Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2587
Творів: 47061
Рецензій: 91455

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

По той бік думок 2,3

© Пидюра Олександр, 30-11-2019
                                                                                 2

Зірковитий сніг знову проковтнув Тремора. Вона могла довго спостерігати, як він тікає від неї на двір. Коли  зникав, Френа ходила по кімнаті у пошуках його речей, що приковували його до минулих життів, спогадів. Свій ритуал, дівчина проводила тисячу разів у мільярдній степені. Для кожної речі, котру вона знаходила, підбирала відповідний день й порядок. Сьогодні вівторок, тому першим торкнеться недогарків від свічок.  Вона залишала їх на своїх місцях, щоб Тремор не запідозрив її у бешкетстві. Ось, підійшла до засмальцьованого килима. Смугаста тканина висіла поруч із грубою. Вона набралась волого повітря вмираючого тепла. Перш ніж підняти край килима, вслухалась у шум. Чула, як Тремор ладить острогу для риболовлі, тому тепер спокійно дістала воскові трубочки із потаємної ніші.
Обряд почато.
Облизала шершавим язиком.
- Кисло. – розтягує слово.
Терла об шкіру на обличчі.
Що ж ти намагалась відчути, Френо? Хто палив ці свічки? Кому вони належали? Якщо Тремор їх зберіг, то явно, це ознака реліквії й приємних спогадів. Однак, вона мала на все свою думку. Такий маячок, пеленгатор його згадок, можливо свідчив про його бажання бичувати себе за провину чи помилку. Вчиняти дурниці для Тремора властиво.
Останій рух свічки припав їй між ніг. Вона різко застогнала. Довгі пальці автоматично вчепилися в тканину й мало не обірвали килим. Френа відсахнулась назад.
- Потрібно бути обережнішою. – сховала свічки назад у нішу.
Дуже вчасно. У  дверному порталі з’явилась кучерява чуприна.
- Ну чого ти забарилась? – Тремор зробив крок у перед. Сперся на раму. – Чи ти хочеш, щоб риба сама повиплигувала із лунки?
- Такий варіант мені підходить. – посміхнулась й кинулась в обійми до хлопця. Тремор впіймав її однієї рукою. Лапа притиснула до себе, а губи сплелись на її.
- Це на тебе так голод діє? – відкинув голову назад.
- Можливо. – вхопила острогу. – Ходімо.

                                                                                    3
До води йти недалеко. Вони завжди облаштовували своє гніздечко неподалік водойми, щоб було чути сплеск рідної для них стихії. Їхнє перше народження відбулось у воді, та достовірно про це нічого не відомо. Навіть, коли Тремор із Френою вели аннали в Олександріївській бібліотеці. Тоді її чоловік захопився мемуарами. Писав від світанку до пізнього вечора в той час, як вся відповідальність за ведіння хронологічних звітів впало на плечі тендітної Френи. Та все закреслила пожежа. Від тоді Тремор не залишав жодних писемних згадок.
Спускались з гори. Тремор йшов як завжди розміреним кроком.  Френа вибрала інший спосіб. Дитячий. Чи божевільний? На животі. Гладка шерсть шуби відмінила закони тертя і її легеньке тіло мчало донизу із швидкістю світла.
- Обережніше. – тільки встиг крикнути Тремор. Очі сфотографували кадр, як Френа вперіщилась в пухнастий сугроб.
Через цю пригоду, Тремор прийшлось набрати оборотів. Поршні запрацювали. Морщився.
- Списа зламаєш. – Нарешті дійшов до сугроба. За шкібарки дістав коханку. – Мабуть вже й не так хочеш їсти, правда?
- От і ні! – надула губки. – Таке враження, тебе більше хвилює ця штрикалка ніж моє життя.
Обережно, Тремор поставив її на ноги. Обтрушував від снігу.
- А якби я наштрикнулась на нього? Що тоді? – почала допомагати хлопцю.
- Форель чекає. – забрав у неї спис й рушив до річки не чекаючи дівчину.
Вона стояла деякий час на місці. Мнулася. Вже відкрила рот, щоб вкусити словом, але обачливо проковтнула слова. А потім знову зашкірилась. Мабуть, природа додала їй ще один ген, котрий відповідав за продукування сміху. Бо спостерігаючи за Френою, могло скластися враження, про її неприродну кількість усмішок. У звичайної людини від такого насичення посмішок, зморшки з’явилися б вже в малечому віці. От так, шкірячись, це тендітне створіння наліпило сніжних снарядів. Це навіть ліпше за слова. Кидала швидко. Захекалась. Снаряди швидко закінчувалась, та жоден не досягнув мети. Всі летіли повз Тремора. Залишився один єдиний кордуплик. Такий маленький і зовсім самотній.
- Цілую тебе, а ти цілуй тім’я Тремора. – лизнула язиком. – а ти солодкий.
Сніжна комета гепнула у Тремора. Він не обернувся. Френа ж закотила очі. Така холодна реакція відібрала усе бажання дуркувати, тому покірно підбігла до коханця. Очі ковзнули на його долоню. Все таки сплела довгі мов пензлики пальці з його грубими пазурами.
- Ну чого ти? – бутафорно штовхнула у руку. – Не буть букою.
Слова подіяли, мов важезний обух. Натиснув на своє внутрішнє гальмо. Списи полетіли від нього на декілька метрів. І замість вулканічної реакції, чоловік понурився. Широкі плечі перетворились на зів’ялу гору, з якої стирчали ну занадто прямі палиці-руки. За таку ідеальність, в Екваторіальній Африці, де вони прожили півтора року, їх би відрізали й перетерли на порошок.
- Не смій більш так чинити, інакше я тебе вб’ю. – долоні стиснулись в кам’яні брили. – Ти ж завжди тікаєш від мене, коли тобі набридне. А потім я маю тебе витягати із різних чорних дуп. – копнув носаком сніг. Мертві тільця сніжинок здійнялись білим туманом в повітря. Світло заграло на них білу симфонію. – Чи ти вже забула про Київ?
Тремор відвернувся.
- Ні, не забула. – прошепотіла.
Розмова мала продовжитись, та щось пішло не так. Обірвалось.
- Нічого не хочеш додати у свій захист? – повернувся до неї через плече.
- А варто?
Стинув плечі.
- Це тобі вирішувати.
- Гаразд. Тоді я просто мовчатиму, а ти слухай моє сопіння.
- Піди ліпше принеси остроги.
Дібрались до річки, коли сонце позіхнуло й збиралось закутатись у свинцеві хмари. Блакить давно отруїлась важкими металами. Набралось хворобливого відтінку ртуті, а подекуди чавунового пороху.
Перш ніж ступити на лід, Тремор простукав кінчиком списа попереду себе крижану кірку.
Стук.
Стук-стук.
Стук.
Стук-стук.
- Все гаразд. – порухом руки закликав Френу до себе. – Можемо йти.
- Чому ми взяли лише остроги? – підійшла впритул до нього. Через плече дивилась на річку, що була обрамлена нерівним колом льоду.
- Так ліпше відчуваєш злиття з природою. В тебе практично рівні шанси із здобиччю. Або ти залишаєшся голодним і маєш шанс вмерти від голоду, або ти ковтаєш її плоть й продовжуєш жити.
- Ой, це занадто пафосно для нашого часу. Хоча й ми зараз відлюдники, це не заважає нам користуватись надбанням прогресу.
Прочитати Тремора не вдалося.
- Ти обіцяла мовчати, от і мовчи.
- Ой, все. – здійняла руки для капітуляції. – Давай вже свою острогу.
Він стояв за неї на відстані декількох метрів. Спружинив руку й острога полетіла до Френа. Вона вправно  зловила.
- Дякую. – показала йому язика.
Вони ходили на протилежних берегах. Тремор тікав від неї чим далі. Як здалося Френі, він хотів залишитись на одинці із своїми думками, поки внутрішня буря ну стухне й не перетвориться на спокійну гавань, де можна буде сховатись від шторму чи інших бід. За той час, котрий дівчина снувала по кризі, її коханець встиг зловити трійко жирних форелей. Цього цілком достатньо, щоб вгамувати голод. Ще й на ранок мало залишитись. Тому Френа замахала рукою, щоб вертатись назад до хатини, та Тремор вдавав, що не бачить її. Доки він не вирішить йти, вони не повернуться і байдуже, що має минути день чи тиждень. Має значення лише переконання Тремора у своїх діях. Зважаючи на те, що хлопець досі сердився на неї, вона дала йому спокій й собі взялася за рибальство, поки сонце ще кохалось на задвірках небесної брами. Нарешті, вона запримітила рух. Спочатку маленькі поштовхи під кригою. Вона впала на коліна й почала розчищати сніг. Через мить гладка мов скло крига цілувала оголені пальці. Поштовх зник. Тому вона припала до криги й вхопилась зором за скельце криги.
Бум.
Величезна голова рибини гепнулась об кригу.
- Що,  хочеш подихати свіжим повітрям? – поцілувала кригу. – чи збилась із курсу?
Риб’яча голова не з’явилась. Натомість на поверхні води з’явився гострий плавник, який більше підходив океанічному  чудовиську.Рибина була на стільки байдужою до всього через свої габарити, що навіть не звернула увагу на те, як її покрила хрестоподібна тінь. Френа занесла над собою спис, будучу готовою у будь яку мить завдати удару.
- Ну ж бо, хлопчику, підпливи ближче. – заклинала рибину. – Не будь впертюхом як Тремор. Мені й одного на сьогодні вистачить.
І диво. Рибина ніби справді почувши голос Френи розвернулась в її бік й підливла ближче.
- Ось так, молодець. – стиснула міцніше острогу й зігнула в колінах ноги.
Жирнюча двохметрова спина здійнялась над водою майже на метр. Френі цього й треба було. Різким рухом, вона увігнала зазубрений наконечник остроги  у спину майже впритул до плавника.
- Ні! – все що зміг із себе видавити Тремор.
Для нього час загуснув, мов гречаний мед. Ноги стали ватними й не слухались. На ходу скинув вовчу шкуру й плигнув у воду. Навіть встиг пригледіти, де саме Френа пішла під воду. Величезні руки загрібали воду, як весла від галери. За декілька змахів, він був на тому місці, де впала Френа. Вода скаламучена, а сірий мул згущував воду до рівня низькопробного чорнила. Плести далі не було сенсу. Вони рибачили в стоячій воді. Тому пірнув глибше. Мілину завчасно прощупав. Нічого. Далі вглиб. Обмацував метр за метром. Знайшов. Вхопив кліщами за волосся й потягнув на себе. Все. Випливли. Одкашлювався. Харкотів мулом. Не гаючи часу, швидко зняв одяг із дівчини. Френа не дихала. Посиніла й нагадувала зморщену сливу. Та це тільки в кольоровій проекції. Краса не пошкоджена. А некрофіл би взагалі охнув від щастя, побачивши таку оголену кралю.
Штучне дихання. Натискання на грудну клітину, потім вдих у легені. ЇЇ тільця тріпотіло під Треморовим натиском. Марні намагання. Він став наполегливішим. Під руками вже захрустіли ребра.  
- Та дихай вже, клята лярво! – гарчав Тремор. – Я не дам тобі вмерти. Так легко від мене не здихаєшся цього разу. Якщо зараз підеш, я більше не буду шукати тебе по світу. І плювати тоді я хотів, що буде з тобою.
На щоках сльози. Химерне видовище. Солона вода на очах у велетня. Заворожуюче. Воно манить і поглинає. Танок смерті в закрученому лабіринті. Ось так, Гігант намагався врятувати крихітну піщинку на березі річки, яка залишалась невблаганною до його криків.  Та все ж, хтось змилостивився над ним, чи це просто його техніка допомогла й Френа викашляла воду. Видихнув з полегшення. Взяв на руки й пішов за шкурою.  Тулив до єдиного теплого місця свого тіла. Серця. Щоб голова її не хилилась назад, вільною рукою притримував за тім’я, як малу дитину. Вологий одяг скинув. Залишив тільки черевики й штани. Закутав щільно у шкуру. Френа повністю сховалась під нею.
Крізь темряву, по їхніх слідах рушив нагору. У хижу зайшов обвуглений снігом. Кристали льоду кусали за черевики та штани. Під шубою, Френа не рухалась. Усю дорогу, Тремор намагався її розбурхати , однак безрезультатно. Це маленьке тільце, грудочкою притискалось до його грудей й ставала дедалі прохолоднішою. Через кожні двадцять хвилин, він перевіряв пульс.
- Жива… - пальцем вищупував барабані удари на тонесенькій шиї.
Не гаючи часу, Тремор скинув із себе шубу й простелив її біля груби. Щоб не витрачати й так обмежені сили Френи, хлопець майже повітряними рухами поклав Френу на шубу. Намагався не дивитись на її посиніле обличчя. Почав перекидати речі у пошуках того, що мало зігріти дівчину. Під руки плигнула банка із спиртом. Почав розтирати від грудей. Повільно, щоб не зрушити пошкоджені ребра.
- Зафіксувати ребра. – мимрив собі під ніс
Розірвав ковдру на шматки. І мотати, мотати, мотати…
- Дрова. Холодно. – продовжив монолог.
Сокира лежала на грубій лавці, котра примостилась скраєчку на веранді з того ж лона що й лавка – із голови та рук Тремора.  
Пішов рубати на те ж місце, що й завжди. У тиху лощину. Зустріла його сліпим місяцем та пеньками від дерев. Він завжди починав рубати з кінця. Рубав так, що аж тріски летіли. Деякі втрапили до очей. Коли мав достатньо дров, посунув до хижі.
Хмиз миттю спалахнув під натиском жару. Роздягнувся також. Обійняв Френу, щоб поки груба розгорялась, ділитись своїм теплом.
- Холодна. Холодно. – втопив обіймами.
Заснув. Тут у закапелку світу, поміж снігів та скель, їхнє існування формувалось на трьох стовпах: сон, їжа, секс. Три речі, які ніколи не випадали з переліку, тільки мінялися місцями. Але в кожному правилі є виключення. Сон у круговороті часто виступав на перший план.
Вона горіла. Навіть жар Тремора здавався хирлявою жаринкою, порівняно з теплом, котре виділяла Френа. Тіло було липке й вологе.
- Ну що мені з тобою робити?. – зняв шкури, - вічно від тебе проблеми.
Піднявся. Набрав кварту Із залишків роздертої ковдри зробив компрес. Притулив до гарячого лоба дівчини. А вона лежала пластом. Жодних ознак життя. Лише скрипучий хрип.
Із двору набрав снігу. Розтопив на грубі. У мішечках, що лежали у грубій скрині відшукав збір трав. До відвару додав квіти бузини та плоди шипшини. Щоб Френа не поперхнулась, Тремор набрав у рота відвару й маленькими цівками пускав її до рота. Метод діяв. Температура знижувалась й дихання дівчини стало легким. Хрип практично зник.
- Побудь сама, - гладив чоло. – Я скоро повернуся.
Коли Тремор повернувся із зовні справивши нужду, все повернулось у перше становище. Френу трясло в пропасниці. Так тривало два дні. Тремор боровся за її життя з пересічною перемогою, пускаючи у хід всі свої лікарські навички. На третій день Френа прийшла до тями. Вона марила. Не впізнавала хлопця. Кликала його Любомиром й вважала, що знаходиться десь неподалік Парижу в невеличкому селі. Ім’я Надії також лунало декілька раз.
- Так діло не піде. Потрібно звідси вибиратися. – мимрив собі під ніс, змінюючи компрес.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

До імен

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Інра Урум, 30-11-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.33656001091003 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …