Мої сусіди купили цуценя. Вранці йдуть на роботу, а бідна тваринка цілий день скавчить та виє за стіною. А стіни в нашому будинку такі, що чути все, що діється по всьому будинку.
Якось зустрічаю сусіда на східцях і питаю, навіщо йому та звірюга здалася. Він подивився на мене, як на інопланетянина:
- Ви не розумієте? Подивіться навколо. Людина, яка тримає собаку, стає більш людяною, ввічливою, навіть зовнішньо змінюється.
Ліг спати, не можу заснути. Не тому, що так вразили слова сусіди. Просто чекаю, коли під моїм балконом зустрінуться два собаководи. Вони там кожен вечір зустрічаються. Собаки гавкають, а їхні господарі починають з'ясовувати, кому з них варто гуляти іншою стежкою. І роблять це так ввічливо, що я не дивуюсь звідкіля в лексиконі моїх онуків неправильні дієслова.
Грюкнули двері, аж задзвеніла люстра. Це трьома поверхами нижче. Там у тітки перекосило двері, так що вони закриваються тільки з доброго розгону. У тій хаті - головний пес, якого за медалями не видно. Коли народилась онука, то своїм криком вщент розладнала нервову систему пса, і у того впала продуктивність. Тож довелось молодим зняти квартиру і виїхати. А стара грюкає дверима на весь будинок, бо нікому налаштувати.
Зашамкотіли по стелі капці. То сусіди зверху. Раніше вдома черевиків не знімали, ходили завжди п’яні, замизкані, мов безхатченки, тож і цокотіли по підлозі підборами. І на тобі, теж завели собаку. Якусь клишоногу потвору з крисячою мордою. Зайшов у гості друг - сусід, з яким вони зазвичай пили, та й почав глузувати з товариша, мовляв, чи не боїться його собака часом котів.
– Ти що?! – закип'ятився сусід. – Це такий боєць, що кота навпіл перекушує.
Засперечалися. Вирішили перевірити. Впіймали кота, посадили в мішок і пішли на шкільний стадіон. Це щоб кіт не дременув на дерево. А той не в дурного зимував. Як тільки його витрусили з мішка, він тут же стрибнув сусіду на голову. Собака підплигнув, вхопив кота за хвіст і потяг до низу разом із скальпом сусіда. Гість кинувся рятувати друга, а собака вирішив, що це напад на хазяїна, і покусав нападника. Після того, як сусіду разом з товаришем довелося сорок днів не пити, він, мабуть вперше в житті глянув на жінку тверезими очима. Не знаю, чи стару одмив, чи нову завів, але тепер парочка любо-дорого глянуть. І по хаті ходять не в черевиках, а в капцях.
Довго не міг придумати, як все це назвати. Як завжди, підказало саме життя. Вранці біля бювету збираються люди води набрати, погомоніти, обговорити новини. Одного ранку підбігає жвава молодиця і волає на всю вулицю:
– Чи є тут неособачені громадяни. Моя дєвочка привела чудових тойтер'єрчиків...
І сниться мені, що я собака. Нагодований, нагуляний. Моя нервова система надійно захищена людяною жіночкою, що живе трьома поверхами нижче. Лежу собі на килимку на балконі спостерігаю, як внизу метушаться люди.
Ось біжить з торбами жіночка. Її сьогодні зранку все дратує: діти, що не хотіли збиратися в школу, чоловік зі своїми претензіями, свекруха, яка нічим не допомагає, а лише вчить, як жити, хамовитий начальник на роботі. А назустріч чимчикує чолов'яга. Його життєві негаразди довели до такого стану, що він готовий вп'ястися в горлянку кожному, хто не те що погане слово скаже, а просто не так гляне. Ось вони зближаються і я кожною шерстинкою відчуваю напругу їхньої ненависті. Чую характерне потріскування в повітрі, запахло озоном. Іще кілька кроків і...
Я не витримую і кричу на своїй собачій мові:
– Люди добрі, схаменіться! Не можна один до одного ставитись гірше ніж до собак!
Прокидаюсь од болючих штурханів.
– Ти що сказився? – сичить жінка – Гавкаєш на всю хату!
– Та ні, – зітхаю полегшено, – тільки особачився.
