Мабуть, обіцянки створені для того, щоб їх порушувати. Ну хто з нас не говорив: більше ніколи не буду… що завгодно – так багато їсти, палити, пити, запізнюватись, грубити, але, коли приходить ранок, обіцяне зникає, як зірки з неба, і знаходиться безліч причин нічого не робити. І кожен думає – почну наступного дня, з понеділка, після свята, після вихідних, відпустки, коротше, після. Але в основному «після» настає рідко, а то і взагалі ніколи.
Важко жити за правилами і, на жаль, нічого важливого не дається в житті просто так, все треба заробити кропіткою працею. А праця над собою, як відомо, найважча. Людина підсвідомо обирає легший шлях, а тому мало ідеальних людей. Ми всі залежні від когось чи від чогось, і Соня, не те що не прокинулась з будильником, а взагалі вирішила на роботу не йти. Вона почувалась хворою і втомленою, не знаходячи сил піднятись. Та й не знала, як себе вести з Іваном Едуардовичем. Сама того не бажаючи, дівчина виявилась занадто близько до нього, його проблем, і зараз чомусь відчувала сором. Не хотілось ні з ким розмовляти, бачитись, нічого робити, Соня зателефонувала секретарці і сказала, що захворіла, а Олегу просто послала повідомлення. Проект вони майже закінчили, і проблем виникнути не повинно.
Сьогодні нещодавні події здавались абсолютно абсурдними: юнак зі своєю пропозицією, керівник з донькою, баба Галя з пиріжками. Соня лежала в ліжку під теплою ковдрою і думала. Вчорашній день показав тільки те, наскільки людині потрібне диво. В дитинстві ми віримо в казки, Діда Мороза, магію, але з роками це зникає, і всі добре знають, що немає ніякої дивини в реальному житті. Так, є непояснені незбагненні речі, але тільки тому, що нам ще багато невідомо. Соня не вірила, що хтось виконає її мрію, не вірила в надприродне, але її здивувало, що, виявилось, у неї немає мрії взагалі. Це змусило замислитись про себе і про те, чого б вона хотіла.
Дівчина вирішила, що мріяти треба про щось зовсім нездійсненне. Ну наприклад, вічна молодість з вічним життям. Як вам? Звісно, є ряд «але». Живучи вічно молодим, доведеться хоронити друзів, рідних, коханих, а тому врешті-решт залишишся самотнім. Але чим це відрізняється від звичайного життя? Старіючи, також поступово прощаєшся з рідними і не факт, що вбережешся від самоти. То чи не краще робити це молодим? Та і молодому легше знайти того, з ким розділити свою одинокість. Наступне вічне – кохання. Зустріти справжнє кохання мріє кожен, але тут є певна невідомість – зустрів і що? Що далі в казках – і «жили вони довго і щасливо»? Здається, потім відбувається все нецікаве, про що і писати не варто. Ви читали казку, яка б починалась – одружились вони по великому щирому коханню і..? Ні, казки так не починаються. Є гарна легенда, що всіх поділено на половинки і потрібно відшукати свою, тільки тоді ти знайдеш щастя. О, звідси ще одне вічне – щастя. Це окрема тема. Що таке щастя? Достеменно невідомо. Щось таке, коли дуже добре, якась гармонія – тебе з тобою, тебе зі світом, тебе з іншими людьми. Ну, принаймні, Соні так здавалось. Коли ти живеш, і тобі у всіх відношеннях добре. Щастя, виходить, поняття найширше, воно повинно вміщувати і кохання, і молодість, як не тіла, то душі, і задоволення всіх потреб. Тут виникає ще одна мрія – багатство. Так, не в грошах щастя, але… насправді виявляється, що іноді в них. Справжнє кохання розбивається об безгрошовий побут, щастя руйнується хворобою, яку немає грошей вилікувати, молодість спотворює бідність. Ось тут потрібне вічне здоров’я. Маючи здоров’я, гроші можна заробити, кохання зустріти, щастя знайти, щоправда старіти будеш в будь-якому разі. А якщо попросити мудрості? Мудрості у всьому і завжди. Але як, напевно, боляче жити в світі, коли все знаєш і робиш правильно, тому що світ в принципі неправильний, і життя несправедливе…
Роздуми Соні перервав дзвінок, телефонував шеф. Вона натисла відповісти автоматично, але за секунду пожалкувала. Серце чомусь почало битись десь біля горла:
– Доброго ранку! Сподіваюсь, не потривожив? – голос Івана був якийсь глухий та неживий, – що з вами сталось, захворіли?
– Так… доброго ранку… голова болить, може, грип, чи застуда, тіло ломить…
– Це не із-за мене? Тому що, якщо це із-за мене, я зателефонував сказати…
– Ні, ні, – Соня перебила, – не із-за вас, просто день видався взагалі важкий, я промокла під дощем, перенервувала…
– Ви не дослухали, – в свою чергу перебив Іван, – я звільняю вас від обіцянки... моя донька померла сьогодні вночі…
Соня стискала слухавку і не знала, що сказати. Та і що тут скажеш, вірніше, що б не сказав, легше не стане.
– А тому немає за кого просити… – продовжив він, – та і не повинен я був цього робити. Ви вибачте, я просто знав, що це станеться… Не витратьте свою мрію на дурницю… Ви слухаєте?
– Так, – в горлі пересохло, – я співчуваю… не уявляю, що ви відчуваєте, мені так шкода…
– Дякую, але я не відчуваю нічого… – у слухавці пролунали гудки.
Ось так, мрії двох людей сьогодні розбились… Аліса була приречена, а тому, можливо, добре, що все закінчилось, закінчилось для неї та в якомусь сенсі для її батька. Для неї – муки, біль, хвороба, для нього – біль, боротьба, горе… Хоча горе залишиться, але для Івана, на відміну від його доньки, це ще і початок.
Пиріжки виявились смачними. Вже по обіді, і Соня зголодніла, незважаючи на погану новину, роздуми та усвідомлення того, що життя коротке, і ми не знаємо, що очікує нас наступної секунди. За столом на затишній кухні з кавою, їй здавалось, що все це сталось дуже давно – і дивний хлопець, і розмова з Іваном, зустріч з його донькою, її обіцянка і навіть ця ранкова розмова з жахливою звісткою. Це сумно, але аж ніяк її не стосується! Чому не можна жити і не брати участі в житті інших людей? За вчорашній день вона дізналась більше ніж за два роки роботи! І що це їй принесло? Тільки смуток.
На очі потрапила листівка: «Тільки один-єдиний раз! Наша землячка, відома на весь світ!». На обкладинці посміхалась миловидна зеленоока брюнетка. О так, художня виставка Каріни! Якщо хто щось і знає про успіх та здійснення мрії, так це вона. Дівчата разом навчались в інституті, потім деякий час товаришували. Втрьох, ще Аліна. Та дорослі шляхи розійшлись, з Аліною періодично бачились, пили каву, але рідше і рідше знаходили час для зустрічей, хоча жили в одному мсті. Вона не зв’язала своє життя з будівництвом, відкрила досить успішний косметичний салон, а ось Каріна зникла з горизонту надовго. Аж раптом, декілька років тому, мистецтвознавці заговорили про відкритий талант художниці, картини якої не схожі ні на що інше та здійснили революцію у живописі. І як же здивувалась Соня, коли у тій самій художниці впізнала Каріну, яка раніше і малювати то не вміла! Її творчість і справді особлива – кольори, лінії, фантазія… Полотна дихали, сумували і раділи, пейзажі віяли прохолодою чи спекою, портрети дивували живим виконанням. Соня слідкувала за успіхами подруги, дивилась картини в інтернеті, а сьогодні можна побачити оригінали. Каріна дає виставку, єдиний раз в рідному місті. Це Аліна принесла рекламу і агітувала піти. Соня вагалась, адже йти на зустріч з більш успішною однокурсницею якось не хотілось. Ну що казати? Що про себе розказувати, як подруга підійде і почне розпитувати, що там і як? В її житті не відбувалось нічого цікавого. Але звідки Соня взяла, що Каріна взагалі її впізнає? Та бажання про все забути і розважитись стало таке гостре, що вона подзвонила до Аліни і домовилась про зустріч ввечері.
Соня припаркувалась за декілька кварталів, хотілось пройтись та і невідомо, чи знайдеться місце поряд, адже проїжджаючи повз виставковий центр, вона бачила великий натовп. Людей і справді прийшло багато: журналісти, фотографи, гарно одягнені чоловіки та жінки, деяких дівчина впізнавала з газет, журналів, телебачення, просто люд, увагу якого привабив блиск та гламур. На сходах центру палала простелена червона доріжка, дерева прикрашали електричні гірлянди, вхід – живі квіти. Жінки у вечірніх сукнях фотографувались, чоловіки палили поодаль, якась маленька та жвава журналістка брала інтерв’ю у знаменитостей. Вони з Аліною зустрілись перед самим входом:
– Слухай, не думала, що ти прийдеш, – подруга поцілувала її у щоку, – подивись, яка краса та розкіш!
– Привіт! Розкіш, аж занадто… Тобі не здається, що ми не дуже гарно одягнені?
– Та не переймайся! Тут є різні люди, по-різному одягнені.
– Гадаю, навіть дрес-код вечірній… – Соня дістала із сумочки запрошення і почала його вивчати, але ніяких згадок про форму одежі не знайшла, – нас, можливо, ще й не впустять.
– Каріна особисто мені телефонувала і наполягла, щоб я неодмінно взяла тебе. Вона сказала, нас внесуть у список запрошених. Ну, пішли!
Вони і справді були у списку. Охорона у вигляді двох кремезних чоловіків при краватках, запитала їх імена і назвавши «леді», пропустила до зали. На вході стояли келихи із шампанським та вином і дівчата почали знайомство з мистецтвом та тутешнім алкоголем. Сама господиня зустрічала гостей трохи поодаль. Вечірня сукня глибокого синього кольору, сказати чесно, сиділа на Каріні пречудово. І це ж треба, крім того, що так малювати, ще й так гарно виглядати! Подруги переглянулась, і Аліна, прочитавши Сонині думки, прошепотіла їй на вухо:
– А чого ти дивуєшся?! Дива пластичної хірургії… Якби ти мала скільки грошей, теж так виглядала б!
– Давай тільки, щоб вона нас не бачила, не хочу з нею зустрічатись, – Соня розвернулась прослизнути у сусідню кімнату, де було майже пусто, але Аліна схопила її за руку.
– Ну що ти, Соню, так нечемно! Потрібно підійти та привітати!
– Та навіщо! Вона нас не впізнає, напевно. Подивись скільки там навколо неї красенів у смокінгах! Не піду я!
За своїми спинами вони почули:
– Ой, дівчатка, як я рада! – схоже Каріна вирішила за них, і розкривши руки для обіймів йшла назустріч разом зі своєю свитою, – це мої однокурсниці та давні подруги: Аліна та Соня! Я так рада вас бачити. Хлопчики, привітайтесь!
Вона та її супроводжуючі обіймали та цілували дівчат по черзі. У Соні закрутилась голова від запахів дорогих парфумів та сигарет.
– Сергію, любий, розваж панянок! А мені потрібно зустрічати гостей, – вона привітно кивнула Соні.
Один із чоловіків, статний брюнет, широко посміхнувся і, запропонувавши дівчатам руки, повів їх до виставкових залів. Соня і справді не нудьгувала. Сергій виявився галантним кавалером і цікавим співрозмовником з почуттям гумору. В його супроводі подруги дивились картини, слухали історію створення кожної окремо. Він жартував, невідомо звідки діставав келихи з шампанським, сипав компліментами, і Соня навіть забула, що вона в джинсах та сорочці. Години промайнули непомітно, натовп рідів. Сергій щось шепотів Аліні на вухо, та сміялась, прикривши рот рукою, Каріни також десь не було видно. Соня захмеліла. Шукаючи місце, де можна перевести подих, вона забрела до маленької кімнатки з двома полотнами. Одне поодаль, і дівчина бачила лише частину рами та щось червоне. А зразу біля входу висів автопортрет: молода Каріна у білій сукні із спущеним одним плечем сиділа з пензликом перед мольбертом, де намальована лише синя пляма. У очах читався подив та сумнів, рука застигла в нерішучості, перед художницею лежав цілий світ у всій своїй величі, а вона тільки могли стискати пензлик. Синя фарба капала на сукню. «Мрія…» – свідчив напис. «Яка сумна картина!» – подумала дівчина і зайшла за виступ подивитись на іншу. Вона ледь не закричала з подиву! На неї дивився ранковий гість, що пропонував здійснити мрію. Тут і червоний плащ, і зелена сумка, і сині окуляри, і дивакуватий вигляд. Він стояв у проході дверей, посміхався, за спиною в нього йшов дощ... Назви не було.
– О, бачу, ти сама знайшла, – Соня здригнулася з переляку, до кімнати нечутно зайшла Каріна.
– А… що..? Що знайшла?
– Ну не що, а кого. Його, Мрійника, – вона стояла майже впритул, – феноменальна схожість, чи не так? Він до тебе також у дощ прийшов?
– Також? І до тебе приходив? Він, видно, хворий…
– Соня, – Каріна взяла її за плечі, – постався до цього серйозно! Це правда, він виконає твою одну мрію і добре подумай, яку.
– Про що ти говориш, якась маячня! – Соня звільнилась з міцних рук подруги.
– Це не маячня. А звідки ти думаєш все це у мене, – вона обвела зал руками, – я ж і малювати ніколи не вміла, але завжди мріяла! І попросила через сім днів таланту малювати.
– Та ну! – Соня не вірила своїм вухам!
– Так-так, і я малювала краще і краще. Це дало мені поштовх, інше я вже зробила сама. І я така не одна, нас вісім чоловік. На якомусь етапі до кожного приходив Мрійник, і кожен здійснив по одній мрії. У нас щось на зразок клубу лише для обраних, обмеженого кола. Ми підтримуємо та допомагаємо один одному. У нас є мудрець, багатій, письменник, політик, дві моделі та актор – ну, сама розумієш, найпоширеніші мрії. І незабаром ти приєднаєшся до компанії.
– Але, як ви дізналися, що він приходив до мене?
– Наш мудрець, Арсеній, він забажав знання, якось розрахував, що саме ти будеш наступна. Тобі, Соню, пощастило, тобі допоможуть і підтримають на початку. Цього не мав ніхто з нас! Я сьогодні тебе з усіма познайомлю! Ми зараз збираємось після виставки, ходімо, – вона взяла дівчину за руку і швидко повела сходами до виходу, – авто чекає!
– Стій, – Соня зробила спробу загальмувати, – а Аліна?
– Не переймайся, – Каріна махнула рукою, – я запросила її тільки заради тебе, вона неважлива!
На передньому сидінні автомобіля Соня відчула дежа вю: зовсім, як тоді, коли вони їхали з Іваном. За вікном плями світла в темноті, передмістя, невідомість, їй навіть вдалась вивіска центру «Відродження». Вона згадала Алісу, як дівчинка лежала маленьким тільцем на ліжку і зустрічала свій останній вечір. Каріна мовчала. Художниця вправно їхала добре знайомим маршрутом, коли повертаєш автоматично і швидко, майже підсвідомо. Машина заїхала у обійстя через великі ворота, що одразу автоматично зачинились. Під колесами зашарудів гравій, і в глибині парку Каріна зупинилась напроти невеликого, але вишуканого будинку. На порозі чекав чоловік у формі дворецького. Він галантно відчинив дверцята обом жінкам.
– Доброї ночі, пані!
– Доброї ночі! Всі у зборі?
– Так, чекають тільки вас. У вітальні.
– Дякую, – Каріна повернулась до Соні, – ну що, назустріч майбутньому?!
Подруга пішла вперед, і Соні не лишалось нічого іншого, як прослідувати за нею. Хоча, їдучи в машині, по мірі того, як кров покидав випитий алкоголь, дівчина починала жалкувати, що згодилась на таку авантюру. Коли вона бачила Каріну останній раз? Десять років? Біля п’ятнадцяти? І цей Мрійник, це абсурд! Розіграш! До речі, не смішний. Соня відчувала небезпеку і повну безглуздість того, що відбувалось. Це просто не могло бути правдою. Як вони знайшли один одного? Як вирахували, що наступна вона? Та і взагалі, як хтось може здійснити чиюсь мрію? А тепер Соня опинилась невідомо де, без машини, невідомо з ким. Так, з Каріною вони вчились разом, і що далі? Вона ж її зовсім не знає. Роздумуючи, дівчина йшла коридорами і зовсім перелякана зайшла до невеликої кімната з наглухо заштореним вікном важкими оксамитовими шторами. На стінах висіли картини Каріни і не тільки, ще пейзажі та портрети, Соня не була знавцем, але старовинні та, здавалось, цінні. Маятник дерев’яного годинника голосно відраховував секунди. За масивним антикварним столом сиділо семеро. Дві яскраві блондинки поряд тільки зиркнули на прибулих: ідеальні обличчя з легким макіяжем, стрункі тіла та густе волосся. Довгі вишукані сукні спадали складками на підлогу, коштовності прикрашали руки, вуха та декольте. Одна потягувала напій з келиха, інша занурилась в телефон. Далі стрункий кароокий красень, Соня впізнала його по фільмах. Відомий актор, кар’єра якого тільки нещодавно пішла вгору, пив щось міцне і палив. Праворуч Сергій підбадьорливо посміхнувся Соні. «Цікаво, хто він? Підходить лише письменник…» – подумала дівчина. Тому що в голові стола знаходились двоє добре відомих їй людей. Ну не особисто, а по новинах, передачах, газетах – відомі політик та банкір. Не проходило і дня, щоб їх не згадували в засобах масової інформації. Трохи поодаль, ближче до каміну, стояв чоловік більш старший, з сумними очима та дещо недбалий у одязі. Таким міг бути тільки мудрець. Соня десь читала, що краса та щастя ніколи не поєднується з розумом, знання по своїй суті потворні. Всі мовчали.
– Знайомтесь, майбутній член нашого клубу – Соня!
– Панове, де наші манери?! – Сергій встав, запропонував своє місце, Соня сіла, – що вам налити? У нас досить широкий вибір…
– Я думаю, мені досить…
– Пусте, я принесу мартіні. Ви ж п’єте мартіні?
– Так…
– От і добре.
Чоловік з сумними очима підійшов до Соні.
– Отже, він приходив до вас?
– Так.
– У дощ? – Соня ствердно кивнула, – він до всіх приходить у дощ… Хотів би я, щоб мене не виявилось вдома.
– Але чому?
– Соню, не слухайте його, – красень підійшов до мудреця і стиснув його плече, – він сьогодні не в гуморі! Занадто багато знати – це не те, що приносить щастя і спокій. Ти здійснив хибну мрію, правда ж, пані?
Актор нахилився до дівчини і, посміхаючись, зазирнув їй у вічі. В цей момент Соня була згодна на все.
– А ось і мартіні, – Сергій простягнув келих, – Артуре, коли ти тут – у мене немає жодного шансу! Іди на місце. Ігоре Петровичу, скажіть йому, нехай слідує правилам.
– Все, все, відходжу! – Артур підняв руки догори, – здаюсь! Я взагалі волів би піти, у мене зранку репетиція.
– Це не довго, – Каріна поплескала його по плечу, – я привела її тільки познайомитись. Ми також втомились. Виставка пройшла пречудово, якщо когось цікавить!
– Ну що ж, тоді не будемо затримуватись! – Ігор Петрович, політик, напевно, тут керував, – буду з вами максимально чесним, Соню. Ви знаходитесь з людьми, з якими б не зустрілись ніколи у своєму житті. Ви станете причетною до благ та інформації, до якої ніколи б не змогли навіть наблизитись. Будь-яке суспільство, будь-якої країни відкриється для вас. Все стане вашим, потрібно тільки правильно обрати мрію.
– Правильно обрати мрію?!
– Так, правильно обрати мрію! У нас вже є мистецтво, аж занадто, – він обвів незадоволеним поглядом блондинок, Каріну та Сергія, – розум, з яким проблем, як на десятьох, влада і гроші. Подумайте про свою мрію, нас в першу чергу цікавить сфера законодавча – прокуратура, правоохоронні органи, юриспруденція і медицина – цілительство у всіх його проявах.
– Почекайте, ви вказуєте мені про що мріяти?!
– Так. А що вас дивує? Нам не потрібно ще однієї моделі чи письменниці.
– Але ж так не можна, це неправильно!
– Правильно, неправильно, про це не розказуйте! Ви зрозумійте, що все, що маємо ми, буде ваше, а те, що будете мати ви – наше. Ми пропонуємо безбідне веселе життя: ви станете своєю в модельних, акторських колах, серед письменників та художників, у вас з’являться гроші та влада, тому не змарнуйте свій шанс. Каріна все покаже, це допоможе прийняти рішення.
Соня мовчала.
– Ви ж розумієте, що нас буде все більше, особливо тепер, коли ми навчились вираховувати його. Ми зможемо все. А тому правильно оберіть бік зараз, адже хто не з нами, той проти нас. Ми – творці нового світового порядку!
– Ігоре Петровичу, ви лякаєте її! – Каріна взяла Соню за руку, – не слухай, він, як завжди, занадто прямолінійний. Нас чекає завтра цікавий день! Насичений, я в захваті! Зараз я завезу тебе додому. О восьмій ранку готуйся до пригод!
«І чого вони всі хочуть, щоб я так рано вставала?!»
