До салону забігла захекана Олена Сергіївна.
- Ой, дівчатонька, тільки Олесю тримайте!
- Що сталося?
- Що за трагикомедія?- перепитала Галинка.
- Ой, божечки! Тільки її туди не пускайте!
- Сергія Івановича вбито! Тут недалечко від нас.
- Я на роботу йшла, побачила поліцію, крики, там все перекрили.Але я впізнала його автівку, а перехожі вже розповіли, що вбивство сталось, ніби, як замовне!
- Оце таку звістку лиху принесла, не подумавши, відразу все виклала,- переймалась хазяйка.
Олеся ніби закам'яніла: вона окремо, тіло окремо, а думки ще дальші...
- Це неможливо! Можливо тільки поранений? Давай телефонувати Сергієві.
Чужий чоловічий голос повідомив , що ніяких коментарів він не дає.
- А якщо ви дружина то ввечері , щоб вдома були, бо ведеться слідство і ви повинні дати показання,- додав.
- Ну ось, бачиш Лесюню, про смерть ні слова! Значить жить буде! Тож заспокойся, а ввечері поїдеш до нього на квартиру, там все й проясниться,- заспокоювали дівчата.
Яка там вже робота, скасувала всі попередні записи, напилась заспокійливого
і вирушила на квартиру до Сергія.
Грізним поглядом ще з порогу її зустріла
Валентина Василівна.
- Що явилась? Добро приперлась ділити?!
- Ларисо Іванівно, давайте скоріше сюди!
- Ось, явилась наша пташка, щось і собі перехопити хоче!
В коридор вийшла якась жінка, схватила Олесю за плечі і нумо трясти.
- Ти стерво, чого припхалась сюди? Чого тобі треба?
- Немає вже його, немає!!!
- І нічого тут тобі чужі пороги топтати.
- Забирайся геть, бо зараз зпущу тебе зі східців разом зі твоїм байстрям, ще ненародженим,- погрожувала вона.
- Ви знаєте, що я вагітна?- стиха запитала
Олеся.
- Знаю, все знаю! Розповідав Сергій про тебе, і про байстрюка твого.Знаю я вас, овечок таких сільських, понаїхали сюди, щоб чоловіками чужими крутити!
- Я незнала, що в Сергія є дружина,- схлипнула Олеся.
- І дружина, і двоє дітей, все в нього є!
- І як виявились, навіть полюбовниця є!
- От вскрізь чоловік поспів, навіть померти в 40 років.
- А ти може документи на землю і магазин прийшла забрати?
- То дзузьки тобі!- і жінка тицьнула скручену дулю.
- Ще б чого!
- Прохав він за тебе, не заперечую!
- Але я добра свого не збираюсь нікому віддавати, мені он двоє синів піднімати потрібно.Та земля із магазином, що він хотів тобі відписать, наша вже років із 10.
За борги все те було віддано нам. Позичив Сергій гроші друзяці одному, а він збанкрутів.Нічим було борг віддавати, то й відписав.
- Так що не відкривай рот на чуже добро!
Добре ,що й не встиг на тебе все оформити.
- Так що не сунь мені свого живота під носа,
ще невідомо чиє то дитя...
- І не смій більше сюди з'являтись, тепер ми з дітьми тут житимемо!- відрізала дружина Сергія.
- Інго, скажи, як мені пережити цю біль?
- Я ж навіть попрощатись з ним незможу...
- В мене нічого немає, тільки пам'ять залишилась....
- Як дізнаються в селі...А мати тільки но мене попереджала...
- Як дитя на ноги підіймать?- все горювала Олеся.
- То в тебе, що? Геть нічого немає? Ні подарунків там якихось, що можна продати, ні колечка, ні - ні?- допитувалась Інга.
- А колечко...Колечко є! Навіть гарнітур цілий є!
- Золотий?
- Що , срібний? Геть не поважав він тебе, подружко!
- Не золотий, і не срібний, а із стебла водяної лілії. Коли ми були на відпочинку, відвідали озеро, все вкрите квітами рожевими.Тоді мені Сергій і виплів із стебла колечко, а із стебла з квіткою, на шию прикрасу, квітка слугувала за кулон.
Я й досі все те зберігаю...
- Яка ти дурепа, Олесю...
- Сама знаю, що ж поробиш, яка є!- додала
дівчина.
- Ти напевне Інго вже починай собі іншу подружку підшуковувати на квартиру, бо я тут в Києві не залишусь довго.Попрацюю поки можна буде, бо лаки та все інше так мені смердять...А тоді вже на село повернусь...
- Принесу матері в подолі, як вона і передбачала,- скрушно зітхнула.
Не відкладаючи в довгий ящик дівчина знову на вихідний подалась у село.
Тільки но зайшла у двір, як сльози самі навернулись на очі. Мати саме з повітки вийшла.Як побачила ті сльози горохом, так в руки і сплеснула:
- Що , таки є подарунок нам з подорожі ?
- Так, Лесю?
- Так мамочко! Дурна я в тебе! Це ще не все мамо: Сергія більше немає, вбили його, ніби замовне вбивство.
Хазяйка наша Олена Сергіївна по своїх каналах там трохи дізналась, що та до чого.
- Виявилось, що Сергій розлучився фіктивно з дружиною, щоб захистить свої статки.Борги там якісь в нього були давні.
От і замовили його.
- Доню, то він що? Одружений був?
- Одружений, ще й двоє дітей- хлопці!
- А по скільки ж їм років?
- Звідки я знаю мамо, дружина мені цього не повідомляла.
- Оце так вляпалась ти, дочко!
- Ох і слава по селі піде...
- Знаєш, що Олесю!
- Ось я попереджу той осуд. Знаю чий язик найбільш лихий та дошкульний на кутку.
- А навідаюсь я лишень прямо зараз до Варки Майорової, та прищемлю трохи того язика, бо він у неї, як шило.Так і коле людей , як кого дошкульніше вдасться.Я зараз -миттю, навіть переодягатись не буду. Нагадаю її дівоцтво, є там деякі гріхи за нею, що мені лиш відомі, то трохи побалакаю з нею.
А ти йди до хати та відпочинь з дороги дочко, матері завжди в отвіті за своїх дітей, будемо тримати удар.
