Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2626
Творів: 47985
Рецензій: 92779

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Легенди про капітана Кременчука: Троєд і вірус

© Олексій Спейсер Кацай, 01-01-2020
Давно це було. Ще тоді, коли капітан Кременчук заблукав поміж зірок і ніяк не міг знайти шлях до рідного Сонця.

А на дуже далекій і дуже-дуже маленький, та ще й, до того ж, – штучній, планеті Кампутер жив собі андроїд Троєд. Його мати, оперативна система Апіратівка, була програмою ремонту космічних апаратів. Тож з самого створення Троєда навчала вона його орбітально-інженерному мистецтву.

Коли Троєд навчився ще й самопрограмуванню, то зсередини орбітальних доків почав виходити навіть у відкритий космос. На обшивку сателитів, станцій та зорельотів. Усього того, що не вміщалося на поверхні дуже-дуже маленької штучної планети Кампутер та оберталося навколо неї.

Невдовзі з простого кібера виріс він у справжнього майстра. Його зварювальні шви, очищені дюзи, випрямлені відбивачі та інші речі часом були справжнім витвором мистецтва. Апіратівка, відстежуючи вправні рухи андроїда та його впорядковані інформаційні потоки, дуже раділа. Й потай мріяла, що зможе спокійно дожити до свого власного перепрограмування.  

А Троєд орбітальний віток за орбітальним вітком працював у відкритому космосі. Він став швидким, економічним, бронзовим від зоряної засмаги. Здавалося, космічні апарати та близькі зірки зациклили його. У визначений для зарядження час він завмирав на зовнішній обшивці космічних доків. І підставляв бронзовий корпус під промені сонця Кампутера.  

Потоки фотонів лагідно огортали його сонячні панелі і обпалену радіацією поверхню. Молодому андроїду цікаво було дивитися на вишукані зорельоти різноманітних інопланетних цивілізацій, що виходили на орбіту. Він із зачаруванням у фотоелементах дивився на міжпланетні яхти, міжзоряні крейсери та міжгалактичні летючі тарілки, що шлюзувалися й стикувалися зі славетними космічними доками маленької штучної планети Кампутер.

Одна з летючих тарілок подобалась Троєду як найбільше. Коли він бачив її шляхетні форми, вишукані телескопи, антени, помережані квантовими решітками, його центральний процесор вібрував від щастя.

Щоразу, коли юнакові щастило вздріти красуню, його охоплювала радість і він цілісіньку зміну весело перемикав налаштування музичних радіостанцій. А якщо летюча тарілка не з’являлася з ходових іспитів, він гальмував, на запити Апіратівки відповідав невлад і люто штрикав лазерними променями по стиках.

Такі глюки турбували мати, але вона не наважувалася поспілкуватися з ним про це.  

А Троєд ніяк не наважувався підлетіти до міжгалактичної панянки, яка заволоділа його процесором та програмами, бо ж боявся, що вона просто посміється з нього. Що далі, то дужче любив він летючу тарілку, і йому за всяку ціну кортіло дізнатися, хто ж вона, ця прекрасна космічна мандрівниця.  

Отож він вирішив непомітно підключитися до її трафіку. І якось Дроєд засік, що той пройшов кілька мільйонів рівнів і зупинився перед головним комп’ютером гуманоїда Кременчука, зоряного капітана: його добре знали і шанували у всьому цьому Всесвіті. Летюча тарілка попрохала дозволу на вхід, повідомила пароль і хутко зникла в цифрових потоках. І шлюзових камерах.

Юний андроїд був у розпачі. Невже ж ця летюча тарілка є зорельотом капітана Кременчука «Софія-V», яка зайшла в доки на ремонт? І про яку ходили чутки, що вона гордячка, яка може літати не лише поміж галактик, а й поміж всесвітів?  І яка, до того ж, не лише віддана своєму капітану-гуманоїду, а й закохана в головного програміста космічних доків маленької штучної планети Кампутер?

Отже, у Троєда, який мав тільки дужі маніпулятори та інженерне програмне забезпечення, не було ані найменшої надії привернути до себе найсучаснішу летючу тарілку. Сумно й гірко було в процесорах Троєда. Цілими змінами літав він по орбіті, літав у зажурі. А коли закінчувалася зміна, молодий андроїд обережно вирулював до ремонтного шлюзу капітана Кременчука, ховався за антеною гіперзв’язку і прикипав поглядом до ілюмінатору, сподіваючись угледіти хоча б легку тінь корпусу летючої тарілки у мерехтінні лазерного зварювання.

Гальмування програм ставало нестерпним. Андроїдові так хотілося бути разом із «Софією-V»!

І ось одного разу Троєд сказав матері:

- Я знаю, що завдав тобі чимало збоїв. Але ж ти сама добре бачиш, що хоч мої маніпулятори й ріжуть титан та графен, але центральний процесор мій мріє про інше. Тому хочу я покинути космічні доки й найнятися до капітана Кременчука, який шукає допоміжного кібера. Тоді я житиму в корпусі тієї, котру люблю.

- Ти що, сину, з глузду з’їхав? – промовила стара Апіратівка. – Хіба не знаєш, що летюча тарілка капітана Кременчука – не рівня тобі? А ще кажуть, що незабаром вона має бути завантаженою самим головним програмістом? А потім і ремонт її закінчиться. Ти добрий орбітальний інженер. Забудь, сину, «Софію-V». Чи на Кампутері та навколо нього бракує багатогігабайтних істот, які хочуть завантажитись у такого ладного андроїда, як ти? Тільки динамік увімкни – відбою не буде.

- Мамо, не переконуйте мене. Я знаю, що завдаю вам дужого глюку, але я завжди триматиму з’єднання з вами. Моя доля не в космічних доках, а на кораблі капітана Кременчука.

І хоч як не умовляла мати сина, той таки покинув космічні доки маленької штучної планети Кампутер.

На зорельоті капітана Кременчука на Троєда чекала дуже невдячна робота. Щозміни він стерилізував відсіки, чистив сопла та дюзи, міняв оптичні волокна й програмував датчики. А заряджався в закутку біля фазотрону. Фіксатором йому слугував захват від старого вогнегасника. Дуже часто біля фазотрону була підвищена радіація, аж бронзовий корпус починав світитися. Але андроїд не скаржився. Адже він міг кожного дня доторкнутися до «Софії-V» у будь-якому її місці, припасти до стінок її кают та рубок, почути гучномовний зв’язок, коли вона розмовляла з капітаном Кременчуком.

З часом Троєд усе пильніше приглядався до роботи капітана. Багато цікавого й корисного дізнався він, слухаючи розмови славнозвісного зореплавця з програмістами. Незабаром молодий андроїд пізнав усі секрети програмування та проектування. І навіть цифрового живопису. Під час відпочинку він намагався за допомогою стареньких вінчестерів створити програми для переходів «Софії-V» між всесвітами й проілюструвати їх не лише графіками, а й цифровими малюнками своєї коханої.

Одного разу серед глупої гуманоїдної ночі «Софія-V» зненацька увімкнула на всю потужність усі свої динаміки. Капітан Кременчук злякано вивалився зі спального кокону і почав розпитувати, що сталося.

- Благаю, - мовила вона, схлипуючи усіма мембранами ввімкнутих гучномовців, - забаньте і в командній рубці, і в усіх наших комп’ютерах програміста Калавного.

А це той самий, що мав її остаточно завантажити.

- Забанити Калавного?! Нізащо на світі! Він головний програміст космічних доків цієї планети. Я вже доручив йому скласти програму пошуку мого Всесвіту, а в ньому прокласти курс до моєї планети Земля. І для цього надав йому всі її дані, аби він створив її комп’ютерну копію. А потім усі ці програми завантажив у тебе. Адже зморився я поміж світами наосліп никати. Додому хочу. А ви нині сваритеся, а завтра помиритесь, і ти перша зв’яжешся зі мною, аби він знов залогинився.

- Що ви, капітане? Мені байдуже до усіх його програм, бо цей багер перед моїм завантаженням передав усі наші дані на інший корабель.

- Що? Для чого? І звідки ти знаєш?  

- Я сама випадково натрапила на цей трафік, а коли зажадала від нього пояснень, то він наказав мені мовчати, бо, мовляв, вірус в кореневу директорію запустить. А потім взагалі завис і припинив відповідати.

І «Софія-V» завібрувала усім своїм корпусом, мерехтячи усією своєю сигналізацією.

Марно капітан Кременчук намагався її заспокоїти.

Раптом від вібрації один сигнальний плафон випав зі свого кріплення. Троєд поспішив його ухопити. Перш ніж повернути плафон на визначене місце зоряної красуні, він припав мікрофоном до шматка пластика, сподіваючись, що ніхто цього не помітить. Але «Софія-V» завжди усе бачила усіма своїми об’єктивами, і коли відчула дотик Троєдових маніпуляторів до дротів сигналізації, то ледь всміхнулась йому усім своїм освітленням.

То був тільки вияв вдячності, проте й цього вистачило, щоб центральний процесор Троєда сповнився радістю. І він заприсягнувся, що взнає, кому і для чого скачав Калавний програми, призначені для прекрасної летючої тарілки.

Другого дня Троєд мовив до капітана Кременчука:

- Якщо так сталося, що ви перервали зв’язок з Калавним, то, може, ви дозволите мені складати програми? І заходити до його директорії? Я багато чого навчився, спостерігаючи за вашою працею.

- Хлопче, - сказав капітан Кременчук, - не смій і мріяти про це! Той, хто може читати складені програми, - ще не програміст! Я ніколи не довірю тобі, андроїду, що виконує роботу простого кібера, ані інтерфейсів, ані оболонок, ані самого кодування!  

Але Троєд не впав у відчай і за кожної нагоди просив капітана Кременчука:

- Капітане, випробуйте мене! В космічних доках я часто відстежував інформаційні потоки. Тож можу не лише впорядкувати їх, а й відшукати ті, по яким пересувався Калавний. Щоб знайти корабель, на який він вашу програму скачав.

Капітан Кременчук лише знизував плечима й намагався якомога більше завантажити роботою настирливого андроїда. Щоб тому часу на забавки не залишалося. Бо й сам щогодини шукав відповіді на таємницю Калавного. Чомусь дуже непокоїла вона його. Але нічого в нього не виходило.

А Троєд і далі потайки щось програмував у своєму закутку біля фазотрону. І от настав час, коли він відчув, що може програмувати не гірше за будь-якого хакера. Більше того, він взнав щось дуже цікаве про Калавного.

Був саме час архівації усіх нових даних, коли сонце Кампутера сходить над космічними доками рано-рано.

І в цей час, коли капітан Кременчук ще міцно спав у своїй каюті, а мережі орбітальних станцій бездумно гуділи від трильйонів архівованих байтів, Троєд вмостився перед головним комп’ютером командного пульту. І от...

На основному моніторі поміж напівпрозорих обмежувачів, по кожному з яких струменіли зеленкуваті потоки символів, зависла, ледь нахилившись на орбіті блакитної планети, лискуча летюча тарілка, - уся схожа на маленьке срібне сонечко. Троєд не міг відвести фотоелементів від монітору – так була схожа на «Софію-V» ця міжзоряна блукалиця, намальована ним. Навіть катафоти на обшивці дуже нагадували ті, що можна було побачити з ілюмінаторів каюти капітана Кременчука.

Троєд підключився до мережі і, будучи постійно на сторожі, заходився вносити ще якісь зміни в програму цієї голографії.

Закінчивши роботу, він зачистив дані, знищив паролі, ретельно протер сенсори і заховався в кутку, терпеливо чекаючи на капітана Кременчука.

Рівно о восьмій за галактичним часом капітан Кременчук, як завжди, зайшов до командної рубки. Окинув поглядом прилади, глянув на дисплеї з графіками та діаграмами, потім підійшов до основного монітору, який свідчив про те, що робота з прокладання курсу до самої Землі майже закінчена. Та враз жахнувся.

Зеленкуваті потоки символів на напівпрозорих обмежувачах набули червоного, кривавого відтінку. Самі символи теж змінилися. А на голографії до сріблястої летючої тарілки наближався інший космічний апарат. І не просто якийсь там невидний апарат, а справжній бойовий космічний крейсер з хижими обводами.

Капітан Кременчук заклацав клавіатурою, заковзав пальцями по сенсорам – він не міг стерпіти такого блюзнірства. Він завантажував нові й нові програми, але клятий крейсер і не думав тікати. Навпаки він все ближче й ближче наближався до голографічної красуні.

І не тільки.

Завищав сигнал тривоги. Й «Софія-V» раптом доповіла, що до неї наближається бойовий корабель. Саме такій, який зображений на голографії. Але закінчити доповідь вона не встигла. Бо раптом в динаміках щось клацнуло і рипучий голос Калавного заглушив електронне сопрано «Софії-V».

- Агов, - кинув він, - капітане Кременчуку! Розпочинаю завантаження нової програми в вашу комп’ютерну мережу. Відтепер твоя летюча тарілка підпорядковується моєму крейсеру і виводить його до вашої Землі. Де я її і захоплюю. Бо нашій малесенькій штучній цивілізації необхідні нові території в нових всесвітах  для нових космічних доків. Отже, увага! Розпочинаємо. Три… два… один…

Але не встигла стартувати підступна програма головного програміста космічних доків маленької штучної планети Кампутер! Бо тільки він набрав пароль входу до мережі «Софії-V», як летюча тарілка затрусилася усіма своїми з’єднаннями, а його крейсер… Його крейсер зненацька безгучно вибухнув вогняною квіткою, та й за хвилину розчинився у чорному космічному просторі. Лише деякі крупні уламки на Кампутер зоряним дощем пролилися.

- Що?! Хто насмілився дати Калавному пароль до моїх директорій? – закричав у мікрофон капітан Кременчук. – А ну ж зізнавайтеся, кляті програмісти космічних доків, а то всіх перезавантажу!

Троєд, не довго думаючи, сміливо мовив:

- Це моїх процесорів діло. Робіть зі мною, що хочете, але я мушу довести, що маю хист до програмування. Спочатку я хитрим хакером проник до мережі Калавного і взнав про його антигуманоїдні плани. А потім створив комп’ютерний вірус, який вмикав системи зорельота Калаватого на самознищення за будь-якої спроби з’єднатися із вашим кораблем.

- Ти довів свій хист, хлопче. Та й голограма з «Софією-V» була, як жива. Віднині можеш вважати себе моїм бортінженером. Тебе чекає велике майбутнє.

- Ха… ха… ха… - зарипіла раптом сигналізація голосом Калавного, що вже майже розпорошився по всьому дальньому космосу. – Він-то буде бортінженером своєї коханої, а от ти, капітане, ніколи не побачиш Землю…

- Що?!

- Я, про всяк випадок, на ваш вірус застосував свій антивірус, який вже й активувався..

- Який такий антивірус?

- Антивірус любові. Антивірус кохання, - сумно забринів електронний голос «Софії-V». – Любові до планети Кампутер. Кохання до андроїда Троєда. Я не зможу тривалий час без цієї планети, капітане, навіть якщо поряд буде Троєд. І не зможу тривалий час без Троєда, навіть якщо буду поряд з цією планетою.

Похнюпився Троєд, але коли заговорив, то твердо лунав з динаміків його сумний голос:

- Недарма я вивчився мистецтву програмування. Я вилікую тебе, кохана. Вилікую від Кампутера. Вилікую від себе. І ти знову зможеш відправитися у свій нескінченний рейс.

- Ні! – вигукнув капітан Кременчук. – Не можна любов вважати за хворобу. Не можна кохання мати за вірус. Не можна їх лікувати. Бо і не хвороба це, а саме життя. Вічне, як космос. Тож, може, краще мені новий корабель скласти в знаменитих космічних доках планети Кампутер?

Усі андроїди зоряної системи Кампутера, усі кібери та програмісти, і навіть найпростіші механізми працювали над створенням нового корабля «Софія-VI». Під невсипущим наглядом головного програміста, а потім і системного адміністратора, Троєда. А закохана красуня «Софія-V» завжди була поряд із ним. Бо в будь-якому всесвіті немає нічого штучного, а все природне. Як і самий космос. Як і сама любов.

З тих пір маленька та ще й, до того ж, – штучна,  планета Кампутер стала у своєму Всесвіті центром притягання усіх його зірок та галактик. Капітан же Кременчук полетів далі на пошуки своєї рідної Землі. А перед тим завантажив він в електронну мережу «Софії-VІ» резервну копію Калавного. Вона на «Софії-VІ» і досі виконує роль антивірусної програми. Тільки от часто її апгрейдити доводиться. Але, це, мабуть, брешуть люди. Або кампутеряни…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Попович Роман, 02-01-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.94495606422424 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …