Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47591
Рецензій: 92444

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Діалоги з Монстром. Діалог тринадцятий

© Алла Марковська, 07-05-2020
Апсу виринув із порталу під затопленим магмою ярусом. Залишаючись у трансформації звіра він стрімко біг по коридору до найближчих сходів, що вели на нижні яруси. Коли до потрібного повороту залишалося кілька метрів, його засліпив яскравий спалах світла. То був постріл з гранатомета. Апсу ухилився від прямого попадання, але вибух гранати викликав обвал стелі. У перевертня вже не залишилося часу вистрибнути з-під падаючих каменів, він лише повернув собі людську форму зіщулившись під стіною.

Отямився Апсу, коли його витягали з-під завалу. Тіло паралізувало, хребет був викривлений, зім'яті ребра тисли на серце та легені. Апсу важко дихав, біль викликав нудоту. Він відчув на собі пильний погляд, який блокував імпульси, не дозволяючи впливати на живу чи мертву матерію. Це була саме та тінь із джунглів у плащі із каптуром, немов брат-близнюк подібна розуму, з яким прибулець розмовляв у блоці один. Цей привид був трансляцією ангела. Ось чому прибулець не почув думки солдат: їх було заблоковано.

Апсу лежав нерухомо, будь-який рух викликав жахливий біль. Він зблід ло попелястого кольору. Волосся заплуталося.

- Що, б***ь? Завалили ми тебе?! Завалили! Сволота Патлата! - капітан Рівний наче божевільний чорт підскочив до Апсу, вдарив його ногою у бік.

Прибулець скрикнув. Капітан схопив його за волосся, піднімаючи над підлогою. І раптом відчув різкий поштовх у ногу. Навіть не встиг здивуватися, випустив з руки довгі пасма, впав на бетонну підлогу. Нестерпний біль пульсував у нозі. Сержант і солдати підбігли до командира, відтягнули його від перевертня. Бійці не могли зрозуміти, що сталося, і з подивом дивилися на ногу командира. Нижче коліна крізь камуфляжну тканину сочилась кров.

- Він зламав вам ногу, капітане, - пояснив Ангел і розсміявся.

- Нічого не бачу смішного, - хрипів Антон Рівний. - Але головне - ми його завалили.

- Завалили, але не нейтралізували. Він паралізований ненадовго, - з усмішкою на ледь позначеному туманному обличчі попередив ангел. - Якщо нас вчасно не відриють, цей монстр зламає вам ще й хребет, капітане Рівний.

- Ви тільки подивіться, демон Врубеля! - вигукнув чоловік у костюмі кольору хакі, але не військовому, а мисливському. Цей незнайомець, досі неприємно пах дорогими парфумами.

- Навіщо ви пішли за нами, пане Даниленко? - запитав ангел у мисливця. - Полювання на нижніх ярусах.

- Але там полювання на людей, а тут ви зловили демона, - голосом, сповненим захоплення, сказав високопоставлений чиновник.

- Залиште його, Салдафоне, - посміхнувся капітан Рівний, - він добре заплатив за це полювання.

- Сандалфон, - роздратовано виправив ангел. - Ви невіглас, капітане Рівний. Та вже біс з ним, тільки нехай не лізе до монстра. Досить одного травмованого дурня.

Один з солдатиків накрив Апсу своєю курткою. Апсу подякував.

- Невже ви його вб'єте, - засмутився Даниленко, - такий гарний. Капітане Рівний, з ким я можу поговорити? Я хочу викупити цього демона.

Капітан Рівний налагодив зв'язок і вже було зібрався натиснути кнопку виклику, але почувши питання мисливця, спантеличено подивився на ангела, зустрів здивований погляд ледь окреслених у мглі очей. Обидва - і чоловік, і ангел - голосно розсміялися. Засіб внутрішнього зв'язку ожив. Почувся занепокоєний голос генерала Губенко:

- Капітане Рівний! Сандал! Прийом! Доповідайте, що там у вас відбувається!

Капітан схопив рацію:

- Прийом, пане генерале! Прийом. Доповідаю, монстра завалили, але Салдафон каже що це тимчасово. Тож ви не баріться.

Ангел спотворив туманне обличчя незадоволеною гримасою, виправив вже автоматично:

- Сандалфон. 

Рівний хитро посміхнувся.

- Ніхто не постраждав? - запитував Губенко.

- У мене нога зламана, а так усі цілі, крім об'єкта.

- Ще хвилин десять, і вас відриють. Тримайтеся, - пролунав радісний голос генерала, - всім випивку за мій рахунок! Молодці!

Рація вимкнулась. Капітан переможно запитав у Апсу:

- І що? І такого, як ти, поклали! А ти не вірив.

- Ламати ви вмієте, - тихим голосом відповів Апсу, злегка усміхнувся, - визнаю.

- А чому не можна його купити? - Не вгамувався мисливець.

- Навіщо він вам? - запитав ангел у людини, - це вам не песик.

- Охоронець, хоча б. Особливі доручення, - знизав плечима Даниленко, ніяковіючи.

- «І щоб рибка була на посилках», - додав капітан Рівний. - Казку я таку дітям читав перед сном. Не можна купити, цього, як ви висловилися, Демона, пане Даниленко, він об'єкт секретний, за територію бази вивозити заборонено.

- При чому тут Рибка? - здивувався Даниленко. - Ще й Рибку приплели, ви тут зовсім знахабніли. Розігнати вашу шарашкину контору.

- Розважатися де будете? - глузливо запитав ангел.

- У Сибіру, - розлютився мисливець.



У надрах стін почувся шурхіт, який швидко переріс у гул, а за тим у оглушливий гуркіт - і ось вже камені роздроблені у пил, а заручники завалу звільнені. Четверо з лабораторії, яких все на базі боялися через їх жахливу силу і безжальність, першими пройшли повз земляну машину.  Ними керував Ангел.

Апсу таки запанікував, спробував хоча б відповзти, але кожен рух викликав жахливий біль. Капітан радів безпорадності монстра, немов дитина новому цуценяті. Ангел наказав чотирьом пустити чергу з автоматів, заряджених мармуровими кулями, під діафрагму чудовиську, і змусити ковтнути сто грам беладони.

Апсу пручався як міг, але був дуже ослаблений травмами, коли отримав під ребра декілька десятків мармурових куль, вже не міг дихати. Той санітар, який стріляв у Апсу мав опік рук і обличчя, але наче не відчував болю, на його обличчі читався легкий подив коли кров прибульця навіть не пирснула, а накинулась на нього наче жива істота. Другий санітар за наказом ангела одразу загорнув полоненого у сріблясту тканину. Беладона була, здається, зайвою. Хоча ангел стверджував, що саме беладона приспить жахливого прибульця на кілька годин.

Даниленко журився, називав працівників лабораторії варварами.

Серце Апсу зупинилося, його повезли у лабораторію. А капітана Рівного санітари забрали у медблок. Ангел зник - мабуть, щоб з'явитися у лабораторії. Боявся залишити прибульця з людьми.

***



Втікачі спустилися на ті рівні, які на базі називалися «Рівнями смерті» або «Пекельними рівнями». Тут не було кисню, текли річки, потоки і струмочки магми, підстерігали лавові болота. Тут неймовірна сила відбирала енергію живих, одурманюючі важким сном. Не допомагали навіть захисні костюми рівня космічних скафандрів.

Групі належало пройти цим жахливим рівнем три кілометри. Тіамат створила силове поле. Кисень там створювався завдяки магії, газ проходив перетворення на молекулярному рівні, і температура утримувалася не вище тридцяти градусів за Цельсієм. Поле було невидимим, і замкнено навколо людей.

Ведмідь усе водив руками навколо себе, намагаючись відчути різницю між тим що він відчував у полі захисту і тим, що реально було за його межами. Тіа, проходячи повз, усміхнулася і відповіла:

- Опік тіла четвертої стадії і легені б закипіли.

- У мене дисонанс між знанням, сприйняттям реальності і тим, що відбувається. Ми йдемо вздовж лавової річки, у підземеллі, і дихаємо, - посміхнувся Ведмідь, - але цей вогненний потік справжній, я в цьому впевнений. Тут така температура...

- Що мені хочеться купатися, - розсміялася Тіамат.

- Це жарт? - запитав Кіт. Він теж проводив експерименти, але примудрився торкнутися гладеньких стін. Камінь виявився гарячим, як висловився Кіт, немов кулемет після години стрільби.

- Ні, любий, - розсміялася Лисиця, - вона не жартує. Ти готовий заради любові до неї похлюпатися у цій річці?

- Жарти у тебе, Лисиця, - обурився Кіт.

- А я не жартую, навколо неї немає силового поля, - вже тихіше сказала Лисиця, - вона у тому, справжньому середовищі. І коли цивільні не бачили, йшла по лаві. Ноги у нашої крихітки побіліли.

- Пліткарі, - розсміялася Тіамат.

- Я теж так хочу, - подивився на неї Лось.

- То йди поплавай, - запропонував Кабан.

- Плавати всім забороняю, - прогудів Серж. - розігралися наче діти. Ви обережно! Менше бігайте. Чим ви далі - тим важче їй захищати вас, ідіотів.

- Плавати тут небезпечно, - посміхнувся професор Клімов. - Чудернацьку ви дівчинку знайшли, її б дослідити, - сказав він племіннику.

- Дядечко, не потрібно досліджувати ні її, ні її брата, з ними потрібно потоваришувати. Як у мультику про єнота, яким ти мені мізки у дитинстві проїв, пам'ятаєш? - жартував Клімов молодший.

- Пам'ятаю, - посміхнувся Владислав Іванович, - як же не пам'ятати! Ти маленький такий задирака був, сердився на всіх, ладен був бити кожного хто навіть поглянув на тебе якось не так, а я тебе просив дружити з дітьми. Пам'ятаю, хлопчик мій. Тепер ти мені кажеш дружити, тільки вже з прибульцями, а мені все досліджувати та вивчати хочеться.



Надя Ісачова відчувала, як її тіло зцілилося, бачила, як зникають синці, затягуються рани та опіки. Бен вів її, тримаючи за руку. Було страшно і радісно.

- Бен, це нові технології? - запитала Надя.

- Ні, Надійко, наскільки я зрозумів, це дуже давні технології. Вони це магією називають, - відповів Удав.

- Тут дуже небезпечно, якщо відчуєш сонливість, відразу скажи, - попередила Надя. - Дослідження цих печер припинили. Тут померло дуже багато людей, як вчених, так і... - вона трохи запнулася, але вже тихіше додала, - реагентів.

- Тіа попереджала, що тут не можна відставати від групи, - тільки й сказав Удав. Звичайно, він знав, як проводяться дослідження на людях на території бази, та і Полігону в цілому.

- Дивно, а по нашим інструкціям групи піддавалися найбільшій небезпеці через посилення емоційного фону.



Паша теж обмацував простір навколо себе. Коли група спустилася у тунель, де текла лавова річка, дослідник побоювався, що кисню тут бути не може, адже температура як у кратері, Чому ж вони досі живі? Он солдатики йдуть, сміються, жартують, і навколо кожного загадкове марево. Саша підійшла до Паші і тихо запитала:

- У таких печерах хіба не повинно горіти все?

- Повинно, Сашенька, я сам здивований, - погодився Паша. - Єдиний з нас, хто не вкритий полем, так це дівчинка, вона бігає босоніж по розпеченому камінню. І навіть входила у потік лави, коли думала, що ми не бачимо. Я думаю, що дівчина ця - екстрасенс. Напевно, її виростили на базі, а американці викрали.

- Щось не те, - підійшов Ігор, - це занадто фантастично. Я ж не дурень, щоб не розуміти, ми б тут, як мінімум, мали б опіки горла. Я вже придумав всяке: що у них є установки, які генерують поле, яке забезпечує нас повітрям ... Але тоді технології у них попереду планети всієї.

- Це та дівчинка так зробила, - сказала Саша.

- Як? - здивувався Ігор.

- Вона, напевно, мутант, людина-ікс, чародійка, - перерахувала Саша все, що в голову прийшло.

- Чародійка? Як у Загоні самогубців? - посміхнувся Паша. - На злу богиню вона не схожа.

- А на добру? - запитав Ігор.

- На добру теж, - відповіла Саша.

- Діти, подивіться, як тут гарно, як виблискує ця чудова річка! А стіни! Здається, тут багато дорогоцінних каменів. Як же чудово у цьому підземному царстві, - захоплювалася Авінська. - Це найгарніше місце, яке я бачила за усе своє життя, а я, повірте, бачила багато. Я була в Індії, в Тибеті... Дивовижне підземелля.

Вона торкалася гарячих каменів, задираючи голову вдивлялась у зірки кристалів на склепінні, розглядала блискучі стіни. Їй здавалося, що вона може навіть торкнутися вогняного потоку, але здоровий глузд переміг віру у дива.

- А тут і справді можуть бути діаманти у стінах, - посміхнувся Павло.

- Так, так, - погодився Тарський. Він вже тримав у руках кілька кристалів і рукавом стирав з них кіптяву. - Я керував копальнями, я знаю, що це за камінці. Трохи роботи - і це цілий капітал! Чому ж начальство бази не займається розробкою? Така жила, така жила.

Тарський йшов позаду групи. збирав камені і не помітив, як відстав метрів на сто. Він почав хитатися наче п'яний і вже не розбирав, де кристали, а де простий граніт чи шматок застиглої лави. Нахилився за блискучим каменем і сів, притулився до стіни:

- Спати хочу, посплю. Їсти хочу. Де тут батончик був? Ось, рідненький, я тебе заховав. Води. Пити хочеться. Дихати важко. Спати, спати. Втомився я.

Тарський заснув, з батончиком у роті.



Катя озирнулась, оглянула групу:

- Ми втратили того істеричного пана, - сказала жінка, показуючи рукою за спини своїх друзів.

Саша озирнулася - Тарського не було. Вона розуміла, що самі вони не зможуть його знайти. Наздогнала Клімова-молодшого:

- Ми тут втратили декого.

Клім подивився на її товаришів.

- Я, здається, здогадуюся, кого. Відставного чинушу, - зітхнув він.



Клім сказав про згубу Ведмедю.

Ведмідь та Тіа пішли на пошуки. Кларк поспішив за ними.

Тарський спав біля стіни, рот був вимазаний чимось темним, немов у нього кров сочилася. Силове поле ледь мерехтіло навколо його тіла.

- Бавився камінцями, - мовила Тіа, - порожненник його почав їсти.

- Порожненник? - перепитав Ведмідь. - Нутрощі виїв? Кров з рота? Він що, мертвий?

- Спить він, це шоколад, а не кров, - розсміялася Тіамат. - Порожненник, на щастя, поки матерією не харчується, тільки енергією. Тут він стикається майже з поверхнею Землі. Ця людина розмріялася, а в закритому просторі сплеск емоцій - ласий шматочок для Порожненника.

- Зрозуміло, - прогудів Ведмідь і закинув Тарского собі на плечі.

- А ти як блокуєш емоційний фон? - поцікавився Кларк.

- Він іде на підтримку силових полів і не виходить за їх межі, - пояснила Тіа.

- Розумно, - погодився психолог. Він вже почав потроху розбиратися у принципах магії, але поки не міг освоїти навіть елементарні прийоми левітації, чи телекінезу. Зате розібрався з ментальними, такими як навіювання та яснобачення.



Коридор звузився, стіни стали нерівними, стеля низькою. Ведмідь мусив згинатися, щоб не розтовкти голову Тарського.

Тіа сказала Сержантові:

- Вийшли, цілі. А тепер давайте вгору. Йдіть прямо, нікуди не повертайте, стежте за людьми, а я вертаюся за братом.

- Щось трапилося? - запитав стурбовано сержант.

- Так. Він попався, - сумно посміхнулася Тіамат. - Заберу, бо зруйнує гору.

- Може я допоможу тобі? - запропонував Ведмідь.

- Ти затримаєш мене. Невже хочеш знову пройти кілометри уздовж лавової річки? - усміхнулася Тіа.

- Але так не чесно, ти одна проти всієї бази, - дорікнув її найманець.

- А я не буду з ними воювати, - жартувала Тіа, - лише побігаємо трохи, це, кажуть, корисно.

- Апсу теж не хотів воювати, але його певно ніхто не запитував що він хоче, - сердився Сержант.

- Апсу необережний, - погодилася Тіа, - тому часто потрапляє у неприємності: полон, рабство, пастки. Іноді і мені пригод дістається.

- А як сама у пастку потрапиш? - втрутився в розмову Кларк.

- У тебе приступ? Побачив майбутнє? - поцікавилася Тіа.

- Майбутнє я бачу чомусь як минуле, - відповів психолог, - але розрахувати наслідки дій можу і без екстрасенсорного дару.

- І що ж ти вирішила? - цікавився Ведмідь.

- А пішли, - погодилася Тіамат, - тільки не нити, додому не проситися, енергією підживити не вимагати.

- Обіцяю, не буду, - білозубо усміхнувся французький легіонер.

- Ведмідь, - гукнув його сержант, - ти, головне, не помри там, ти Берсерку гроші повинен віддати.

- Десять доларів? - розсміявся Ведмідь. - Якщо помру, хто ж борг віддасть.

- Як десять доларів? - здивувалася Лисиця, - а я думала, кілька тисяч, чи мільйон!

- Десять доларів за мінералку і таблетку від головного болю після ночі в стриптиз-барі, - прогудів Ведмідь, зняв з плечей Тарского, посадив під стіну, поплескав по пухким щоках і побіг слідом за Тіамат - знову туди, де текла лава.

- А скільки розмов серед вояків, - сміявся Кіт.

- Тепер ти мені сотку винен, - хитро посміхнувся Кабан, гримнувши Кота межі плечі, - ти програв.

- Чорт, - спохмурнів Кіт, - а у мене зараз таких грошей немає, може я потім віддам.

Всі розсміялися. Сміх американців підбадьорив цивільних.

Сержант підняв колишнього депутата на ноги. Той ще хитався, але вже міг іти сам.

Тепер групу вів Кларк. Довгий коридор йшов вгору. Група часто зупинялась на відпочинок.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.88644504547119 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …