Інтернет схожий на поїзд далекого прямування. Ти їдеш. Весь час підсаджуються нові і нові пасажири. Уже звичні пасажири виходять на станціях. Іноді, щоб відлучитися за продуктами і гарячими пиріжками. Іноді, назовсім. Іноді вони повідомляють тобі про це. Іноді йдуть мовчки. Трапляється, що ображаються і йдуть, голосно ляскаючи дверима.
Можна їхати в плацкарті. Коли твій профіль відкритий. Це цікаво, але стомлює. Нескінченний потік пасажирів, що заглядають до тебе мимохідь, або сідає тимчасово за столик біля вікна, щоб недовго поговорити з тобою.
Можна закрити профіль, і створити собі купе. Це спокійніше, але ви будете спілкуватися тільки з тими, кого в цей самий купе і запустили.
Періодично хтось делікатно стукає в двері цього купе, просить, щоб його «включили», тобто впустили. Іноді хтось навіть ломиться, наполегливо пропонуючи нав'язливу дружбу. Когось ви запускаєте, когось немає. Деяких, які не виправдали довіру, можна потім «виключити», заблокувати, виставити за двері, і спокійно їхати далі.
На деяких, особливо злісних, можна навіть поскаржитися провіднику, тобто модератору. Як і всякий провідник, він може спати і ігнорувати ваші скарги. Зате потім, зовсім не до місця прокинутися і видалити все що потрібно, і не потрібно. Або засунути всі ваші повідомлення кудись подалі. Роззлючений провідник - модератор видаляє все. Особливо, якщо йому теж хтось на вас поскаржився або його чимось розлютив.
У ваше купе навіть можуть вдертися, тобто зламати вашу сторінку. Ви можете відлучитися в туалет, або на перон за пиріжками, чи на перекур. Повертаєтеся, а двері закриті. Або купуйте новий квиток, чи то так відкривайте нову сторінку, або знову ж таки - до провідника, скаржитися. І закривайте двері надійним ключем, тобто паролем.
Десь в купе або плацкарті курять, десь грають в карти або інші ігри, або п'ють пиво. Або слухають музику. Або пишуть вірші. Або читають. Навіть дивляться фільм. Навіть продають товари деякі користувачі, що бродять по просторах інтернету з оголошеннями в руці, немов човники з їх сумками.
І всюди абсолютно - базікають .... базікають ... Жартують і регочуть. Можна теж базікати або слухати. Як більше подобається. Іноді хочеться бути відвертими. Це так привабливо в потязі далекого прямування, адже ніхто толком нікого не знає, та й сходити багатьом вже скоро. Тоді можна нашептатися біля туалету або в куточку купе, піти в лічку. А можна вийти в тамбур, в коментарі - болталки і, досхочу пошарпати і з'ясувати відносини, піти потім знову в свій купе. Теми найрізноманітніші, бувають і цікаві, але в основному, мила невигадлива балаканина, як і завжди в потязі, щоб час зайняти.
Іноді, коли ніч і за вікном темно, а зайняти себе абсолютно нічим, навіть може статися зустріч. Чого там приховувати. З вашим партнером по купе, або із випадково заглянувшим до вас симпатичним пасажиром. Це може бути цікаво або не дуже, може бути захоплююче, або зовсім ні, так суто від нудьги.
Вам навіть може здатися, що ви закохалися. Але вранці ви можете несподівано виявити, що ваш «міраж» зник. Буває й таке. Може, йому треба було терміново виходити, і він не захотів вас будити. А може просто ніч пройшла, настрій зник, і він захотів піти «інкогніто». Як і в потязі, дізнатися це зазвичай неможливо.
Деякі навіть примудряються вступити за час поїздки в стосунки і заводити дружбу. Віртуальну. На час прямування потяга. Про що гордо вивішують оголошення на своїх купе, профілях, чи то так просто. Іноді навіть розповідають один одному що-небудь інтимне, про секс, наприклад. Але якщо це відбувається не пошепки, в лічку, то яка-небудь пасажирка з верхньої полиці може несподівано прокинутися і обурено закликати вас до моралі і моральності. Буває.
Ну і звичайно, всі лаються. Як і в потягах далекого прямування, в Інтернеті лаються постійно, і не дивлячись на особистості, не соромлячись. По-перше, ніхто нікого не знає, та й всім скоро виходити. До того ж, обмеженість простору позначається. Кругом одні і ті ж пики та морди. Вибачте, особи.
І тоді, суворо виставляють один одного за двері, без права реабілітуватися і попросити прощення. Так, чорний список або "ігнор" - це річ. Безповоротно, як гільйотина. Правда, менш болісно, тільки неприємно.
Так і їдемо. З кимось довго. З кимось зовсім трохи, швидкоплинно. Вам ще не пора виходити? Обережно двері зачиняються. Наступна станція.....
P.S. ДЯКУЮ ТОБІ ЗА ВІРТУАЛЬНУ СМС, ЯКБИ НЕ ТИ, І НЕ ТВІЙ ЛИСТ ТОДІ, НЕ БУЛО Б НАПИСАНОЇ САНСАРИ, І НЕ БУЛО Б НАШОГО ПОТЯГУ, ЩО ПРЯМУВАВ УСІЛЯКИМИ ДЄБРЯКУВАТИМИ КУЩАМИ ТА З УСІЛЯКИМИ ПАСАЖИРАМИ! НЕ ШКОДУЮ НІ ХВИЛИНИ ПОДОРОЖІ З ТОБОЮ)
ТИ Ж ПАМ’ЯТАЄШ? -
ГОЛОВНЕ, ПРАВИЛЬНО ДИХАТИ, ВДИХАТИ ЩАСТТЯ… ВИДИХАТИ ДОБРО…
ЧАСТИНА І.
РОЗДІЛ І.
ФРЕЙМИ КРАСОТИ
ФРЕЙМ І.
Він викурював її нерви до фільтру,
Він випивав її душу насухо,
Він забирав її всю без залишку,
Він вивчав її до денця ....
Одного разу, я зустріну тебе і світ зміниться. Він стане незворотньо іншим. Не знаю, чи буде він чорно - білим, прекрасним у своїй архітектурній графічності або наповненим сяючими фарбами, але він буде іншим, бо такою якою я тебе собі часто уявляю, будеш ти, я сліпо в це вірю, чарівна моя поки що незнайомка.
І серце більше не буде розпадатися на дві половинки і рватися до інших, невідомих, незрозумілих і загадкових людей. Воно стане тільки твоїм. Ти візьмеш його в долоні, будеш зігрівати його своїм диханням, і воно спокійно притихне на твоїх грудях. А я буду захоплено спостерігати за володарем мого серця, і власником скарбів моєї душі.
І тоді, щастя наповнить нас по саму головешку, як наповнює воно закоханих, що довго шукали один одного на просторах всесвіту і врешті таки зустрілися. Може бути, воно буде зі смаком стиглої чорниці, але мені здається, щастя буде схоже на стиглу вишню, наповнюючи все навколо непередаваним ароматом літа і здійсненною мрією.
А поки ми ще не зустрілися, будь ласка, не викидай з-за пазухи і з кишень загублені там зірки. Нехай вони допомагають і світять тобі в дорозі. Доки ТИ будеш шукати МЕНЕ…
Любов схожа на залежність.
Розлучатися з улюбленою схоже на те, як люди кидають курити.
Коли людина вирішує кинути палити, вона ще не розуміє, що її чекає.
Спочатку все здається легким і простим. Ну, подумаєш, не буду курити. Я ж сильний, воля у мене є, переживу. Чи не курять ж інші люди, це шкідливо для здоров'я, і я курити кину!
Розлучаються приблизно так само. Набридла мені ця любов – морква помаранчева, нервування страшні ... ... гроші, час, вимотують душу пояснення ... да ну його на фіг. Пішов він! Ідіот, козел, сволота, шлепень мать його, бридкий телепень! Я йому кращий свій час віддала, ніжність, любов типу, всю душу виклала, а він ... хамло! Котись під три чорти! Нікого не хочу з чоловіків більше ніколи! Досить! Просто жестяково бля… Та й одній буде краще, ура, хай живе свобода і слава яйцям фаберже....
Спочатку все насправді просто. Два дні не курить, три ... Вже не дуже просто. Вже не дуже добре, починається нервозність, якась незрозуміла задьорганість, зміна настрою, ні на чому не може зосередитися. І весь час йому хочеться, солодкого, жувати щось, все навколо починає чувака дратувати, весь світ представляється в сірому, тьмяному світлі. Часом такий настрій, що хоч вовком завив би, і бухло не лізе зовсім, але потім відступає, і він думає, нічого, переживу, впораюся.
Нічого, переживу я без цієї людини, якого колись любила більше життя, принаймні думалось так, ну може чи просто подобався надто сильно. Та й зараз, напевно, ще люблю, але по ходу зрозуміло, що тільки як друга, тільки не зізнаюся собі, ховаю все це глибше, бо судячи по всьому то нахер нікому зараз не треба ні мені, ні йому, ну що не ясно?! Та нікому! Відвал башки якийсь! Навіщо здався дорослий мужик, з гарною зовнішністю та тілом? Яким керує досить не погано в плані сексу, в голові все як би бракує, але от мя’кість характеру, і соплі під носом в свої тридцять п’ять носити, то вже стид мать вашу, дайте спокій! Як згадаю… Маючи сина, бувши у шлюбі, і досі жувати соплі?! Чувак не сміши! Нам йти явно іншими шляхами! В мене дівки по жощє були
Два дні дзвонить, три, п'ять наярює ... Хоча я була впевнена, що не прибіжить просити прощення прямо завтра, ні про що, ні за що, але ні, таки прибіг, промах вийшов, знов переоцінила штріха, все таки жує соплі. Ну да ладно.
Десь до кінця другого тижня починається в чувака ломка. Курити хочеться страшно по ходу, вуха пухнуть. У мозку все думки про це. про це. про це ... курити ... курити ... курити ...
В голові всі думки тільки про неї. Де вона, що з нею? Як вона там без мене? Чи не сталося у неї чого? Невже вона про мене зовсім не думає, чи не згадує? Це ломка по людині і звичним рухам рук, губ та душі.
Починається етап відчаю. Він не може, він не витримує, немає сил, зараз тільки подзвонить, тільки почує разочок її голос і все. Нічого страшного, а потім знову почує, що вона його кинула.
Тільки одна сигаретка, тільки один разок, цього більше не повториться, ну що зміниться від однієї цигарки?
Багато хто не витримує. Дзвонять, пишуть, чекають біля під'їзду, закурюють. З цього моменту здаються, і перестають поважати своє рішення і себе в тому числі. І курять. І повертаються. Принижуються. Миряться. Нічого, потім, як - небуть, знову спробую не курити. Можна спробувати ще раз. Дати людині останній шанс.
Повільне вмирання почуттів. В тому числі, почуття власної гідності. Буває.
Ті, хто витримують, чи не запалюють і не дзвонять, йдуть на наступне коло.
Настає депресія. Нічого не хочеться, життя без нікотину або без неї здається безглуздим, нестерпним, смуток і туга просто наповнюють по саму горлянку. До верху. Тут тобі і сльози, і небажання жити. Все валиться з рук.
І все б нічого, але все нагадує про неї. Дівчинка гуляє з таксою за вікном. У минулому році, у відпустці ми бачили таку саму таксу, і вона сміючись казала, що хотіла б собі таку ж сардельку з причепом на коротких лапках. Чай з лимоном та мелісою - вона завжди любила чай з лимоном... У цієї дівчини така ж зачіска, як у неї. А смак цього морозива зовсім, як смак її улюбленого, з фісташковим смаком, зеленого кольору. Речі пахнуть її запахом, освіжувач повітря в салоні авто взагалі вбиває на повал, бо вона подарувала колись, зі смаком манго та кориці, тепер купує постійно його сам... ...жесть якась ...
І курити весь час хочеться, це навіть сниться, запашний духмяний дим, смак, а ось у дворі дівчата курять кальян, так пахне, знайомим запахом, так і хочеться його вдихнути і з насолодою закрити очі, знов хмарка з ароматом манго чи кориці, чи то фантомні просто аромати вже в тому носі лоскочуть, бо мозок так хоче, хто зна... А в магазині чоловік купив саме такі цигарки, як вона любить… любила ... жестяк ...
Виживає дні. Два тижні без неї, сімнадцять днів, дев’ятнадцять днів, ось уже і три тижні. Іноді буває, навіть на календарі відзначає дні, прожиті без тютюну.
Тим, хто витримують місяць і більше, стає, нарешті, легше. Правда ні тяга до сигарет, ні туга по людині, яку любив, не проходить, але якось притупляється, втрачає гостроту, образ позбавляється чіткості, а спогади яскравості. І курити вже не так сильно хочеться. Хоча хочеться все одно. Це на зміну депресії приходить апатія. Байдужість.
Деякі за цей час встигають набрати вагу, тому що постійно жують, щоб якось відволіктися. Деякі жахливо худнуть, виснажуючи себе переживаннями і стражданнями. Інші весь час шукають в собі причину того, чому так сталося, і в результаті надовго залишаються з випаленим серцем і спустошеною душею.
Багато шукають заміну. Замість однієї улюбленої - терміново іншу. Замість цигарок - льодяники. Деякі з головою йдуть в роботу. Тільки щоб не думати про те, що запалює жадібно бажання закурити, зустріти, повернути без зворотньо її, без якої так порожньо і самотньо.
Рятівна байдужість якось відсуває від нього цю спрагу. Спрагу і бажання закурити, побачити і почути її, яка все ще десь глибоко захована в серце, дуже глибоко. Так глибоко, що він сам собі в цьому не зізнається. І тільки сни не підкорюються командам, і уві сні він з нею іноді бачиться, мріє, любить. І курить. Але не довго. Ранок руйнує всі ілюзії, і вранці так хочеться закурити ...
Але жити вже можна. Світ поступово наповнюється звуками і барвами, набуваючи колишні радісні обриси. Несподівано починає бачити, що небо, воно, як і раніше, синє, а сонце яскраве. Апельсин помаранчевий, а обпале восени листя яскраво жовте. Що гори надприродньо гарні, а річка біжить неспішно кудись геть далеко, де немає місця смутку і де всі люди щасливі. Відображення в дзеркалі знову починає радувати, а всі справи виходити.
Але важливо, щоб ніхто не курив у його присутності улюблені ним сигарети з ментолом, важливо не знайти в столі випадково забуту там пачку, важливо не бачити, як курить, насолоджуючись і красиво видихаючи дим, красуня - героїня на екрані телевізора.
І важливо не зустрітися випадково в фойє кінотеатру, магазині або просто на вулиці, з нею, яка пішла на зовсім. Важливо не дивитися в її такі знайомі, такі рідні, ласкаво усміхнені очі, і не слухати, не слухати ці дурні, нікчемні слова про те, що все норм, і час лікує. Бо вже ніяка воля не врятує.
Тому що все почнеться спочатку… Головне не ведися!
І будеш курити безперервно, жадібно, у багато разів частіше, ніж раніше, немов надолужуючи згаяне. А випадкова зустріч так само ненавмисно може перерости в спонтанний пристрасний секс, з повним відключенням волі і мізків.
Потім про все це будеш шкодувати. І треба буде з початку, з самого початку, з не впевненими кроками малюка починати працю, на рахунок подолання себе, в який раз, лаючи себе за малодушність, ой блять дайте спокій!
Тому не треба випадково зустрічатися на вулиці або десь. Не треба купувати в магазині пачку сигарет, навіть на прохання когось чи для свого дружаліка.
Він ніколи не кидав палити. Навіть не курив ніколи.
Зате він любив. Зустрічався, розлучався, виривав з серця з кров'ю, з болем.
Любов схожа на залежність.
Він викурював її до фільтру, та марно - вона усе одно пішла...
ФРЕЙМ ІІ.
Я про тебе мріяла й чекала,
Тебе, я майже, не уявляючи.
Та от в думках я образ зберігала
Бо вірила, в твою реальність знаючи.
Я тебе у Бога, ой як вимолила.
В кармані серце зберігаючи.
Я тебе вже давно вилюбила,
Хоч тебе ще зовсім не знаючи.
Метелик любові сів на мою розкриту долоню. Я обережно видихнула на неї тепло свого дихання, побоюючись обпалити її невагомі барвисті крила своїм вчорашнім перегаром. Метелик довірливо сиділа на моїй долоні, і нікуди не збиралася летіти. Її прекрасні різнокольорові крильця легенько тремтіли від ніжності. Я боялася поворухнутися, щоб не злякати її ненароком.
Потім вона несподівано випурхнула і тут же сіла мені на плече. Золотистий, ледь помітний пилок, зірвалася з її крил, і накрило мене з ніг до голови. Мої губи чіпала ледь помітна лагідна посмішка. Зелені очі стали мрійливими і засяяли глибоким теплим світлом.
Душа моя розгладилася після розриву з красенем та володарем гарного тіла з сімпотним обличчям, але з шмарклями під носом, і стало зовсім щасливо на душі, схоже як і ніколи такого не було.
І в цей момент, я побачила, який же він красивий, цей світ з нею, метеликовий світ! Він немов наповнився внутрішнім сяйвом. Цей світ відвідала любов по ходу, призупиніть цю круглу Землю, я зійду! Або на завжди, або зглузду.
То були вишневі поцілунки. Ціле море вишні в пам’яті, перед очима, в серці… Я літаю між усім цим в жаркому мареві вишневому, в одній майці і шортах на голе тіло і засипаю солодку, стиглу, ароматну ягідку в свій рот.
Великі янтарно - вишневі, стиглі ягоди наповнюють здоровенними намистинами мої думки, покірно чекаючи своєї долі, і я вся вже в тій вишні, в солодкому соці, губи, пальці, волосся пропахнули вишневим ароматом того літа осінню ...
Солодкість вишневих поцілунків, смак її губ упереміж зі смаком вишні, гаряче дихання на шиї, легкий дотик завитків волосся, обережні подорожі її мови, досліджує вигини моїх губ, шиї, маленького рожевого вушка ... Ароматні ягідки, затиснуті моїми губами і лукаві очі, що запрошують їх відібрати. Пристрасний поцілунок, розтискаючи мої вишневі губки, кисло - солодкий сік у роті, ніжна м'якість її губ, її вуста, у міксі з кислотою вишні і знову метеликові губи, що злилися з моїми.
Довірливо закинута голова, відкрита для ніжності шия, її губи ковзають все нижче, по шиї, до грудей. До маленьких вишеньок сосків ...
Мдаааа файний «компот» із вишні ми тоді зварили, досі попиваю інколи. Він був, є, і буде завжди зі смаком твоїх поцілунків…
ФРЕЙМ ІІІ.
Іноді улюблені люди йдуть, а потім повертаються, або хочуть повернутися, особливо коли дізнаються, що у тебе з’явилось нове щастя, новий метелик, нова вишенька.
Отак і вона, твоя любов всього твого здавалось би життя, промінявши тебе всю таку кльову, на якусь там жирну корову з найжахливішим як здавалось тоді ім’ям у світі, вона вчинила з тобою колись херово, та судячи по всьому – це мало, що означає зараз для тебе! Бо у тебе вже на разі є я!
А ти вже й не знаєш, чи потрібно це тобі. Ти так довго чекала і мріяла, що вона повернеться, що раптом відчуваєш, що ліміт радості вичерпаний. Ти не розумієш, що тепер робити. Ти ніби й рада. І наче б то відпустила її вже, попрощалася з нею. Стільки часу і сил пішло на те, щоб змиритися з втратою і прийняти її рішення піти, що сил на те, щоб почуття знову засяяли, наче вже й не залишилося ... Ти ж уже попрощалася з надією, розлучилася з мрією.
Але ж втративши її, ти ніколи не забуваєш того, що пов'язувало вас. В тебе не було сил не згадувати її. В тебе не було сил відпустити її. Але у тебе не було і сил почати все заново, або не було сил просто щось робити, бо вже існую я, інколи здавалось, що ти зі мною тільки за ради свого спокою, ради аби щоб не самій, за ради того, щоб показати навколо усім друзям та тій нікчемній вівці, яка тебе покинула, що ти вже не сама, і не страждаєш, і тобі зовсім не сумно, не самотньо, і все просто чудово… Сссука аж бісить отака твоя дебільна поведінка інколи, коли ти так робиш! Раніше не помічала зовсім ні за тобою, ні за іншими пасажирами нашого купе! Роздерла би як ту жабу, Господи прости і дайте спокій, відвал башки якийсь.
Та прийшов довгоочікуваний момент, той момент прилетів до тебе, та пігулка – то є я, коли підстрибувало від радості серце, швидко билося від щастя, що та, кого так довго чекала в думках, вигадана людина нарешті з тобою, поруч, тут і зараз. Та не вірилось, своєму щастю і десь в глибині душі гризли і підточували сумніви ... ...а що ж завтра? Можливо також покине? Може завтра піде?... Знову втратити ... Знову біль ....
І починала сумніватися в собі - а чи так сильно я люблю зараз, щоб прийняти улюблену пігулку разом з тим болем, яким залишила мені попередня любов? Так чи сильно люблю, щоб бути разом, і так блять, щоб до кінця життя? Та ну на… ризикну! подумала твердо ти, і таки закрила двері перед носом двері тій, хто так тебе відкрито зрадив… Бо розлука – то маленька смерть.
Немає відповіді ... і затуркана душа. Якщо улюблені повертаються, чи хочуть повернутися, ти шлеш туди звідки прийшли...
Цілую в плєчі до новой встрєчі! Є такий вислів серед сучасної молоді
ФРЕЙМ ІV.
Я закохалася в твої величезні широко розкриті карі очі відразу і без поворотно. Вони дивилися на світ з щирою беззахисністю, ти здавалася такою вразливою. В твоїх очах світилася душа.
Я закохалася в твої слова і в малюнки на обличчі, їх ніхто не бачить окрім мене я знаю, ти їх малювала тоді для мене. Ми відразу сподобалися одна одній, ми стали спілкуватися. Я іноді писала монологи у своїй голові про тебе, та не скидала тобі в «лічку», я була не сама... Так буває інколи, і я про це вже знаю, як ніхто! Твоя прекрасна і бунтівна натура здавалося настільки привабливою і беззахисною. Тільки набагато пізніше я зрозуміла, як сильно я помилялася. Ти була такою загадковою, і такою прекрасною. Така хитра та емоційна. Словом ти була такою, якою мені хотілося, щоб була моя половинка. У той час мій віртуальний роман тільки набирав обертів, силу, і шокована розгортанням в ньому пристрастей, я гостро потребувала реальної моральної допомоги від тебе.
Ти була на сайті і написала мені тут, але особливості віртуальної любові не займала, і словечка не було, але я відчувала, що в середині інше... Саме ти, просвітила мене щодо деяких речей, які мене тоді хвилювали. Надалі, ми часто розмовляли з тобою про свої амурні справи і ділилися переживаннями просто як друзі ... У тебе був тривалий дуже пристрасний роман, який приносив тобі не тільки радість, а й страждання, на відміну від моїх тогодішних стосунків. Ти довіряла мені таємниці і тонкощі ваших бувших бурних взаємин. Я в свою чергу розповідала тобі свої таємниці відносин з чоловіком, і ділилася своїми засмученнями, а потім зрозуміла, що закохуюсь в тебе.
Чоловіки у тебе були і відносини з ними були, як виявилося пізніше, складні чи інтенсивні мені було піхуй. Деякі речі з твоїх розповідей відверто шокували мене, але це теж як би не моя справа. Але я звикла сприймати твої захоплення і твоє особисте життя, як щось природне і мене це не стосувалося тоді, бо ми не несли ніякої відповідальності тоді ще одна за одну, чи власне за наші стосунки. Простіше кажучи, я чула тільки те, що хотіла чути. Від решти інформації я закривалася і робила вигляд, що вона не існує.
Ти була Королевою у всьому і вся. Всі повинні були бути пилом під твоїми ногами. Їх треба було змусити падати тобі під ніжки, і ти відверто насолоджувалася цим процесом. У твоєму особистому оточенні то і раз мелькали «раби» блять типу всілякі там, і тому подібні особистості. Ти не приховувала, що тобі подобається принижувати людей, мені жах як хотілося по доброму скинути з тебе ту довбану корону, не через те, що шкода «рабів», а лише для того щоб зтягти із твого носа рожеві окуляри, щоби ти вкурила красоту справжнього світу нарешті.
При цьому, ти вважала абсолютно нормальним мати відносини одночасно з декількома людьми, але при цьому про це ніхто не знав, окрім твоєї заїбісь пАдруги, яка ще та відьма! І тебе це нітрохи не бентежило. Але ось у мене - ти повинна була бути тільки одна. Ніякого суперництва ти не терпіла і ладна була видерти очі тим, хто на мене дзиркне хоч один єдиний разочок. Така постановка питання здавалося мені дивною, але я знову визнавала за тобою право ставитися до цього, як ти вважаєш за потрібне.
Ти періодично разом зі своєю пАдругою намагалася втягнути мене в розмовні чужі відносини, інтрижки і якусь хуйню, в ваші діалоги… Та відверто кажучи я рідко розуміла про що і про кого там плелося вами, але я, чесно спробувавши один раз влитися в так сказать тематичну групу, відразу зрозуміла, що це не моє і відсторонилася вирішивши, що то твоє кубло, а для мене суто знайомі, любиш їх, дружиш, спілкуєшся, ну що ж, твоє право. Але це ніяк не вплинуло на наші відносини, і ми продовжували спілкуватися, кохатися, довіряти один одному, і кінець кінцями навіть жити разом.
Щодо твоєї найкращої пАдруги, ви були з нею як сестри. Ти називала її однією з кращих, і хоча вона була старша за тебе, постійно намагалася вчити тебе житти, а ти в свою чергу її, ви пизділи годинами про чужі відносини, секс, гроші, тачки, батьків і будь що... Я не заперечувала і не сперечалася, хоча і залишалася часто при своїй думці, частіше мовчки, бо ти ладна була вицарапати всі очі будь кому хто скаже, щось в сторону пАдруги. Таким чином, я теж як би негласно визнавала твою перевагу у всіх питаннях.
Особливою темою в ваших розмовах часто була любов. Розчарування в житті чужих людей та у власному, і особливо в твоєму останньому романі, який тривав кілька років, що призвело до того, що ти боячись відносилась щодо тієї самої любові.
- Ніякої любові немає. Нам потрібен просто секс, таблетки - пілюлі ми одна одній, зараз так добре нам обом. Говорила часто ти своїй «пАдружці».
Іноді я сперечалася, почувши подібне. Іноді зовсім ні. Але переконати мене в цьому питанні, було просто неможливо, я знала, що ти все одно закохаєшся в мене, і можливо зміниш свою думку, щодо всього того, що з нами буде ще по переду. Я знала, що любов завжди жила в моєму серці. Незалежно від життєвих обставин. Я і тебе любила. За своїм, але дуже ніжно тремтячим сердечком ховалася любов до тебе.
Адже я люблю усіх. Я люблю цей світ. Я люблю все, що є у цьому світі.
- Котя, - говорила я.
- Ти можеш бути проти навіть електрики. Але лампочки не перестануть від цього горіти. Так і любов, тому, що ти проти неї, не перестати від цього існувати.
- Ілюзії, заюша, - говорила ти, або просто мовчала.
- Ну і нехай, - відповідала я.
- Все одно я тебе ЛЮБЛЮ !!!
Ми як і раніше спілкувалися щодня по телефону коли обоє на роботі. Довіряли одна одній таємниці і витирали один одному сльози вечорами вдома, якщо на те була явна причина. Кидали один одному листівки і красиві побажання. Базікали ночами і сміялися. Я була в курсі не тільки твоїх бувших романів, але і твоїх сімейних справ, це мене не аби як втішало. Я знала про твого тата, маму, сім’ю загалом і повністтю. Ти розповідала про своє сімейне, шкільне, студентське, після студентське та аля самостійне і особисте життя. Я дуже цінувала твою довіру і я завжди намагалася підтримати тебе у всьому.
Я плела для тебе всілякі воєнні історії з мого життя, над якими ти і сміялась і глузувала, потім просила познайомити тебе з моїм таким чудним і новим для тебе життям. Для мене це не було проблемою. Ми сміялися над всякими ситуаціями. Все це було забавно, я знала твоїх друзів, а ти згодом і моїх. Я інколи мимоволі взнавала їх інтимні таємниці, знаєш я б ніколи нікому не розповіла своїх, а ті вжееее, тріпали тими язиками, дай спокій називається! Наче б то мені не по…, хто кого там пече в якій позі, чи по кущах тягає
Ти теж підтримувала мене і ми ржали разом з ситуацій дибільного характеру.
Якщо я розповідала тобі що-небудь зі свого особистого життя і скаржилася на кого-небудь з бивших, ти завжди та відразу пропонувала втрутитися і показати йому чи їй де раки зимують, мовляв зараз ми його чи її зробимо. Та я в свою чергу завжди просила тебе не пхати носа в минуле, яким би воно не було. Я сама все звикла вирішувати, при чому більш спокійним способом, і ти не повіриш, але мені це вдавалось. Ой як сильно ти мене любиш! Що аж ладна просто порвати всіх і все на своєму шляху заради мене. Радує.
Прийшов час і таки лопнула струна твоїх ілюзій. Моя кохана зрозуміла, що я занадто сильно стала проникати в її реальне життя. Занадто багато стала про тебе знати, це здалося тобі дивним, бо ти зрозуміла, що закохалася. Я ж блять казала, що так воно і повинно статися!
Останнім часом наші відносини якось розгорілися ще жаркіше, я бачила, що ти стала обманювати друзів, аби побути на одинці зі мною, ти почала раніше приходити з роботи, відпрошуватися, частіше приїжджати, аби тільки зробити мені приємний сюрприз. Ти часто готувала пиндики – миндики та укусняшки на моїй кухні, купувала кіндерюльки там усілякі, солодощі, смаколики, дарувала коштовні подарунки, а я в свою чергу відповідала всім чим могла взаємно. Все було просто чудово. Це і був період моїх фреймів висоти, ти не повіриш, але так високо як з тобою, я ще не літала!
ФРЕЙМ V.
Ти лежала на моїй долоньці. Така ніжна, зворушливо крихітна. Я боялася поворухнути пальцем, щоб випадково не розбудити мою крихітну дівчинку, не порушити твій спокій. Ти спала . Чи ти фея, чи ти ельфик. Але здавалася такою крихітною і абсолютно беззахисною.
Уві сні твої малюсінькі прозорі крильця ворушилися і тремтіли. Ти тихенько зітхала, і твої вії тремтіли. Я знайшла тебе в лісі, серед купи чупакабр, на полянці, сплячу на листку величезного папороті, не втрималась і забрала тебе з собою. Не знаю чому, але ти явно не підходила тій тусні, така ніжна і чиста, мені просто захотілось тебе врятувати, від чого й сама ще не знала.
Я нахилилася і подихала на тебе, поцьомала і вкрила. Мені здалося, що тобі було холодно, я була права, тобі було холодно...
Ти потягнулася всім тілом і перекинулася на спинку, так і не прокидаючись. У мене перехопило подих. Ти була така прекрасна, і в той же час так чарівна.
Я обережно провела пальцем по шовковистій шкірі, полоскотала животик, обережно погладила шию і злегка торкнулася грудей. "Вставай красуне, вставай ..." А то у мене всілякі пошлі думки, в голові крутяться.
Вона ривком сіла у мене на долоні і втупилася на мене карими очима, несподівано великими для такого мініатюрного личка. У них промайнув жах. Потім вона заспокоїлася, провела ручками по обличчю, ворухнула крильцями і випурхнула.
Через кілька хвилин від неї залишився тільки спогад і легкий запах казки ... Доброго ранку кохана! І треба ж такому приснитися, ти скажи?!
ФРЕЙМ VI.
Притомился ангел мой
В небесах летая.
Ночью погрустил со мной,
А к утру растаял.
Сказки краткая глава,
Ночь накануне рождества.
В. Меладзе.
Темно. Ніч. Дзеркало. Думки. Бажання. Тихо. Спить місто. Ніч напередодні Різдва. Чарівний час. Можна все по ходу.
Місяць. Під вікно. Геть одяг. Геть страх. Оголена. Готова. Відьма? Ні. Чаклунка? Ні. Я твій Ангел! Чудеса любові і ночі перед Різдвом. Можна все по ходу, марилось тобою, і дивлячись в дзеркало не бачилось свого відображення, мої поломані очі бачили ту, хто б був твоїм стержнем і опорою до кінця днів...
Люстерко. Що я там бачу? Себе. Чарівну оголену жінку. Місячне світло ковзає по перлам плечей, грудей, живота, втрачається внизу темною тінню, знову висвітлює м'яко ніжки, сяє личко, плутається в темнотах мого волосся, таємницею загадки світиться в зелених очах, що здаються зараз майже чорними, але все одно сяючими. Стосується усміхнених губ і ніжних щік.
Моя сорочка (з плеча мого бившого ухажора) ковзає приємно по тілу, залишаючи відкритими на половину руки (люблю закочувати рукава), ноги… Останній погляд на себе в дзеркало, перевірила, чи все так, як я і думаю. Посміхнулася, лечу далі…
Миготять внизу вогні міста. Далі. Дороги. Кущі. Далі. Сніг. Мете заметіль, але зовсім не холодно. Легенько поколює морозець і руки дріботять крижинками. Сніжинки заплутуються в моєму чубові, вітер роздуває волосся. Лечу. Далі.
Ліс. Туман. Сосни. Ялинки. Лапаті зелені гілки. Вітер відразу стих, стало затишно, добре, як красиво все навколо, пахне хвоєю і снігом, пахне новим роком, шишками. Лечу прямо над дорогою. Вогні машин сліплять очі, не дуже приємно, але в ліс мені не можна. Ніч перед Різдвом. Лісовики, потвори, всілякі лісові чаклунки. Пояснювати потім, що я тут роблю і для чого на чужій території. Хай не хвилюються, я тут прольотом у своїх фантастичних снах. У своїх справах так сказати. З подарунком лечу. Можна сказати на побачення. Сподіваюся, що так…
І все ж, як чудово все навколо. Тиша і загадковість ночі в лісі взимку зачаровує. Сніг лежить важкими білими сугробиками на зеленних лапах, нічна безмовність огортає немов покривалом, хочеться опуститися на сніг, лягти, дивитися на зірки і слухати тишу, і нікуди більше не летіти, віддатися сніжним прекрасним обіймам ... Але мені не можна. Я поспішаю. Ніч коротка. А мені ще додому повертатися. Лечу...
Так захопилася, трохи мимо не пролетіла. Двері, звичайно, закриті. Дурниця. У вікно. Твою мать! Телеп! ... не люблю я ці стекла ... ...ой!... встала з підлоги, ти вже ржала би сто відсотків, бо як завжди не добачаю, потерла своє стегно, на яке не дуже вдало приземлилася. Це через скло, хай йому грець, ці пластикові склопакети, придумають теж, а ти приземляйся, як хочеш.
Прислухалася. Ніч. Тиша. Скинула на порозі куртку. Задзирнула в кімнату, прислухалася до дихання. Уффф... До щастя, вдома! Добре, що одна в кімнаті! Присутність когось з рідних, зараз тут, ну і плюс мене було б дуже недоречно. Ти приїхала до батьків у гості. Довелося б, терміново вселити їй бажання серед ночі в спішному порядку відправитися додому. А у мене мало часу, потрібно все встигнути.
Місяць, звичайно, світить, але цього мало, недостатньо, я хочу бачити твоє обличчя, я так хочу бачити твоє обличчя... я так скучила, заюша моя. Витягаю з кишень ліхтарики - нічнички. Встановлюю біля ліжка. Фух! Ввімкнула, спалахнули, відмінно! Ось тепер навшпиньки, тихо, ледь чутно ближче до ліжка. Застигла, притиснувши долоні до серця... як же я скучила... як же ти міцно спиш. Яка ж ти мила, уві сні. Беззахисна і відкрита, так схожа на маленьку мамину з татком добру дівчинку... прямо слізки розчулення на очі навернулися, так ти мені зараз подобаєшся. Шмигнула шнобелем своїм. Чи не розбудити б.
Мені зовсім не хочеться, щоб ти зараз прокинулася, зовсім не хочеться. Відразу почнуться розпитування. Ти відгородишся від мене своєю вічною стриманістю, своєю ввічливістю і відповідальністю, бо ти ж вдома у батьків, ха - ха як смішно. Знову почнеш думати. Що можна, що не можна, що потрібно, а що ні, знову перетворишся мені в скелю якусь.
Ні вже, дзуськи. Краще я привітаю із Різдвом тебе, поки ти спиш. Так твоє серце буде відкрито для мене, так воно швидше мене почує. Твої чудові, вийняткові мізки не будуть нічого контролювати і нам заважати і я, зможу бути тільки з твоїм серцем... з твоїм теплим і відкритим зараз мені сердечком...
Посміхаючись, я сідаю на краєчок ліжка. Твоє обличчя в світлі ліхтариків розслаблене і спокійне. Я обережно нахиляюся над тобою і тихо дмухаю тобі на обличчя, промовляючи: «спи міцніше моя хороша спи, хай тобі насниться найсолодший в світі сон».
Дихання твоє стає більш рівним і глибоким, а по обличчю ковзає легка ніжна посмішка. Я лягаю поруч, обіймаючи тебе і слухаючи твоє дихання, я лежала б так вічно, мені так добре поруч з тобою, але чарівна ніч така коротка ...
Я сідаю перед тобою на коліна і уважно розглядаю тебе, тихенько відкидаючи ковдру. Не втримавшись, я нахиляюся і торкаюся твоїх губ, п'ю твоє дихання. Несподівано твої губи відповідають мені, поцілунок солодкий, такий приємний, наші губи зливаються, пестячи і ніжачи одна одну, я не можу відірватися... Мені жахливо страшно, що ти зараз прокинешся. Сядеш на ліжку, втупившись здивовано на мене, і мені доведеться щось пояснювати тобі, але ти спиш, міцно спиш, мабуть, я частина твого сну, тому що твої руки обережно обіймають мене, ковзаючи по спині, і знову лягають поруч на ліжко втомленими птахами.
Я проводжу по ним своїми руками, розглядаючи пальці, блакитні ниточки вен. Мені так хочеться доторкнутися до них, я обережно гладжу зап'ястя. Я весь час промовлятиму, що триматиму тебе за руку, коли тобі тяжко. Тому, я беру твою долоню і переплітаю свої ніжні маленькі пальчики з твоїми, відчуваю їх тепло, їх енергетику. Твоя енергія тече через долоньку до мене теплим світлим потоком, і сердечко у мене радісно підстрибує... я з тобою, заюша, я з тобою, я поруч ... як і обіцяла.
Схвильована я проводжу рукою по твоєму волоссю, ковзаю по лобі, проводжу пальчиками по бровах, ніжно торкаюся губ, немов намагаюся запам'ятати кожну рисочку обличчя... Потім я знову нахиляюся і торкаюся шкіри. Вдихаю твій запах. Мої губи ковзають, торкаючись твого обличчя, як крила метелика. Швидко, ніжно, трепетно. Губи, вушко, шия... Ах, як хочеться вкусити, як хочеться куснути за те гаряче вушко. Але не можна. Не можна. Прокинешся.
Далі. Вниз. За шию, до ключиці, до ядерної ямки. Де пульс, притиснутися губами, відчути биття життя, вдихнути твій запах, запам'ятати його. Твоя шкіра суха і гаряча. Мені здається, мої губи поколюють малюсінькі приємні імпульси, від яких мені стає жарко і кров приливає до обличчя. Найменше, я хочу зараз, щоб ти прокинулася і зробила здивовані очі... ні, тільки не це, зараз мені не до пояснень. Зараз мій час, моя чарівна ніч, ти - моя ...
Поцілунки опускаються вниз, по грудях, до сосків, торкаюся їх ніжно і тихо... ось! Нарешті. Стукає. Тук - тук, тук-тук, сильно стукає, схвильовано. Мабуть, цей сон таки сниться тобі.
Ну привіт, серце, здоров моє дороге, як же я тебе рада чути, ти в курсі, що ти тепер і моє також? Я тепер також несу за тебе відповідальність і бережу тебе! Притискаюся губами... відчуваю його биття, його трепет. Цілую тебе прямо в серце, прямо в твою сплячу душу.
Так не хочеться відриватися, притискаюся личком, трусь і пещусь.
Мммммм, гайнула пошла думка в голові. Бляааа – нічого нового!
І так що тут у нас? Ти спиш голенька як в нас вдома чи ні? Не важливо, зараз все геть, сьогодні мені все можна. Милуюся тобою, моя красуне, опускаюся губами нижче. Обережно. Повільно. Так, хуліганство, розумію, чую, як схвильовано частішає твоє дихання, але ти все ще у полоні сну. І я думаю, солодкого сну. Я добре уявляю, ЩО тобі зараз сниться.
І Хто тобі сниться. Тобі зараз сниться красива, напів оголена жінка, яка ніжно і пристрасно пестить тебе губами, торкаючись ними найсолодших, найніжніших, чутливих і заповітних місць. А ти гладиш її по волоссю, притискаючи до себе, і стогнеш від насолоди під її губами і руками. Вигинаєшся їй стегнами на зустріч, ти хочеш продовжити цей прекрасний сон ще і ще... хочеш, щоб він не закінчувався ніколи. Ти не бачиш обличчя цієї жінки, бачиш тільки її волосся і схилену шию, тільки її маленьку ручку, що пестить тебе так ніжно і в той же час так хвилююче... Ти не бачиш її обличчя, але я - я знаю ... що то я.
Потім твоє тіло стає напруженим і пристрасним, твій сон вибухає коротко яскравим спалахом насолоди, і темрява знову обволікає твою свідомість, роблячи твій сон глибоким, а подих рівним.
З Різдвом, тебе заюша!
Я ще довго лежу притиснувшись обличчям до твого живота, та слухаючи твоє дихання. Не потрібно було цього робити, але ти була такою смачною. Такою бажаною, я захопилася... добре, що ти так і не прокинулася ...
За вікном починає світати. Пора відлітати. Ніч закінчується. Пора додому. Нахиляюся над тобою, легенько цілую тебе, ледь торкаючись губ.
І тепер потрібно щось написати на пам'ять. Оглядаюся. Ніде немає ні паперу, ні ручки. Ні листочка, ні навіть чека з супермаркету, щоб залишити звісточку.
Залишається старий жіночий спосіб. «Протерти» дзеркало в твоїй кімнаті.
Добре. Увіткнула в куточок дзеркала ялинову гілочку, повісила на неї срібну кульку, поклала на голки вишеньку в цукровій пудрі. Гарно вийшло наче б то. І цьомнула червоною помадою на склі: «Це був не сон, кохана! Це була я, зайка. З Різдвом тебе. Цілую. Твій папочка».
РОЗДІЛ ІІ.
ФРЕЙМИ ПУСТОТИ
ФРЕЙМ VII.
Ревнує не той, хто любить, а той, хто хоче, щоб його любили.
Я зупиняюся перед дверима і уважно оглядаю себе з ніг до голови. Начебто все в порядку, все як завжди. Роблю глибокий вдих і видих і відкриваю двері своїм ключем.
Ти зустрічаєш мене, виходячи з кімнати, уважно вдивляєшся в моє обличчя і питаєш:
- Де ти була?
Спокійно, не поспішаючи і не піднімаючи очей, я знімаю довбані тяжкі, як кандали черевики вішаю на вішалку парку і тільки потім дивлюся на тебе.
- На роботі, де ж ще. Потім заскочила в магазин, в продуктовому, як завжди, черга і перед цим забирала листи на пошті для контори.
- Ти що не могла подзвонити? Від кого лист?
- Я дзвонила, у тебе було зайнято. Перевір книгу вхідних там сто пудов побачиш пропущений виклик, сама й переконаєшся. В сенсі від кого лист, ти мене слухаєш взагалі, що я кажу? Продукти в моїй торбі, можеш розгребти, якщо є бажання.
Оскільки тобі нема чого заперечити, я спокійно проходжу повз тебе, роздягаюся і вирушаю в душ. Коли я виходжу з душу, вже рожева, чиста і трохи відпочивша, я застаю тебе на кухні з моїм телефоном в руці, твої очі уважно вивчають мої дзвінки та повідомлення. Що ти хочеш там знайти, я не знаю, про всяк випадок, всі повідомлення перед приходом додому, я завжди видаляю, що також викликає у тебе недовіру. Випалюю з сарказмом:
- Що там, мені ніхто нічого не написав? Яка прикрість!
Не звертаючи уваги на те, як ти патрошиш далі моє мобільне майно, я спокійно цьомаю тебе в носик і йду до плити, щоб розігріти нам вечерю. Не знайшовши нічого підозрілого, ти заспокоюєшся, і ми спокійно вечеряємо, обговорюючи все, що сталося за день. Вірніше, обговорюєш і розповідаєш ти, а я слухаю і вставляю репліки. На твоє питання, що сталося у мене сьогодні, я вважаю за краще звільнитися черговою фразою, що все в порядку, оскільки не знаю, як ти відреагуєш і вважаю за краще мінімум інформації.
Вечір закінчується цілком мирно, правда, коли я починаю збиратися до завтрашнього виходу на роботу, не обходиться і без невеликої сутички. Раз по раз, ти відкидаєш фразами той прикид в якому як на мене, мені найкраще, кожен з яких, на твою думку, недостатньо підходить для моєї роботи. Я отримую невелику «догану» за те, що взагалі купила колись речі, в яких на мене будуть всі вирячатися, але все закінчується добре. Ми зупиняємося на брюках і синій сорочці з красивим коміром, і ти залишаєшся задоволена моїм завтрашнім прикидоном.
У перервах між спорами про одяг, я ловлю на собі твої ласкаві і теплі погляди, і розумію, що ти скучила, тому влягаюся раніше звичного часу, я теж не хочу довго чекати, скучила, та й втомилася трохи.
Ти пірнаєш до мене під ковдру, мимохідь вимикаючи світло, і я відразу відчуваю твої гарячі ніжні руки, які обіймають мене за плечі, стягуючи з мене нічну піжамку, яку я і одягла, з метою, щоб ти її зняла. Вони ковзають по моєму тілу, ніжно пестячи і притискаючись, гладячи і ніжаться. Від їх дотиків, по моєму тілу розбігаються хвилі спеки і бажання. Я знаходжу твої губи, вони такі смачні і бажані, так дразнять мене, я пещу їх своїми губами, ніжно, пристрасно. Поцілунок стає все більш гарячим і збудливим, я кусаю ледве твою нижню губу, трохи прикушуючи сильніше її зубками. Ти вся така смачна і бажана. Твої руки ковзають далі на моєму гарячому, оголеному тілі, чіпають стегна, животик і ноги. Раптово ласки різко перериваються, і ти включаєш світло. Я здивовано до тебе:
- Що таке?
- Що це таке? - обурено питаєш ти, проводячи рукою по моєму стегну. Я опускаю руку, проводжу, намацуючи припухлість і відчуваючи біль, і тільки зараз згадую, що впала вранці ідучи по дорозі на роботу. Наступне розбирання пальотів мало не вбиває повністю в мені всяке бажання займатися сексом. Ти обурено і недовірливо вивідуєш, як це я могла так впасти, чому не сказала, і не вдарив мене хто-небудь? І хто міг посміти вдарити мене в такому місці. Я спочатку довго і безглуздо виправдовуюсь, потім замовкаю, повертаюся до тебе спиною і тупо, ні про що не думаючи, слухаю твоє обурення. Коли ти втомлюєшся від цього процесу, ти падаєш на спину на ліжко і теж, мовчки, дивишся у стелю.
Ми обоє мовчимо. Потім ти починаєш тихенько цілувати мені спинку, що не спускаючись вниз, а навпаки піднімаючись від лопаток вгору до вушка. Я не реагую, вибита з колії твоїми придуркуватими припадками не довіри. Добравшись до вуха, ти шепочеш мені в нього тихенько, ніжно і винувато:
- Ну прости... ну ладно тебе, ну... Ну ты же знаєшь, як я тебя люблю!
Бачачи, що я не чиню опір, ти тихенько береш мене за плече і розгортаєш обличчям до себе. Твої руки знову обіймають мене, притискають до себе, ти ніжно гладиш мене. Знову проводиш рукою по травмі на стегні, шепочеш:
- Больно, зай?
Я не знаю, як пояснити тобі, що фізичний біль ніщо, в порівнянні з тим болем, яке завдає мені твоя недовіра, тому я мовчу. За мене говорять мої губи і мої руки, я обіймаю тебе і притискаюся всім тілом, я хочу відчувати тебе всю, хочу віддаватися тобі в той момент, коли ти відкрита і між нами не стоять твої повсякчасні ревнощі і підозрілість.
Твої поцілунки стають все більш гарячими, пристрасними, ти спускаєшся губами мені по шиї, береш зубами моє вушко, трохи прикушуєш і цілуєш його, моє дихання частішає, я закриваю від задоволення очі, цілком пішовши у солодкі відчуття.
Я зараз тільки з тобою, всі думки і образи десь далеко, здаються безглуздими і несуттєвими. Ти притискається до мене всім тілом, підвівшись, закидаєш мою руку собі під шию. Я дивлюся на твоє обличчя з-під прикритих повік, зараз воно зовсім інше, на ньому немає вічної напруги, маски недовіри і підозрілості, невдоволення мною. Зараз ти відкрита і щаслива, між нами нічого напружливого, любов і щастя наповнюють нас, об'єднуючи і роблячи такими близькими і зрозумілими один одному.
Ти рухаєшся сильно, обіймаючи мене руками за спину і міцно притискаючи до себе, я відчуваю всім своїм жіночим єством, як ти наповнюєш мене собою, гладячи і пестячи мене по всьому тілу, рухаючись і притискаючись, володіючи мною і відкриваючись мені одночасно...
Результат настає швидко, яскраво, з моїми стогонами, ти шепочеш щось пристрасне і цілуєш мене кудись в шию, прикушує її зубами до мого зойку. Потім, ти не відсторонюєшся від мене відразу, заціловуєш, залюблюєш, немов все ще не можеш відпустити мене, відмовитися від мене і моєї любові, немов би дякуєш за кайфовість…
Просиш піти з тобою покурити і заодно обсудити солодкий дим тютюну, покуривши голяка на балконі солодкі клубки майже невидимої вати, ми босими ногами чапаємо разом попити води, вона також віддає солодким присмаком, приємне відчуття - це після присмак сексу. Душ і ліжко…
Засинаєш ти, обійнявши мене обома руками і міцно притиснувши до себе, немов підтверджуючи для себе свою владу наді мною і моїм тілом, відчуваючи мене своєю власністю, коханою і необхідною, але власністю.
А я довго ще лежу в темряві без сну, слухаючи твоє рівне дихання, відчуваючи себе одночасно дуже щасливою і глибоко нещасною.
Ревнощі, це чудовисько з зеленими очима, рано чи пізно відвідує усіх, хто любить. Але деяких вона тільки торкнеться і йде собі геть, тиняється та знаходить нову жертву, нову пару, слабшу... Буває, вона іноді заходить час від часу досі до нас, аж кумарить своїми частенькими відвідинами, та я стараюсь її не пригощати у нас вдома. Адже з деякими парами вона живе в обнімку, не розлучаючись ні на хвилину...
ФРЕЙМ VIII.
Коли ти розповідаєш усьому світові про те, що не можеш розказати нікому, це перестає бути твоїм особистим переживанням і стає творчісттю.
Творчі люди - це люди з оголеною душею. Вони неначе натягнуті струни, зачепи і задзвенить...
Ти відкриваєш вранці очі і бачиш мене. Я сиджу на твоєму ліжку і дивлюся на тебе, посміхаюся. Ти знову закриваєш очі, тобі здається, що ти ще спиш і не хочеш прокидатися.
Я проводжу рукою по твоєму обличчю, моя рука - тепла і м'яка. Ти відкриваєш очі і розумієш, що це - не сон. Береш мою руку і притискаєш до своєї щоки, не даєш її прибрати. Ми дивимося один на одного і мовчимо. Тобі здається, що якщо хоча б поворухнутися, то я зникну.
Я нахиляюся і ласкаво цілую тебе в куточок губ. Кажу тихенько:
- Привіт, тралєвка. Ти виспалась?
Ти рвучко притягуєш мене до себе, притискаєш, я відчуваю твої теплі руки. Я тихенько сміюся і кажу:
- Почекай хвилинку.
Вивільняюся з твоїх рук і стягую з себе футболку. Під нею нічого немає.
Ти дивишся на мої груди, сосочки рожеві, вони стоять. Ти протягуєш руку і ласкаво проводиш мені по грудях, гладиш і дивлячись в очі голодно посміхаєшся. Я посміхаюся, беру твою руку і притискаю до своїх грудей, утримую її. Ти підводишся, обіймаєш мене і цілуєш сосочки, ласкаво облизуєш їх. Я гладжу тебе по потилиці, пещу рукою по плечах.
Ти відриваєшся від мене і дивишся мені в обличчя, жадібно вдивлятися, немов намагаєшся запам'ятати яке воно. Я посміхаюся і поправляю волосся, ти хвилюєшся в мені. Ти гладиш мене по оголених плечах, руках, притягуєш до себе. Кажеш тихенько:
- Иди ко мне, заюшка моя.
Я слухняно присуваюся до тебе, лягаю поруч з тобою, витягаючись уздовж всього твого тіла. Ти гладиш мене по волоссю. Ворушиш їх, вони пухнасті, стирчать у різні сторони і неслухняні. Цілуєш мене і владно говориш: - Роздевайся.
Я тихенько сміюся, швидко стягуюю з себе штани, трусики і забираюся до тебе під ковдру.
В першу секунду ми завмираємо, ніби не наважуючись почати. Під ковдрою тепло і тісно, зовсім мало місця. Ти зовсім близько. Ми лежимо поруч, на боці. Я простягаю руки і обіймаю тебе, присуваючись до тебе ближче. Я відчуваю, яка ти гаряча, вогненна просто. Я відчуваю твоє тарабаніння серця, яке воно велике по ходу та сильне. Притискаюся грудьми до твоїх голих і гарячих грудей, трусь об тебе грудьми, немов хочу пригорнутися ще ближче.
Ми цілуємося жарко і ніжно, довгооооо ....... з мовою, не можемо відірватися один від одного. Я притискаюся до тебе всім тілом, м'яко, плавно рухаюся назустріч тобі. Обіймаю тебе руками і переплітаю ніжки з твоїми ногами.
Я перекидаю тебе на спину, ти відчуваєш мене зверху. Відчуваєш на собі мою вагу, відчуваєш, яка я вся напружена. Відчуваю твій подих. Як він впадає між моїх губ. Трохи відстороняюся, бо надто той подих гарячий. Опускаю вниз руку і гладжу твою загадку, натискаю пальцями все сильніше. Мені вже жарко, дихання часте, переривчасте, гаряче...
Ти вже хочеш, щоби мої пальці, або наш «друг» увійшов всередину, хочеш мене. Ти підвелася. Ковдра летить в сторону. Цілуєш мені губи, шию, груди, сосочки. Встаєш наді мною на колінах спиною до мене, і різко просиш мовчки взяти тебе ззаду. Я дивлюся на твою тремтячу спину. Вона така гарна. Діставшись пальцями твоїх грудей, я зрушую їх і затискаю все сильніше і сильніше у своїх долонях.
Я притискаюсь до твоїх сідничок і спини передом, і даю кусати свої пальці до болі, я цілую спинку і лоскочу твоїм волоссям свої повіки, притримую тебе за сідниці забравши одну руку від твоїх губ. Ти закидаєш голову, закривши очі, у тебе на обличчі задоволення, якого я не бачу.
Після всього лежимо на спинах я проводжу тебе по ногах, стегнах, гладжу ручкою твої частинки тіла, пещу їх.
Ти вже важко дихаєш. Ледве відірвалися одна від одної. Ти лягаєш до мене близько - близько, притискаєшся всім тілом. Я жадібно обіймаю тебе, цілую тебе в губи.
У якийсь момент насолода стає нестерпною ще досі в голові, я скрикую мовчки, ти лежачи мовчиш, стискаєш мене в обіймах і бурмочеш, щось про те як «літаєш» разом зі мною, про те як увесь світ знову стає далеко від нас в той момент, про те, що є тільки ти і я, і ти чуєш тільки мої стогони при процесі, і що вони тебе дуже збуджують, але ти тягнеш до останнього і т.д.
- Моя девочка. Ты прелесть, - тихо шепочеш ти на російській, і гладиш мене по обличчю і волоссю. Коли все закінчується, ми знесилені відкидаємося на спину, потім йдемо курити. Нам так добре, що немає сил говорити. Я кладу голову тобі на плече, дихаю тобі кудись під пахву, тихенько цілую твої груди. Ти обіймаєш мене однією рукою і блаженно закривши очі…
Тобі здається, що ти відключилася буквально на секунду.
Коли ти відкриваєш очі - мене немає. Твоя постіль ще зберігає моє тепло та запах мого тіла...
РОЗДІЛ ІІІ.
ФРЕЙМИ ВИСОТИ
ФРЕЙМ IX.
Одного разу я бачила, як народжуються хмари. Ми «котилися» до низу і гіготали скаженим дзвінким сміхом у горах, спускаючись з перевалу. Не надто крутий серпантин наспіх розвертався під нашими ногами. Весь день стояла тридцяти градусна жара, а над вечір хлинула злива, котра швидко скінчилася. Як часто буває у горах, погода змінюється по десять разів на день.
Скакавши по переду чудово видно, як розігріта за день асфальтована стрічка, ще волога від дощу, висихала на очах. Було пасмурно та волого, сіре небо низько висіло над головою, вітер над темним полотном дороги немов би трусився і струївся, стаючи не прозорим і здіймаючись в верх чи то парою, чи туманом. На висоті приблизно півметра від дороги він несподівано здійнявся в верх, стрімко присвоюючи мазки молочно - білого кольору, і до верху пливли вже рвані обривки хмаринок, щоб гайнути далі в небеса, злитись там, та й стати маленькою хмаркою або велетенською грозовою хмареттою. Праворуч від дороги, за звичайною галявкою, далеко внизу в долині, було видно верхівки ялин та сосен, що протикали наскрізь «білу вату» мімішних солоденьких хмаринок, круто видно зверху і схожу на велику сіру ватну перину стрьомну тьотку хмаретту… Так ми і чапали в цьому слойоному пирозі хмар...
Ось так і думки та мрії про кохання , інколи народжуються десь всередині мене не зрозумілим явно переживанням, потім струяться, захоплюючи в полон моє представлення і, нарешті, вистрибують на волю, не зовсім зрозумілими та розмитими емоційними образами. Не складуючись в одну картину, в один єдиний шедевр, вальсують у моїй голові, смикаючи мене тривогою, не даючи мені до кінця зрозуміти та розгледіти їх, а тоді летять геть, зімкнувшись та перетворившись в мрії і хмаринки бажань, щоби потім, можливо, впасти дощем ніжності та захвату.
Я сама інколи буваю хмарою. В ті рідкісні моментти, коли я дуже закохана, і почуття переповнюють мене, стрімко вириваються на зовню, тоді виникає відчуття, що повітря навкруги мене набуває іншу енергію і починає легенько дзвеніти, неначе легко протікає крізь шкіру, немов тепло чи запах. І тоді я просто обволокую її своїм коханням, закриваю в середині, беру в полон цієї хмари навкруги мене, і це хвилини абсолютного щастя.
Енергія збирається десь в районі лоба, між бровами, викликаючи відчуття легкого напруження і неначе щіпання. І я дарую та віддаю її, притулюючись обличчям до живота або грудей її, ласкаючи її в той же час руками, губами та усім тілом, відчуваючи при цьому зовсім інші відчуття, ніж просто під час сексу, одночасно щипаючу ніжність, бажання та полегшення. В цей момент почуття стають майже не виносливими по своїй силі, і не віддати кохання та енергію просто стає не реально, вони самі вистрибують на зовню. І коли хочеться не тільки віддатися, а розчинитися в енергії її, хочеться стати її часточкою, хочеться зробити її щасливою.
Це і є момент майже не реального відкриття один одному, коли обоє не на довго стають одним цілим. Я не знаю, що при цьому відчуває вона. Як завжди нічого не говорить, а тільки закриває очі, літає як в андеграунді неначе від опіуму в цій хмарі любові.
І просто завжди мовчить…
Сьогодні у мене особливий настрій. На столі стоять ромашки. Вони дивного кольору. Начебто, жовті ніжні ромашки збризнуті зверху брусничним соком, тому вони прийняли незвичайний рожево-червоний відтінок. Зазвичай, я не люблю жовті квіти, вважаю їх вісниками розлуки. Але ці чомусь лягли мені на серце, і коли ти захотіла подарувати мені квіти, просто так, під настрій, я сама їх обрала.
Я дивлюся на них, і на серці у мене теплішає.
Мій дивний настрій не минає, і мені хочеться чогось особливого, чогось не такого, як завжди. Я навіть не знаю чого саме ...
Тебе немає, за вікном галімий дрібний холодний дощик, і мені стає не затишно. Я беру мобільний і шлю тобі смс із текстом: "Я тебе хочу". Так, ось так запросто, без натяків. Ти негайно відповідаєш веселою пикою смайлика, тобі смішно. Мабуть, ти думаєш, що я прикалуюсь чи жартую, зазвичай я так себе не веду. Але я зовсім не жартую.
Наступна смс: "Я скучила, коли ти будеш?", - вимогливо пишу я, не залишаючи тобі можливість відповісти, що зайнята і не зможеш. Як не дивно, це діє безвідмовно. "Скоро", - відповідаєш ти негайно.
У мене є ще рівно 10 хвилин, щоб перевірити чи все в порядку. Я заглядаю в духовку, пиндики - миндики вже давно готові, підходжу до дзеркала, проводжу масажкою по волоссю. Уважно дивлюся на себе, поправляю аля там типу щось на голові, кому воно там треба ради бога. Підіймаю краєчок сорочки, прискіпливо розглядаю мереживні чорні трусики, і залишаюся задоволена результатами огляду, бляааа аж смішно
Я ще трохи вештаюсь та кручусь перед дзеркалом, коли лунає довгоочікуваний дзвінок, і я лечу до дверей.
Ось і ти. В руках у тебе, як завжди, пакет зі всякими смаколиками. Куртка розстебнута, на чорному кудрявому волоссі крапельки дощу. Ти відразу кидаєш пакет на підлогу, і згрібаєш мене в обійми.
- Ну и что ты там написала мне? - з усмішкою шепочеш ти. Я підводжусь навшпиньки, відкриваю твою куртку, притискаюся до тебе всім тілом і, припадаючи ближче до тепла твого тіла, удавано дивуюся:
- А вечеря?
Ти посміхаєшся, нічого не кажеш, ти явно думаєш не про вечерю, потім цілуєш мене, і відразу йдеш у ванну кімнату. Я чую, як ти включаєш душ і мрійливо посміхаюся щось приспівуючи.
З ванної кімнати ти виходиш в одному рушнику. Я стою до тебе спиною, і бачу це краєм ока. Продовжуючи розпочату гру я, немов не помічаючи тебе, низько нахиляюся і не згинаючи ніг, стягуюю трусики біля барної стійки на кухні. Короткий поділ фартуха задирається, і цей простий прийом діє. Вечеря остаточно скасовується, і ми падаємо на підлогу встелену довбаною коров’ячою шкурою, що явно перебиває запах нашого кохання...
Ти притягуєш мене до себе, але я зупиняю тебе, сьогодні мій день. Я тихенько перекидаю тебе на спину, даючи тобі зрозуміти, щоб ти дала мені свободу дій. Ти з посмішкою підкоряєшся, ти любиш мене такою, бо тобі аби нічого не робити
Ти лежиш на спині, закинувши руку на мою шию і дивишся на мене. Солодке очікування того, що буде далі, написано у тебе на обличчі. Знявши твою руку зі своєї шиї я сідаю поруч з тобою, підібравши ноги, стягую через голову фартух і сорочку, що пропахлися вечерею, я не люблю довго роздягатися, всі ці повільні знімання одягу під музику, не для мене.
Потім я нахиляюся і повільно починаю цілувати тебе. Ти зацікавлена, але не напружена, і мені дуже подобається ось так заводити тебе, поки ти ще спокійна. Чи не торкаючись до тебе руками, я ковзаю губами по твоїй шиї, цілую тебе за вухом, тихенько покусую тобі шию і плече, слухаючи твоє дихання і відчуваючи, як твої руки починають неквапливе, повільне подорожування по моїх плечах і спині.
Мої пальчики вже теж ковзають по твоїх грудях, лагідно ворушать шовковисте волосся, пестять твої соски, я не відриваюсь губами від тебе, але чую, що твоє дихання вже стало гарячим і переривчастим, твої руки ворушать моє пухнасте волосся, що висохло без фену, ти ж так любиш його пестити.
Я ковзаю губами нижче, добираюся до твого живота, ти так смачно і приємно пахнеш жіночою ваніллю і чистотою, бажанням, теплом улюбленого тіла, я вдихаю цей запах і голова паморочиться від бажання і любові.
Хвиля бажання огортає мене, захльостує з головою, мені здається, я просто свічуся від переповнення мене ніжності. Енергія любові і бажання наповнює мене, піднімаючись знизу вгору і досягаючи чола. Між брів відчувається легке напруження, немов приємний свербіж і, ні про що не думаючи, абсолютно інстинктивно, я нахиляюся знову над тобою і трусь собою і лобом об твій живіт, трохи нижче пупка, немов бажаючи передати тобі енергію, що наповнює мене.
Стає приємно і легко, немов настає якесь звільнення, а ти остаточно заводишся, твоє тіло вже все напружене, дихання уривчасте, тобі не терпиться почати, але ти не рухаєшся, не бажаючи переривати цю млосну ласку і милість.
Продовжуючи цілувати і пестити тебе, я опускаюся ще нижче і, нарешті, добираюся до твоєї загадки. Звичайно, що загадка уже давно готова до дій, та до розгадки як і ти в цілому. І цілую тобі живіт низько, близько до неї, ніжно пестячи найніжніші і чутливі містечка. Я все ще дражню тебе, неможливо починаючи щось смачне, що ти зараз так прагнеш отримати.
Потім я тихенько дмухаю на твою загадку, яка вже тремтить від нетерпіння, і починаю її пестити, як я це люблю, повільно, ніжно, без рук, тільки губами та язиком.
Ти тихенько і коротко зітхаєш, коли я перший раз обережно торкаюся її язичком. Я не торкаюся до неї руками, мої руки ковзають і гуляють навколо, продовжуючи пестити і ніжити тебе, а язичок обережно і ніжно, неквапливо досліджує твою загадку.
Я дуже люблю так пестити її, але сьогодні я відчуваю якусь особливу ніжність і бажання. Вона така ніжна, волога, чарівно рожева…
Я не знаю ніяких особливих прийомів, я просто люблю пестити тебе і кожен раз роблю це по - різному.
Я не дивлюся на тебе, вся моя увага віддана твоїй загадці, але чую твоє гаряче дихання, твої тихі стогони, відчуваю легкий рух стегон мені назустріч, і розумію, що тобі добре.
Мої ручки ковзають по твоїх стегнах, легенько стискають твої сіднички і, нарешті, теж добираються до твоєї загадки. Настає їхня черга, і вона легко і звично ковзає по моїй руці, немов в затишне гніздечко. Ти не заперечуєш і не квапиш мене, даючи мені зрозуміти, що сьогодні я - господиня ситуації. Я немов граю в улюблену смачну іграшку, ця гра мені ніколи не набридає. Ти дуже смачна і приємна на дотик, це моторошно заводить мене, і я вже теж хочу продовження. Я відриваюсь від тебе, мене знову кружляє і розпирає енергія, ти притягуєш мене до себе, солодко цілуєш в губи, і я лягаю на тебе, притискаюся всім тілом. Тепер енергія наповнює мене в районі грудей, і я близько-близько притискаюся до твоїх грудей, відчуваючи, як ми цілуємося душа в душу.
Порушення стає гострим, наші тіла, хвилююче рухаються, немов існуючи незалежно від нашої волі і свідомості. Я вже хочу тебе так сильно, що немає сил чекати, хочу проникнення, злитися з тобою тілами, душами, енергією, перетекти одна в одну.
Ти трохи підіймаєш мене, і я сідаю на тебе верхи, легко і звично впускаючи твої пальці всередину. На секунду ми завмираємо, прислухаючись один до одного, потім я починаю рухатися, спочатку повільно, не квапливо, відчуваючи тебе і себе, насолоджуючись відчуттями всередині.
Ти заповнюєш мене повністю, тиснеш мені на солодкі і смачні крапочки, здивовуєш там щось всередині так, що мені хочеться не те, що стогнати, а кричати. Я закриваю очі і вся йду всередину себе, рухи стають більш швидкими і різкими, ти притримуєш мене за стегна, і підіймаєш свій таз мені назустріч. Я так хочу тебе зараз, мені здається, я вся перетворилася в бажання, вся перетворилася в любов і секс.
Я знову відчуваю себе переповненою енергією, але зараз вона нестримно і легко йде вниз, перетікає, наповнюючи тебе. Я щасливо віддаю її, і віддаюся тобі цілком і повністтю, твоїм бажанням, твоїй любові.
Потім я нахиляюся і знову починаю тебе цілувати, пити і смоктати твої губи, пестити твоє обличчя. Ти гладиш мені груди і важко дихаєш, ти збуджено рухаєшся, проникаючи в мене, я відчуваю, що ти ледве стримується. Я капризно шепочу тобі:
- Сильніше, ще, сильніше... стисни мені… соски…
Ти щипком пальців стискаєш мені їх, чомусь тебе це сильно заводить, ти стогнеш, притискаєш сильніше до себе мої стегна, і здригаєшся від насолоди.
Я майже не пам'ятаю себе в ці секунди, твої стогони зливаються з моїми, мені здається мене немає, я розчинилася, перетворилася в чисту енергію, в пристрасть і ніжність.
Потім я повертаюся до тебе, ти знову цілуєш мене, щось шепочеш, твої руки ковзають по моєму тілу тепер вже не пристрасно, а ніжно, заспокійливо...
Я лежу, обіймаючи тебе, і все ще не в силах відірватися і сказати хоч що-небудь. Я відчуваю себе одночасно спорожнілою і наповненою заново, щасливою і знесиленою одночасно. Я щось все ж змогла сказати тобі, але не словами, а якось по-іншому. І це інше важливіше всіляких там слів.
