- Інго, а що в нас знову харчів повний холодильник? Півень навіть є!
- Моя мама може приїздила ?
- Та ні Олесю, то Сашко твій вчора був.
- Інго! Що це за фокуси? Чого б це Сашко мені півня і бараболю доставляв?
- Ну оце бачиш які хлопці пішли, нема щоб прикраси які, чи сумочку подарувати, то вони бульбу і півнів в столицю тягнуть!
-От кавалери пішли! Ну жмоти!
- Інго! Я тебе знаю! В тебе совісті ніц! -Признавайся, обкрутила вже й Сашка?
-Та що його там крутить було? - -Так...натякнула.
- Та-а-ак! Досить позорити мене! Ти що недоїдаєш?
- Та то я про запас! Ну добре, Лесюню, не скаженій, більше не буду. Ти ж вже з олігархом познайомилась, будем тепер, як вареники в маслі купатись!
- Ти ж про подругу не забудеш? В олігархів і товариші не нижчого рангу?!
- Досить, Інго, сказала вже ж , напевне не бути нам разом! Не того лету я ластівка.
- Отож- бо й воно! Я ж навчала тебе: не прибирати, вино на столі залишити...
- А ти що?
- Ще б свиней попорала!
- Немає в нього свиней.
- І прибиральниця в нього своя є.
- Уявляєш? Валентина Василівна- вона зветься! Не так, як мати моя - Валька!
Хоч діти тьотьою Валею кличуть, вона також прибиральницею в школі працює.
- А ще, та Валентина Василівна на місце мене поставила.
- Я знаєш, так собі розговоритись з нею хотіла, познайомитись краще.Просто так запитала, чи добра в неї платня, а вона знаєш, що мені відповіла?
- Що?
- Що моя робота -ціниться краще, мов вона мені не рівня!
- Чуєш, Інго! За кого вона мене має?
- Знано за кого....
- Мабуть і Сергій Іванович такої ж думки,- схлипнула Леся.
- Ну де моя голова була! Га, Інго?
- Знано де...Між ногами...
- Ну все, все , стишся.Перемелиться- мука буде.
- Ти ж не могла Лесю вже ж так і закохатись швидко? Наука тобі буде...
- Закохатись! Та я вже жить без нього не можу.
- Не піду завтра в салон, поміняюсь з Маринкою.Мені поплакать хочеться, та що там поплакать...Повить...
- Вий сьогодні, а завтра до праці, а там дивись і наладиться все.
- Вони ж олігархи знаєш які ?
- Які?- все схлипувала Олеся.
- Все собі виважують та вирішують: як правильно буде, і як потрібно...
На ранок новий день, і нові клопоти: Олеся провила вечір і пів- ночі. Під очима синяки, шкіра посіріла, очі згасли.
- Ні подруго, так діло не піде! Якщо так за кожним кавалером сльози лить,що ж воно буде?
- Давай, одягайся і на роботу! І підійди відразу до дівчат- перукарів, нехай тобі зачіску зроблять і макіяж.Відразу й настрій
підніметься, і красунею будеш!- дала настанову Інга.
Олеся яскравою квіткою виділялась серед всих працюючих і клієнтів.
- Для кого марафет? -підморгнувши запитала Олена Сергіївна.
- Та так, для себе,- промимрила дівчина.
- Ну- ну! - посміхнулась хазяйка.
По закінченню роботи Олеся додому не поспішала, то інструменти стерилізує, то ще щось прибирати почала.
- Агов, дівко! Ти чого ще тут товчешся?
-Тебе вже зачекались досі ! Он вийди на вулицю, твій клієнт позавчорашній вже годину під салоном крутиться!- нагукала педикюрщиця Світлана.
Серце затріпотіло...
Очі , як вуглини від жару, так і спалахнули...
Не пішла...Полетіла...бо ноги вже йти не могли- підгинались...
-Сергій Іванович!- вигукнула Олеся.
- Давай просто- Сергій! Я ще не такий старий, як ти можливо подумала.
- То в нас по чоловічій лінії завжди так: скроні срібні вже в 40 років.
- Давай , люба моя дівчинко, тепер будемо краще знайомитись, ти вже все розповіси про себе, а я про себе.Не будемо поспішати, в нас життя попереду.А то тоді накинувся я на тебе, залюбив вже тебе дуже!
- Давай,- погодилась дівчина.
Сергій з розмахом підготувався до побачення: ванну з пелюстками троянд підготував, вечеря вже стояла на столі, свічки палахкотіли по всій квартирі...
- Тепер я тебе Олесю пригощаю! Незнаю, чи буде так смачно, як твій борщик, але я старався, - зазначив він.
- То ти ж про якесь чар зілля тоді говорив!
- Говорив, бо ще ніколи так смачно не було, а ти що подумала, Лесю?
- Та вже нічого...Не буде ж вона розповідати, як злякалась тоді...
За зустрічами та побаченнями і осінь замайоріла.
- А давай Лесюню, десь за кордон махнем, погріємось ще на сонечку, в мене якраз вільний тиждень, а тебе я в Олени Сергіївни відпрошу! Що скажеш? Паспорт є в тебе закордонний?
- Є навіть біометричний! Зробила ще раніше, думала може працювати куди подамся, - розповіла дівчина.
- Ну то пакуй речі, та й подамося!
- А куди ми подамося?
- Нехай це буде сюрпризом!- задоволено вже кудись телефонував Сергій.
А знаєш, коханий, я вперше на морі...
- Бери вище люба, на океані.
- Ми -на Індійському , острів Шрі- Ланка! - повідомив він.
- Та я вже давно зрозуміла куди прямуємо, ще в аеропорту, це вже я так, хотіла тобі підіграти,- посміхнулась дівчина.
Океан зустрів хвилями і зливою.Такий теплий тропічний дощик, він то починався, то закінчувався...
Особливо подобалось Олесі таке дійство:
шаленна злива завжди була зранку, коли вони йшли на сніданок.В ресторані вікна панорамні, з видом на океан.В залі стояв білий рояль, за ним піаніст віртуозно доповнював мелодію дощу мелодією аккордів...
- Цілий тиждень був в їхньому розпорядженні...Блаженство...
Вдень настрибавшись на хвилях, чекали вечора, щоб тішитись заходом сонця. А вже опісля в номер відпочивати.
В один із вечорів Олеся запитала:
- Можна я тебе щось попрохаю, Сергійку?
- Я мабуть здогадуюсь!
- Ти бажаєш , щоб ми голенькі в океані вночі скупались?
- Вгадав, Лесю?
-Ні. Але ти тільки не смійся, обіцяєш?
- Обіцяю, люба!
- Зроби мені масаж: рельси- рельси, шпали- шпали....
Тієї ночі , під рокіт океану, потяг по рельсам та шпалам на тілі Олесі прокладав дорогу до самого ранку.....
