Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47596
Рецензій: 92456

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Сталінградка -2

© Олександр Шепітко, 27-04-2020
***
- Софійко, сонечко, біжи скоріш сюди!
Василь мовчки спостерігав, як до того стурбований господар змінив маску страху на усміхнену, веселу личину.
- Софійко, та скоріше! Божечко, поглянь, які ми були молоді!
Жінка вибігла з хати, витираючи на ходу руки об фартух, спустилася з ґанку:
- Що сталося, Йванку? Чого ти репетуєш? Я там вареники з капустою затіяла… Ой, а де це ми? А хто знімав? Хіба не можна було попередити, щоб ти перевдягнув штани - диви, драні на коліні? А то що - Барбос? Так його вже п’ятий рік, як немає. Йванку, що це за кіно таке?..
- Софійко! - Іван Михайлович міцно обійняв дружину. - Це не кіно - це… це… Я тобі потім поясню. Ти глянь, які ми були, бачиш? А вареники, це добре, вареники нам згодяться. Ми завтра з паном Василем в Красний Колядин поїдемо.
- Що ви там забули? Чи на могилу батьків навідатися вирішив?
- Ой, Софійко, сонечко моє! - Іван Михайлович поцілував дружину. - І могили провідаємо, аякже. А може й побалакаємо з батьками й далі-далі побредемо в часі - аж-аж… Чекайте, Василю, - господар відпустив дружину, повернувся до гостя. - А чому запис без жодного звуку? Це так повинно бути?
- Я не знаю, - Василь знизав плечима. - Ви ж чули всю історію - я тут взагалі випадкова людина, до того ж простий будівельник. То ви інженер і повинні знати, чим зарадити цій біді.
- Та я ж не по такій техніці. Якби бойлерну спроєктувати, чи запустити, то допоміг би, а тут… Втім, картинка є, а звук і самі придумаємо. Софійко, готуй на стіл і почнемо збиратися до Глібля.
- Куди?
- Не важливо, сонечко. Готуй скоріш обід, а я в льох - за вином. А ти як, Василю - можна тебе так називати, бо на ви вже якось дивно,- то як, до вареників з капустою вину, чи горілці віддаєш перевагу? У мене смородинівка торішня є - смакота!
Василь після цих слів зблід, прокашлявся й відповів:
- Мені без різниці - що ви, те і я…
***
- Он там, Василю, за літописами стояло городище, яке ототожнюють з Гліблем. І не вір тим, хто його переносить на дно Київського моря - я сам бачив його о-он де ті дерева. Так, уві сні, як і ти Сталінградку, але бачив. Звісно, що багато чого для повісті довелося видумувати, але Глібль стояв саме тут. Втім, ти в цьому невдовзі пересвідчишся. Єдине - я всю ніч намагався розрахувати час, або як ти кажеш, координати, але не впевнений, що зробив це правильно. Втім, все одно точних дат у нас немає, тому спочатку розвідаємо, що та як, а вже потім побачимо, куди рухатись далі. Василю, що це ти такий сумний? Знаєш, чого вартує твій винахід?
- Не мій, - Василь озирався навкруги й думав, чи не дарма він все це затіяв.
- Так, не твій, але все одно, - Іван Михайлович стояв поряд і теж споглядав місцевість. - Цей пристрій змінить історію, а якщо їх буде багато - отаких машин часу - то знаєш що буде?
- Що?
Іван Михайлович, підбираючи слова, заворушив ротом, наче та риба, яку несподівано викинули на берег і врешті-решт спромігся прошепотіти:
- Це навіть уявити важко - ось що буде.
- Гаразд, - Василь ще раз озирнувся й попрямував до автівки. - То де зупинимося - тут? А ви впевнені, що того часу ця місцина була вільна від будівель, чи ще чогось?
- Впевнений. У всіх літописах на місці, де ми стоїмо, вказані болота.
- Так може іншу локацію вибрати?
- Перед входом в городище зараз хати стоять - навіщо нам зіваки? А звідси фортецю теж видно буде. Сподіваюсь, не потонемо - свідомість не тоне.
- Як скажете. Готуймося тоді...
***
- Боже мій! Все не так, як я уявляв, все не так! І на сон ледь-ледь схоже.
Іван Михайлович продивлявся запис того, що недавно бачили Василеві очі й важко було зрозуміти, радий він побаченому, чи ні. Чоловік раз по раз закушував губу й кожні п'ять секунд прохав зупинити запис, щоб роздивитися ту, чи іншу картинку.
- Де ж ти, Василю, був раніше - це ж мені тепер половину "Облоги" переписувати доведеться! Ай-ай-ай! А ось тут - занадто швидко ти обернувся, розгледіти нічого не можна. І літописи не все розказують. От що то на вежі?
- Звідки я знаю, - Василь знизав плечима. - Ви ж історик - не я.
- Я - любитель, та й запитував сам у себе, - Іван Михайлович випростався. - Отже, так: налаштовуй техніку, бо я повинен все побачити на власні очі.
- Може того, що є, досить? - Василь кривився й поглядав на кущі, що росли аж ген попід горбком. - Колись іншим разом спробуєте, а зараз додому, роздивлятися записане.
- Яке додому - сонце ще високо! Побачу все, тоді й поїдемо. Налаштовуй!
Василь хотів було розповісти, що біля Сталінградки не горобці відволікли його увагу, а як і зараз, раптово закрутило в животі. Все сталося, коли він за кущем шипшини тужився - всього лише декілька хвилин, а товариша прозівав. І що вчора він боявся куштувати вареники з капустою, які, до речі, дуже полюбляв, і які, мабуть, того разу теж стали причиною розладу шлунку. Але господар так вмовляв, і господиня позирала винувато, тож довелося з'їсти декілька.
Василеві спало на думку, що зі шлунком - це не просто так, це наче попередження про небезпеку. Тому треба хоч зараз не допустити ймовірної трагедії. Бо потім вже не відбрешешся - не лише вони з Іваном Михайловичем знають про експедицію…
- Василю, не стій стовпом! - Іван Михайлович вже сидів у розкладному кріслі й намагався самостійно прилаштувати собі шолом. - І дату поки що не міняй. Швиденько гляну тут, а потім ще пробіжимося вперед, аж до татарської навали.
- Іване Михайловичу, розумієте…
- Василю, ти жонатим був?
- Був. А до чого тут це?
- Бо я зараз почуваюся, наче перед першою шлюбною ніччю й мені твої балачки зовсім не цікаві. Куди ось це прилаштовувати - на скроню? Та допоможи вже, чи що!
Василь нехотя закріпив Івану Михайловичу липучки і той зі словами:
- Все? Тоді, з Богом! - начепив на голову окуляри.
На приладі біля ноутбука заблимав зелений світлодіод, нижня щелепа Івана Михайловича стала поволі опускатись долі, а Василь відчув, що вже не в змозі терпіти біль в животі.
Бігти кудись не хотілось - бо міг і не встигнути, та й не бажано було втрачати з поля зору чоловіка в окулярах. Тож він присів за автівкою й ледь стягнув штани, як  вміст кишківника вирвався назовні. Коли ж Василь підняв голову, на кріслі біля ноутбука лежали тільки шолом з дротів та окуляри.
- Та щоб мене з тими варениками! - вилаявся чоловік.
Поки його рука гарячково мацала поряд землю в пошуках хоч жмені пожовклої трави, Василь, настільки дозволяло його становище, озирався лугом - анікогісінько. Підтерши абияк сідниці й підтягнувши штани, чоловік поспішив до ноутбука й ввімкнув запис: та ж сама вежа, що бачив і він, фортечна стіна з воями... Потім Іван Михайлович обернувся в бік річки й знов блискавична тінь закрила огляд. Все, як і з Олексою.
- Твою ж ковіньку! - знову вилаявся Василь. - І як тепер бути?
Ні чухання потилиці, ні ходіння туди-сюди біля автівки відповіді не дало. Аж раптом чоловік побачив, як по дорозі, що від села бігла десь у поле, їде підвода.
- Точно! - Василь долонею ляснув себе по лобі. - Як я забув?
Він дійсно згадав, що коли вчора в альтанці зазирав у минуле, то бачив його “навиворіт” - господар з дружиною не садили вишню, а здавалося, викопували її. Запис, втім, показав нормальний хід подій і те, що бачили очі, за метушнею якось забулося.
“Отже, якщо я зараз повернуся в минуле, то Іван Михайлович з’явиться там, - Василь глянув на годинника, - приблизно через десять хвилин. А може й не з’явиться. Олекса ж казав, що тіло наче не переміщається. А може він помилявся й минуле доступне лише мені, а з іншими воно не дружить… Втім, чого гадати - в будь-якому випадку вибору немає і я повинен дізнатись, що там сталося.”
Чоловік відсунув столика з приладами на декілька метрів убік, поставив поряд крісло, всівся в нього. Потому прислухався до свого живота - ніяких сигналів. Врешті решт він взявся прилаштовувати на голову липучки, й коли зроблене його більш-менш задовольнило, вмостився зручніше, схопив у руку джойстика й одягнув окуляри.
На приладі біля ноутбука заблимав зелений вогник…
    І знов те саме болото, і вежа за валом, і сторожа на стіні про щось перемовляється поміж собою, вряди-годи поглядаючи кудись за річку.
Василь озирнувся - нічого незвичного. Таке ж буяння зелені, перемежоване жовтими та червоними вкрапленнями - осінь потроху брала своє; під ногами, що висіли в повітрі, болотна вода з купинами, порослими мохом та якимись низькими чагарями; на місці теперішніх дерев фортечні стіни з товстих колод; позаду річка. І тихо - наче ватою позакладало вуха.
Василь глянув на годинника - за його розрахунками ось-ось мав з'явитися Іван Михайлович. Тож чоловік вже не став розпорошувати увагу на краєвиди, а втупився поглядом в місце, де перед цим в майбутньому стояло крісло. Поява темної, схожої на товстого хробака, гнучкої труби, що наче виплюнула Івана Михайловича й відразу зникла, стала несподіванкою. Василь навіть не встиг злякатися, як пенсіонер вже махав йому, а потім відвернувся, наче нічого й не сталося, щоб із роззявленим ротом розглядати фортечні вежі Глібля. А ще через декілька секунд Іван Михайлович зник.
Відразу ж була натиснута клавіша на джойстику, знято окуляри й Василь прилип до ноутбука, щоб переглянути побачене. Як і в попередніх записах, плин часу тут був звичним: Іван Михайлович розглядав фортечні стіни, роздивлявся воїв на вежі, а потім швидко обернувся туди, де мав стояти він, Василь, помахав рукою і зник - раптова темрява перервала запис.
Василь наче завмер - дивився на екран й намагався зрозуміти, чому на записаному фрагменті не було видно його постаті. Він мав стояти тут і пенсіонер дивився саме на нього - він це бачив по його посмішці, по його очах…
Якби не темний здоровезний хробак!..
Рука вже смикнулася налаштовувати часові координати, щоб ще раз на власні очі переглянути візит Івана Михайловича в минуле, але натомість Василь поволі опустився в крісло й охопив руками голову.
"Що дасть ще один перегляд цієї сцени? Чи навіть сотні їх! - міркував собі чоловік. - Всі вони будуть схожі. А головне: що я зможу зробити? Кричати марно - жодного звуку в минулому не чутно, і в записі вони відсутні. Що то за гнучка труба і як з нею боротися - теж невідомо. Можна, звичайно, повернутися у вчора й попередити Івана Михайловича, щоб ні в якому разі не одягав окуляри. Але для цього треба їхати в Талалаївку, де його дружина… І що їй казати? А якщо й повернутися у вчора, де також присутній і я - чим це закінчиться?.. Ех, Олексо, як тебе не вистачає! Ти зміг би все пояснити, я знаю! Але, на жаль, мій план тебе не поверне. Схоже, треба зазирати в час до нашої з тобою розмови про сни та Сталінградку. Щоб сказати…"
Роздуми перервав дзвінок мобільника, що лунав з автівки.
"Мабуть, Іван Михайлович забув, - свого телефона Василь намацав у кишені. - Хто там ще? Сонечко?"
Палець сам натиснув на зелену клавішу:
- Йванку, що так довго? Як ви там? Я хвилююся!
- Іван Михайлович відійшов. Як повернеться, то я скажу, що ви телефонували.
- Це ви, Василю? У вас там все добре?
- Так, так, все гаразд.
- То скажете Йванкові, щоб зателефонував потім?
- Скажу, обов'язково скажу.
Василь натиснув червону клавішу, опустив телефон, та через мить знову втупився в нього.
"Ось воно! Сказати що-небудь в минулому я не зможу, а написати?..
Тільки б він спрацював, тільки б спрацював!"
Василь витягнув свого мобільника, перевірив, як той ловить сигнал мережі, потім знову поклав його до кишені й став чаклувати в ноутбуці.
Нарешті чоловік витер спітніле чоло, зітхнув і взяв у руки шолом.
- Тільки б спрацювало! - шепотіли губи, поки пальці, що трусилися, чіпляли до скронь липучки, а потім підносили до очей окуляри. - Тільки б спрацювало!..
Луг, на якому опинився Василь, був схожий на той, що залишився в недалекому майбутньому. Ті ж дерева на місці фортеці, та ж дорога, що із села бігла кудись в поле. З нового були тільки корови, що паслися неподалік.
Василь не став більше озиратися, дістав з кишені мобільника й полегшено зітхнув - сигнал був гарний. На те, щоб знайти в телефонній книзі номер Олекси й написати йому повідомлення, багато часу не пішло. З відчуттям добре зробленої роботи Василь натиснув на джойстику клавішу й тут щось темне та швидке збило його з ніг…
Коли чоловік отямився, то побачив над собою хмари, що поволі плили блакитним небом. Поруч, посеред зеленого лугу, стояв “Сеат” кольору морської хвилі. Ні окулярів, ні шолома з дротами, ані столика з апаратурою та розкладним кріслом біля нього - нічого такого поряд не було.
Василь поліз до кишені за мобільником і заодно намацав там ключі. “Сеат” відреагував на одного з них і усмішка освітила обличчя чоловіка. Він таки дістав мобільника, набрав номер і став з нетерпінням чекати на відповідь. Втім, слухавку на тому кінці брати не поспішали. Василь вже намірився вимкнути телефон, та той озвався нарешті знайомим чоловічим голосом.
- Слухаю?
- Олексо, ти?
- Василю? Як я радий тебе чути! Ти вже вдома? Як відрядження? Вибач, закрутився - хотів було зателефонувати, та все якось… Після того твого повідомлення мусив змінити свої плани - знаєш, я саме до тебе збирався, аж тут смска. То де ти? У мене такі новини! Я мушу ними поділитися! Готуй каву - сьогодні навідаюсь і все розповім.
- Олексо, я теж радий чути тебе! Ти навіть не уявляєш, наскільки радий! А вдома я буду скоріш за все завтра. Тож чекаю…
Товариш продовжував говорити, та Василь вже не слухав його - поволі опустився на траву й тихенько заплакав.
Грець з ними, з тими снами! І не слід шукати в них якогось схованого сенсу. Як говорила мати: спиться - сниться. І та мапа з руїнами Сталінградки - всього лише випадковий збіг. Воно все вже в минулому й нехай залишається там. Не слід його тривожити, не треба підглядати, ще й ціною своїх друзів, чи знайомих.
Невідомо, чи існують насправді вартові часу на кшталт отих темних хробаків, та йому, Василеві, і без них тепер вже зрозуміло, що жартувати з часом не варто, що не треба втручатись в його нестримний поступ - без різниці, нормальний, чи зворотній. І що справа людей - не слідкувати за часом, а жити. Жити так, щоб по собі залишити згадку, яку не треба буде перевіряти за допомогою будь-якої техніки. Бо та згадка за замовчуванням повинна бути доброю…
Василь витер очі й пішов до автівки. Перед тим, як рушити, він зайшов у фейсбук, знайшов сторінку Івана Михайловича - той всього пів години тому зробив допис, у якому анонсував свою нову повість. Василь усміхнувся, поклав руки на кермо й потихеньку повів автівку лугом в бік грунтової дороги, що вела до села.
Обличчя його світилося спокоєм та впевненістю, а в очах проглядала втома. Та чоловік знав, що його безсонні ночі залишилися позаду й він зможе нарешті виспатись, як  всі нормальні люди: зі снами, чи без них - вже не важливо. І ймовірно в снах йому прийдуть колись відповіді на всі питання, що з'явилися після цієї пригоди. Втім, Василь тепер  ні з ким не стане ними ділитися. Бо загубити легше, ніж потім повернути втрачене.
Що-що, а це чоловік засвоїв добре.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Штепура, 02-05-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Щєпкін Сергій, 01-05-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 30-04-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Вікторія Т., 28-04-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1541531085968 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …