Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2599
Творів: 47335
Рецензій: 92092

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Діалоги з Монстром. Діалог третій

© Алла Марковська, 17-01-2020
Професор Ловрашов, незважаючи на хворі ноги, біг до лабораторних столів. Усе повторював:



- О ні, ні, ні. Тільки не він. Скажіть, що це не він, - нейробіолог зупинився перед столом, і виголосив відчайдушно, приречено, із захватом, - Апсу, - потім повернувся до генерала і втомлено порадив, - оголосіть евакуацію персоналу. Дослідження закінчені.



- Пане професоре, - генерал Губенко здивовано дивився на захеканого та переляканого Ловрашова, - що сталося, Аркадій Іванович? Вам приснився страшний сон? Прибульці мертві, Що вас так налякало?



- Вони не мертві, вони сплять, через вакуум. За мить - прокинуться, кістки не позбираємо - адже це Апсу. У нього специфічне почуття гумору. Навіщо ви притягли на нашу базу драконів, Губенко?! Вони нашу гору, та ще вдвох, догори дном перевернуть. Йдіть усі геть звідси! Ідіть! Небезпечно! Бактеріологічна загроза! Вірус! - Ловрашов почав махати на персонал руками, немов курей з курника виганяв.



- Аркадій Іванович! - обурився генетик, - Вони мертві! Припиніть істерику.

- Як?! Як ви змогли їх сюди притягти?! Завдяки чому ви їх свідомості позбавили? - дивувався Ловрашов. - Ядерну бомбу на його патлатій голові підірвали?! А головне - навіщо?



Губенко підійшов до Ловрашова, почав пошепки пояснювати, наче відкривав професору велику таємницю:

- Міністр американський захотів полювати на перевертня. А наукового керівника п'ятдесят першої бази замовив. Заплатив за летальний, так би мовити...



Ловрашов закотив очі, немов втрачав свідомість, завив, не замислюючись про те що розголошує таємну інформацію:

- Де містер Смітт? Ви що, зовсім з глузду з'їхали?! Або це у ваших головах ядерну бомбу розірвало!? Ви що, війни між базами захотіли?! Він же не тільки базою п'ятдесят один керує, він завідує відділом Артефактів - це ж головний таємний орган на Землі! У вас мізки зовсім витекли. Краще б ви того міністра летально, так би мовити...



Асистент генетика, Тищенко, великий та вгодований домашній хлопчик Філіпов, який і в тридцять років нагадував десятирічного хлопчика, зовсім як шкільний відмінник,улюбленець вчителів, видав:



- А хлопець дихає, і дівчина теж. Нічого собі. Живі! Вони живі!

- Я це вже, десь, чув... - заскиглив Ловрашов. Озирнувся, персонал стояв і не рухався, слухали розмову, але після вигуку Філіпова рвонули було до прибульців. Подивитися. Вчених у лабораторії було вісім. Солдат дванадцять, та їх дисципліна втримала на місці. А професору здалося що він бачить навколо мерців. Його трясло від передчуття біди.

Лише молода, красива жінка у військовій формі стояла біля дверей, її не цікавили прибульці. Жінка-полковник перелякано дивилась на генерала, немов почула про смерть когось дуже їй близького. 

- Та що ж ви стоїте? Ідіть! Всі вийшли геть! Геть!  - крикнув нейробіолог.



Хлопець-прибулець сів зі стогоном. Схопився за голову. Філіпов нервово відскочив від лабораторного столу, все його пухке тіло зреагувало, наче тіло стрибуна на олімпійських іграх. Хоча нічим особливо інопланетним чужий не виділявся. По п'ять пальців на руках і ногах. Ніс, рот, два ока, густе хвилясте волосся до пояса. Тільки колір очей дуже яскравий. Сині очі прибульця з глузливим обуренням дивилися на доктора Ловрашова, він попросив нейробіолога російською:



- Докторе Ловрашов, не кричіть будь ласка так голосно. Такими криками і мертвих можна розбудити.



Ловрашов зробив крок до прибульця, змусив себе люб'язно посміхнутися:

- Апсу, я радий вас бачити тут.



- Це ви висловлювали криком шалену радість? - насміхався Апсу.

Дівчина на другому столі сіла, відкрила великі сині очі. Оглянула зал лабораторії, запитала словами зі старого мультика, створеного у тій країні, де вони зараз перебували:

- Що це так бахнуло?

- Безглузді самоцвіти нашого Мумму, - відповів їй Апсу, сповз зі свого столу, підійшов до сестри. Босий, у джинсах в розстебнутій білій сорочці, він виглядав персонажем літературного романтичного і певне фентезійного твору.



- Геніальний хлопчик, його вже як три тисячі років жере порожненник, але він все таки примудряється дістати нас, - сердилася Тіамат, знаючи, що «нещасний» Мар-Дук, Мумму, творець грандіозної Сфери, зараз зовсім не пам'ятає себе.

- Таким творінням можна пишатися, - погодився Апсу.

- Я пишаюся, чорти його б взяв, - погодилась Тіа.

- Чорти не наважаться… - розміявся прибулець.



Ловрашов зробив до прибульців ще один крок. Працівники лабораторії відступили за спини солдатів. Генерал і генетик тихо вийшли із залу у оглядову кімнату. Жінці-полковнику Губенко наказав - готовність віддати наказ стріляти. Вона немов хотіла щось запитати генерала, але не наважилася, відповіла коротким:

- Слухаюсь.



Апсу зняв сестру з лабораторного столу, вона теж була босою, у короткій легкій сукні, яку одягла для теплого клімату Невади. Бетонна підлога у лабораторії прохолодна.

- Докторе Ловрашов, ви не підкажете нам, де ми можемо знайти нашого друга, ви його теж знаєте - його звати Бен Смітт, - запитав Апсу.



- Я не знаю, - розгубився нейробіолог і з гнівом подивився на дзеркальне скло оглядової кімнати.

- Пане генерале! - вигукнув Апсу, дивлячись на те дзеркало, - цигарки ще не всі випалили? Може, для мене залишили одну.

Генерал подивився на Тищенко. Професор зняв захисний костюм, витирав спітніле чоло рукавом сорочки, глузливо прокоментував:

- Вас кличе, пане генерале. Вас - із вашим портсигаром.



- І що мені робити? - розгубився Губенко, - дати йому цигарку? Або передати?

- Зайдіть сюди, пане генерале. Не бійтеся, ми, зазвичай, не кусаємся, - знущався Апсу.



- У нього екстрасенсорні здібності, - захоплено прошепотів Тищенко, - ваш портсигар.

- Що мій портсигар? - розгубився генерал.

- Вам його міністр американський подарував, той самий, який Бена Смітта замовив.

- Я зрозумів, запалити тут ніхто не дасть, - розчаровано мовив Апсу. Запитав сестру, - ти теж побачила, де це?

- Так, - вона розгублено прошепотіла, - обмаль часу, - і змахнула рукою в бік стіни.

- Що ви хочете зробити? - турбувався Ловрашов, - може, я допоможу?



- Вибачте, професоре, я з радістю поговорю з вами, але не зараз, - відповів Апсу, - ці злі люди вбивають мого друга.



Поруч з прибульцями утворилося темна пляма, вони стрибнули туди настільки швидко, що їх рух  фіксували тільки камери. Темна пляма розтануло, наче туман під дією вітру. Генерал стояв і тримав у руках портсигар, ошелешено дивився туди, де як мить стояли прибульці.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 25-01-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.93116188049316 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …