В селі мого дитинства не було не те що електрики, а навіть «брехунців»* . А от у нас вдома був батарейний радіоприймач "Родіна". Можливо, десь далеко, на другому кінці села, у когось теж було таке чудо, але на нашому кутку це було єдине радіо. Довгими осінніми та зимовими вечорами сходились сусіди, слухали радіо, лузали насіння, а потім обговорювали почуте. Слухали не все підряд, приходили на певні передачі. Найулюбленіші - театр перед мікрофоном та урочисті святкові концерти. Під час трансляції такого концерту я почув гумореску Степана Олійника "Без зайвого". Театральний актор майстерно передав виступ сільського дядька на колгоспному зібранні. Починався цей виступ словами: «Я буду говорити без зайвого». А далі, перш ніж сказати суть зауваження щодо роботи коваля, довго розповідав, як він котив до кузні зламане колесо. При цьому кілька разів повторював одне і теж з такими несуттєвими подробицями, що дорослі реготали, а я – малий філософ дошкільного віку – подумав: "Не смішно. Бо такого бути не може!"
Згадав цей випадок, коли нас, студентів-першокурсників, послали в колгосп «на картоплю»**. Приставили працювати до машини, що сортувала за розміром картоплю, привезену з поля від комбайна. А ми вже на конвеєрах відсортованої картоплі повинні були відкидати грудки та гнилі картоплини. Працювала машина лише тоді, коли не було дощу. На випадок негоди поруч досить зручний курінь, прозваний нами "Готель Сачок". Одного дощового ранку на порозі куреня виник дядько явно не керівного складу:
– О, та ви тут непогано влаштувались! І радівце у вас є. А ну, включіть мою улюблену.
– Це ж яку, дядьку?
– А оту: «У південному В'єтнамі, кома, у В'єтнамі»*** – заговорив дядько голосом дикторки Київ РАТАУ.
– Так цеж у два часа буде, а зараз тільки девять!
– Розумні, сто бісів вашій матері! А звідкіля ж ви такі взялися?
– Із Києва, дядьку.
– А! Бував, бував. Це зараз я на пенсії, то сторожую на тракторній. А раніше "ЗІСом" робив, так що часто доводилось до Києва їздить. Хлопці боялися, казали, що складно по місту їздить. А що там складного? Я, бувало, їду ЗІСом, особливо Хрещатиком, а ці з легковушок мені і так і так показують – дядько покрутив пальцем біля скроні, постукав собі по тім'ячку, ляснув по лобі та повернув долоню, – а я собі їду. – І жестом, як Ленін на пам’ятнику, показав напрям.
Кожного ранку ми приходили на роботу і чекали коли привезуть першу картоплю від комбайнів. Саме тоді з’являвся дядько. Йдучи з чергування заходив, як сам казав, послухати радіо та погомоніти з розумними людьми. Любив поговорити, а тут вдячні слухачі.
Та одного ранку не з'явився. Не було його і наступного дня. Ми захвилювались, чи не захворів часом. Лише на третій день прийшов. Раніше завжди жартував, а тут говорив мало не плачучи:
– Оце прожив життя – навіть жінка ні разу не лаяла. А тут лають кому не лінь. Та як би ж було за шо. А то так – тьфу... Пішов я, значить, поза той день на діжурство. Обійшов об’єкт – все на місці. Вирішив повечеряти. У мене було дві яйці, бутелька молока, хліб по шістнадцять копійок, сало на три пальці з проростю, цибулина та помідори. Розіклав усе на столі, почистив цибулину, порізав її на чотири частини, помідори навпіл. Сало роздєлав так, щоб шкурка залишилася ціла. Люблю грішним ділом посолонцювати нею після всього. Вона в мене пахуча, кабанчика смалив на ріжаній соломі. Убив яйця, відкусив кусочок, ковть, а воно щось тілько бом! Я аж злякався. Ковтнув вдруге – все благо. Довечеряв, обійшов об’єкт, наче все на місці. А вранці прибіга тракторист і лається: “Ви, дядьку, чи п'яні були, чи спали, шо не чули, як у мене з трактора вихлопну трубу зняли?”. А я й кажу: “А-а-а! Так он воно шо! А я, значить, прийшов ввечері на діжурство. Обійшов об’єкт – все на місці. Вирішив повечеряти. У мене було дві яйці, бутелька молока, хліб по шістнадцять копійок, сало на три пальці з проростю, цибулина та помідори. Розіклав усе на столі, почистив цибулину, порізав її на чотири частини, помідори навпіл. Сало роздєлав так, щоб шкурка залишилася ціла. Люблю грішним ділом посолонцювати нею після всього. Вона в мене пахуча, кабанчика смалив на ріжаній соломі. Убив яйця, відкусив кусочок, ковть, а воно щось тілько бом! Я аж злякався. Ковтнув удруге – все благо. Довечеряв, обійшов об’єкт – наче все на місці. А воно, виходить, бовкнуло, коли ці харцизяки трубу на прицеп кидали”. Не вспів додому зібратися – прибіга бригадир: “Ви, дядьку, чи п'яні були, чи спали, шо не чули, як у Петра з трактора мотора вкрали?”. “Та не мотора”, – кажу, – “а тільки вихлопну трубу! А діло було так. Прийшов я, значить, ввечері на діжурство. Обійшов об’єкт – все на місці. Вирішив повечеряти. У мене було дві яйці, бутелька молока, хліб по шістнадцять копійок, сало на три пальці з проростю, цибулина та помідори. Розіклав усе на столі, почистив цибулину, порізав її на чотири частини, помідори навпіл. Сало роздєлав так, щоб шкурка залишилася ціла. Люблю грішним ділом посолонцювати нею після всього. Вона в мене пахуча, кабанчика смалив на ріжаній соломі. Убив яйця, відкусив кусочок, ковть, а воно щось тілько бом! Я аж злякався. Ковтнув удруге – все благо. Довечеряв, обійшов пост – наче все на місці. А воно, виходить, бовкнуло, коли ці харцизяки трубу на прицеп кидали”. Іду додому, перестріча голова на газику: “Ви, дядьку, чи спали, чи п'яні були, що не почули, як трактора вкрали?». “Та не трактора”, – кажу, – “а тільки вихлопну трубу! А діло було так. Прийшов я, значить, ввечері на діжурство. Обійшов об’єкт – все на місці. Вирішив повечеряти. У мене було дві яйці, бутелька молока, хліб по шістнадцять копійок, сало на три пальці з проростю, цибулина та помідори. Розіклав усе на столі, почистив цибулину, розрізав її на чотири частини, помідори навпіл. Сало роздєлав так, щоб шкурка залишилася ціла. Люблю грішним ділом посолонцювати нею після всього. Вона в мене пахуча, кабанчика смалив на ріжаній соломі. Убив яйця, відкусив кусочок, ковть, а воно щось тілько бом! Я аж злякався. Ковтнув удруге – все благо. Довечеряв, обійшов об’єкт – наче все на місці. А воно, виходить, бовкнуло, коли ці харцизяки трубу на прицеп кидали”. Добре, що начальство скінчилося, а то б вийшло, шо в мене комбайна поцупили".
*Радіотрансляційна точка проводового мовлення.
** В колгоспах не вистачало робочих рук. Кожної осені студентів молодших курсів, працівників наукових інститутів та конструкторських бюро відправляли збирати врожай. І хоча збирали різні овочі та фрукти, все одно це називалося «на картоплю».
*** Коли в проводовому мовленні о 14 годині була перерва, агентство Київ РАТАУ диктувало по радіо передовицю, яку повинні були друкувати всі районні та обласні газети.
