- Це ти, Лесько?!
-О, то тут всі наші дівчулі!!!
- Як ся маєте, дівоньки?!
- Чи не остогид ще вам сільський гламур?
- Чи не хочеться до столиці?-захіхікала Інка.
- А це ти Інко? Тебе й не впізнати! Яка пані стала! Ну просто отпад!!! Ти що вже олігарха собі спірвала?-навперебій вгадували дівчата.
- По- перше: не Інка я вже, а Інга! Затямте це собі, бо на Інну відгукуватись вже не буду!!!
- По- друге: якщо хочете і собі кращої долі, то слухайте мене, що скажу...Та уважно так слухайте , а не через раз...
- В столиці я тепер проживаю, працюю там.
Зараз шукаю собі співмешканку в квартиру, щоб квартплата на двох була.Через це і навідалась в наші Задрипанці.Бачите, відразу до вас в клуб, на дискотеку!
Хочу між вами дівчулі хорошу товарку віднайти, ми ж бо знаємо всі один одного.
Тож і сумісне проживання буде на цілковитій довірі. Бо ті чужі...
Ну їх...Як не обікрадуть, то обкуряться, а ще нечепури, хлопців тягнуть до кімнати. А мені після роботи куди дітись? Влітку хоч в парк чи сквер можна підти прогулятись, а взимку?
Мало я на роботі перемерзаю, то буду ще
і вечорами десь лазить. Щоб всі заміські Хвойди долю свою відшукати могли серед всих столичних парубків.
- Тож давайте дівчата по- порядку: Хто хоче,
і може зі мною до самої столиці вирушити?!
- Та незнаємо ми....В нас і тут робота є...
Галина он заміж іде ...Таньку батьки не відпустять...- загомоніли дівчата.
- Олесю, ну а ти? Ми ж подругами були в школі, хіба тепер не помиримся?- причепилася Інга.
- Що тебе тут тримає? Матері з вітчимом діла до тебе вже ніякого! Ти вже доросла!
- Чи будеш все життя чекати коли бухгалтерка з головихою знову на манікюр до тебе прийдуть? То на цьому багато не заробиш! Бо всі інші твої клієнти, або подружки, з яких ти плату не береш, або старі
діви, яким і так нормально буде.
- Якщо вже так полюбляєш нігті розцяцьковувать, то й в Києві цього добра навалом! В мене й знайома є , тримає свій салон на Подолі. Познайомлю вас, може й приглянешся їй, а я ще й словечко за тебе замовлю!
- Нумо, погоджуйся, Олесю! Побачиш, гірше не буде, ще дякувати мені будеш, що надоумила! - все вмовляла подругу Інга.
- З твоїми видами тільки в столицю, все при тобі: волосся он, як кінська грива, таке ж лискуче і густе. Цицьки вже добряче поналивалися, сраченя- персик, та ще й струнка. Ну- Афродіта!
- Тільки сільська !
- А будеш, як треба: із піни морської...
- Скажеш таке, Інго...Хто там на мене чекає?
- Чекають, чекають, ще й як чекають, отаких дурочок сільських! Але зі мною не пропадеш! Ми собі ціну знаємо! - підморгнула подруга.
- Якщо вже продаватись то задорого, або
"по- любві", як говорить моя мамка- підсумувала Інга.
- Так що чекаю тебе завтра з речами на зупинці, але пожди...
Те шмаття своє вдома залиш.Воно для Києва не підійде, не сприйматимуть тебе, як потрібно.Давай так: спочатку із мого одягу щось тобі підберем, чи на секонд змотаємось, а там вже й сама собі прикупиш. Держись мене Лесько, і буде тобі щастя!
-Е-е-е... зачекай Інго, в мене ж жених тут є!- почала Олеся.
- А він тобі заміжжя пропонував?
- Ще ні, він гроші поки заробляє, на будівництві в райцентрі працює.
- Ну то нехай собі будує там...Заробляє...
А ми поки й самі обернемось...
