Якби зореня було більшим і досвідченішим, то миттю вдало б, що воно – випадково забута під гіркою іграшка. Й Майя навіть не глянула б у його бік, бо то – чуже.
Ну, може, глянула б одним оком. Гаразд, навіть двома могла глянути: надто воно вже гарне! Але точно й пальцем не торкнулася б, навіть мізинчиком. Бо гарні дівчатка так не мають чинити. А негарних дітей мами сварять і морозива їм не купують.
Але навіть дуже суворі дорослі ніколи не кажуть, що підбирати нічийні зірки, що впали з неба й заблукали, а ти їх випадково знайшла, – то погано.
Майя, власне, зовсім не сподівалась відшукати таку красу. Вона лише збиралась як слід сховатись від старшої сестриці, яка її дуже-дуже образила.
Катря якраз про щось торохтіла із подругою і забула, що мама казала: «Грайтесь разом, дівчатка, не сваріться!».
А на дитячому майданчику Катря зустріла подругу Олюсю. Вони всілися поруч на гойдалки, хоча й були завеликими для такої забавки. І почали розмовляти про те, наскільки поганий Петько із паралельного класу.
Майя вміла бути чемною дівчинкою. Інколи. Коли, скажімо, її відпускали гуляти без мами, лише із старшою сестрою. Тож вона сіла на лавочці напроти цокотух, витягла із сумочки – тої, що хрещена подарувала, рожевої, із білісіньким поні біля блискучого замочка й дуже місткою – крейду й почала малювати спершу в записничку (як доросла!). Потім на власних долоньках. Вона малювала зірки – багато різнобарвних зірок. Бо їх легко малювати крейдою і навіть якщо будуть трохи кривуваті, вони все одно виглядають гарними.
Хотіла ще й на лавочці спобувати, хоч лавки призначені зовсім не для того, аби їх розмальовувати. Та Майя не встигла набешкетувати. Бо тут прийшла тітонька із зовсім маленькою дівчинкою, ще меншою за Микитку.
А що мала була зовсім новенькою, то тітонька дуже дбала, щоб та ніде не забруднилась. Тому не спускала її з рук і весь час поглядала на Майю: чи не скривдить та малу випадково?
Тож дівчинці швидко набридло таке сусідство. І вона навіть не сказала тітоньці, що тій лелека приніс справді гарну дівчинку – її братик власний Микитка був зовсім малим не такий рожевий і чистенький і не посміхався незнайомим старшим дівчаткам, а часто пхикав.
Майя посунулась до Катрі й Олюсі. Вони все ще гомоніли про однокласників, хоча бачили їх сьогодні зранку й побачать завтра. І при цьому ще додавали, що ті однокласники добрячи їм набридли.
Невже й Майя за три роки аж такою дивачкою стане і теж весь час торохтітиме про те, що їй набридло? Але у неї може й не бут подруги і балакати весь час про школу не буде з ким… А це, певно, ще гірше.
Майя не знала, чи можуть старші сестри вважатися подругами? Певно, можуть, якщо їм із тобою цікаво. Тож вона почала швиденько розповідати про свій клас: дівчата там нікого не знають. А отже, Майїні однокласники їм ще не набридли.
Та її відразу увірвали: Катря раптом захихотіла – дуже-дуже неприємно. А Олюся простягла їй цукерку у блискучій обгортці. Це ж ніби гарний вчинок? Але при цьому дівчина додала:
- Мала, ось, візьми цукерочку й піди пограйся у пісочку. Не треба тобі втручатись у дорослі розмови.
Хоча ще минулого тижня Ольга не була такою злою!
- Ти що! Не треба її до пісочниці! – Майя ладна була визнати, що в неї непогана сестра. Та тут Катря додала: – Вона ж перемажеться а за неї мене лаятимуть!
- Та всі першачки завжди брудні, мов поросята, у щоб не бавились! А знаєш, Ілона із сусіднього під’їзду запросила мене на день народження!
- Ооо, – Катря, захоплена розмовою, навіть не глянула, чи її сестра не збирається перемазатись-таки у піску?
А Майя вирішила, що вона сховається так, що сестра її не знайде. І не просто сховається, а дуже-дуже захоче стати невидимкою. Настільки, що стане, тільки ненадовго. Так. щоб мама встигла розсердитись на Катрю, але ще не почала хвилюватись.
А ставати невидимкою справа непроста. Особливо, коли ти робиш це вперше. Саме тому Майя забралася якнайдалі від усіх, щоб потренуватися. Під стару дитячу гірку, таку низеньку, що кататися із неї було б цікаво хіба що дошкільнятам.
Там вона вперше й побачила Зіркусю. Щоправда, тоді її так не звали. Бо якщо зірки й мають імена, то зовсім інші – складні й красиві. Але нову знайому треба було якось називати. Тож Майя трохи подумала й вигадала це ім’я, і навіть трішки пишалася, бо ніколи до цього не чула нічого схожого.
(Далі буде)
