної симфонії життя в повільному русі, у формі варіацій рондо-сонати, і ми спостерігаємо найцікавіше: «моделюються» перші складні організми, на базі яких буде створюватися складна біосфера планети; поява у складних організмів очей дала їм змогу освоїти тривимірний простір; нарешті «відпрацьовується» аналітична система складних організмів – мозок. І ось, з початком розпаду Гондвани і початком дрейфу континентальних плит, з розвитком судинних рослин, які утворили пишні ліси кам’яновугільного періоду, з’являються комахи.
І комахи з’являються з поширенням лісового масиву по всіх праконтинентах, а ніяк не раніше. Інакше комахи одразу ж вимерли б від голоду. А за комахами з’являються рептилії, які харчуються комахами і тим само регулюють популяцію комах.
Система саморегулювання біосфери запрацювала на повну силу.
Між іншим, саме рух континентальних плит «загорнув» пишні ліси кам’яновугільного періоду глибоко в надра Землі, де вони без доступу кисню за мільйони років перетворилися на чорне золото, надзвичайно цінний енергетичний продукт для майбутнього. Для того майбутнього, коли складна система біосфери почне трансформуватися у якісно нову фазу – у ноосферу. І це – фінал другої частини симфонії життя.
Коли розбираєш послідовний розвиток історії Землі, то мусиш частенько читати «Отче наш», аби не звалитися в містицизм. І саме тому цей невеликий пост закінчується на кульмінації. Без розв'язку і без висновку.
