Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2616
Творів: 47765
Рецензій: 92627

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містерія

ЛЬВІВ сучасний і містичний

© Надія, 09-03-2020
       Якась недобра аура витала в повітрі зимового Львова.  За стіною Піднебесної з’явився невідомий вірус чи біологічна зброя, яка косила китайців і потрохи перебиралася на нові материки. В Європі, крім того, лютував сезонний грип та небувалий ураганний вітер зносив дерева та піднімав дітей і собак у повітря.  Буревій крушив дахи, обривав лінії електропередач.
    В Україні, крім того, тривала своя, внутрішня біда. На сході тліла війна, на тлі економічного дефіциту “ розвивались” новітні реформи.
     Ольга, насилу забравшись в переповнений трамвай, щоб встигнути на курси, з цікавістю вдивлялась в пропливаюче красиве стародавнє місто за склом, а також похмурі, і якісь переважно розчаровані обличчя городян в транспорті. Снігу не було, тому  серед розкішних пам’яток архітектури особливо кидались в вічі старі,  потребуючі ремонту будівлі та баюри на дорогах.  Люди  чекали приходу весни, хоча, там десь, у світі, проходила ніким не запланована кліматична реформа, танули льодовики, в океані від пластику гинули тварини. Та це вже не дуже обходило, тут би комуналку заплатити, а там зазеленіє, квіти, сонечко, краса…
– Мабуть, кави не випили зранку , – подумала Ольга, бо їй подобалось це місто, і  вона вже складала плани на нові екскурсії.
Львів – найстаріший осередок такої кількості історичних пам’яток, що тут і там дівчині ввижались в середмісті євреї та поляки, вірмени чи австрійці, мандруючи старими церквами та трактами. В тому місці все настільки  насичено духом минулих поколінь, що все повітря навкруг, здавалось, загусало і робилось щільнішим, а проблукавши лабіринтами вуличок півгодини, з подивом можна було зауважити, що насправді пройшло півдня. Це все заставляло повірити в чудо, незважаючи ні на що.
    А чудові театри та музеї ! Здається, в них витав дух Крушельницької та Заньковецької, та й нинішні артисти старались на славу. Пробувши в Львові пару тижнів, це почуття величі міста однозначно посилювалось, домінувало, забираючи в мешканців лаври переможця, а швидше давало відчути себе піщинкою в людському морі. Це відчуття не завжди подобалось перфекціоністці Ользі, але відчуваючи, що тут мешкають потомки найстарішої української нації – білих хорватів, застановляла  ставитись до них з пошаною. І люди платили тим же – люб’язно показували, в який бік пройти, чи що купити.
  Ніде більше на вокзалах України Оля не чула з такою гордістю вимовлені слова : Ласкаво просимо в наше місто!  А далі англійський переклад, бо місто близько до Європи.
  Тепер про “ложку дьогтю.”  Ольга ніяк не могла зрозуміти, для чого місту така кількість машин і транспорту, якщо всі вони стоять в кілометрових пробках. Найтяжче  було сідати у трамвай – він тяжко рушав тільки для того, щоб проїхати пару метрів і тут же зупинитись. В центрі набагато швидше добратись пішки, аніж загальним транспортом чи машинами, водії останніх використовували напевне їх, як пересувну квартиру, де в пробці можна було поїсти, почитати, випити кави й подрімати.
    Тепер про людей.  “Люди як люди, квартирне питання трохи їх зіпсувало.”– сказав би Воланд, і як завжди, не помилився б. Квартири  чи помешкання, як кажуть тут,  дорогі, сім’ї живуть вкупі чи в гуртожитках, що не заважає місцевим паням зранку визбируватись, як до театру і  гордо дефілювати мостовою.  Але все ж у місцевому спілкуванні можна  виділити притаманну ґречність та гонор, відсутність совкового хамства, та схильність до гендлярства чи креативу. Магазинчиків з “креативом” як і кав’ярень теж предостатньо, як спадок від Польщі, але треба  уважно дивитись, чи не несуть тобі суперпонтову каву чи екотістечка за подвійною ціною.
     Однозначно, це вже самодостатнє місто, майже Європа.
                                 ( далі буде)

     Матвій    прямував вузенькою вуличкою, що невдовзі перейшла в широку дорогу і обмірковував прочитане в знайденому зошиті.
– Дивна якась була та Ольга, – міркував він. – Не віриться, що в цьому, майже безлюдному місті колись було таке стовпотворіння. Машини, люди, ще би коней сюди приплела. Коней не було, отже це десь двадцяте, ні, початок двадцять першого століття.
– А холодно ж  як! – Матвій щільніше закутався в термокостюм.
–   І зошит той я знайшов в приміщенні пустому, напіврозваленому. Ага, там ще було підвищення, можливо, кафедра якась чи лекторій.
Озирнувшись навкруг, Матвій побачив все ту ж нерадісну картину – церкви, башти, вишукані будинки біля річки, що парувала, у безлюдному місті. Найбільш нерадісно було бачити там чи сям могильні плити з кладовищ, занадто помпезні, та барельєфи чи портрети  людей, скрупульозно виписані невідомим художником чи скульптором.
– А вже скоро зима, – подумав Матвій. –  Треба допомогти братам охороняти браму. Він підійшов до брами біля Арсеналу і застукав в велику металеву тарілку, що була припасована стіні на рівні людського зросту. На той стук вибіг молодший брат Охрід, низенький, з русявим, коротко стриженим, як у Матвія волоссям.
– Ти чого так забарився? – запитав він. – Он Артем вчора знову песиголовців бачив.
Замикаємо браму глухо, може, не доберуться, дальше помандрують.
– Багато їх? – запитав Матвій.
– Менше дюжини, авторобот роздрукував.  
Матвій зняв термокостюм і зайшов у приміщення, яке так і не зміг полюбити. Незатишним було воно йому, в ультрафіолетовому світлі за столами миготіли лампочки працюючих роботів, що спостерігали за дронами по околицях міста. Він глянув в протягнений Охрідом телескоп, а потім почав ближче роздивлятись песиголовця.
– Це ж треба, нічим не хворіють, очманіти! Це ж придумати таке! І дивись, як розмножились, нічого їх не бере!
Охрім підтакував, роздивляючись міцний торс,  вибалушені очі, великий ніс і метляючий язик псячої голови, що сиділа на покритому шерстю людському тілі.
– Домінуюча раса, – От як виродились ГМОшні наслідки схрещення  у  вчених, блін. Не змогли вакцину для людей знайти, отих’о вивели, тих вірус не бере.
– з іронією сказав Гнат, що підійшов до хлопців.
– І не одних їх.  Добре, що мозок їх нерозвинений, весь напрацьований матеріал   на імунну пам’ять пішов. – підтакнув Охрід.  – Ще гомініди, людощурі, комароїди. Хоча останні самі розвелися.
– Ну а роботи що кажуть? – запитав колегу Матвій.
– Вони не знають, кажуть, песиголовці, як не стрінуть людину чи щось їстівне, далі побіжать. Браму закрив?
– Звичайно. І їсти зварив.
Гнат протягнув хлопцям повну макітру пророслих зерен.
– А я сьогодні щоденник знайшов! – похвалився Матвій. Якоїсь Ольги, з  початку двадцять першого століття.
– Ти диви, щоденник! Вони ж усі там смартфони, фейсбуки, глюки…
– Так. Здегенерували. А оця он писала.
– УВАГА СИНТЕЗ – продзвенів металічний голос робота і всі троє схилились над колбою, в якій мало зароджуватись людське життя,  життя безсмертної людини нового часу.  

– Ггав, ггав, ігга – запарившись, крикнув один песиголовець іншому.

– Ти ггав, чого ? – повернув псячу голову другий, в той самий час перебираючи ногами, що нагадувало кінський алюр.

– Шви, швидко мчимо, – відсапуючи, відповів перший.

– Ну і? – так само на бігу відповів “собрат”

– Тормози, діло є.  

     Другий песиголовець різко  зтормозив ногами, так що  аж дехто з решта зграї,  повалився на нього.
– Там, там, залізо є, камінь є, багато є їжа  є, метляючи хвостом, прогавкав перший “чувак”.
– Аммад бігти, бути сильним – відповів хтось із зграї.
– Аша їсти там …
– Аммад бігти, бігти, тоді сильний, ще сильніший, ггав.
Хтось із зграї плотоядно подивився на Аша, але Аммад встав і знов кинув: бігти! Чую запах, не з каміння.
І вся зграя скочила на ноги і поскакала, метляючи головами врізнобіч.

– Де я загубила зошит? – Ольга марно вдивлялась під столами в кабінеті, але лекція закінчилась і курсанти розбрелись по сторонах, обговорюючи проблеми насущні.
– Нічого, завтра знайду, – вирішила дівчина і почала прокручувати новини в смартфоні.
– Цікаво, а якщо би всі країни, як Китай, швидко спромоглись зробити захист від невідомого вірусу? Або навпаки вірус з’явився би не в Китаї, а в іншій нерозвиненій країні, наприклад, боюсь і подумати…
– Краще піду на екскурсію Львовом.
  А Львів розквітав. За два тижні настав початок весни. Студенти і мешканці міста, не чекаючи транспорту, чимчикували у справах, транспорт стояв на дорозі чотирма рядами, водії в машинах читали газети чи займались своїми справами. Ніхто ще  не ходив в масках, хоча Кульпарківську та тубдиспансер вже закрили і містом частіше бродили підозрілі мешканці, що лаялись самі до себе або кашляли.
– Обминати ! – таке гасло все частіше було чути в телевізорах чи в інтернеті, і люди розуміли. Так треба, ці хворі мають лікуватись вдома, а як не вдома, то не зауважувати і обминати. Кашляє – голову вбік, кричить і проклинає –  в інший бік. Раз–два, раз–два, закрутилась голова…
– Щось я нервова сьогодні, – подумала Ольга, й зайшла в церкву Андрея Первозванного, що біля Арсеналу. В напівмороці в церкві прихожани набирались благодаті, позолочені ікони і вівтар  з усіма святими вселяли надію.  
Старенький отець–монах з сивою бородою говорив щиру проповідь.  Під час неї Ользі, як і всім тим людям вірилось, що Христос воскрес, а тому все буде добре, Львів – то є Львів, бон джорно, Неаполь і Ліворно, – як співав Кузьма.
Десь далеко теж били церковні дзвони, здається, в храмі Михаїла.  Згадалось, як колись, в цьому колишньому монастирі  кармелітів босих знайомий отець вибігав голіруч проти непрошених зайд. А ще сповідав, і писав вірші.
Дівчина незчулась, як промолилась  в церкві всю вечірню.
– Це твій зошит? – раптом запитала курсантка Ліля, яка, виявляється стояла позаду.
– Так! – радісно відповіла Ольга і взяла щоденник. Погортавши, знайшла розповідь з багатозначним вкінці (далі буде).

А що ж далі буде?
Щоденник вже у Ольги, в церкві, значить, не знайде його колись Матвій  у залі лекторію,  та й можливо не буде потім  то місто таке моторошне і порожнє, а хлопець не житиме, як в давнину,  в баштах Арсеналу, ховаючись від  гібридів–песиголовців. Можливо, все буде зовсім не так, хоча…

    А Сивобородий Львів  мовчки дивиться на всяких оповідачів з високої башти і усміхається в балюстради. Він бачив все… чи майже все. І каже - Переживемо.
                          ЗАНАВІС.
  Звучить музика https://www.youtube.com/watch?v=Ue9sttOFSoE&list=PLVTs3GxyBKgME6lKgiQhoc1LOl7UajgRo&index=14                                            
        

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Богдан Горгота, 11-05-2020

дуже пристойно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 08-05-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 11-03-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 11 відгуків
© Уляна Янко, 10-03-2020

Хочу почитати думку львів'ян.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Надія, 10-03-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Інра Урум, 09-03-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2673411369324 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …