– Доброго ранку!
– Доброго…
– Чому така сумна? Що сталося?
– От скажіть, будь ласка, – ну от як, ну от як молодому спеціалісту вижити в колективі, коли він ще зовсім і не спеціаліст, коли ще там щось не розуміє як всі, і не може вчасно і правильно щось там докумекати? Як йому реагувати на тих, хто у колективі вважається… вважається…
– Великим?
– Так, великим! І як йому реагувати на всі їхні великі…?
– Ну-у, знаєш… Такі питання з самого ранку… Це як кораблі і море…
– Море – це не кабінет, а весь наш офіс?
– Ні-і, море – це вся наша професія, не тільки у вас в кабінеті чи в конторі, а й… ну значить – у морі…
– Ага, зрозуміло!
– До речі, а де ж усі, що ти одна?
– Та, не знаю… У них там… десь на третьому поверсі зібралися всі… а я не пішла.
– Не запрошували?
– Запрошували, та що мені… в їхньому морі робити?
– Та ні-і, не можна так ставити питання! Якщо вже кораблик спущено на воду цього моря, причому новенький кораблик, зі ста́пелів, заміть, а не так, що він зайшов з іншого моря, еге ж?
– Так, так, можна сказати, що зі стапелів, я розумію, просто будували його там трохи довше, ніж звичайно буває.
– О-о, коли ти знаєш, що таке стапелі, то можливо й сама бачила, – трапляються такі кораблі, що поприростали до своїх стапелів і їх звідти навіть силою відірвати неможливо. І команда на них не команда, а так – один охоронець та прибиральник після охоронця, та командир контр-адмірал, який командиром на сотню таких корабликів, і з’являється відповідно один раз на сто днів. І море поряд, а на нього охоронець з прибиральником тільки в ілюмінатор дивляться та з верхньої палуби плюють, та морські байки звисока одне одному розказують. Воно то зрозуміло, що якщо немає ні команди, ні командира, то й корабель на воду не спустиш, але чекати або шукати команду не завжди вдале рішення, найкраще, коли команда набирається сама по собі – в процесі будівництва хтось приживається до корабля настільки, що залишається з ним назавжди. І так по всьому кораблю. Така команда найкраща. Уяви тільки, що в море корабель піде з тією командою, яка його будувала! Кожен свою бойову частину!
– А що, хіба може бути інакше?
– Звичайно, може. Наприклад, коли команду набирають в останній день або за дуже короткий час – всі вакансії заповнюються миттєво і в залежності від величини портрета на бомажці, всі розставляються по місцях і кожен отримує свій паперовий наказ. Спрацювати може і це, але, по-перше: вони ще малознайомі одне з одним, не притерлися, бо не було ні часу, ні можливості; а по-друге, і це головніше: їх, можливо, ніхто і не перевіряв, як вони взагалі знають матеріальну частину корабля на своєму місці, та як вони будуть справлятися зі своїми обов’язками в різних ситуаціях. А іноді буває так, що у списку хтось і є записаний, а на місці немає нікого. Чи нічого. Кораблик сам це побачить і відчує, хоче він цього чи не хоче, і добре, коли йому вдасться підучити незграбного члена команди до того, як на морських шляхах почнуть траплятися мілини зі скелями. Навіть не справжні, а якісь тренувальні чи з дитячої пісочниці насипані. І тоді якщо той, що на штурвалі, прошляпить чи помилиться, то потрібна буде злагоджена робота всієї команди. Тоді навіть якщо всього хтось один знову не справиться чи знову помилиться на своєму місці, – постраждати може весь корабель, вся команда. Ти згодна?
– Мабуть так… Це залежить від кількості членів у голо… у команді…
– О-о, так! Ти все розумієш! Тільки в корабля є не тільки мостик для командира і верхня палуба для пасажирів, є ще трюми з крамом, цистерни, всякі різні приміщення і прилади, моторний відсік, водяна та електрична системи. А ще, крім того, штурманська частина, яка спрямовує корабель, прокладає маршрут, вимірює мілини і опрацьовує шляхи відступу. І для всього цього обслуговування потрібні фахівці. Є навіть взаємозамінні специфікації, які досягаються в процесі удосконалення корабля, але це не обов’язково для тих корабликів, що тільки спустилися на воду. На воді ж можна з мінімальним набором самих найнеобхідніших морехідних пристосувань, аби не втонути. Кожен корабель же ж збудовано для конкретних цілей – той для того, той для іншого, не всім же займатися одним і тим же. Є кораблики для обслуговування порту: ніхто не знає краще від них акваторію порту, всі його причали і споруди. Вони маленькі, а й вантажі перевозять в порту з місця на місце, і більші кораблі завантажують всяким різним, і навіть буксирують великі кораблі до їх причалів.
– І що, тим корабликам не соромно за таку їхню роботу?
– Можливо комусь і соромно, але знову ж, по-перше: без них буде дуже важко жити – уяви, що кожен великий корабель буде запускати свій двигун із величезними гвинтами в порту і каламутити всю воду – він же буде як слон у посудній лавці! А маленьких корабликів значно більше, ніж великих кораблів, бо вони користуються великим попитом. Напружуватися особливо не потрібно, робота гарно оплачується. Але є ще по-друге, і це знову найголовніше: кожен-кожен, кожен кораблик після спуску на воду має можливість вдосконалюватися, рости, збільшуватися як в об’ємі, так і в рівні своєї досконалості і складності. Такий ріст залежить від дуже багатьох факторів, і це можна робити, повернувшись на якийсь час на стапелі, або просто на плаву, не покидаючи вод моря ні на хвилину. І для цього завжди потрібно бути напруженим.
– На стапелі повернутися – зрозуміло, а як це на плаву?
– На плаву – це коли поряд з іншими кораблями. Тут все на світі діє – від «за ким поведешся, від того й наберешся» і до «скажи мені, в чиєму ти кільватері, і я скажу хто ти».
– Кільватері?
– Це коли один кораблик за іншим, в його кільватерному струмені, що за кормою, ніби на буксирі.
– Але тоді ж із «за ким поведешся…» це одне й те саме!
– Так, одне й те саме, але це як два кінці розрізаного кола – за їхніми спинами все коло, все море.
– Про кільватер зрозуміло. А як тоді – «від того й наберешся»? Хіба це можливо – набиратися від іншого корабля?
– Дуже часто більші кораблі, вдосталь накористувавшись і вдовольнившись якимось зі своїх приладів чи пристосувань, перестають його жаліти і оберігати, а починають ним ділитися, навіть іноді віддавати комусь назовсім і безоплатно.
– Як це «перестають його жаліти і оберігати»? Що значить жаліти і оберігати прилад?
- Це коли, припустімо, у корабля є якийсь внутрішній прилад, який дуже полегшує йому як плавання у відкритому морі, так і стоянку біля берега, але корабель не показує всім іншим, що в нього такий прилад є, бо тоді той прилад може виявитися дуже потрібним іншим кораблям для якогось важливого морського завдання, або і цей корабель можуть залучити до виконання, наприклад, якоїсь дуже важливої благочинної місії. Тоді за законами моря кораблю-власнику прийдеться або самому все виконувати, або дати в тимчасове користування свій прилад, або, якщо буде час і бажання, навчити інших кораблів, з яких наявних складових зібрати такий прилад самому. В будь-якому випадку для корабля-власника це енергетичні і часові затрати, і саме тому від знання такого варіанту розвитку подій може виникнути бажання користуватися тим приладом таємно, не показуючи його всім іншим.
– А що, інші не побачать, що той корабель користується таким приладом?
– Вони то побачать, але менші кораблики нічого не вдіють, а від більших кораблів корабель-власник за використання приладу по-чесному, на повну силу, вимагатиме відповідної плати у якійсь там формі, а чи вигідне воно буде великим кораблям, чи ні? Кожного разу все по-своєму, в індивідуальному, так би мовити, порядку. Буває, приходить час, що якийсь із приладів набрид, або морально чи фізично застарів для цього корабля, або на його місце вже скомпонований інший прилад з такими самими і ще кращими функціями, то деякі кораблі починають ними ділитися з іншими, зацікавленими кораблями і корабликами. Іноді, я знаю кілька таких кораблів, чим більше вони віддають меншим корабликам, тим більше отримують собі нових, ще незвіданих приладів, якими знову діляться і знову отримують нові, знову непізнані. Але це трапляється не з усіма начиненими всяким начинням суднами, іноді є такі, що викидають все набридле за борт вночі, за лінією горизонту, у глибоких водах, щоб ніхто не бачив і не знайшов викинутого. Є й шукачі тих скарбів, підводні човни, але… в обох випадках – щоб таким бути, треба, щоб тебе таким побудували…
– Ще й підводні човни є?
– Звичайно! Причому, більшість із них приховує це, видаючи себе за повністю надводний корабель.
– Це Ви не про себе?
– І про себе теж, але трохи… І не потрібно посміхатися, це тягар.
– Тягар? А що ж такого важкого роблять підводні човни?
– Вони вирівнюють фарватери.
– Як це?
– Так як є багато кораблів, які користуються своїми снастями непомітно, і це вважається нормальним, то уяви, що котрийсь із них, приміром, закинув сіті у недозволених водах. Там, де забороняється це робити. Закинув – і зник у невідомому напрямку на деякий час. А тут десь поряд пропливав корабель із невимкненим сонаром, який замітив якусь невідповідність дна. А так як, припустімо, цей корабель часто таке помічав за допомогою свого сонару, то десь колись якимось чином за власним можливо нестерпним бажанням удосконалив свої люки, гвинти та рулі, та й всю свою обшивку до такої міри, що зміг занурюватися під воду, щоб роздивитися все те не тільки за допомогою сонару, а всіма своїми приладами. Робота звичних приладів під водою приносить своє неповторне задоволення! Це знають всі підводні кораблі. Все, правда, ще від глибини залежить! І от корабель із сонаром пірнув і, приміром, переставив сіті з місця на місце. І віддалився. Як думаєш, коли прийде корабель таємно забирати свої сіті і знайде їх трохи в іншому місці – він буде їх забирати разом з уловом?
– Гм… І тим самим вони вирівнюють фарватери?
– А хіба ні? Хіба в цьому самому місці той самий корабель закине сіті знову? Фарватер буде чистішим. Хоча кораблі-закидачі сіток винайшли і користуються одним дуже ефективним прийомом – кидають у сітку кілька сріблястих бляшанок із якимось непотребом, який потім можна комусь перепродати, але який вже їм не потрібен. І тоді підводний човен може забрати бляшанку та й піти собі геть, зоставивши все як є. А може й заплутатися в сіті сам, коли захоче всі бляшанки познаходити. Розставляють їх хитромудро, поки від однієї до іншої розвернешся, то можна й самому здобиччю стати, у сітці заплутатися.
– Зрозуміло про підводну можливість! А інші кораблі, ті що не можуть під водою?
– Інші такі, і їх переважна більшість, що носять в собі все своє обладнання із самого свого початку, нікому його теж особливо не показуючи, не використовуючи його для розвитку власної досконалості і складності, а користуючись ним тільки для того, щоб триматися на воді. Бережуть добро у своїх трюмах, справне воно, те обладнання, чи зламане, часто було в роботі чи ще досі зі стапелівськими штампами або не розконсервоване, потрібне воно хоча б раз на тиждень чи вже давно застаріло. Вони можуть поділитися якоюсь для них непотрібною річчю, але зроблять це тільки тоді, коли їх дуже-дуже попросять про це, і просити потрібно так, щоб усі кораблі, увесь порт щоб розумів, хто в кого що саме і навіщо просить. А річ то іде про складність морських походів! Вірно?
– Я Вас благаю – продовжуйте.
– І так само, як трапляються портові кораблики, які не захотіли виканючувати собі необхідні снасті для виходу у відкрите море, а самі їх знайти у своїх трюмах не зуміли в силу своєї існуючої оснастки, свого побудування, і змирилися з усім цим, так само є і кораблики, які вміють і люблять виловлювати необхідні снасті від тих нечисленних кораблів, які тими снастями діляться з іншими, слухати їхні розповіді про минулі морські походи і, аналізуючи їх, самому шукати в своєму міжпалубному просторі елементи, з яких можна щось змайструвати. Це стосується і корпусного ремонту, і заповнення самого корпуса.
– Як це – корпусного ремонту?
– Кожен кораблик може додати до себе ще один корпус, і вийде катамаран. Потім якщо додати ще один – тримаран, ну і так далі. Чула про такі? Можна так зробити, щоб корпуси від’єднувалися один від одного на якийсь час або надовго, і з’єднувалися тільки на короткий період.
– На тобі… як я сама не зрозуміла?
– Але це не головне в корпусному ремонті. Головне – оснастка кожного корпуса. А кожен корпус буде потрібен іншому корпусу тільки зі своєю оснасткою. Якщо корпус баржі пустопорожній, то навіщо будувати баржі-катамарани чи, тим більше, тримарани? Їх же набагато важче тягнути буде! З іншого боку – кораблі, призначені для вантажних перевозок, на відміну від оснащених і вмілих маленьких корабликів, можуть бути великими, але вони порожні зсередини, їх оснастка практично мінімальна: що положиш у них, те вони й вивантажать, а як не покладеш нічого – так і будуть плавати… вибач, в морі кажуть, що кораблі ходять, – ходити порожні.
– В морі кажуть, що кораблі ходять?? А чому не плавають?
– Плаває інше, а кораблі саме ходять, і ніяк не інакше!
– Оце так-так! Хто б міг подумати!
– Оце якраз так і кажуть кораблики, коли вперше випробовують на собі якийсь пристрій, що полегшує навігацію в морі. Бо є навігація, коли ходять попід береговою лінією, щоб не втратити орієнтирів. Є й смільчаки, які можуть без приборів, навіть без компаса, тільки по зірках. Сподіваються на добру погоду. Та добре, коли непогода, небо в хмарах, а вони повертаються до берега. Бо є й такі, що всі береги свої розгубили, куди не поткнуться, а знайти вхід до порту не можуть. Так без берега і живуть постійно. А от з приборами і відповідними приладами – так найкраще будь-який берег освоювати.
– А є ж оті, як їх… що дорогу показують у морі…
– Лоцмани? Всі лоцмани зараз платні, і дуже недешеві. Так що краще мати свого лоцмана на містку…
– Це зрозуміло… А як передаються снасті з корабля на корабель, коли в морі? Це ж і шторми можуть бути?
– Звичайно що можуть. В шторм передають щось лише тоді, коли вкрай необхідно. Але краще вибирати привітну погоду: стати борт до борта, покласти трапи – і обмінятися хто чим має. І не тільки обмінятися, а й навчитися використовувати різні елементи існуючих приладів для складання нового приладу. Наприклад, було у кораблика вітрило і він часто ходив за вітром і майже проти, використовуючи різні галси. А потім він вдосконалив двигун, або, скажімо, перейшов на плавання за течією в гірській місцевості, і таким чином вітрило стало йому непотрібне. Можна просто його кинути в боцманську комору, нехай лежить, а можна взяти щоглу, виміряти її, розмітити, розпиляти правильно, обконопатити всю вітрилом зі спеціальним клеєм, – і зробити підводні крила! Останеться діло за малим – прикріпити їх до основного борта і навчитися ними користуватися. Але якщо вони вже є – то це велике діло, бо навчитися можна тільки на своїх власних, а не на чужих крилах.
– Підводних?
– Підводних. Це як гра на музичних інструментах: хіба ти навчишся грати на піаніно, якщо в тебе свого не буде?
– … Знаєте, я тільки недавно справді впевнилася, що грати на піаніно я насправді не вмію, хоча й грала на ньому в музичній школі, а вдома не було… Вмію грати тільки те, що зосталося в пам’яті, та й то – красиво не зіграю…
– Недавно тільки зрозуміла? Чудесно! Це в кораблів називається вимірювач глибин. Якщо ти його знайшла і він працює, то протри від пилюки та й почепи його на видне місце, і не забувай про нього, і тепер тобі легше буде орієнтуватися у глибинах. Час від часу вдосконалюватимеш його деталями з інших кораблів, і таким от чином будеш поліпшувати свій кораблик.
– Ой, здається голоси в коридорі… і кроки. Повертаються… А Ви не могли б мене взяти на буксир у нашій спра… нашому морі?
– На буксир?
– Нам ось на курсах саме про тандеми розповідали.
– Тандем це трохи інше, це те, до чого може призвести буксирування.
– Зараз двері відкриють… Пообіцяйте, що поговорите зі мною ще про кораблики.
– Якщо захочеш… і буде можливість…
