Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2691
Творів: 51273
Рецензій: 95879

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 48268, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.226.72.194')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авторська проза

СЛОВАЦЬКИЙ РАЙ

© Надія, 09-03-2020
  
  Такими словами назвав паломницьку поїздку до Словаччини отець N. Можливо тому, що там є парк, який називається Словацький рай.
В Словаччині я ще не була, в той час, як мої друзі  давно хвалились прогулянкою Високими Татрами, тим більше, що це й близько і недорого.  Правда, в паломничих турах я ще не була, тож поділюсь враженнями, неоднозначними, зате правдивими. Не знаю, чи є  ще той тур, бо то було років зо два тому, чи проводить його отець N, як проводив тоді…

   В цьому  турі мене привабила дуже обширна програма – ми за три дні мали побувати в горах, термалах, замку, печері, а ще на горі, де з’явилась Діва Марія біля Литманова та Левоча. Тим більше наш гід, отець N  напевно матиме що розказати про рідний край. Він і попросив мене написати рекламне оповідання про Словацький рай, не знаючи, як то буде …
  Як то буде гарно!
  Зі мною поїхало десь чоловік з п’ятдесят жінок і поодиноких чоловіків віком від 20 до 70. Зразу, при в’їзді в Словаччину, отець знайшов словацьку колибу з автентичними стравами, але більшість, як щирі українці, почали доїдати припасені з дому канапки. Звідкіля ж нам було знати, що ця можливість познайомитись з словацькими стравами була останньою?
  По дорозі ми трохи молились, отець N, середнього віку, лисуватий, з бородою, жартував і розказував різні притчі. Наприклад, про монаха, що  казав, що  все зробить, як буде воля Божа.
Пастор  по дорозі співав нам словацькі пісні, ми благополучно сходили на месу на горі Литманова, набрали води з джерела. (Троха циган є в тій Словаччині, ну та отець теж смуглий, казав, що деякі з них приймали його за свого).
   Через відвідини незапланованої колиби, в яку, до речі, заходив тільки отець і пару прихожан,  не вкладались в графік з термалами. Наш духівник пробував їх відмінити, але жінок в поїздці було більшість, він здався та переніс термали на слідуючий день, після “Словацького раю”!

  Як я виїзджала з України, було прохолодно, в Словаччині ж був ясний спекотний день. Крему для обличчя, що я нанесла вранці, було явно замало…
  І от зранку-рано, всі прочани, веселі та завзяті, різного віку і екіпірування, з паличками і без, спробували дістатись гори.
  Я, як горянка, йшла в числі перших, любувалась природою, численними білочками, квітами та мальовничими струмками. Так ми вийшли на полонину Клясторисько, де були руїни картузіанського монастиря, початку 12- кінця 15 століття, яке зруйнували колись татари, а тепер відновлювали волонтери з Києва. В цей парк ходять багато інших народів – найбільше чехи, поляки, і самі словаки. Було дуже гарно, ми пили кофолу – то в них така кока-кола, тільки натуральна, на травах, і дуже смачна.
Відпочивши, ми почали спускатись вниз, до річки, де-не де тримаючись за ланцюги, спеціально зроблені для кріплення, бо  йти треба  було по скелях. Припікало немилосердно і я, з своєю білою шкірою, зійшовши вниз, була геть червона.
- Нічого – думала я. – Ще недовго, а потім термали!
Я була весела і сповнена сил. Звідки я тоді могла знати, що всі мої біди тільки починаються?
  Мрії були про термальні води, як продовження гірського раю. Тим більше, що ми вже шість годин пройшли, і була обідня пора.
Ми почекали усіх, прийшов отець і “втішив” нас звісткою, що це ще не всі словацькі атракціони. Щоб покращити собі і нам настрій ще більше,  в “Раю” вони придумали такі сходи над річкою на канатах, ними треба було йти ще раз догори, на Добошанський схил.
Звичайно, ця атракція була можлива не для всіх охочих, тому старші жіночки з паличками і без, і один чоловік відразу відмовились. Тоді отець запропонував їм йти до села, це десь 40 хв, а за годинку приїде за ними автобусом.
- Увага! – сказав він. - Остерігайтесь циганської навали, їх там багато.
Та наші бойові прочани, настрашені перспективою дертись по канатах над річкою, не злякались циган. Моя подруга Мирося теж щось не хотіла дертись сходами над річкою, ще й мене відговорювала.
- Дивись, яка ти червона!- казала вона.
Мені не треба було й дивитись, я й так знала, що без сонцезахисного крему я на новій горі буду схожа на індіанця Джо. А ще попереду термали!
  Сходи над річкою трохи лоскотали нерви, але вирішальним було все-таки те, що я добряче попалю й так попалене обличчя. А може в селі буде якийсь шопінг?
   Коротше, я й дотепер не розумію, чи рація а чи  прагнення якось виділитись спричинило те, що я, на подив інших, разом з Миросею пішла за старшими жіночками до села. Насправді я не бажала собі такого екстріму, що стався опісля.
Ми простували курною селянською дорогою, я йшла спереду, далеко від жінок, зла на себе, на забутий крем, та що не полізла вгору. Спереду і збоку цигани на мотоциклетах  подекуди гнали мене назад, як заблудшу вівцю, до стада прочан.
  Так за добру годину їхнім темпом ми зайшли до глухого циганського села, де був відчинений один бар з циганами і циганчатами, що пили пиво, і придивлялись до нас.

  Треба сказати, що наша організаторка Христя, дуже ґречна львів’янка, дала нам широкі жовто-сині стрічки для розпізнавання, і ми виглядали, як представницька українська місія людей, переважно похилого віку.    
     Жіночки  пішли на церковне подвір’я  до ікони,  помолились, посиділи під пильними поглядами циган і тут їх почали турбувати земні проблеми.
  Туалету біля церкви не було, і жінки не придумали нічого кращого, як  проситись зайти на подвір’я циган. Цигани впускали, але були насторожені, напевне думали, звідки вони взялись і  чи не проситимуть ще чогось.

  Ноги боліли немилосердно і наша представницька група, крім мене, всілась рядочком під сільрадою, бо там була тінь, а припікало ще добре. Сіла навіть жіночка з паличкою, хоч садило її троє.
  Я сиділа навпроти  на лавці на зупинці, тіні там не було, нашого автобуса теж, термали почали “накриватись мідним тазом” і я, ледь стримуючи сльози, підкотила штани і рукави, почала загоряти на зупинці, думаючи, що я тут роблю, і що я вперше так відпочиваю за кордоном.  Але, позитивно настроївшись, можна змінити світогляд, чи трохи помедитувати, чи не так?

  Попри жіночок  з українськими стрічками на рюкзаках чи на шиї  тим часом пройшов, разом з своїм заступником, можливо сільський голова,  в капелюсі і з  папкою в руках, придивляючись.

Автобуса  не було години зо дві. Жіночки, облегшившись,  дістали гарний настрій, жартували, деякі навіть почали наспівувати на циганський лад : “ Ой, не-не! “

  Такого стурбованого обличчя у “дітей сонця” я ще не бачила. Деякі навіть облишили свою роботу і почали чергувати на дорозі. То вони першими побачили наш автобус. Перед автобусом йшов циган, показував на нас і робив жест рукою, мовляв, забирайте їх скоріше, не створюйте конкуренції.

    Ми зайшли в автобус. Виявляється, одна сімдесятирічна далеко не спортивного вигляду бабка, яка ледве ходила по рівній дорозі, теж забагла йти по сходах над річкою.   Для неї важливо було, що отець вказав цей путь. Напевно, вона уявляла собі, як Христос ходив по воді, і вона пройде за ним, а ще це конечно потрібне для спасіння.
   Бабка на диво сама пішла східцями над рікою, чудом не впала, тільки підвернула ногу і  за це її дві години підчікували і надавали посильну допомогу.

  На термалах ми  не загоряли, бо сонце зайшло, тільки купались. Я люблю купатись і плавати, тому той час провела з насолодою.
    На третій день ми пішли зранку в льодову печеру, там льоду до 27 метрів, вона внесена до спадщини Юнеско. А потім біля міста Левоча, де по програмі мала бути екскурсія, піднялись на Маріанську гору на Basilika male, де з’явилась колись дітям діва Марія.

  Дорога туди дуже вузька, тому наш автобус туди заїхав і ми мусили стояти там три години, бо інші машини в той час  піднімались на месу. Я спитала отця, чи буде запланована екскурсія в Левоча. Він сказав, що ні, бо не встигнемо. Я  хотіла спитати, чи не можна було вибрати інший час нашого сходження, коли не їдуть машини на месу, …хоча на все Божа воля.

   З сумом дивились ми на заплановане пропливаюче мимо історичне місто Левоча, а отець потішив нас тим, що заказав нам обід, якого в програмі не було.
Ми їли бульйон з мівіни, картоплю і відбивні в твердому клярі під назвою “Жах гастроентеролога”. Правда, доганялись вином, яке  заказували самостійно. Я  і більшість думали, що могли б при бажанні їсти мівіну і вдома, але, задумавшись, можна було представити, що ми жерем якісь словенські кльоцки…
Не знаю, чи всіх, але особисто мене “добила”звістка про те, що запланованої екскурсії в Спішський замок теж не буде, бо через обід  ми не встигаємо.

  Потім плани отця ще змінились, як і наша програма. З упованням на Божу волю отець повів нас на схил каменистої річки купатись, показав, як добре він пірнає,  а за ним, як зачарований, пішов прочанин і побив коліна на каменях. Добре, що не голову, і що це була Словаччина, де можна порозумітись в аптеці.
Жаль, що рядом, за декілька метрів був пологий піщаний схил. Але туди ми не мали часу добратись, бо дуже спішили.


  Далі  ми їхали, як в мультику “Летючий  голландець”, отець, як істинний словак і капітан корабля, розмахував руками, показуючи на Спішський град в горах, розказував, який там гарний музей зброї, на місто Левоча, коли ми проїздили мимо. Ми з сумом оглядались, махали прощально замку і місту руками, як діти, яким розказали про смачну цукерку, але не дали її.
  Я  хотіла ще спитати, чому ці  три екскурсії, які не відбулися, заплановані в вартість туру,  інші люди може теж, але то був паломничий тур,  і ніхто не посмів. Зате отець десь роздобув трошки овечого сиру і дав нам скуштувати.

    Придивляючись до інших в останній день, було видно, що вони якісь задумані. Отець підозріло зиркав на нас з подругою, як на найбільш неблагонадійних, бо ми весь час сміялися, згадуючи наші пригоди.

   Не питайте мене, чому не відбулась екскурсія в Клекочів, цього я теж не знаю.
Зате ми наостанок заїхали в Теско, де отець N. виявився справжнім профі, показуючи нам гарне пиво, вино, татранський чай, м’ясні і сирні словацькі вироби. Тому  хоч вдома  ми могли скуштувати словацьких страв.
  Жаль, що в тур, разом з відвідинами церковних пам’яток, було напхано стільки екскурсій, що я не могла молитись, все думала, як то всюди встигнемо? А треба було розслабитись, бо ніхто й не думав встигати.
Ще я гарно загоріла,  це якщо не згадувати  ту циганську зупинку, а думати про перебування  на морі, чи хоча би в термалах.

   Якщо, відбувши цей неординарний тур,  задуматись про вічне,  помедитувати, не брати до уваги травмованих паломників та  казкових мрій про екскурсії   -  то згадується один випадок з дитинства:
Я дуже любила, як до нас приходила вуйна, дуже мудра полька, до сто років дожила. Пам’ятаю, як баба, вгощаючи її, поставила на стіл слоїк з салатом.
- Агій на біду! – сказала, плямкаючи, вуйна. – Що то таке.?
- Такий салат я купила. Правда, добрий?
- Та, - скривившись, відповіла -
  В прикрий чєс …












Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

У в а г а!

© Надія, 14-03-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Інра Урум, 09-03-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.5666749477386 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …