Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2594
Творів: 47241
Рецензій: 91959

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Діалоги з Монстром. Діалог другий

© Алла Марковська, 14-01-2020
У товщі гори Ямантау, на Південному Уралі знаходиться велике, таємне, підземне місто, недосяжне для простого жителя Полігону. На нижньому ярусі цього міста - лабораторія. Під лабораторією лабіринт. Верхні коридори і печери цього лабіринту відновлені сучасною людиною, нижній лабіринт, люди звикли вважати природними. Гора немов стоїть на губці, великій та пористій, губка лежить у лаві. Лава - джерело енергії та тепла. У лаві спалюють трупи.

У лабораторії ажіотаж - привезли новий матеріал. Зібралися всі, у кого був допуск форми три.



Генерал Губенко закотився у велике приміщення для досліджень. Форму на цьому высокопоставленному, колосального розміру, двометровому дядькові прикрашали погони, медалі та лампаси. На голові високий кашкет із сяючою кокардою.

Науковий керівник лабораторії, генетик, професор Тищенко, навпаки, був невисоким, худорлявим, навіть, як здавалося Губенко, болісно-худим. Очолив лабораторію він у відносно молодому віці, коли йому минуло тридцять. Тож мало знав що відбувається у світі.



Професор Тищенко змусив весь персонал одягнути захисні костюми, сам задихався у масці. А Губенко приперся у лабораторію без захисту, без дезінфекції, безцеремонно.



- Пане генерале! - обурився генетик, - дотримуйтесь правил карантину!



- Навіщо? - здивувався генерал. Запхав генеральські сідниці у стілець з підлокітниками, здається, застряг, але зробив вигляд що так і має бути.



- Контейнер вже розгерметизували, - терпляче пояснював Тищенко, - у контейнері інопланетяни, - додав по складах.



- Пане професоре, - усміхнувся всезнаючий генерал, - цих прибульців забрали після того, як вони пили горілку з американським міністром.

Тищенко ошелешено подивися на рожеве, кругленьке обличчя генерала, тихо вилаявся, чим насмішив генерала:



- Б…! Чому у мене немає цієї інформації?! Тільки чутки про те, що їх привезли із зони п'ятдесят один. Я справедливо та логічно зробив висновок, що тіла прибульців тримали у контейнері. А вони були живі?



- Ось я прийшов вам це сказати, коли почув про ваш карантин. Ті, хто там, у контейнері, вже давно спілкуються з американцями, - відповів генерал, дістав з кишені срібний портсигар з тисненим зображенням ведмедя, похвалився, - ось міністр їхній, едрен батон, подарував, - запалив цигарку.



Професор Тищенко онімів від нахабства генерала і почав нагадувати рибу, викинуту на берег.



Асистент зачепив зняту із замків кришку контейнера, у якому перебували об'єкти майбутніх досліджень, і контейнер немов зітхнув, втягуючи в себе повітря.



- Філіпов! - обурився Тищенко, - ти з глузду з'їхав?!



- Я ненавмисно! - пробурмотів молодий геній і поспішно схопився за важку кришку, - я поставлю на місце!



- Нафіга? - зверхньо посміхнувся генерал, - Все одно збиралися їх звідти виймати, так виймайте. Тільки солдатиків почекайте, бо всяке може статися.



- Які солдатики? - у генетика здавалося почалася істерика.



- Озброєні, - сміявся генерал, пихкаючи цигаркою.



- Навіщо тут озброєні солдати? Нам що, загрожує небезпека? - професор перелякано дивився на генерала.

Губенко насолоджувався виразом обличчя генія, тим, як під захисною маскою витягнулося вилицювате обличчя, витріщилися очі, відвисла щелепа. І ось один з найрозумніших людей Землі виглядає як ідіот.



- Вони, здається, регульовані, але їх використовували у військовій операції. Ми допитуємо сержанта Клімова і цього Бена, як його, Смітта - із зони п'ятдесят один. Клімов стверджує, що перевертні нікого не вбивали, а, едрен батон, завдяки їм ніхто не загинув. Бен, як його, Смітт, поки посилає нас своїм американським фак'ю. Грубіян він, цей Смітт, - сміявся генерал, - ось у «Матриці» містер Смітт був ввічливим.



Тищенко слухав генерала, і його обличчя тепер перекосило від гніву, він почервонів, мабуть, навіть тиск піднявся, кілька разів вдихнув, наче пірнати збирався і видав:



- Ви хоч що-небудь знаєте про матеріал, який привезли?!

- Ви дізнаєтеся, ви ж вчені, - знизав плечима Губенко, - ось він ваш матеріал, вам дається день, - генерал запитав у асистента, який керував вилученням «матеріалу» з коробки, - що там, вони живі? Дихають?



Асистент розгублено подивився на генерала, і на начальника, відповів:

- Контейнер вакуумний, мертві вони... Вакуумний... А хіба повинні бути живі? Це неможливо. У вакуумі ніхто не виживе. Вони ж не бактерії, - І додав, шукаючи стетоскопом серцебиття у тих, хто лежав у контейнері, - тут суцільне волосся. Так, мертві, пульсу немає, дихання, також. На стіл.



Помічники асистента вийняли одного з прибульців, поклали на стіл, асистент дивився і не міг повірити, на другий стіл поклали другого прибульця. Тищенко підійшов до столів.



Генерал насилу витяг свій зад із тісного стільця з підлокітниками, посунув до столу, на якому лежали прибульці.



- А другий метра зо два? Щось ці інопланетяни не класичні, - розмірковував спантеличено генерал, розглядаючи чужих.

Навколо столів зібралися здивовані вчені. Генерал випустив хмару сигаретного диму, на нього почали лаятися, він згасив цигарку об поверхню столу, на якому лежав хлопець-прибулець, і змахнув недопалок на підлогу.



Прибігли солдати з автоматами і стали під стіною. Прийшла жінка полковник. Зупинилася біля дверей. Генерал озирнувся на озброєних солдат, вилаявся і наказав опустити автомати долу. Ще не вистачало що якийсь з бовдурів почне з переляку стріляти.



- Це ж люди, - обурювався асистент генетика, - хлопець з дівчиною, років вісімнадцять, хіба що волосся дуже довге, вони іспанці? Мулати? Хіба це прибульці?



- Як мертві?! - занервував генерал, - чому мертві? Смехов живих замовляв, і міністр їхній говорив, що будуть живі. А як же? - хотів помацати на шиї прибульця пульс, - чому він такий патлатий. Точно, немає пульсу. А що я скажу Смехову?



- Відійдіть, пане генерал, - професор Тищенко спробував відсунути огрядного генерала від лабораторного столу, - отож, якщо мертві, що і так зрозуміло було, ми займемося роботою, а ви поки зберіть матеріал.



- Це як? - у Губенко від обурення обличчя стало схожим на морду засмученого бульдога. Він відійшов від столу, демонстративно запалив ще одну цигарку, скомандував солдатам вийти з лабораторії.



- Ретельніше попросіть Бена Смітта поділитися інформацією про прибульців, - відмахнувся Тищенко.



- Гарненькі які, - посміхнувся асистент, розглядаючи прибульців.



- Філіпов, займіться роботою! - крикнув Генетик, - де стіл з інструментами?



У цей момент у приміщення лабораторії увірвався нейробіолог - професор Ловрашов.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 16-01-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.69693803787231 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …