- Лесюню, Лесюню, ось послухай, що було!- забігши в двір, ще від воріт кричала Інна.
- Вчора ми з Романом до клубу пішли, ну там щоб розважитись трохи...
- А там....Твій ...Сашко! Тебе шукав, уявляєш?
- Я підійшла до нього розповіла, що та як...
- А він все повірити не міг, що в тебе син...
Ніби навіть зрадів цьому. А тоді до нас
Володька Прокопчук підійшов, став насміхатись з нього, що мов поки він Сашко, по закордонах гроші заробляв, то ти вже й справилась- дитинку привела.
- А він не розгубився, сказав, що його то дитина, і що у вас просто непорозуміння маленьке вийшло...
- А Володька той, ото вже Трандичиха в штанях, як почав допитувати коли в останнє ви бачились...
- То я й повідомила, що Сашко до нас і в Київ приїздив, і навіть продукти привозив.
- Ще й гаркнула на Володьку того:
- Тобі що , невтямки? Сашкова то дитина!
- Чи ти бува хлопче, не родич тітки Варки Майорової? Бо вона щось зтишилась останнім часом, то певно тобі повноваження свої передала...Людей оббріхувати!!!
- А ще я сказала, що ти спеціально малого також Шуриком назвала, щоб як у кіно було, типу: Олександр - великий, Олександр- маленький! Тоді вже відчепився!
- Ми , як додому вже йшли, то Сашко з нами напросився, все про тебе розпитував.
Так, що жди в гості!
- Ой, Інно! Стидоба яка! Як я йому в вічі буду дивитись? Добряче я дров наламала! І навіщо він малого мого своїм перед людьми признав?
- Та що тут, неясного? Кохає він тебе досі, Лесько...
- Ну, а ти як?
- Незнаю, поки сором один відчуваю, і так ніби шкода його дуже.
- Ну...Як шкода, то все ж небайдужий він тобі...
За тиждень таки з'явився Сашко великий.
Леся малого приколихувала надворі під грушею гіллястою, щоб в затінку ...
А він зайшов, і ніби нічого й несталось між ними.Приніс іграшку для Сашка малого, таку, щоб краще спав, як увімкнуть ,то шум морського прибою чути.Олесі цукерки простягнув, попрохав самому приколихати хлопчика.
А як він заснув, звернувся до неї, щоб вислухала його;
- Я Лесю, і досі тебе кохаю. Ти не дивись, що я так легко тоді відмовився від тебе, просто думав, що заслуговуєш ти на своє жіноче щастя, а зі мною ти б не стала матір'ю.Адже я в дитинстві свинкою переболів, лікарі попередили ,щоб на дітей не розраховував.Через те й з одруженням зволікав, все незнав, як тобі повідомити про це...А тоді , як приїздив до вас в Київ, і Інна розповіла, що в тебе інший, вирішив відпустити тебе, ти повинна бути щасливою.
Тепер, як так сталось, то пропоную тобі зараз свою підтримку.Одружимось, всиновлю малого...
- Що скажеш?
- Не поспішай, мені ще час потрібен...
- Олесю, я тут за роботу домовився, недалеко від вашого будинку.Будь добра, якщо твоя ласка, хоч у дворі будь, щоб я міг бачити тебе з малим, як проходжу.Не проганяй...Кохаю я тебе й досі...
Вечорами, частенько Сашка малого ніяк спати вкласти неможна. І скупаний вже, і нагодований, і ніяк...Довго світиться в кімнаті ...Батьків не дуже хотіла Олеся турбувати, наробляться за день.Городи, господарство, навіть торгувати виходили зрідка, все ніколи було.
В один із таких вечорів телефонував Сашко великий:
- Що? Не спить?
- Не спить.
- То я зараз прийду.
А коли вже прийде, то малого з рук неспускає, і також помітив, що чимось таки вони схожі між собою....
Так і осінь в шибку постукала.
Сашко малий вже став пізнавати Сашка великого. Посміхається до нього, агукає!!!
- Доню, а як далі ти уявляєш їх спілкування?
- Ми баба з дідом, ти- мама! А Сашко хто?
- Як поясниш хлопчикові коли підросте?
- А ну, мамо, нехай вже якось...,- все відмахувалась Олеся.
Одного дня послала мати її трохи розвіятись, до столиці навідатись, прикупити з одягу, що потрібно малому.
А як поверталась Олеся вже додому, то дочекатись немогла, коли побачить своїх хлопців: Сашка великого, та Сашка малого.
Ніби не пів- дня її вдома не було, а вічність...
Стиха відкрила двері- нікого.
- Батьки десь до сусідів пішли насіння лускать та потеревенити,- повідомив Сашко великий, допомагаючи їй роззутися.
- Ти напевно вже голодна? -
- Може відразу повечеряєш, Лесю?
- Та поки ні. Втомилась щось я, і намерзлась.
- То давай відпочинь! Малий заснув.Він гарно спить під шум прибою...
Олесі вперше захотілось відчути чоловічі обійми... Такі щоб до хрускоту кісточок, щоб знати, що потрібна вона...
Сашко повільно роздягав її, обціловуючи все тіло, запропонувавши масаж, щоб краще зігрілась.
- Ти який ,Олесю любиш?
- Бо я з дитинства знаю тільки рельси- рельси, шпали- шпали...
Той дитячий масаж таки задовольнив обох.
Під тихе сопіння малюка та шум прибою,
кохали одне одного, як вперше...
Цього вечора, чи правильніше сказати вже ночі, Олеся дала згоду на одруження...
