Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47596
Рецензій: 92456

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Діалоги з Монстром. Діалог дев'ятий

© Алла Марковська, 24-04-2020
Пани професори Юрченко та Тищенко, наче нетерплячі діти, чекали дозволу увійти у блок номер один. Ловрашов вирішив зіпсувати товаришам свято.

- Льоня, - він звернувся до Тищенко, - у об'єктів немає ДНК. Вадим, - перевів погляд на професора Юрченко, - вони телепати, телекінетики, пірокінетики і ще бозна-що.

- Аркадію Івановичу, - професор Юрченко поблажливо посміхнувся старому, - ви вже разів сто попереджали нас усіх, що вони вкрай небезпечні, і ніхто з ними не впорається. А тут навіть моїх підопічних не задіяли, вояки самі їх взяли голими руками. Може, ви їх надздібності надзвичайно перебільшуєте? Хоча дівчина мене дуже цікавить: вона вилікувала американця, а він майже був помер. Це вкрай цінний дар. Дуже гарну покупку зробив генерал Смехов.

- Він англієць, - зітхнувши, виправив Ловрашов. - Та біс з вами! Робіть що хочете, я вам не нянька і вже тим більше на посаду вашого охоронця не наймався. Покупку, - передражнив він професора Юрченко.

- Аркадій Іванович, - лагідно посміхнувся Тищенко, - а вам не цікаво їх дослідити?

- Я вже спробував було вивчати їх, - хмикнув Ловрашов. - Виявилося що саме мені у них вивчати нічого, мозок і нерви відсутні.

- Як це? - вигукнув Тищенко. - А як же вони функціонують?

Ловрашов розвів руками:

- Хто ж знає?

Тищенко та Юрченко перезирнулися. Ловрашову здалося, що вони дивляться на нього зі співчуттям, наче у нього старечий маразм.



***

- Я вимагаю звільнити Надію Ісачову! - вдесяте повторював Бен Смітт. Його замкнули у порожній бетонній кімнаті із вмонтованими у стіни камерами стеження, захищеними пластинками з надміцного скла. Куди повели Апсу і Тіамат, він не знав. Начальник відділу артефактів нервово ходив із кутка у куток по діагоналі. Час від часу він зупинявся і повторював свою вимогу, дивлячись у камери. Його б бавила ця гра, та страх не відпускав, бетонна кімната нагадувала катівню.

Залізні двері відчинилися, прийшов генерал Смехов, приніс пластикову пляшку з мінеральною водою. Його ад'ютант забіг слідом, послужливо поставив посеред кімнати два розкладних стільця і вийшов.

Смехов сів на стілець і жестом запропонував другий стілець Бену Смітту. Удав сів, закинувши ногу на ногу, подивився у очі співрозмовнику. Намагався прочитати російського генерала, але той був дуже ретельно блокований. Це здивувало англійця.

Генерал простягнув Удаву воду. Бен хотів пити, але побоювався, що у воду могли підсипати наркотик, або щось психотропне з нових винаходів вчених уральської бази. «Вода чиста, можеш пити», - почув він голос Апсу у своїй голові, - Удав навіть подумки побачив, як нестерпний прибулець посміхнувся, так само подумки подякував і сміливо взяв з рук Смехова пляшку з водою. Коли він повернув кришку, вода так приємно зашипіла!

- Не боїтеся? - глузував генерал.

- Пити дуже хочеться, - відповів йому Удав.

Смехов хитро посміхався. Якби Апсу не просканував воду, від такої усмішки спрага у Удава пройшла б швидко та безслідно.

- Ми не можемо виконати ваші вимоги, містере Смітт, - сказав генерал.

- Вона вільна людина, - наполягав Удав.

- Вона громадянка Росії і військовозобов'язана, вона підписувала договір про невиїзд і є носієм секретної інформації. Ми не можемо дозволити їй покинути базу.

- І що таке є на вашій базі, чого я не знаю? - багатозначно посміхнувся містер Смітт.

- На кожній базі свої секрети, ми маємо право не про усе доповідати відділу артефактів.

- Ви маєте на увазі ваш мисливський бізнес? - не приховуючи неприязнь, запитав Удав. - Чи проплачені тортури і вбивства?

- І навіть це, - гидливо скривив губи генерал Смехов, - навіть це. Ми усі виживаємо як можемо. Америка утримує базу п'ятдесят один, евросоюз базу під Женевою, а ось ми фактично на самофінансуванні. Крім того уряд за кожну виділену копійку вимагає нове відкриття. Чиновники нічого не розуміють, але з кожного папірця намагаються вичавити побільше грошей.

- Вам достатньо виділяється на утримання відділом артефактів, - заперечив містер Смітт.

- Але у нас тут дуже велика гора і дуже жадібні чиновники, - жалівся Смехов, потираючи руки, як досвідчений вимагач.

- Ви зі мною торгуєтесь? - дивувався Удав.

- У нас товар, ви купець, як тут кажуть, - сміявся Смєхов.

- Покидьок, - не стримав захопленого вигуку Удав. - І скільки ви хочете за ваш товар?

- Декілька тарілок із запасом палива, скажімо десять, - самовдоволено вишкірився генерал.

- Та ви охриніли?! - обурився Удав. - Дві дам, не більше. І прибульці підуть зі мною.

- Три, але ваші прибульці залишаються на Яматао.

- Хочете, щоб вони вам базу знищили?

- Так припиніть брехати! - генерал глузливо замахав руками на Удава, немов відганяв набридливого комара. - Он взяли ваших особливо небезпечних, за шкірку наче кошенят, вони навіть не нявкнули. І дірки більше в стінах не роблять певне втомилися. Сидять як слухняні дітки, з нашим професором розмовляють, ввічливі - хоч до рани прикладай. До речі: як ця маленька інопланетянка вас так швидко вилікувала? Це, я скажу вам, круто! Але нагадаю, що ви тут не тільки прибульців загубили. Я пам'ятаю що ваші солдатики на нижніх рівнях бігають. Отже три тарілки - і забирайте ваших воїнів. Але наших громадян ми залишимо тут. Не хочу я, щоб вони казки розповідали про гору.

- Ми заберемо професора Клімова, дядька нашого солдата.

- Сержант Клімов не ваш солдатів, він найманець. І знову я зловив вас на брехні, містере Смітт. Та я сьогодні добрий, маю пропозицію, наприклад, якщо ви заберете професора Клімова, то разом з ним надасте допуск на вашу американську базу професору Тищенку.

- Навіщо він нам? - не зрозумів Удав.

- Для обміну досвідом. Можете надіслати до нас вашого вченого.

- Ви нахабнієте, генерале. Нам ще тільки шпигунів на базі бракує.

Торгуватися з російським хитруном Удаву було гидко, але мусив продовжувати гру: щоб знову не потрапити до катівні.

- Я вас прошу містере Смітт! Шпигуни? Я можу назвати присутність ваших солдат на моїй базі вторгненням.

- Мене на вашій базі ледь не вбили, ви вкрали наших прибульців, порушуєте правила конспірації, запрошуєте маріонеток у якості гостей, влаштовуєте полювання для них на людей - і маєте нахабство дорікати мені присутність групи яка прилетіла мене рятувати?! - розсердився Удав.

- Ой, та не хочу я з вами сперечатися! У мене перевага, - набундючився генерал Смехов. - Я вимоги висловив, у вас година на роздуми, містере Смітт.

Генерал підвівся і попрямував до виходу. У дверях він обернувся і з насмішкою додав:

- Я сподіваюся на ваш видатний розум і виняткову розсудливість.

Двері з металевим скреготом зачинилися.

- Оце урод, - пробуркотів Удав. - Ну і хто там не дозволяє мене ображати? А, Апсу?



Удав сів у кутку кімнати на теплу бетонну підлогу, навпроти дверей, і заплющив очі. З ним зв'язався Апсу, і перебуваючи в півсні, Удав бачив усе, що відбувалося у сусідній кімнаті. А там російський професор намагався дослідити здібності прибульців.



***

У кімнаті, де утримували Апсу і Тіамат, стояли металевий стіл та розкладні стільці. Під стелею яскрава лампа. На столі колода великих карт, коробка сірників, металеві кульки, стос паперу і кілька маркерів. Професор та прибульці сиділи за столом. Юрченко показував карту з колоди, надрукованій на щільному картоні спеціально для перевірки телепатичних здібностей: одна сторона біла, на другий зображення геометричної фігури. Апсу сидів, балансуючи на двох ніжках стільця, і розглядав сірі стіни та стелю. Професор Тищенко усе чекав, що хлопчисько впаде. Тіамат спілкувалася з професором.

- Квадрат, - сказала Тіа. Вона взяла зі стосу паперу папір і маркер, накреслила квадрат, повторюючи товсті лінії з карти, потім домалювала голову у кашкеті з високою кокардою, тонкі палички - руки і ноги, генеральські погони, що виступають за межі квадрата, наче крила, і домалювала черевики. Юрченко не втримався, розсміявся: у дівчини вийшов портрет генерала Губенко.



Камери демонстрували кожен жест і кожен штрих маркера. У кімнаті спостереження генерал Губенко почервонів, вигукнув:

- Та вона знущається, коза дрібна!

Службовці та офіцери відверталися, приховуючи сміх. Ловрашов відверто регочучи, прокоментував:

- А у дівчинки талант художника-карикатуриста!

Смехов повернувся у кімнату спостережень. Він був задоволений переговорами: вдалося загнати американця в глухий кут. Портрет Губенко у виконанні инопланетянки викликав у генерала істеричний сміх. Він поплескав колегу по плечу:

- Губа! Ти дивись, який схожий!

- Та йди ти, - роздратовано відрізав Губенко, - знущається зараза мала, едрен батон! - і, тицьнувши пухким пальцем у сторону екрана, поцікавився: - Як пройшли переговори міжбазові?

- Нормально пройшли, дав йому годинку подумати, потім покажу йому Надійку. Сподіваюся, її личко не дуже зіпсували. Він на все погодиться. Це ж треба, як нам пощастило з нашою Надійкою! - задоволено потер руки генерал Смехов.



Юрченко, тримав у руках карту з перевернутим трикутником. Синьоока дівчина поводилася наче школярка на не цікавому уроці. Її брат відверто нудьгував балансуючи на хисткому стільці.

Професор подумки сформулював питання про карту, звертаючись до юнака.

- Трикутник, - відповів Апсу.

- Перевернутий, - додала Тіамат. Вона взяла наступний листок, намалювала трикутник і додала до нього маленьке коло з кашкетом, ручки, ніжки, погони, а ще ніс картоплею. 

Смехов хмикнув: тепер це був його портрет. 

- От каверза дрібна, - хмикнув він, не звертаючи уваги на сміх за спиною.

- Каверза, - погодився Ловрашов. - каверзу якусь вони точно задумали.

- Аркадій Іванович, - Смехов повернувся до професора, - що ви вигадуєте? Що вони такого утнули, крім дірок в стінах? Вона лікувати може, він - крізь стіни стрибати. Небезпечні та жахливі! Ваші маленькі дракончики.

Губенко розсміявся і підтримав колегу:

- І справді, Аркадій Іванович, ці ваші дракончики зовсім нестрашні. Смішно у вашому віці у казки вірити!

- Я сам бачив, як він в звіра перетворювався! - вигукнув Ловрашов.

- У якого звіра? - зацікавився Смехов.

- У кішку, - згадав нейролог. - У кішку, невелику кішку. Та до біса усе...

- У страху очі великі, едрен батон, - хмикнув Губенко. - Самі налякалися, нас налякали.

- Кішка? - повторив Смехов, - тоді чому ви стверджували, що вони дракони?

- Доктор Ренлі стверджував, - Ловрашов виглядав розгубленим і винуватим. - За що купив, за те і віддаю. Але як людина може перетворитися на кішку, це ж потрібно зменшитись? Певне то був гіпноз, або ілюзія якась, - сам із собою розмовляв професор.

- Отож, - припечатав Губенко, - ілюзія. Обманув він американців.

- То було під Женевою, - виправив Ловрашов.

- Та яка різниця, - відмахнувся генерал Губенко.

Смехов вийшов з кімнати спостереження.



***

Тищенко сидів у кутку кімнати, спостерігав як Юрченко працює з піддослідними.

Юрченко взяв нову карту, на якій була намальована спіраль, білою лінією на чорному тлі.

- Спіраль, - сказала Тіа, вона вперла лікті у стіл поклала на долоні підборіддя. Їй вже остаточно набридла ця гра.

- У цього малюнка є відмінності? - уточнив парапсихолог.

- Білим по чорному, - відповів Апсу.

Тіа подивилася на металеві кульки. Вони піднялися у повітря, злетіли під стелю, покружлявши впали покотилися по підлозі. На столі спалахнула коробка із сірниками.

- Щось ще? - запитала Тіамат. - Нам політати чи вас у політ запустити? Так, пан генетику, - звернулася вона до Тищенко, - у нас немає ДНК.

Юрченко сидів із відкритим ротом. Але осмілівши, запропонував:

- А стіл ви можете підняти над підлогою? - попередив: - Не дуже високо.

Стос паперу злетів у повітря, стіл повільно піднявся, плавно перекинувся і ліг стільницею на підлогу, стос паперу ліг на зворотний бік стільниці, а зверху акуратно вмостилися маркери.

- Нічого собі! - Захоплено вигукнув Юрченко. 

- Якщо у вас немає ДНК, - не міг повірити Тищенко, - то ви не здатні до розмноження. Ви штучно створені люди?

- Ми не люди, - відрізав Апсу.



- А вони трохи роздратовані, - зауважив Ловрашов, - немов чекають на щось.

- Де Смехов? - Губенко озирнувся в пошуках товариша.

- Пішов за полковником Ісачовою, - відповів ад'ютант.

Губенко знову подивився екрани і знову на Ловрашова. 

- Доженіть його! - вигукнув Губенко, - Відставити! Нехай замкнуть десь Ісачову! Потрібно порушити їх плани!

Ад'ютант розгубився. Наказ здавався необгрунтованим, і абсурдним, виконати його вже не було можливості: обережно підтримуючи під лікоть полковника Ісачову, повернувся Смехов. Вона була боса, довге русяве волосся розсипалося по плечах. На вилиці синець, на лобі синець, губи розбиті кривавили, погони зірвані з кітеля. Смехов посадив жінку на стілець і направив на неї камеру планшета.

- Подивись сюди, люба. Та не ображайся, посміхнись. Ще заміж тебе віддамо! - розсміявся він. - Ось тільки наречений посаг дасть, або як це називається? Викуп?



***

- Ми можемо продемонструвати ще одину здібність, - з усмішкою сказала Тіамат.

- Вам сподобається, - додав Апсу. 

Брат і сестра перезирнулися. Юрченко здалося, що повітря стало щільним, наче вода, і по кімнаті пішли хвилі. Почався справжній хаос. Стіни у блоці один, що відокремлювали три кімнати - дві для допитів і експериментів і одну оглядову - зникли. Вони розсипалися у пил, і цей пил тепер був усюди.

Апсу попередив Удава той зірвав з себе сорочку і закрив рот та ніс. Схопився на ноги, готовий бігти, але у суцільній пиловій хмарі нічого не бачив, тільки чув, як кричали та кашляли люди. Удав відчув, як його схопили за руку і потягнули за собою. Пробігши наосліп кроків п'ятнадцять, він натикнувся на когось. Людина не намагався втекти, лише безпорадно обмацувала руками простір навколо себе. Бен відчув щільність тканини кітеля, обірвані нитки і порвані шви. М'яке волосся пахло квітами і кров'ю. У його обіймах опинилася Надія Ісачова. 

Вони пробігли ще кілька кроків, коли Удав відчув знайоме запаморочення та нудоту. Надія втратила свідомість. Навколо було тихо. Удав розплющив очі, здивовано озирнувся. Він стояв у вузькому коридорі. Його кохана жінка непритомна на його руках. Тіамат, озираючись на всі боки, нетерпляче сказала:

- Приводь її до тями, Бен. Біжимо. Скоро тут буде багато озброєних людей.

- Де Апсу? - Удав шукав очима невгамовного монстра. - Навіщо він залишився там?

- Поговорити йому потрібно з одним місцевим привидом. Біжимо, Бен, біжимо. Брат наздожене.



***



Смехов вибіг із блоку один, поспіхом зачинив герметичні двері. Він шукав очима Юрченко. Обидва професори теж вибралися з блоку і намагалися відновити дихання, але кашель їх не відпускав.

- Юрченко, активуй своїх вихованців! - наказав Смехов.

- Ну почалося! Едрен батон! - із захопленням вигукнув Губенко.

- А я попереджав, - не втримався Ловрашов, але серед загального бедламу його ніхто не почув.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.8515350818634 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …