З давніх часів, інфекційні захворювання супроводжували всю історію людства, часом ставлячи наш вид на межу загибелі. Сотні і тисячі років наша цивілізація існувала в тіні страху епідемій і пандемій. Нерозуміння причин і природи захворювань, шляхів їх передач і та розповсюдження викликали забобонний та ірраціональний страху наших пращурів. Цей самий страх часом примушував робити фатальні помилки, які лише сприяли розповсюдженню хвороби.
Спливав час. Поступово людство здобувало наукові знання, навчилося боротися з епідеміями та пандеміями. Також Людина поступово змінювала середовище свого існування. Із селищ людство переселялося у міста, міста поступово розросталися утворюючи мегаполіси та агломерації. Разом з розвитком наукових знань, особливо медичних, Людина, змінивши середовище свого існування, свідомо, а часом і несвідомо розривала природні ланцюги передачі та розповсюдження відомих з давнини хвороб. Поступово, епідемії та пандемії таких захворювань, які викликали раніше страх, наприклад чуми, холери, сибірської язви, натуральної віспи, тифу відходили в минуле. Не лише покращення медичного обслуговування та санітарії було цьому причиною. Не останню роль відігравала зміна довкілля, до умов якого не змогли пристосуватися як самі мікроорганізми, так і їхні природні тварини-носії.
Але за законами природи, якщо змінюється довкілля, то це рано чи пізно призведе до зміни всієї екосистеми. Неминуче на зміну одним видам живих організмів, неминуче прийдуть інші, які не лише пристосувалися до зміни середовища, але й почали в ньому процвітати. Новітнє антропоморфне середовище почали заповнювати нові, часом незвичні види живих істот, які можуть співіснувати поряд з людиною. Нікого вже не можуть здивувати горобці, голуби, землерийки, деякі види гризунів, які почали розповсюджуватися в містах. Нікого вже не здивують чужорідні види посеред великих міст, наприклад зграї папуг. А деякі вже відомі види навіть почали пристосовуватися до технологій людини і навіть відкрили для себе нові можливості. Птахи навчилися користуватися сенсорними датчиками щоб відчиняти двері, деякі ссавці почали використовувати підземні комунікації та метрополітен.
Але разом із порівняно безпечними видами у зміненому нами довкіллі почали з’являтися непомітні, і часом небезпечні гості. Мікроорганізми! Віруси та бактерії. На зміну вже відомим видам почали з’являтися зовсім нові. І вони у зміненому нами середовищі також відкрили для себе нові можливості. Місця великого скупчення людей: супермаркети, зупинки транспорту, стадіони, заклади харчування тощо стали ідеальним місцем для поширення новітніх, раніше невідомих захворювань. Незабаром, нові непрохані гості відкрили, що великі густонаселені мегаполіси з величезним скупченням людей є новим перспективним середовищем для їх існування. А наш новітній швидкісний транспорт: поїзди, авіалайнери, автобуси, великі океанські кораблі дають додаткові можливості для їх поширення по всьому світу.
Людство не помітило той момент, коли патологічна мікрофауна і мікрофлора навколо нас змінилася. В штучно створених умовах люди занадто розраховували на створені ними засоби захисту: вакцини, антибіотики.
Перші тривожні дзвіночки продзвеніли ще наприкінці ХХ століття, коли з’явився ВІЛ, а згодом почали з’являтися стійкі до антибіотиків штами патологічних мікроорганізмів. Справжній набат прозвучав на початку ХХІ століття, з появою нових форм вірусів на зразок пташиного та каліфорнійського грипу, SARS. Нові віруси навчилися використовувати створене самою людиною середовище, шляхи розповсюдження і головне природній відбір призвів до того, що на сцену стали виходити інфекції здатні швидко пристосовуватись до наших вакцин швидко мутуючи.
В умовах глобалізації, поява небезпечної інфекції в одній з частин світу дозволяє їй швидко поширитись не лише на сусідні регіони, а й за лічені дні подолати відстань до найбільш віддалених куточків планети. Але новітні захворювання несуть із собою не лише смерть та шкоду для здоров’я великої кількості людей. Через жорсткі обмежувальні заходи, які починають вживати уряди країн, завмирає економіка, знижується валовий внутрішній продукт країн, багато людей втрачають робочі місця та засоби для існування. Це може спровокувати соціальні катаклізми по всьому світу, війни, наслідки яких непередбачувані. Карантин та обмежувальні заходи в сучасних агломераціях будуть призводити до величезних економічних втрат, сповільнюючи, а часом і зовсім зупиняючи соціально-економічний розвиток цілих країн. Саме так і сталося зараз, під час пандемії коронавірусу COVID-19. Як пандемія, так і жорсткі заходи, які вживають уряди переважної більшості країн світу в густонаселених мегаполісах і агломераціях загрожують не лише світовій економіці, але й створюють небезпеку соціальних потрясінь – війн, революцій, масових безладів. Проблема не лише в самому вірусі COVID-19, проблема набагато глибша і ширша. Пандемія коронавірусу прийшла не на один сезон і навіть не на один рік. І це лише перша з багатьох пандемій, які очікують людство в не такому вже далекому майбутньому. Світ ніколи не стане таким яким був раніше. Межа між «до» та «після» проведена раз і назавжди. Постало питання виживання самої людської цивілізації і реальна загроза скотитися в нове Середньовіччя.
Яких же заходів може вжити людство для свого виживання? Тим хто розраховує, що з дня на день буде створена нова чудодійна вакцина і про пандемію коронавірусу можна буде забути ніби про жахливий сон, я б порадив би скинути рожеві окуляри. Закони природи ніхто не відміняв. Віруси та інші патогенні мікроорганізми швидко змінюються, мутують, пристосовуючись до наших вакцин чи засобів дезінфекції. Якщо нам вдасться подолати пандемію COVID-19, то ми не знаємо скільки ще подібних вірусів очікують свого часу, щоб здійснити свій спустошливий набіг на людство. А вони будуть неодмінно.
Порятунком може стати чергова, на цей раз свідома і добре продумана зміна середовища нашого існування. Зрозуміло, що мегаполіси, які тривалий час були в авангарді прогресу, концентруючи фінансові та трудові ресурси, науковий потенціал тепер вже становлять загрозу для майбутнього людства. Порятунком може стати заміна мегаполісів великою мережею невеликих, охайних міст з чисельністю населення в межах 30 – 50 тисяч чоловік кожне. Маючи в основі наприклад трикутне планування ці містечка будуть досить компактними, не потребуватимуть величезної затратної інфраструктури, наприклад можна буде в таких містечках взагалі обійтися без міського транспорту. Кожне містечко матиме ряд відносно ізольованих районів. У випадку епідемії можна буде вводити обмежувальні заходи на порівняно невеликих територіях не зупиняючи життя у цілих країнах і навіть по всьому світу, без суттєвих збитків для економіки і соціальних потрясінь. Крім того такий тип розселення дозволить уникнути багатьох інших недоліків характерних для великих міст: соціальних, екологічних тощо.
Слід відмітити, що в цьому напрямі Україна має певний невеликий досвід. Мова йде про місто Славутич – місто збудоване в 1988 році для співробітників аварійної Чорнобильської АЕС. Для подібних міст майбутнього можна використати за основу наприклад трикутне планування Славутича, проаналізувати весь досвід існування містечка з метою усунення допущених помилок під час будівництва міст майбутнього.
