Майже весь час Марійка проводила на цвинтарі.Відведе Юленьку до школи, а Тетянку до садочка, попорає господарство, та й туди.Все життя їхнє з Максимом згадує, перебирає лиш не кожну днину.
Нікого навкруги не бачить, як прийде до могилки, повністю замкнеться в собі і сидить.Так просиділа все літо і осінь.
Одного дня звернувся до неї сторонній чоловік, попрохав води, щоб на могилку поставити.Вона його і не стрічала тут ніколи.
- Та був я.Вже не раз Вас бачив, та нехотів докучати,- мовив.
- Дружина в мене тут похована, скоро рік буде, як немає її.
Погорювали вони вдвох, наговорились, та й
порозходились надвечір.
Виявилось, що сам Віктор з Харкова, а дружина тут похована, бо так забажала- біля батьків. Діток разом не нажили.
А сам він більше роду немає, виріс в сиротинці, батьків своїх незнає.
Ніби про мене,- подумала Марійка, але в голос нічого не сказала.
Після цієї розмови так тепло стало на душі і затишно...І якось на серце ліг спокій.
На другий день вже сама поглядом ловила знайоме обличчя, Віктор не забарився.
Приніс з собою чай в термосі, бутерброди, які вони повністю і спустошили.Пізніше, коли стало геть зимно, зняв куртку й прикрив нею ніжки жінці.
- Холодно вже, а Ви легко одягнені, ще часом, щоб не захворіли- промовив.
Таких зустрічей було ще декілька.
На одній з них Віктор повідомив, що незабаром від' їзджає до Харкова у справах, і приїде вже весною.
-Шкода, що так швидко від'їзджаєте, добре мені біля Вас. Сказала і сама злякалась.
-Ну що я намолола, який стид, і що воно за язик в мене такий: все плеще не погодивши з хазяйкою.А чоловік взяв її руки, притис до себе, і став зігрівати...
Очі в очі - споглядали вічність...
Уста лиш доторкнулись один одного...
А сніжинки вже закружляли і вечір надходив, а вони все не могли розпрощатись.Вже й не говорили нічого- зайве. Серця й так розуміли одне одного.
Він поїхав, а серце залишив...
Тільки спогадами і жила Марійка.Бувало ввечері притисниться до вікна, в грудях аж гаряче , а вона тихо покличе:
- Вікторе, як ти там, чи скоро будеш? Якби могла, пташкою полинула б, тільки б крильми доторкнулась, в вічі заглянула, і назад, до діток...Та до весни ще ціла вічність...
Дітки підростали, і Марійка перешивала одяг з старшої на меньшу доньку.В неї доволі добре й виходило.Адже по закінченні школи в дитячому будинку, опанувала професію швеї, і декілька років попрацювала на виробництві.Одна з мам в садочку навіть замовила сукенку для своєї доні на свято, і була роботою дуже задоволена.А Марійка на зароблені гроші купила Тетянці теплі штанці з колготками.
Батьки Максима навідувались зрідка, мати
Тетяна розпочала розмову, що дітям все ж потрібен батько, і щоб Марійка будувала своє нове життя...
Тільки но сніг зійшов пішла жінка на цвинтар прибирати могилки.І свого чоловіка опорядкувала і дружини Віктора гробок прибрала.
Прибирала і говорила подумки з незнайомою жінкою, розповіла, що небайдужий їй Віктор, та чи дозволить дружина кохати її чоловіка...
Шелеснув вітерець, сонечко засяяло, і Марійка прийняла це за знак згоди.
Вертала одного дня із райцентру, підійшовши до хати, побачила дим з комина, хтось розпалив грубку, напевне батьки Максима зайшли- подумала .Зайшовши в дім, лиш не скрикнула: Віктор порядкував в домі.Весь стіл заставлений гостинцями, квіти повсюди, і він сяє.Як припав до неї, що не сила й відірватись було.
- Як ти приїхав, як знайшов ? Я ж не залишала адреси?
- Серце привело,- посміхнувся чоловік.
-Сідай, люба до столу, я вже й картоплі насмажив! Для Марії ще ніхто і ніколи не готував обідів, і не смажив картоплі, та й грубки не топив.Незвична їй була така увага, аж сльози забриніли...
Познайомила Віктора з дітьми та батьками Максима.Діти відразу подружились з чоловіком.А батькам він повідомив, що забирає всих з собою до Харкова.Там у нього свій бізнес і квартира, і там їм буде краще.Батьки благословили.
А Віктор вже вдома розповів чому від'їзджав так швидко, адже вже був прикипів до Марійки.
-В мене свій цех по пошиву дитячого одягу, а дизайнер переїхав до іншого міста, потрібно було терміново шукати гідну заміну.
- То рахуй, що вже знайшов, вважаю, що справлюсь,- щебетала жінка, і показала одяг, який майструвала для дівчаток.
Збирались недовго: все хазяйство до свекрів перевезли, а побут весь так і залишили.
- Берем тільки саме цінне,- наголошував Віктор.
- А це ти з дівчатками!
Марія розквітла .Вона вже знала, як буде жити далі і що цінуватиме в цьому житті...
