Дні проходили за днями. Хлопці вже добре призвичаїлися до життя в поселенні. Вони вже давно змирилися з думкою, що назавжди залишаться в цій реальності. Навіть якщо б повернутися було можливо, загроза занести у свій рідний світ смертельну хворобу примушувала їх відмовитись від повернення. Роман вже втягнувся до служби на військовій базі, Толик допомагав доктору Квалі доглядати за енергоустановками, Михайло допомагав Мауріні в лікарні. Одного разу пізно ввечері Михайло із Лоу та Зоряною вже збиралися по домівках. Надворі шаленіла хурделиця. Зима була хоч і відносно тепла, з частини відлигами, але дощі постійно чергувалися зі снігопадами. Напередодні Мауріна відбула до одного із селищ місцевих мешканців – захворіла дружина вождя племені. Михайло хотів поїхати з нею, проте виявилося, що це плем’я з недовірою ставиться до чужих і ні з ким крім лікарів взагалі не бажає спілкуватися. Мауріна сіла у гравікар і відбула у селище. Там її і застала негода. Ось уже третю добу Михайло підміняв її. Раптом він почув як відчинилися зовнішні двері, а потім тупіт багатьох ніг. Михайло негайно підвівся.
– Несіть швидше, – почувся гучний голос. Двері розчинилися і в приміщення увійшла група солдатів. Вони тримали ноші на яких лежала людина в такому ж камуфляжі. Одяг в області живота був у крові.
– Нам потрібна доктор Мауріна, – звертаючись до Лоу сказав Жоакін.
– Доктора Мауріну затримала негода в селищі аборигенів, як мінімум дві доби її не буде, – відповіла Лоу.
– Що сталося? – Михайло не гаючи часу почав оглядати солдата. Крізь одяг із живота стирчав уламок дерева.
– В сутінках в хурделицю патруль не помітив урвища, він впав на корчі, – пояснив один із солдатів.
– Потрібна негайна операція, несіть його в операційну, Лоу, допоможи підготувати інструменти та медикаменти, я продиктую що збираюся робити, а ти визначиш що нам потрібно, Зоряно, разом з Мауріною будете мені асистувати, – Михайло вже одягав хірургічний костюм, потім почав дезинфікувати руки.
Лоу тим часом діставала пакунки зі стерильним інструментом, флакони з антисептиками, дезінфектантами. Зоряна швидко зорієнтувавшись їй допомагала.
– Як він може, він що збирається оперувати? – здивовано вигукнув офіцер.
– Так, йому потрібна негайна операція, інакше до ранку він помре. Уламок пошкодив кишечник, – рішуче сказав Михайло, він знав, що у цьому світі до хірургічних втручань допускалися виключно жінки, оскільки вважалося, що лише жіночі руки здатні на точні рухи.
– Повірте йому, у нього є великий досвід і крім нього зараз ніхто не здатен провести цю операцію, – втрутився Роман.
Жоакін кілька секунд вагався, а потім рішуче сказав:
– Всі негайно на вихід! – і вже спокійніше, звертаючись до Михайла додав: – надіюсь, що ти знаєш, що робиш, а я прийняв правильне рішення дозволивши тобі оперувати.
Поки Михайло оперував, солдати разом з Романом і Толиком чекали в коридорі. Толик і Роман ще мабуть ніколи так не хвилювалися за свого друга. Час тягнувся безмежно довго. І ось нарешті двері операційної відчинилися і вийшов Михайло. Всі напружено дивилися на нього.
– Я зробив все що міг, решта залежить від його організму.
– Докторе, ідіть відпочивати, а решта, перестаньте стовбичити в лікарні та розійдіться по домівках, – скомандував Жоакін
Вранці поранений прийшов до тями, коли Михайло зайшов, він якраз розплющив очі. Михайло дозволив Лоу дати йому трохи води та вколов порцію поживно-тонізуючої суміші. Саме це він вичитав в протоколах на столі Мауріни. Згодом прийшов Жоакін. Михайло повідомив, що поранений тепер повинен вижити. Опівдні хурделиця вщухла, небо поступово очистилася. З ним по відеозв’язку зв’язалася Мауріна і повідомила, що вже прямує до поселення. Прибула вона вже коли сонце зникло за горизонтом. Вона відразу ж не гаючи часу зайшла до лікарні та оглянула пораненого. Жоакін з нетерпінням чекав її в коридорі.
– Операцію проведено на диво вдало, відчувається рука досвідченого лікаря. Правда він користувався примітивними інструментами, але пацієнту нічого не загрожує і він почав швидко одужувати. І враховуючи характер поранення я можу стверджувати, що без операції він би вже давно помер би, – повідомила Мауріна вийшовши з реанімації.
Після цього випадку до хлопців і зокрема до Михайла місцеві мешканці стали відноситися з більшою довірою і повагою. Михайло тепер не просто допомагав Мауріні, але тепер він сам приймав частину пацієнтів. Роман час від часу вирушав з вояками патрулювати місцевість, але контрабандисти та браконьєри не мали особливого бажання в цю непередбачувану зиму заглиблюватися на цю малолюдну територію. Толик допомагав команді доктора Квалі доглядати за енергосистемами. Особливого клопоту було із великими полями сонячних батарей, які постійно доводилось очищати від снігу, та ще й через те що сонце майже постійно було закрите товщею хмар енергії вони давали обмаль. На щастя енергії вітряків і ГЕС було вдосталь
Зима тривала з постійними сніговими циклонами, які чергувалися з дощами. Погожі дні були рідкістю і зовсім не було суттєвих морозів. Містечко було майже відрізане від зовнішнього світу сніговими заметами та негодою. Лише час від часу з півдня прибували антигравітаційні всюдиходи. Це були великі безколісні броньовані машини, які висіли на висоті приблизно метра над землею, могли рухатися як по воді так і суходолом і не потребували доріг. Також в рідкісні погожі дні прилітали повітряні транспортники.
Жоакін повідомив, що з настанням весни прибудуть лікарі з Півдня і майже всю роботу візьмуть на себе, а Мауріна з помічниками зможуть відпочити. Мауріна повідомила про свій намір з настанням теплих днів узяти тривалу відпустку і помандрувати річками континенту до північних морів. Хлопців, Зоряну і Лоу вона хотіла взяти із собою.
Нарешті тривала та сніжна зима добігала кінця. Сонце все частіше пробивалося крізь хмари. Потім почав танути сніг, річки розлилися. Поселення опинилося на острові відрізане від зовнішнього світу. Толика здивувало, як архітектори та інженери цього світу вдало розпланували та побудували споруди так, що повінь майже не завдала їм клопоту. Єдиною незручністю була трохи затоплена пристань.
Коли повінь спала, а ліси та луки почали вкриватися зеленню, прибула команда лікарів обіцяна Жоакіном. Саме вони тепер повинні були зробити щеплення проти жовтої хвороби місцевим мешканцям. Новонародженим жителям поселення Мауріна зробила їх сама.
– Жовта хвороба завжди починає розповсюджуватися не раніше ніж настане літня спека, у лікарів є два місяці щоб встигнути зробити щеплення, – пояснювала Мауріна Михайлу, коли вони покидали лікарню передавши справи.
Тепер у них було вдосталь часу, щоб підготуватись до майбутньої подорожі вгору по Дніпру.
