Вночі, коли ми дивимося на небо, ми бачимо зірки, подаровані Господом Богом для нас, ті, на яких ми живемо, живемо задля один одного, ті на яких ми сміємося. І ми українці чуємо, що всі зірки сміються. У тебе моя УКРАЇНО! Є! І буде завжди багато зірок, які вміють сміятися! Я хочу, щоб всі ті люди, що живуть в Твоєму серці та на Твоїй землі дивилися на небо і знали, що там є Твоє ім’я і для всіх цих людей можливо ці зірки здаються німими, але ми обоє знатимемо, що вони вміють говорити танцюючи. Я завжди знала, що у тебе будуть зовсім особливі зірки...
Кажуть, що жодна зірка не засяє, поки не знайдеться людина, яка буде тримати ззаду чорне полотно, так от я особисто знаю, що такі люди існують на Твоїй землі, моя НЕНЬКО! Зізнаюся, не знаю чому, але дивлячись на зірки, мені завжди хочеться мріяти. Тому я мрію, щоб так і було на справді! Адже зірки — це маленькі дірочки у підлозі Раю, а я завжди хотіла, щоб Ти існувала, неначе в Раю, і чесно кажучи ми з побратимами завжди стараємося…
В нас на небі — зірки. Звичайні зірки на самому звичайному небі. І я не знаю, і чесно кажучи не хочу знати їх імен. Я хочу просто дивитися, показувати на них пальцем, посміхаючись, і говорити Тобі: «Дивись, як гарно». Там складність прагне до простоти. Там на зорі випадає роса і щасливі люди пробігають по них босоніж, і я не читаю Тобі прози про любов і біль, життя і смерть: я кличу Тебе купатися, тому що вода тепла і в ній відображаються Твої моя МАМО дерева і хмарки. І якщо напружити фантазію, то можна уявити, що люди літають між ними. І всі таємниці буття, риторичні питання, тяжкі думки й невирішені справи мовчки чекають нас з того боку дверей…
(така собі мрія з моєї голови).
Майже кожен дурень знає, що до зірок не дістати, а розумні, не звертаючи уваги на дурнів, намагаються це зробити, ці розумники – це Твій народ! «Не зупиняйся ніколи дертися до зірок, не бійся це робити!» - це і є гасло наших воїнів! Ах і да… «не тащи за собою ніколи нікого, щоб прикривати свій страх, так ніколи нічого не вийде, зірки хапати треба самостійною сміливісттю!» Бо опівночі всесвіт пахне зірками, відчуйте цей запах і ви зрозумієте, що є набагато простіші і легші речі під силу нашим можливостям))) Бо людство наповнило міста світлом, але втратило зірки. Протягнуло кілометри проводів, але забуло, як протягувати руку. Люди навчили свій голос долати за ним тисячі миль, але розучилися бачити очі близьких. Мегаполіси віддають запах гниючої свободи, розкладаючись на тисячі доріг в нікуди...
Перше: не забудь раз подивитися на українське небо всіяне зірками, замість того щоб зазвичай дивитися собі під ноги.
Друге: ніколи не кидай розпочату справу, ти – УКРАЇНЕЦЬ! Робота дає тобі мету і сенс. Життя без неї стане порожнім.
Третє: тобі дуже пощастило, і ти знайшов свою любов, пам'ятай, ти дійсно її знайшов, і не варто нею розкидатися, ти живеш на українській землі.
Мій стан особливий зараз. Я цей стан знаєш як називаю КРАЇНО? Ні з ким дивитися на Твої зірки. Так-так, не сперечайся! Мені є з ким піти в кіно, в театр, в ресторан. Мені напевно є за кого вийти заміж. Але мені ні з ким дивитися на зірки. Хтось влучно сказав, що ми всі копаємося в багнюці, але деякі з нас дивляться на зірки. Мені не вистачає цього «декого». І завжди буде не вистачати…
Всесвіт — світ, повний чудес. Я готова годинами лежати і дивитися на твоє чарівне небо УКРАЇНО. Стільки зірок. Стільки таємниць. Але є одна особлива зірка, якої зараз так не вистачає Тобі моя кохана, і звати її - МИР...
Усі відповіді в народу – у нас. Навіть зірки, які і не підозрюють про це, вже давно оселилися в Твоїх очах чекаючи на ту саму особливу подругу-зірку. Просто потерпи ще трошки моя чарівна, Твій народ робить все можливе…
Тому просто давай…
... Давай дивитися на зірки разом, поки не зійде сонце для кожного з українців…
