Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2626
Творів: 47991
Рецензій: 92785

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Сім днів (закінчення)

© Марія, 05-04-2020
  День шостий.
– Ти не можеш мене лишити самого! – вже добрих півгодини Олег нив у слухавку, – клієнти хочуть зустрітись саме сьогодні! Скільки можна хворіти, у тебе геть не хворий голос! Ти взагалі знаєш, що у тебе є робота?! Я вчора дзвонив цілісінький день, а ти все поза зоною та поза зоною!
  Повернулась Соня по обіді і була якась втомлена. Як можна втомитись, нічого не роблячи? Виходить, можна. Раз-по-раз вона поверталась подумки до нічного кошмару. Вогонь, Арсеній, самогубство… насниться ж таке, прямо пекло… Дівчина для себе пояснила все просто, лягла близько до каміну, ще і ковдру натягла, стало жарко, а що ще могло приснитись, враховуючи події напередодні?
– Та не кричи ти… – десь в потилиці ледь помітно нила голова, Соня скривилась і почала розтирати шию вільною рукою.
– Що не кричи! Коли я тебе щось просив? А я тобі скажу – ніколи! Я навіть не можу такого згадати!
– Ну добре…
– Як ти можеш так чинити? Що, чекай, ти сказала добре?!
– Так, я сказала добре… Ти ж і мертвого уговориш….
– Авто буде о шостій годині.
– Що?! Як о шостій? сьогодні? це ж пізно…, яке авто? Мені обов’язково потрібно повернутись ввечері…– але у слухавці лунали вже лише гудки.
  «Кинув слухавку, щоб я не встигла відмовитись», – роздратовано подумала Соня. Ця зустріч з клієнтами зовсім недоречна. Вона вже навіть не пам’ятала, що до чого. За декілька днів, здавалось, пройшли роки, і дзвінок Олега пролунав ніби з минулого: що їм казати? Які дахи? Яке будівництво? Треба було просто відмовитись… Але Соня почала збиратися, врешті-решт Олег і справді багато не просив, був в принципі другом та і на годиннику по п’ятій. Надворі знову збиралось на дощ, тому Соня одягла улюблені джинси і червоний світер, зовсім як куртка у Мрійника… Мрійник… Дівчина звикла так його називати. Він повинен прийти завтра зранку, завтра сьомий день. Чи прийняла вона рішення? Чи це абсурд і ніхто не прийде? Чи має вона забажати, що її просять? Мабуть, адже власної мрії Соня так і не вигадала… Так багато відкриється доріг, так зручно стане жити, легко…
За вікном зупинилось авто і посигналило. «Не забарився!»
Соня вийшла на ганок, холодний вітер жбурнув в обличчя сухе листя. Було якось похмуро і вороже. Кинувши сумку у багажник, вона плюхнулась на переднє сидіння:
– Олеже, от що ти за людина?! Ти не міг сам поїхати? Потрібно мене тягти?!
– Ну по-перше, я не Олег, а по-друге, самому якось сумно та і страшно, дорога через ліс…
Соня підвела погляд і зустрілась очима з Іваном.
– Ой… вибачте, я думала тут Олег… – він не змінився зовсім, тільки очі стали якісь глибокі і темні, і такі ж похмурі, як і небо, – казали, Ви у відпустці…
– Хто казав?
– Люди…
– А, люди…
– А де Олег?
– Не зміг поїхати, але він і не збирався здається…
– От, гад! – Соня розсердилась. В той час, коли вона мала думати про важливе питання, про бажання, про вирішення своєї долі, він її обдурив і вона має їхати хто знає куди, і хто знає навіщо!
– Ви можете лишитись… я так розумію, ви взагалі ще недовго у нас пропрацюєте…
– Чого ж це? – але Соня знову зустрілась поглядом з очима Івана і відвела свій погляд, – просто всіляке в житті відбувається…
– А знаєте що? – він завів двигун, – я поки що ваш керівник, а тому наполягаю!
Авто ривком рушило з місця. Їхали мовчки. Важкі чорні краплі почали барабанити по склу. Фари виривали куски темних узбіч, дерев, кущів. Дорога бігла під колесами, і Соня чомусь вперше за тиждень почувала себе затишно і спокійно. Вона так багато часу витратила на розмови, думки, пусті зустрічі, обмірковування бажань, а що насправді важливо? Що їй насправді важливо? В голові було пусто. Але якось пусто змістовно, ніби зароджувалось щось, якась думка, яку дівчина ще не могла розпізнати, не могла сформулювати. Щось висковзувало, тікало з уваги, як дорога з-під коліс. Вона скоса дивилася на Івана. Він здавався спокійним і впевненим. І втомленим, навіть потухлим, ніби хтось викрутив всередині нього лампочку. Скроні посипала сивина, Соня раніше її не помічала. Губи щільно стиснуті, ніби він тримав міцно за зубами всі свої емоції, все горе, що накопилося всередині.
– Що?
– Нічого, а що? – вона аж здригнулась від несподіванки, а він продовжував дивитись на дорогу.
– Не потрібно мене так роздивлятись.
– Чому це?! Ви ж самі захотіли взяти мене з собою… тепер терпіть… – Іван подивився на неї довгим важким поглядом, і все в ній аж затремтіло у відповідь.
Почався ліс. Дерева здавались живою чорною масою. Дорога стала вузькою, дощ лив не перестаючи. «Так буде до ранку, він завжди приходить в дощ». Вони мовчали. Соня не знала, що сказати. Вірніше хотілось сказати так багато, але не наважувалась. Раптом їй захотілось розповісти все-все, всі свої думки, переживання, що вона так багато думала останній тиждень, що аж втомилась, що її спокушали і вабили, погрожували і підкуповували, що вона стоїть перед нелегким вибором, що їй обов’язково необхідно бути завтра зранку вдома, що… але дівчина мовчала і дивилась у вікно, де все більше набиралась чорнота та волога. Зараз Соня наче прокинулась і зрозуміла наскільки все абсурдно і наскільки легко, адже в цілому вибір завжди між добром і злом.
– Ну, як ваші справи, що ви робили всі ці дні?
– Та так, нічого особливого, все добре, дякую… А ваші?
– У мене донька померла, якщо ви не забули, – він зиркнув на неї злим поглядом.
– Чого ви злитесь, я ж ні до чого… Чи вам жаль, що я не встигла загадати бажання?
– Ви що, справді думаєте, що ваше бажання справдиться? – Іван Едуардович криво посміхнувся, – я відкрию вам таємницю, хоча вам мали її сказати разом з інформацією, що немає Діда Мороза – чудес не буває, мрії не збуваються і все це маячня. Ще немає магії, суперздібностей і НЛО, якщо ви не знали.
– Хоча б НЛО уже не чіпали…
– Як вам так зручніше жити…
Його перебив гучний звук десь збоку позаду машини і одразу їх повело вбік до узбіччя. Соня вхопилась за ручку на дверці, втислась в сидіння і подумки подякувала Богові, що пристебнула пасок безпеки. Іван вчепився в кермо, на його лобі виступив піт. Їх несло юзом по узбіччю. Проїхавши метрів п’ять по кущах та болоті, авто зупинилось, дивом оминувши всі дерева. У Соні пересохло в горлі. Спочатку страху не було, все відбулось так швидко, але зараз серце билось десь біля горла.
– Що… що таке? – язик не слухався, слова вийшли тихими і нерозбірливими.
– Соню, ти як? Все гаразд, не забилась? – Іван нахилився над неї і стурбовано заглядав у вічі. Вона бачила в їх сірій глибині якесь тепло, світле і чисте, але відповіла:
– Хто вас вчив їздити? Ви що зробили? Навіщо з’їхали з дороги? Ви хочете мене вбити, чи що?
Він забрав руку і почав відстібати пасок безпеки:
– Так багато питань… Ти завжди забагато розмовляєш… -–він відкрив дверцята, з вулиці вдарило сирою прохолодою.
– Ти що, збираєшся виходити? Там же темно… – напевно в очах Соні був такий жах, що Іван посміхнувся.
– Потрібно подивитись, що сталось, коли я, не вміючи їздити, з’їхав у хащі з єдиною метою – тебе вбити.
– Дуже смішно!
Іван вийшов в темноту. Соні стало холодно, вона обхопила себе руками. Тіло тремтіло. Що це таке, що сталось?
– Все, приїхали… ми пробили обидва колеса… та ще бік погнули…
– Як це приїхали? У тебе що немає запаски?
– Є, одна… а колеса два…
– Дзвони кудись, там в техпідтримку, чи що! Чи кому там, друзям, Олегу дзвони!
– Намагався, сигналу немає… – Іван був таким спокійним, що Соня злилась ще більше.
– Ти не розумієш, мені неодмінно потрібно бути до ранку вдома! Це важливо, ти нічого не розумієш! – вона відчувала, що починає кричати, але зупинитись не могла, – він прийде зранку, а я не вдома! Ти розумієш, ти руйнуєш мені життя!
– Хто прийде? – очі Івана звузились та наливались потихеньку гнівом, але Соня не бачила цього, вона настільки злякалась, що не зустрінеться з Мрійником, що забула про все на світі.
– Мрійник!
– Хто? Що? Мрійник!? Коли я тебе відпустив хворіти, це не означало, що ти маєш заводити роман! Ти мала просто відпочити, я переживав… Та і що це за ім’я? Що це таке взагалі, я не давав на це ніякого дозволу!
– Що? Що ти взагалі говориш? Якого дозволу!?
– А знаєш, ти можеш піти пішки у бік автостради, там я думаю знайдеться якийсь добросердечний, який підвезе тебе до міста!
– А я зараз так і зроблю!
  Соня насилу відчинила понівечені дверцята і вийшла, провалившись по коліно в щось мокре та холодне. Дощ вже не лив так сильно, але залишався колючим та холодним. Соня намагалась пройти, раз-по-раз ковзаючись на болоті. За секунду вона стала брудна та мокра, але, нарешті, їй вдалось вибратись на дорогу. Вона пішла в напрямку автостради. Її переповняла злість, вона навіть не відчувала пронизливого вітру та дощу. Як це так!? Що це таке!? Як можна їхати без запаски? І чому не дивитись на дорогу? Навіть батько казав їй завжди – бійся в дощ узбіччя! Чого його туди їхати? Ну що тепер робити? Соня знала, що пішки не дійде, а шанс, що тут хтось проїде, просто мізерний, та ще й у бік міста, та ще й спиниться, вона точно мала непрезентабельний вигляд. Потрібно було відмовити Олегу, а потім Івану, як він приїхав. Вічно у неї так, через те нічого і не виходить! Гарячі сльози потекли по обличчю, але тепер дівчина точна знала, що дасть згоду на пропозицію своїх нових «друзів», хоч поживе по-людськи, за чим сумувати? Дав він похворіти час! Переживав він! Не давав дозволу!
– Соню! Соню! Повернись! Ну вибач! – Івана було чути досить добре, незважаючи на вітер, вона, напевно, недалеко відійшла, – я просто… Ну куди ти йдеш вночі! Там же звірі всілякі, маніяки… Цей твій Мрійник… Повертайся, чуєш..?
  Соня пришвидшила кроки, вона майже бігла: «Маніяки! От вб’ють мене, будеш знати, все життя будеш жалкувати, а я приходитиму до тебе привидом». Сильні руки обхопили її за плечі  і розвернули до себе. Від несподіванки Соня аж скрикнула. Як він так швидко її наздогнав?
– Невже ти думаєш, що я відпущу тебе в цей ліс саму? Невже ти думаєш, що я взагалі відпущу тебе саму куди небудь? Невже ти думаєш, що я віддам тебе кому-небудь? Тим паче якомусь Мрійнику. Хто так взагалі дітей називає?!
– Не дітей називає. Це ми його так назвали. Я маю загадати бажання, пам’ятаєш? Завтра сьомий день!
– А бажання… це все, що ти хочеш сказати?
  Раптом темноту розрізало світло фар. Воно наближалось з лісу, в бік міста. Автомобіль! Соня та Іван синхронно розвернули обличчя до машини, вони ніби завмерли та не вірили своїм очам. Тим часом авто стишило ходу і зупинилась напроти них, водій опустив скло. Веселий рудий парубок запитав:
– У вас щось сталось, шановні? Допомога потрібна?
Іван подивився в очі Соні:
– Сама доля тебе веде. Їдь, замовляй бажання, а мені замовите евакуатор. Вночі навряд хто приїде, але перший зранку мене витягне. Не переймайся, зі мною все буде добре. Їдь, скористайся шансом!
  Соня дивилась на Івана. Відчували його руки на своїх плечах. І все вона зрозуміла, і про мрію, і про вибір, і про себе, і про добро і зло… Так, все просто, правий був отець Ніколо. І завжди вона знала відповідь, ще першого дня…
   День сьомий.
Соня прокинулась вже декілька хвилин, але боялась поворухнутись. У неї затамувало подих від навколишньої краси. За деревами сходило сонце, воно заливало барвами крони і проганяло ранковий туман, який ще стелився у низинах і не хотів здавати позицій. Роса блищала на гіллі, ліс наповнювався звуками і життям. Голова Соні лежала на плечі у Івана. Вона чула його рівний подих і стук серця, він ще спав. Здавалось зараз у неї є все, і нічого більше не потрібно, ні мрій, ні бажань. І не потрібно щось вигадувати, не потрібний Мрійник, не потрібно чудес, коли ти маєш щось набагато важливіше. Кажуть, потрібно мріяти, а вона подумала – мріяти шкідливо, потрібно просто жити…
«8:1».



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.82673382759094 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …