На заході батько з сином, втомлені після напруженого дня, сіли відпочити на краю тільки зораного поля. Трохи помовчавши, глава великого сімейства задумливо сказав, не відриваючи погляду від косих променів сонця :
- Я добре пам'ятаю, про що мріяв, коли був у твоєму віці, син. Про що думаєш ти, вступаючи в самостійне життя?
Неначе чекаючи подібного питання, юнак тут же відповів:
- Про свободу.
Обернувшись до сина та уважно на нього подивившись, батько запитав:
- Цікаво буде дізнатися, що ти розумієш, кажучи про свободу?
- Найбільше я бажав би ні від кого не залежати. А ще, робити лише те, що хочу я.
Через пару хвилин, акуратно провівши мозолястою рукою по листю польової квітки, що росла на межі, батько сказав:
- Наш пес, що будинок охороняє, цуценям ще був узятий у сусіда.
- Я це пам'ятаю добре, — вимовив син.
- Ти знаєш, що собаку нашу ми ніколи не кривдили.
- Це так.
- А згадай момент, син, коли вона повернулася, після того, як зірвалася з ланцюга?
- Днів п'ять пройшло з того моменту. Пес з ранами великими був і дуже брудним. І з ним ланцюга шматок, який волочився по землі.
- Ось цей ланцюг йому усі ці дні нагадувала про отриману свободу. Але погляд пса, що повернувся, був винуватим, та і хвіст підібгав він, з покірністю зупинившись біля воріт.
- Батько, ти порівняти мене з собакою вирішив?
- Ні. Нагадати тільки я хотів, що іноді свобода закінчується так. Син, ти подивися на цю маленьку квітку. Вона сама із землі пробилась, спрямувавшись до сонця. І не доглядає за нею ніхто, на відміну від тих квітів, ростить які твоя ненька.
Тепер настала черга замислитися і синові. Так більше не кажучи ні слова, чоловіки відправилися додому, ведучи на поводі свого коня, що неголосно радісно заіржав, учувши швидкий відпочинок і вечірній мішечок з вівсом.
